|
Тарас ВознякПро Крису
Очевидно,
що попри всі геополітичні міркування, які, звісно, є дуже раціоналізованими, в
дискусії щодо феноменальної агресивності Путіна можна вдатися і до літературних
метафор. Для мене найочевиднішою метафорою є не той мачо,
що вбиває тигриць і літає з стерхами, якого з нього
ліпить російська пропаганда, а Криса. Криса, за якою затраснулися
дверцята клітки і вона кидається по ній, пробує кинутися в очі тим, хто за нею
безпристрасно спостерігає ззовні – тим, хто й поставив цю пастку. Звісно, що
дрібний недоосвічений людець
ВВП вже давно остогид своїми вибриками та претензіями
вже давно. Звісно, що
щодо нього у тих, хто в силу обставин та роду занять має мати з ним справу, вже
давно виробилося стійке відчуття гидливості. Як от сьогодні у Брісбені на
зустрічі G20. Гидливість
як до Криси. Однак чому
Криса? Давайте підійдімо до справи все ж раціонально. А тому, що
вона далася впіймати. Дверцята
підставленої клітки на щура затраснулися за Крисою не тоді, коли вона окупувала Крим, а тоді, коли вона
помпатично включила його у суб’єкти Російської
Федерації. Тим самим
Криса відрізала собі шляхи до відступу. Залишаючи його у складі РФ, вона однозначно викреслює себе з кола лідерів, які
визнають головне правило для них – принцип суверенності та територіальної недоторкуваності країн, які вони репрезентують. Тобто -
кожного з них. Гнив би той
Крим, як якась Абхазія десь на приколі у Чорному морі – можна було б далі грати
у дурку – «а я ту при чому?». Цю гру терпіли. Хоча
розуміли про що йдеться. Але ж Крисі
замакітрило голову. Вікове, напевно. От і вляпався в
«собіратєля зємєль рассійскіх». Тепер не відкрутишся. Анексував? Анексував. Отож, відповідай. Подумаєш
«територіальна недоторканість» - яка дурня, скаже наївний обиватель. Що
обходить канцлера Німеччини чи президента Франції те, що якусь там Україну розмотлошать на куски. Може й не обходило б, якби в
перспективі і Німеччині, і Франції, і США роздерибанення
України не коштувало величезних грошей. Бо ж не тільки про гидливість йдеться.
Вони ще не до такої гиді звикли. Чому,
запитає той самий наївний обиватель? Які гроші? Це ж Україну дерибанять, а не США. А тому, що
принцип суверенності і територіальної недоторкуваності
(принаймні у Европі) останні півстоліття після
Хельсінкських угод був головним інструментом економії для цивілізованих країн Европи та США – принаймні так каже один з найпроникливіших і, як воно у нас водиться, заслужено
ігнорованих політичних аналітиків нашої країни Євген Жеребецький.
Принцип суверенності і територіальної недо-торкуваності
до анексії Криму заощаджував масу грошей – не потрібно було тратитися на захист
своєї суверенності та недоторкуваності – тобто
розбудовувати повномасштабні, а не символічні, військові структури, постійно
бути насторожі, тратити величезні кошти на моніторинг військової ситуації, на
випереджуючу технічну модернізацію. Одним словом – брати участь у військових
перегонах щодо озброєнь. Розслабилося НАТО, розслабилися його країни-члени,
які, окрім США, не спішили витрачати ті сакраментальні 2% від ВВП на оборону –
а тепер прийдеться витрачати ще більше. Бо
зруйновано всю міжнародну систему балансів, зобов’язань, угод. Це неначе з
великим кружалом сиру, яке понадгризала і запаскудила Криса – ви ж не будете
вже його їсти. Викинете, тай годі. Саме це зробив Путін з світовою системою
безпеки. Жоден
«гарант суверенності і територіальної недоторкуваності»
з часу анексії Криму не є вірогідним. Єдиним гарантом є тільки своя армія і
флот. А це, ой як дорого обходиться. Треба затягувати пояси. Що дуже неприємно
для розімлілої Страхопудки Еуропи
та навіть підтягнутого Дядька Сема. Яхти не купиш, вілли не купиш – мусиш розкошелитися на якісь шоломи та краги. Одним словом –
маразм. Анексувавши
Крим, Криса, як це водиться у крис, почала крисятничати – вона залізла у свята святих – почала шнирити по коморах та кишенях західних союзників. А вони,
ой як цього не люблять. І не
вибачають. Особливо
США, які традиційно викидають на оборону найбільше. Халявщики
з ЕС, які останні півстоліття зручно прилаштувалися під парасолькою НАТО (а
вона, хочеш не хочеш, виглядає радше на парасольку американську – з огляду на
той внесок, який США вносять до спільного кошика), звісно, могли б і прикрити
очі на анексію Криму та війну на Донбасі. «Зрозуміти Путіна», так би мовити.
Але ж США – ні. Не США Барака Обами, який завершує своє президентство, а США,
які й поставили, як видається, цю пастку на щура. І ось чому.
