Александр Ґізе

АНГЛІЙСЬКА СИСТЕМА ВЕЛИКИХ ЛОЖ

З часом спільнота ремісників перетворюється на загальнолюдську спільноту. Новочасне вільномулярство має свій день народження. Це 24 червня 1717 року, день Святого Івана. В цей день чотири лондонські ложі об’єдналися у Велику Ложу, обрали Великого Майстра, а відтак визнали спільну конституцію. Перші протоколи з’явилися п’ятьма роками пізніше. Книжка, що містить надруковану конституцію — п’ятнадцятьма роками пізніше. Видав її пресвитеріянський священик, Джеймс Андерсон (James Anderson), що спирався при написанні тексту і на давню традицію, і на збережені документи.

«Давні Обов’язки» (що містили також і перелік мулярських прав) і «Краєві Марки» (Land Marks) (які описують передусім звичаї) вперше були опубліковані саме тут. Поряд із Джеймсом Андерсоном, неабияку інтелектуальну ролю відіграв, із певністю, Джон Теофіл Дезаґульє. То був гугенот, що втік з Франції, богослов, фізик-оптик і визнаний вчений (член Королівського Товариства). Дезаґульє також брав участь в ложевих працях Гааги і Парижу.

Першим правлячим князем, якого «прийняли», був Франц Стефан Лотаринзький, пізніший цісар Франц І. Незабаром вільномулярем стає і принц Валійський. Ця нова спільнота стрімко поширюється в цілій Европі, вона стає модною, викликає загальне з ацікавлення. На початку лондонські вільномулярі ще проходили церемонію вулицями своєї метрополії, щоби обрати Великого Майстра. Проте вже незабаром Великим Майстром незмінно стає вельможа, герцог.

Втім, уже на цих найраніших етапах вільномулярство оточує таємниця. Перше зі «зрадницьких письмен» вже 1730 року видав такий собі Самюел Причард (Samuel Prichard) — ще й досі ця публікація править за документ ранніх масонських ритуалів в Англії. Найімовірніше, що звичаї давніх каменярів були дуже мало відомі; тим паче зацікавилися звичаями вільних мулярів. Бо ж там зустрічалися чоловіки всіх станів, дрібна шляхта-джентрі і великі вельможі, вчені і духовні особи. До того ж без різниці в статусі, ба навіть — і це дивувало, либонь, найбільше — чоловіки найрізноманітніших конфесій. І вони спілкувалися! Вони зносили одне одного! Вже сама ця обставина будила недовіру.

Хто ж були ті вільні мулярі, звідки вони взялися? Англійські історики масонства пояснюють сьогодні їхнє походження так: в старих будівничих грамотах записано: Sculptores Lapidum Libertorum.

І це латинське означення, і французько-норманське Mestre Mason de franche peer (peer = камінь) стосують слово «вільний» до каменя. Це означає, що йшлося про тих мулярів (мулярів-ремісників, оперативних мулярів, каменярів), які застосовували «вільний» — тобто такий, що легко піддавався обробці, — камінь, ймовірно, пісковик і вапняк. Інші тлумачення твердять, буцімто слово «вільний» вказує на певні привілеї, або ж на те, що ці «вільні мулярі» не належать до жодних місцевих цехів. Це б означало, що такі «freemasons» жили розсіяно по цілому краю, збираючись разом лише для великих будівництв, їх, щоб так сказати, «рекрутували». Зберігся, скажімо, наказ короля, що закликав їх до побудови Віндзорського замку. Ці тисячі мулярів-ремісників приймали «codes of orderly contact» і гуртувалися в будівничих робітнях, тобто ложах, у відповідних місцях праці. З легко оброблюваного каменю вони зводили замки, катедри і церкви Великої Британії. Доки будували такі великі споруди, цих каменярів сприймали власне як «вільних мулярів».

1600 року до каменярської ложі вперше прийняли не-муляра: то власне він був першим «прийнятим» мулярем. Мабуть, цей процес вельми часто повторювався у XVII ст., бо в одній з ложзасновниць (Великої Ложі Англії) 1717 р., «Римлянин і виноградне гроно», кількість «прийнятих майстрів» уже переважала кількість «freemasons».

