Александр Ґізе

XТО ТАКИЙ ВІЛЬНИЙ МУЛЯР?

Отож, хто такий вільний муляр? Чоловік, що належить до спільноти вільномулярів? Чи вистачає такого окреслення? Ні. Визначні мужі формулювали визначні відповіді, цілі бібліотеки написані, аби пояснити, чим є і чим не є вільномулярство.

У творі Ґотгольда Ефрайма Лесинґа (Gotthold Ephraim Lessing)

«Ернст і Фальк» (Ernst und Falk), розмові для вільномулярів, а не про них, читаємо: «Вільномулярство не є чимось свавільним, чимось, без чого можна було б обійтися, а чимось необхідним, закоріненим у самій істоті людини і громадянського суспільства.»

Відтак вільномулярство — це справа громадянина, ба навіть усіх людей загалом. Йоган Ґотфрід Гердер (Johann Gottfried Herder) продовжив Лесинґові масонські розмови: спільноту вільних мулярів він розглядав як «видно-невидне товариство». Йоган Ґотліб Фіхте (Johann Gottlieb Fichte) писав свої «Шістнадцять листів для Константа» (Sechzehn Briefe für Constant) як «філософію мулярства». Та й Фрідрих Шлеґель (Friedrich Schlegel) теж писав вільномулярські діялоги. Всі ці праці доволі мало відомі, хоч і вийшли з-під пера «німецьких класиків» — чи, може, саме тому! Можна було б гадати, думки таких значних мужів мало би вистачити. Можна було б подумати: той, хто розглядає себе як противника вільномулярства, мав би чутися просто-таки зобов’язаним перечитати ці твори. Вочевидь, це не так. Вочевидь, хоча «таємниця» вільномулярства бентежить чимало людей, проте вони не шукають її там, де могли б знайти.

Природно, всі тримаються видного. Але тільки там її не знайти. Що так дивує у вільних мулярах? До їхніх зібрань не-мулярі не мають доступу. Вони зобов’язані до нерозголошення. Вони плекають звичаї, які — якщо взагалі відомі — справляють вельми дивне враження. Вони мають ритуали, що їх педантично дотримуються. І, як кажуть, особливі символи, що їх бережуть, бо вони їхні розпізнавальні знаки. Хіба не досить підстав, щоби проголосити їх — і в минулому, і в сучасності — «підозрілими»? Що ж тут насправді відбувається? Невже вони бояться світла громадськости? Вони, що їх називають ще «осяйними», мужами «Просвітництва»? Якщо вони не думають і не чинять нічого лихого, то чому ж вони тоді ховаються? Такі і подібні звинувачення, думки і сумніви раз за разом висловлюють на адресу вільних мулярів.

Нерідко в мулярстві вбачають таємне товариство. Для багатьох саме воно було джерелом змов, замахів, переворотів. У вільномулярстві вбачали лялькаря політики, економіки і культури. Століттями на нього покладали відповідальність за повстання, революції, ба, навіть убивства. І століттями до цієї спільноти належали найвизначніші мужі своїх націй, на цілому світі: Джордж Вашинґтон і Ґете; Александер Флемінґ, винахідник пеніциліну; Анрі Дюнан (Henri Dunand), засновник Червоного Хреста; Ґустав Штреземан (Gustav Stresemann) і Арістид Бріян (Aristide Briand), які за допомогою Пакту Келоґа (Kellogg-Pakt) хотіли посприяти німецькофранцузькому порозумінню; пруський король Фрідрих ІІ і цісар Священної Римської імперії німецького народу Франц І; переважна більшість президентів США; Моцарт; лауреат Нобелівської премії, австрієць Альфред Герман Фрід (Alfred Hermann Fried). Сам перелік висококваліфікованих мужів, що були вільномулярами, зайняв би цілу книжку. Ситуація виглядає парадоксальною: як могла, як може спільнота пишатися такими членами і водночас мати репутацію небезпечного таємного товариства?

Небезпечною, підозрілою — про це слід тепер сказати — цю спільноту вважали і вважають в усіх тих країнах (і в усіх націй), якими або керують авторитарно, або які в цьому спеціяльному випадку, віддають цей вердикт на розсуд Римської Церкви.

Авторитарні держави, диктатури чи теократії — скажімо, ісламські — за допомогою власних законів визначають, що вважати правом людини.