Ні до чого тут сентименти щодо України, її слави та волі. Бо Криса у
своїй манії величі вже зовсім втративши розум спробувала замахнутися на ще сокровенніше – на американський долар як світову валюту. Не на якусь
українську суверенність. Не на Страхопудку Еуропу. А на самого Дядька Сема. Ні для кого
не є таємницею, що після Бретон-Вудської угоди роль
світових грошей почав відігравати американський долар. Тому друкувати долар і
видавати його різного роду дикунам, як свого часу іспанські конкістадори скляні
буси, стало для США найбільшим національним бізнесом. Трішки
історії - Бретон-Вудську сис-тему (Bretton Woods system) було
створено після Другої світової війни як міжна-родну
валютну систему, яка з того часу ре-гулює валютні курси. МВФ при
цьому сприяв стабілізації валютних курсів, а золото і долар
США використовувалися як міжнародні валютні резерви. Функції світових
грошей зберігалися за золотом, але масштаби його використання у
міжнародних фінансах і його регулятивна роль суттєво зменшувалися. Долар США у
міжнародних платежах почав використовуватися нарівні із золотом. Декларативно
долар США прирівнювався до золота в ролі еталона цінності валюти. Визначення співвідношення
між валютами та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених
країнами-членами з МВФ валютних
співвідношень, виражених у золоті та в доларах США. Ці паритети були
стабільними, їх зміна могла відбуватися тільки з санкції МВФ і за певних умов,
що на практиці траплялося дуже рідко. Одним словом у світовій торгівлі
запанував один єдиний еквівалент – долар США. І хто його друкував, той і
«володів» світом. Криса десь
про це прочула і вирішила підірвати таку несправедливу американську гегемонію.
А тому все частіше почала декларувати, про переведення найбільших торгових
операцій на инші валюти. Була спроба посварити ЕС з
США і переводити торгівлю нафтою та газом – головним, чим гендлює Криса – на
євро. А останнім часом – на китайські юані. Однак одна справа бравура, а инша – об’єми торгівлі
Криси з Китаєм. Навіть славним російським газом (до речі об’єм торгівлі газом з
Китаєм цілком співрозмірний з об’ємом торгівлі газом
з Україною – може б Криса перевів торгівлю газом у світових об’ємах на
гривню?). Їх годі навіть близько порівнювати з загальними об’ємами торгівлі
Китаю та США. Ну і не варто забувати того, що Китай чи не найбільше
зацікавлений у збереженні платоспроможності долара США, якого йому, з огляду на
об’єми взаємної торгівлі, США видали вже здається кубічні кілометри. Тут Китай
і США нагадують сіамських близнюків. І любляться, і чубляться. Тобто Криса
знову ж спробувала крисятничати і шарити по кишенях
Дядька Сема. Що тому, звісно, сильно не сподобалося. Так само,
як і постійні псоти, які вона виробляла то в Ірані –
підтримуючи його ядерні марення, то в Газі – натравлюючи
Хамас на Ізраїль, то в Сірії
і т.д. А тепер от в Україні… Тому
потрібно було щось робити – якось позбутися цього набридливого паразита. Прийшов час
ставити щурячу пастку. Причому так, щоб Криса не лишень попалася, але й чим
більше шарпалася, тим більше за-тягувала шворку на
своїй шиї. Щоб не могла відгризти лапу і втекти. От Крим і
став цією пасткою. Хай вибачать нам з Євгеном за таке порівняння патріоти. Звісно, зі
страху можна прибувати до Австралії у супроводі лінкорів. Перед тим тикатися
своїми літачками-корабликами у територіальні води. А можна сидіти на зустрічі
світових лідерів з кишеньковим ножичком у «широких штанінах».
Одним словом – демонстративно кидатися в очі Дядькові Сему та Страхопудці Еуропі, які на те все
тільки патичком дратують Крису в її клітці та дивляться на реакцію. Але це
просто смішно. Бо ж вони ще не чіпають Крису особисто. Просто постукують по
прутиках клітки. Бавляться санкціями, які все зменшують та зменшують розміри
клітки та затягують зашморг на шийці Криси. Звичайно,
один на один «йти на прю» з Крисою
ніхто не хоче – вкусить і заразить якимось сказом. Самі посудіть – ви б взялися
воювати з Крисою у зачиненій кімнаті. Воно ж скаче на
два метри вгору, бігає по стінах. Звісно, ні. Краще поставити пастку чи трутки підсипати. І ще. Ну
про яку Світову війну Криси проти Універсуму може
йтися, коли і її особиста заначка (особисте бабло Криси) у Еуропах та на
Багамах. Коли його Крисенята давно і назавжди живуть
у всяких там Голандіях. Коли Резервний фонд
Російської Федерації у тих самих ненависних і таких бажаних американських
доларах – на днях Нацбанк Росії задекларував, що запаси золота і валюти за
станом на 10 жовтня складають 451,7 мільярдів американських доларів. Чудесно! І пастка не у кількості цих
американських доларів, не в тому, що їх все менше, і навіть не у тому, що вони
не лише «лежать» у підвалах, а працюють на західних ринках – тобто реально є на
Заході, а у тому, що ці запаси є в американських доларах. В доларах, які за
одну ніч, в разі широкомасштабної війни Криси з Заходом, можна одномоментно поміняти з «зелених» на, скажімо,
«помаранчеві». Однак поміняти лише «своїм» + Китаю - а Крисі – ні. Тобто
скинути скляні буси туземцям. От нехай обмінює по одній тисячі доларів на день
десь, скажімо у канторі в Перемишлі чи чеських Будейовіцах.
Хоча «золотішко» залишиться, звісно. На якийсь час. Все це
перебільшення, звісно. Для краси викладу. Однак суть дуже проста – нагла Криса
забула про своє місце під віником. От і взялися за неї. Навіть лінькуватий
господар Білого Дому. Поставили щурячу пастку. І вона попалася… |
ч
|
 |
|