Александр Ґізе

ЛОЖІ, БУДІВЕЛЬНІ РОБІТНІ І ВЕЛИКІ ЛОЖІ

Слово «ложа» означає і місце, себто приміщення, де провадять мулярську працю, і також спільноту щонайменше семи Братів-Майстрів.

Кількість членів однієї ложі може бути різною, проте вона не повинна розростатися аж так, коли вже не вдається забезпечити особистих контактів між Братами. Досвід підказує, що 30 членів — достатнє число; коли ложа має понад 100 членів, це вже надто ускладнює братерське, дружнє спілкування. Звісно, є — надто в англо-саксонському світі — й набагато більші ложі; тоді вони виконують надзвичайно цілеспрямовані, широко закроєні соціяльні і доброчинні завдання; скажімо, в США такі великі ложі утримують цілі лікарні чи клініки, старечі притулки і сиротинці. На цілому світі є близько 40 000 лож. Послуговуючись модним висловом: ці 40 000 лож є базовими організаціями вільномулярства. Їх називають Святоіванівськими, або ж — за панівною барвою — «блакитними ложами». Зазвичай кожну ложу засновує якась Велика Ложа, до якої ця перша належить. Кордони національних держав переважно збігаються з межами компетенції окремих Великих Лож, тобто зазвичай всі ложі однієї держави належать до однієї Великої Ложі. Велика Ложа, що прагне бути регулярною, повинна складатися зі щонайменше трьох-чотирьох лож. Кожна «регуляр а» ложа повинна бути заснована вільномулярами-майстрами, мати статут і бути внесеною до реєстру спілок і товариств своєї країни. Її голова, за старим звичаєм, називається «Майстер Престолу»; під час ложевих зібрань брати-майстри виконують функції Дозорців, Секретаря, Речника, Скарбника, Старости і Калитника. Є в ложах також Стражі, Майстри Церемоній чи «Підготовчі Брати».

Мулярська праця відбувається винятково в ложі, яку називають ще «будівничою робітнею» або «храмом». Мулярська праця — дивлячись суто зовні — є здійсненням певного традиційного ритуалу, що його, як колись зауважив, зокрема, Ґете, слід дотримуватися надзвичайно прискіпливо: бо лише ритуал викликає до життя, щоб так сказати, невидну працю, яку муляр виконує, чи принаймні повинен виконувати, в собі.

Демократичні вибори визначають носіїв відповідних функцій. Члени всіх лож однієї країни обирають функціонерів Великої Ложі, Великого Майстра і Великих Урядників безпосередньо або через уповноважених виборців.

Ієрархія вільномулярів є водночас фактичною і символічною. Фактичною остільки, оскільки її функціонерів можна порівняти з функціонерами будь-якого товариства, де є просто «урядники» і «великі урядники». Та понад тим вона має й символічний характер в духовному сенсі; це стосується передусім Великого Майстра.

Інших зверхників, окрім тих, що їх самі обрали, вільномулярі не мають. Вже хоч би внаслідок особового складу кожна ложа має свій власний профіль. Дружба, братерство — усе геть абстрактні слова — в кожній конкретній Ложі набувають цілком конкретних, особливих, специфічних рис — під впливом тих особистостей, що її складають. Спільною і обов’язковою для всіх вільномулярів є мулярська звичаєвість, скерована на братерство, любов до ближнього, гуманність і толерантність. В такий спосіб вони здійснюють ідею самовиховання, «виховання роду людського», доброчинної допомоги з метою перетворити все людство на одну сім’ю.

Сьогодні люди критично налаштовані до високих слів. Мулярі теж налаштовані критично не лише щодо самих себе; вони також з амислюються, що ж означають оті «високі слова»: однак уявлення про цілі — через те, що вони є постулатами — можна охопити лише за допомогою узагальнених висловів. Конкретна деталь, втілення слова в ділі — ось що таке видима мулярська праця, що виявляється не в храмі, не в будівничій робітні, а в житті братавільного муляра.

Вільномулярі чудово знають, що зусилля, скеровані на досягнення толерантности і гуманности, самовиховання — та й виховання взагалі, — соціяльні і доброчинні справи відбуваються і поза ложами. Проте вони переконані, що правдиве перетворення на людину легше і успішніше можна досягти в колі однодумців, людей, що діють подібним чином. Гуманних і толерантних мужів, які не належать до Спільноти, вони називають «мулярами без фартуха» (тобто захисного каменярського фартуха, що його запозичили вільномулярі).

За давньою каменярською традицією ложу називають ще «будівничою робітнею». Що це за традиція?

СЕРЕДНЬОВІЧНІ БУДІВНИЧІ РОБІТНІ

Щоби зрозуміти слово «ложа», слід вдатися до історичного екскурсу. Тут слід згадати про «мулярів-ремісників», що їх вільномулярі ще називають «оперативними мулярами».