Вільним мулярам часто доводилося ухилятися від цього подвійного примусу. Свобода сумління, думки, права людини, дотримання демократичних норм знову і знову ставали завданням вільномулярів; вони їх вимагали, вони їх домагалися. Однак саме через це вони — умисно чи неумисно — дуже часто і в багатьох місцях наражалися на непорозуміння з владоможцями, що мислили і діяли догматично. От тоді їх звинувачували в намірі «підірвати трон і вівтар» — і однаково чи члени англійського чи скандинавських правлячих домів були і є Великими Майстрами «їхніх» вільномулярів, чи всерівно духовні особи були і є членами спільноти. В уяві Гітлера чи Муссоліні саме вільномулярі розпалювали «міжнародні змови», разом, як фантазував Гітлер, з євреями і більшовиками. Проте комуністи в Росії чомусь заборонили мулярство відразу ж на початку своєї революції.

Ритуал вільномулярів спирається частково на осіб, події та образи зі Старого Заповіту, але ж він є і підложжям двох світових релігій. Євреї створили лише їм доступне чоловіче товариство — Бнай Брит. В ісламських країнах мулярство сьогодні заборонене, бо ж суперечить фундаменталістським принципам. Націоналістичні угрупування майже в усіх країнах закидають мулярству космополітизм, якщо не відразу зраду батьківщини. Це був хибний закид у минулому, таким він залишається і нині. Бо такий-от Ґебгард Леберехт Блюхер (Gebhard Leberecht Blücher) чи генерал Шарнгорст (Scharnhorst), чи барон фон і цум Штайн (von und zum Stein), усуціль відновники «німецької батьківщини» — всі вони теж були вільномулярами. Більшість італійських патріотів, як-от Ґарібальді — вільномулярі!

Ці кілька вказівок увиразнюють, що узагальнені висновки про вільномулярство — як і узагальнені висновки загалом — хибні. Передчасні присуди про цю непересічну спільноту неминуче пров адять до викривлених вражень. Варто коротенько зачепити виникнення та історію вільномулярства і бодай побіжно розглянути його звичаї. Втім, такі екскурси будуть нелегкими з кількох причин: вони за необхідністю будуть суб’єктивні, бо мулярство не можна пояснити — його можна пережити на досвіді. До того ж вони спиратимуться на особисті переживання ініційованого (тобто впровадженого, допущеного до ложі) і на тому, що він сам вносить до спільноти: думки, міркування, вчинки, почуття.

«Вартість» муляра результує з того, що сам він — у цій зустрічі людини і символа, на підставі мулярських звичаїв — «робить» зі свого життя, як він це життя укладає. Ґете окреслив це завдання двома словами: думати і діяти. Кожен муляр має свою власну думку про спільноту, його сприйняття суб’єктивне. Це теж утруднює виклад, який лише може прагнути до об’єктивності.

ХТО СТАЄ ВІЛЬНИМ МУЛЯРЕМ?

Вільним» був тоді той, хто не був кріпаком, залежним або боржником. Добру славу слід було здобути. Звісно, сьогодні «вільний» означає щось інше. Тут слід було б запитати «вільний для чого?». Чоловік, який хоче стати вільним мулярем, мав би бути вільний від упереджень і неґативних аґресій, бути внутрішньо вільним визнавати свою участь у спільноті, не позбуваючись індивідуальности. Невігласи, нездатні вчитися, екстремісти, брутальні, відверті егоцентрики навіть не намагаються потрапити до спільноти. Таке бажання передбачає певну свободу духу, певну згоду з бажаною соціяльною поведінкою. Чоловік, який хоче стати мулярем, шукає подібних за духом, з якими він може укласти і утримувати дружбу.

Отож, він «вільний» остільки, щоби самостійно приймати рішення щодо свого життя. Не можна знати, чи може людина «відродитися», але «вільна» людина може почати своє життя «наново». Ініціяція — в тому числі для вільних мулярів — завжди пов’язана з чимось на кшталт «переродження» (в цьому житті!). Засновники Великої Ложі в Лондоні, коло 1700 р., жили у вкрай неспокійну епоху. Будні просто-таки повнилися релігійними чварами, політичним протистоянням, грабунками, вбивствами, корупцією і визиском. Провалля між багатими і бідними живило взаємну недовіру. Не дивно, що ті перші вільномулярі, які згрупувалися у Велику Ложу, хотіли бачити поруч із собою лише вільних мужів доброї слави, таких, що утримувалися від дебатів, звичних для суперечок за пивом: про політику і релігію. Вони прагнули уникнути політичного розглагольствування і богословського словоблудства. Власне того, що розділяє чоловіків.