Чи слід убачати в цьому процесі відразу симптом зрослого значення міщанства? Мабуть, ні. Цю нову спільноту можна розглядати як такий-от вентиль чи двигун, щось на кшталт механізму, що прагнув такого-сякого зрівноважування всередині суспільства, але не міг цього, вочевидь, досягти відкрито. Свободу і рівність спочатку можна було сповідувати і демонструвати потай від громадськості.

Крім того, масони прагнули авторитету і престижу: Великі Майстри мали походити з вельмож. Мабуть, цю точку зору успішно обстоював і Дезаґульє: саме він «припровадив» до спільноти Франца Стефана Лотаринзького в Гаазі, принца Валійського в Лондоні, і одного з герцогів у Парижі.

Перша Велика Ложа зазнає конкуренції. На мулярську сцену виступили ті лондонські ложі, які не взяли участь в акті засновництва згаданих чотирьох, а також одна йоркська ложа, що незабаром проголосила себе «Великою». Після низки заснувань вирішального значення набула лише одна з них — Велика Ложа Давніх (Antients чи теж Anciens), звана також Великою Ложею Atholl, чиїм натхненником був Лоренс Дермотт (Laurence Dermott), письменник і організатор. Ці «Давні» — Antients — закинули першій, отій заснованій 1717 року Великій Ложі, начебто та не дотримується правдивих мулярських традицій, і тому охрестили її

«Сучасними» (Moderns). Упродовж цілих шести десятиріч, аж до 1818 року, було лише дві Великі Ложі: заснована 1717 року Moderns і Antients (заснована 1751). Перша підкреслювала аристократичний елемент серед своїх членів, ота друга — радше міщанський. Таке грубе розрізнення лише окреслює тенденцію, не цілком відповідаючи реальності. Втім, вельми промовистою обставиною є те, що високошановних службовців флоту можна бул о надибати саме серед Нових, натомість військовиків — серед Давніх, які налічували і більше масонів-міщан. Великими Майстрами обидвох Великих Лож були члени королівського дому; двоє з них і допровадили врешті-решт до об’єднання. Отож від 1813 року існує єдина Об’єднана Велика Ложа Англії (United Grand Lodge of England), що відтоді наполягає на своїй ролі Праматері усіх Великих Лож.

ВЕЛИКІ ЛОЖІ В ІРЛАНДІЇ, В ШОТЛАНДІЇ

І В США...

Сформувалися Великі Ложі також і в Шотландії та Ірландії. Всі вони надавали патенти на заснування лож на континенті, для Північної Америки, Канади, заморських країв. Незабаром ложі були вже в усіх англійських колоніях: військові ложі, коли їх захоплювали; «цивільні», що складалися з управлінців. Таким чином в американських колоніях, в Новій Англії, серед тих чоловіків, які виступали за відокремлення від Англії, опинилося чимало мулярів, здебільшого Давніх. В рядах засновників США, серед мужів, що підписали Декларацію Незалежности, було чимало мулярів. Як відомо, перший президент цієї країни (рівно ж як і більшість його наступників) був масоном — Джордж Вашингтон.

Отож ложа, що первісно мала вигляд традиційної спілки, виявилася цілком сприйнятливою до ідей тієї доби: навіть у її демократичній конституції можна догледіти зерно просвітницьких ідей західного взірця. Братерська рівність усіх членів створює простір свободи для осіб, що незалежно мислять і незалежно чинять. Мулярські звичаї утримують братів однієї ложі в гармонійному співіснуванні — чи, принаймні, прагнуть до соціяльної гармонії. Не лише в Англії чи Америці, але й на европейському континенті ложа стає полем, місцем і простором демократії. Впродовж усього XVIII ст. еліта чоловіків міркує про реформи. Чимало цих реформаторських ідей постають в ложах, чи принаймні там їх обговорюють.