Будівництво будинків від найдавніших часів є підставовою необхідністю. Втім, зачудування і подив викликають щойно великі споруди: храми, вежі, мавзолеї, піраміди. Такі дива світу назавжди залишаються в пам’яті багатьох поколінь. Такі величні споруди зводили від самих прапочатків наших великих цивілізацій. Та лише від небагатьох залишилися документи про історію їх будівництва. Багато з них вже перетворилися на руїни, які — кожних у свій спосіб — цікавлять археологів, істориків мистецтва, туристів.

Від першого храму, що його наказав збудувати Соломон, не залишилося навіть руїн. Утім, історія його будівництва записана, вона міститься в Біблії (початок будівництва 966 р. до Христа): В етхий Завіт розповідає, що будівництво тривало сім років, освячення відбулося на сьомий місяць. Володар Тиру, Гірам, Соломонів союзник, послав до Єрусалиму будівничого на імя Гієрам або ж Гурам, його мати була гебрейка. Соломон розпорядився звести цей (перший гебрейський) храм, збудований, мабуть, в асирійському чи власне тирійському стилі, удвічі більшим від Хижі Засновництва, традиційної святині. Храм мав форму подовгастого прямокутника; його вужчі боки дивилися на Схід і Захід. Портал підпирали дві залізні колони: вони дістали імена Яхин і Боаз. Щоби увійти до Святая Святих, слід було спершу пройти крізь сіни. Там був стіл із виставленими хлібами, десять золотих підсвічників, вівтар з кадилом. Лише після цього можна було увійти до Святая Святих, що мало форму куба. В ньому зберігали Кивот Завіту.

Після того як Навуходоносор 586 р. д. Х. зруйнував цей храм, Зерувавель, після повернення гебреїв з вавилонського полону, збудував другий храм, що його 165 р. д. Х. розбудував Юда Маккавей, а 21 р. д. Х. відреставрував Ірод. Під час Гебрейської війни цей храм 70 р. п. Х. зруйнували. Від 644 р. на місці старого храму стоїть мечеть Гарам Еш-Шариф.

Вельми прикметні речі розповідає Біблія про робітників на цьому будівництві. Вона містить свідчення про фахових ремісників, що працювали з каменем і металом, дозорців і ціле військо помічників. Як відомо, споруда Соломонового храму послугувала взірцем для християнських сакральних будівель. Ідея полягала в тому, щоби в земних катедрах, соборах і парохіяльних церквах наслідувати образ Небесного Єрусалиму, щось на кшталт копії Соломонового Храму. Каменярі, що знаходили підтвердження існування своїх попередників у Біблії, відчували потребу задокументувати цими великими будівлями свою щиру побожність, свій тісний стосунок до будівничих давнини. Про це нерідко свідчать і стінописи, і скульптури в християнських катедрах Середньовіччя. Соломон, цариця Савська, еклезія і синагога стали складовими частинами цих скульптурних і малярських програм.

«Цитували» Соломонів храм і в самій архітектурі: Вюрцбурзький собор, скажімо, також має сіни з двома колонами. Описи Храму в Біблії, в Першій Книзі Царів, 5—7, і Другій, Хронік, 2—8, полегшували ремісникам будівничих робітнь відтворювати чи наслідувати окремі елементи. Зайве й згадувати, що Соломонів Храм, щоправда, зберіг свою функцію взірця, але скерував будівельні ідеї европейських каменярів на інші шляхи. Будівничі-ченці епохи, що її згодом назвуть романською, зводили церкви, яким анітрохи не вдавалося приховати свій характер укріплених твердинь. Будівничі-любителі готичної доби творили пам’ятки мистецтва, які, здавалося, відбирають від каменя всю його неймовірну вагу. Їхнє мистецтво застосовувати камінь для високих споруд, нагромаджувати його, допасовувати один до одного так, щоби він досконало набував навіть найскладніших геометричних форм (як, наприклад, кунштовні розетки), і щоби навіть найважчі поєднання каменя з каменем до того ж і трималися, як тримаються і понині — усе це було мистецтвом, що вимагало щонайвищих, емпірично здобутих знань. Цю будівельну діяльність будівничих хиж (лож), ймовірно, супроводжувало особливе уявлення: приміром, про те, що такі величні будівлі і шедеври можуть постати лише тоді, коли праця над ними буде позначена миром і злагодою. Важко сказати, чи ті каменярі вже тоді мали якусь розвинену будівельну символіку, яку поступово розбудовували, чи вона виникла щойно в XVII ст. Натомість до нас дійшли статути німецьких, англійських, французьких будівельних хиж, які укладали соціяльне життя ремісників-мулярів, каменярів у певні правила.

Особливо гарним прикладом є так званий «Реґiус-манускрипт» (Regius-Manuskript), відомий також як «Рукопис Галівела» (Haliwell-Handschrift) з XIV ст. Без сумніву, на той час уже були легенди про будівничих, що їх символічно тлумачив у своїй «Пансофії» вже хоч би Ян Коменіюс. Та й його «lumen naturale» вплинув на вільномулярську символіку. Ремісників-будівничих вільномулярі розглядають як своїх «попередників», а їхні ложі — як праформи вільномулярських лож.