Ця засада залишилася непорушною. Політика загалом і політика актуальна, хай звідки вона черпала свій предмет, чи то з церковної, чи з державної царини, так і не стала бажаною гостею. Про це в ложах говорити не слід. Звісно, суворо дотримуватися цього не скрізь і не завжди вдавалося. Мулярі є такими самими людьми, як і решта, то активнішими, то пасивнішими громадянами, членами Церков, партій, громадянами держав, зацікавленими всіма життєвими процесами. Політика і релігія визначають і їхнє життя. Проте коли вже так трапляється, що в ложах заходить мова про ці матерії, то тут їхня поведінка різниться від немулярської.

Розмову муляр завжди вітає; натомість не потерпить суперечок, що могли б призвести до аґресивної поведінки, ворожости чи навіть розбрату. Ложа слугує гармонізації, взаємній повазі. Толерантність і гуманність — а на цьому ми ще докладно зупинимося — ось мета ложі. Вільномулярі XVII і XVIII століть вважали, що внаслідок цілковитого «недопущення» таких важливих ділянок життя, як релігія та політика, зможуть створити місце, вільне від чвар. Утім, цей визначальний для доби чистого раціоналізму захід важко було утримувати в незміненому вигляді впродовж сторіч. Політичні і релігійні аспекти знову і знову виявлялися домінантними в житті лож та їх членів. І власне від того, якою мірою вдавалося чи ні дотриматися тих засад — вільний муж, добра слава, абстинентність від політики та релігії в ложі — саме від цього залежала поява різноманітних вчень та їх тлумачень у вільномулярстві, виникнення найрозмаїтіших обедієнцій. Тим-то історія мулярства, чи то регулярних об’єднань, чи відхилень від них, породжувала то вільнодумніші, то релігійніше налаштовані угрупування. І так як то буває — і завжди бувало — з утвореннями груп, кожна фракція вважає саме її звичаї єдино взірцевими і визначальними. Однак попри всі численні розгалуження в мулярському житті та його історії, неодмінно залишається — і саме це не менш дивовижне — впливовим і потужним «головне русло» вільномулярства: те, яке наголошує на братерстві всіх, на любові до ближнього, дружбі.

Отож, вільномулярство не є якимось «монолітним блоком». Вільні мулярі знають багато вчень. Вони знають відмінні системи лож і ритуалів, ба навіть їхні символи не завжди і не скрізь цілком однакові, навіть тут є незначні відмінності. Є цілі вчені конструкції мулярської природи, що охоплюють до 33 (і навіть понад те) ступенів, де «ступені» натякають (чи намагаються відбити) на досягнені життєві станції — символічно, річ ясна. Втім, є і щось таке як усесвітнє підложжя вільномулярства, передусім і головним чином це Святоіванівські ложі (звані також Блакитними), що надають три ступені: учня, підмайстра і майстра.

Численні тлумачення вчення: це означає, що вільні мулярі прагнуть досягнути мети, викладеної в одній, спільній для всіх головній тезі — братерстві усіх людей. Вона ж, своєю чергою, живиться ще одним спільним чинником: вільні мулярі вважають, що поліпшення суспільства, ба навіть людства (себто всіх людей) можливе лише внаслідок зміни кожного зокрема. Не самі тільки закони, не лише заповіді — вважають мулярі — змінюють світ. Себто вони саме остільки «релігійні», оскільки так вважають і всі значні світові релігії. Один німецький автор-муляр, Юрґен Гольторф (Jürgen Holtorf), надзвичай влучно назвав вільномулярство «змовою задля добра». І дійсно: ложі відкриті для людей доброї волі. В декотрих вченнях підставою ритуалу є вільне християнство, в інших — гуманний і гуманітарний образ світу, що його прагнуть втілити брати вільні мулярі. Втім, ложі доступні для вірних усіх релігій, без жодної дискримінації. Тут не чинні класові чи расові відмінності, тут рішуче відхиляють примус догм чи ідеологій. Особисто вільномулярі визнають найрізноманітніші політичні погляди, не витворюючи собі образу ворога і не провокуючи противників. І тільки те, що муляреві здається шкідливим, небезпечним для розвитку людини, тільки це він намагається тримати подалі від ложі і подолати в самому собі: екстремізм, фанатизм, догматизм. І тільки той стає вільним мулярем, кому це більш-менш удається.

