Александр Ґізе

ЦЕРКВА І ВІЛЬНОМУЛЯРСТВО

В цьому розділі слід наголосити на особливій діяльності. Вона стосується стосунків католицької Церкви і вільномулярства. Так само як і в інших країнах, в минулому і Римська Церква в Австрії не визнавала і поборювала мулярство. Папські енцикліки в цьому питанні, щоправда, не виголошували з катедр, зате був Антимулярський конґрес і — цілими десятиліттями — виразна ворожість з клерикального боку. Адже, починаючи від першої булли In Eminenti 1738 р., папи (а декотрі і по кілька разів) проклинали спільноту, переслідували, екскомунікували католиків, що до неї належали. Така налаштованість живилася присудами з булл, спиралася на підстави віри і — починаючи від папи Бенедикта XIV — визначала зафіксовані в церковному праві параграфи. В тракті руху оновлення католицької Церкви, що призвів до Другого Ватиканського Собору, в Церкві відбулося внутрішнє опитування. Ватикан закликав єпископів усього світу повідомити про їхні враження від вільномулярів. Голова Конґреґації Доктрини Віри кардинал Франьо Сеперс (Franjo Sepers) 28 лютого 1968 р. скерував до голів Єпископської конференції дванадцять докладних питань, щоби створити собі уявлення про «доктрину різних об’єднань, що підпадають під окреслення «вільномулярі»».

Цей лист кардинала Сеперса спонукав керівника Секретаріяту з контактів з невіруючими, кардинала Відня Франца Кеніґа (Franz Kardinal König), звернутися до Депутованого Великого Майстра Великої Ложі Австрії, д-ра Курта Бареша (Dr. Kurt Baresch), якого він у приватній розпові попросив надати йому приватні інформації, щоби відповісти на Сеперсів запит. Наслідком цього стало скликання невеличкої богословської комісії (Водка (Wodka), Шварцбауер (Schwarzbauer), Форґрімлер (Vorgrimmler) і де Тот (de Thot)).

ЛІХТЕНАУСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ

Німецькі, австрійські і швейцарські вільномулярі (серед них д-р Бареш, д-р Фоґель (Dr. Vogel), проф. Цап (Prof. Cap)) у кількох зустрічах провадили діялог з цими католицькими експертами; ці контакти трактували радше як офіціозні, а не офіційні. Церковна ієрархія не бачила відповідника собі — вільномулярської ієрархії — адже мулярству такий центральний провід невідомий. До того ж, католицькі експерти не могли «провадити перемовини» з численними обедієнціями. Тому вони просто хотіли вивчити питання. Заслуга тієї експертної комісії полягає в тому, що ці діялоги в Інсбруці, Аугсбурзі і Айнзідельні вона провела так обережно, що вже 1970 р., у Ліхтенауській декларації (за назвою місцевости у Верхній Австрії, Lichtenau) спромоглася запропонувати вирішення конфлікту. В цьому документі, що його називали документом «для папи», комісія закликала «надавати папським буллам, які займалися вільномулярством, не більш як просто історичне значення». Звинувачення з боку церковного права — Codex Iuris Canonici — вже не ніяк не можна виправдати «з боку Церкви, яка вчить Божої заповіди любити ближнього».

Д-р Курт Бареш відтворює цей діялог у своїй написаній із щонайвищою ретельністю книжці «Католицька Церква і вільномулярство». На противагу попереднім (і пізнішим) зусиллям, очевидно, що Ліхтенауська декларація дала вирішальний поштовх до того, що в останній редакції церковного права зникли пасажі, що дослівно звинувачують вільномулярів і вільномулярство. Зважаючи на те, що до цієї нової редакції церковного кодексу муляркатолик ледь не автоматично наражався на відлучення від Церкви, різноманітні санкції — варто було лише констатації з церковного боку, що йдеться про вороже Церкві об’єднання — то Ліхтенауська декларація була актом неабиякої історичної ваги.

Внесок австрійських мулярів до вільномулярської звичаєвості загалом полягає в послідовному запровадженні «лож вправляння», де стало можливим критично міркувати над усіма життєвими питаннями; ця самокритична і суспільнокритична позиція призвела до того, що вільномулярів зараховують до тих реформаторів, які виявили свою активність у сферах виховання і соціяльних благ у XVIII, XIX i XX ст. Підкреслено гуманістична налаштованість австрійських вільномулярів сприяла і далі сприяє розвитку вільної особистости. Втім, за 250 років праці вони неабияких доклалися і до збереження внутрішнього соціяльного миру в Австрії (з них 132 роки вони були заборонені), намагаючись бути центром гуманного і толерантного наставлення.

Переклад Юрка Прохаська

ч
и
с
л
о

83

2015