РОЗШИРЕННЯ СИСТЕМИ ВЕЛИКИХ ЛОЖ

Англійська система Великих Лож, що так успішно поширюється цілою земною кулею, спирається, як ми вже згадували, на надання трьох ступенів: учня, підмайстра і майстра. Англійські мулярі знову і знову наголошують, що в цих трьох ступенях міститься ціле масонство. Для самої ж Англії вільномулярство є однією зі спроб, що їх постійно можна спостерігати у Великій Британії, досягти чогось на взірець суспільного балансу. Це збалансування, до якого постійно прагнуть, відбувається, зрозуміло, не лише за допомогою вільномулярства, але й завдяки подальшій розбудові партійної системи. Проте партії збирають угрупування інтересів, що зрівноважують одне одного. Ідея вільномулярства, натомість, полягає в тому, щоби долати в ложі розбіжності, суперечності і протилежності між чоловіками.

Триступенева англійська мулярська система відповідала запотребуванню свободи, рівности, емансипації, а надто вкорінености в давньоанглійських звичаях і традиціях. Біблія, що її розкривають в ложах, визнання «supreme being», Бога, його символу, Великого Будівничого, абстиненція в питаннях поточної політики — все це запевняло той «простір свободи», яким є ложа.

Ложа — навіть на чужині, скажімо, в заморських колоніях — збирає англійських чоловіків, так би мовити, на батьківщині. У випадку військових лож вона зрівнуважує суворість різниці в рангах, робить її стерпнішою. В Індії, приміром, вона відкриває доступ indigenous, тубільцеві. Символічна і водночас фактична, ієрархія, що її охоче прибирали, залишається за суттю демократичною. Хоча Великий Майстер Англії належить до королівського дому, то все одно ні він, ані сам монарх не чинять жодного впливу. Англійські мулярі зустрічаються на тому самому рівні. Англійська система Великих Лож — і всередині, і назовні, поєднала тенденцію до соціяльного замирення з гідністю традиції. Гармонізація не послаблює здатности до дії; радше сприяє формуванню характеру. Напруга між свободою і порядком, щоправда, залишається, проте дає достатньо простору для самовиховання, не вироджуючись у муштру.

Наскільки вільним і незалежним почувається англійський муляр, відчутно з відповіді, яку належить тут зацитувати. Коли одного чоловіка запитали, ким же є муляр в ложі, той дав прикметну відповідь, що почувається «...особою, індивідуальним членом, а не частиною групи зі специфічними поглядами і цілями.» Для не-масона, який вбачає доцільність створення групи в дотриманні однакових поглядів і переслідування спільної мети, це може бути чимось майже незбагненним. Проте вільний муляр розглядає себе як індивідуальну особистість навіть у групі.

Починаючи від 27 грудня 1813 року, від дня Св. Івана Евангелиста, кількість членів тепер уже Об’єднаної Великої Ложі невпинно зростає так само, як і кількість самих лож.

1818 року в Лондоні було 115 лож, ще 431 на решті території Англії, 46 в полках і на флоті; 56 за кордоном, які належали до United Grande Loge. 1818 року ложевий реєстр подає загалом

648 лож. У порівнянні з 1818 року їх кількість зросла уп’ятеро.

1967, коли герцога Кентського обрали Великим Майстром, Об’єднана Велика Ложа Англії обіймала 7300 лож. У 1981 році їх було вже 8115.

Ніде інде зі спільноти ремісників не постала загальнолюдська спільнота. Ніде інде в такий переконливий спосіб спільнота чоловіків не накладала на себе таких духовних, моральних зобов’язань, не окреслювала таких вартостей і змістів, жодній іншій спільноті не вдавалося і так прислухатися до вимог часу, і водночас давати своїй добі вирішальні імпульси. Внутрішньому братерському стилю поведінки відповідає понаднаціональний, глобальний спосіб вільномулярів думати і чинити. Велика Ложа Англії розглядає себе як праматір усіх регулярних вільномулярів, що на цілому світі розглядають і вшановують її як свою праматір. Природно, що в кожній ложі світу кожен брат має свій особливий характер; якщо ж поглянути на всі Великі Ложі світу (в понад 120 країнах) як на ланки одного всесвітнього ланцюга — то й за кожною окремою Великою Ложею доведеться визнати її власну характеристику.

Переклад Юрка Прохаська

ч
и
с
л
о

83

2015