Отож, хто стає мулярем? Чоловік, не схильний до екстрем — чоловік, який хоче «пізнати самого себе». Наслідком самопізнання мало би стати самоопанування і перетворення людини: його зміна або, як (за звичаєм алхіміків) кажуть мулярі «самоошляхетнення» — так само, як зі сирої матерії можна витворити чисту форму. Кожен, хто має хоч дрібку життєвого досвіду, знає, як важко пізнати себе. Часто-густо все так і зупиняється на суто теоретичному намірі. Адже самопізнання теж є не більш, ніж просто теоретичним боком — практичний бік цієї високої вимоги виявляється щойно в надзвичай вартісній поведінці: розважливій поведінці. Відтак розважливість належить до найвищих мулярських — себто людських — чеснот (вдаючись до цього давнього доброго слова). Той, хто сповнений наміру відкинути свої негативні аґресії і намагається подолати упередження, стане добрим мулярем. Це довгий шлях. У цьому сенсі кожен муляр — пошукувач. У спеціяльному розумінні, однак, пошукувачами вільномулярі називають тих чоловіків, що мають намір вступити до ложі.

ЩО ВІДРІЗНЯЄ ВІЛЬНОМУЛЯРСТВО

ВІД РЕШТИ ЧОЛОВІЧИХ ТОВАРИСТВ?

Знову і знову можна почути таке речення: вільномулярство нічим не різниться від інших згромаджень. Це так — і не так. Так, бо ложі занесені до реєстрів об’єднань відповідних держав (відтак вже не є таємними товариствами, адже таємні товариства існують підпільно). Ні, бо, на відміну від інших товариств, висуває до своїх членів певні вимоги. Скажемо точніше: кожен, тільки-но ставши членом, висуває їх самому собі. Позаяк «метою об’єднання» не є представництво інтересів, ані товариськість, ані здійснення якоїсь особливої культурної, соціяльної чи спортивної діяльности на кшталт плекання науки, мистецтва і культури.

Спільнота вільних мулярів має велику притягальну силу, бо в очах громадськости постає в серпанку таємничости, як таке-от «дискретне товариство», що йому навіть приписують владу, яку годі ретельніше кваліфікувати. Пошукувач сподівається належати в майбутньому до — такої чи сякої — «еліти».

Та і проста цікавість, ба навіть надія, що їм якось «сприятимуть», приречені зазнати гіркого розчарування. Зі вступом до ложі вільномуляр постає перед завданням «змінити своє життя», до того ж зосередини і за власною спонукою, не підпадаючи під якісь догматичні примуси чи приписи. Це, либонь, одна з тих таємниць вільномулярства, про які ніхто не згадує. І які відрізняють цю спільноту від решти «товариств».

Решта чоловічих об’єднання згромаджують людей подібного характеру, однакових зацікавлень для досягнення спільних цілей.

Присутній цей аспект і у вільномулярстві. Проте, ложа вкрай ускладнює собі життя: вона об’єднує чоловіків геть різного походження, різного рівня освіти і оглади, чоловіків, що нерідко обстоюють протилежні погляди, мають діяметрально розбіжні релігійні, політичні уявлення. Вона об’єднує людей (майже) всіх верств населення: і всі вони, у братерському єднанні, зустрічаються на однаковому духовому рівні. Все те, що несуть зі собою чоловічі соціяльні форми: відмінності за статусом, стосунки зверхники-підлеглі, структури наказу — все це ложа заступає символічною ієрархією, з якою погоджуються добровільно. Але в принципі брати-вільномулярі рівні — байдуже, знамениті вони чи ні. Братерська спільнота в ложі покликана не заступити, а доповнити іcнуючі соціяльні форми. Тут слід додати, що це постійна — важко здійсненна — мета лож. Разом із тим дивовижно, як її, цю мету братерської спільноти, знов і знов здійснювали і здійснюють вже століттями.

ЩО ТАКЕ КОРИСЛИВЕ ВІЛЬНОМУЛЯРСТВО?

Корисливе мулярство — це зловживання вільномулярською ідеєю. Надання переваг братам вільномулярам у підприємництві, економіці чи політиці призвело б до утворення паскудних клік. Будь-яку спробу якогось муляра надати іншому муляреві невиправданих переваги, вважають мулярським переступом і карають. У підприємницькому (чи фаховому) контакті вільномуляр зобов’язаний надавати перевагу не братові-муляреві, а тому, хто виявить ліпшу кваліфікацію; це і тільки це важить, а не обставина, чи є хтось братом, чи ні.

Корисливе мулярство — вкрай рідкісний феномен, але здатний зруйнувати ложу. Та й не залишається воно таємним, бо і всередині спільноти, і серед громадськості збурює різку, виправдану критику — подивімося бодай на випадок ложі «П-2» в Італії, коли Лючіо Джеллі (Lucio Geli) зганьбив ложеву форму. Для тих, що хочуть робити оборудки, ложа, мулярство — не найпридатніший ґрунт.

ЧОМУ В ЛОЖАХ НЕМА ЖІНОК,

А, МОЖЕ, ТАКИ Є?

Відповідь проста: до регулярних лож і Великих Лож жінок не приймають. Це можна трактувати як перевагу, а можна і як недолік. Традиція давніх, вільних і прийнятих мулярів (що таке «регулярні», «давні», «вільні» і «прийняті» витлумачимо згодом) знає мулярство лише як суто чоловічу спільноту, відповідно до її походження від ремесла каменярів, де працювали лише чоловіки. В історії вільномулярства знову і знову можна простежити спроби інкорпорувати в ложі жінок — тоді їх називали «змішаними ложами». Засновували і суто жіночі ложі. Втім — якщо можна його так назвати — «головне русло» вільномулярства постійно відмовлялося поширити мулярську мету самовиховання і «виховання роду людського» на обидві статі. Можливо, Моцартова «Чарівна флейта» — де Паміні разом із Таміно доводиться витримати іспити на придатність до зрілого життя — є і критикою такого суто чоловічого скерування мулярства. Суперечки про те, чи має спільнота відкритися назустріч жінкам, чи ні, регулярно спалахують у вільномулярських середовищах.

Дружин, матерів і доньок вільних мулярів називають «сестрами». Різні ложі чинять по-різному: одні залучають жінок — на суто товариській основі — до свого кола, не допускаючи їх до праць в храмі. Інші навіть такі святкові зустрічі мають за порушення засад.

Фактом, проте, залишається, що — відокремлені від усіх регулярних лож світу — в деяких країнах є і змішані, і суто жіночі ложі, чи то з традиції, чи то внаслідок нових віянь. Такі ложі послуговуються власним, зміненим, придатним для жінок ритуалом. Зазвичай відвідини регулярних вільномулярів у таких ложах небажані, а згідно з конституцією Великої Ложі Англії навіть заборонені і на цілому світі є підставою перетворити регулярну ложу на т. зв. «закапелкову» (Winkelloge), тобто нерегулярну, а регулярного вільномуляра — теж на цілім світі — на невизнаного.

Хочемо відразу з’ясувати термін «закапелкова ложа»: для заснування ложі не досить, аби зібралося кількоро чоловіків і оголосили, що вони створили нову ложу. Цього вистачає, щоби стати об’єднанням, але не вільномулярською інституцією. А нею-то — в принципі — жіночі ложі стати не можуть.

В епоху, коли (принаймні в гроні т. зв. «промислових націй») рівноправність статей є дуже і дуже бажаною метою, в епоху, коли, з іншого боку, відчутно виразну фундаменталістську тенденцію витісняти жінок з публічної сфери (і знову обмежити їх світ дітьми, кухнею і церквою), питання жіночих лож є, ясна річ, вкрай нагальним. Самі вільномулярі розглядають свою суто чоловічу спільноту як необхідність; у вилученні — а якщо називати речі своїми іменами, то недопущенні — жінок вони аж ніяк не вбачають акт дискримінації. Найпоширеніша точка зору полягає тут в тому, що саме існування цієї суто чоловічої спільноти залежить від дотримання традиційної форми.

Мабуть, жоден вільномуляр, що володіє здоровим глуздом, не матиме жодних закидів до тієї обставини, що існують окремі жіночі ложі. Солідарність личить людині, вона відповідає її (чи його) природі і є просто-таки людською необхідністю. Помиляється той, хто приписує братерській спільноті вільномулярів антифеміністичні тенденції. Вільномулярі — це ні не мізогіни (тобто жононенависники), ані не мачо. Будь яка антипостава, на мулярське переконання, абсурдна, не гідна людини, ба навіть примітивна. Проте ложі слугують самовихованню власне чоловіка, а це — Бог свідок — геть необхідна мета.

Хто хоче стати вільномулярем, мусить знати, що він улягає пожиттєвому процесові навчання. Він зазнайомиться із близькими за духом, однаково налаштованими чоловіками, сповненими наміру укладати своє життя гуманно і толерантно. Ще він повинен знати: запізнати досі незнайомих чоловіків як братів, заприязнитися з ними — все це вимагає ненастанних власних зусиль. Йому слід також знати, що в ложі вільномуляр зустрічається із символами, що стануть йому пригоді в процесі самовиховання; що на нього чекають традиційні ритуали, які цьому самовихованню сприяють. Лише вільний муж доброї слави може сподіватися, що його приймуть. Він має знати, що вільномулярство — не таємне товариство; що належність до нього пропонує значне розширення життєвого досвіду, але й накладає морально-етичні і гуманітарні зобов’язання.

Переклад Юрка Прохаська

ч
и
с
л
о

83

2015