У Ранньому Середньовіччі чернечі братства, скажімо, Св. Вінцентія в Парижі, зводили такі відомі памятки як головний собор у Кентербері, церкву в Рочестері, церкву Св. Павла у Вестмінстері. Вже ці братства мандрували з краю в край, від будівництва до будівництва. Бенедиктинське абатство у Гіршау (Hirschau) мало свою власну монастирську будівничу хижу. Поступово до ченців приставало дедалі більше мирян, помічників, званих облатами, які мали власних зверхників. Чернець Альберт Аргентій (Albertus Argentius) вперше перетворив Страсбурзьку будівничу хижу на осердя будівничих спільнот.

Десь коло середини XVI ст. ці хижі стають «світськими». Отож тепер їх члени — миряни. Втім, уже в першому статуті будівельної хижі у Страсбурзі його автор, майстер хижі Йост Доцінгер (Jost Dotzinger), виразно дає зрозуміти, що ця братерська організація взорується на минулу монастирську епоху.

Про будівничі хижі є чимало літератури. Найстаршим «порядком» (Ordnung) є так званий «Страсбурзький Каменяр» (Der Steinmetze zu Straßburg) 1459 р., слідом йде Рохліцький статут (das Rochliter Statut); ще один постав у Страсбурзі 1563 р., він вже позначений впливом реформаційного руху. В самій лише Німеччині збереглося понад двадцять п’ять таких «порядків».

ЗНАЧЕННЯ БУДІВНИЧИХ ХИЖ

Чим була будівнича хижа? Місцем зібрань братства і місцем його праці. Місцем, яке водночас проголошувало своє привілейоване становище. «Вільні» каменярі — на відміну від своїх колег, що зводили будинки в містах — не улягали різноманітним цеховим примусам. Вони самі писали свої статути (власне, «порядки»), які різнилися від міських ремісничих регламентів. Вони вже також не були церковними інституціями. На німецьких землях будівничі хижі були в Кельні, Берні, Цюриху та Відні. У Страсбурзі була розташована головна хижа. Серед каменярів панувало яскраво виражене почуття солідарности, вони пропонували певні етичні кодекси, створювали «соціяльні мережі». Кожною хижею керували один або два майстри. Їх заступали «парлієри». Більшість кожної хижі складали належні до неї підмайстри. У чень, що хотів опанувати мистецтво, мусив походити лише із законного шлюбу. Щодо кожного прийняття учня відбувалося голосування. Учнів називали «служниками необробленого каменя». Учнів, для яких прийшов час вільновідпущення, посвячували в «таємниці» хижі; присяга зобов’язувала їх мовчати про те, що вони довідалися в ложі.

Ніхто не міг увійти до будівничої хижі без певного розпізнавального знаку; ці знаки були відомі лише тим, кого свого часу прийняли учнем до хижі, і де він став спочатку підмайстром, а потім майстром. В такий спосіб берегли ремісничі таємниці, а також вчили відгороджуватися від недосвідчених, ненавчених настирливців. Каменярі були зобов’язані носити властивий одяг. До вбрання каменяра належали капелюх, ціпок і робочий фартух.

Формулоподібні звороти, що їх повинні були вимовити ті, хто хотів увійти до ложі, збереглися; їх — у дуже зміненому і піднесеному звучанні — символічно застосовують у вільномулярських ложах.

Інші питання стосувалися, скажімо, до значення мірила і циркуля. Якщо чоловік був здатний продемонструвати почесний знак, це було свідченням того, що своє ремесло — тобто своє мистецтво — опанував як слід. До нас дійшло понад 10 000 таких каменярських знаків, викарбуваних в камені. Здебільшого це штрихи, укладені в кути, що укладаються в абстрактні зображення.

В будівельній хижі кожен будівничий мав поводитися за встановленими нормами. Регламентованими були привітання, промовляння, підхід до майстра. Центр будівничої хижі складала братерська скринька, де зберігали братерську книгу і підмайстрівський статут. На цій скринці стояли воскові свічки у підсвічниках. Коли відкривали братерську скриньку, це означало, що зібрання набирало, щоб так мовити, «офіційного» характеру, і присутність сторонніх неприпустима.

Розпізнавальні знаки, потиски рук, робочий фартух і вбрання, знання про значення косинця і циркуля, які вже від давніх часів символізували діяння, згідні з правом і обов’язком, закликаючи до братерської і загальнолюдської любові — усе це сприяло т ривкості братства. Мало воно і власних святих: у Німеччині ними були «Четверо Коронованих» — каменярі, що померли мученицькою смертю за цісаря Діоклетияна. В Англії його покровителями були Св. Іван Хреститель і Св. Іван-Евангелист.

На початках Нової Доби в Европі збереглися лише нечисленні будівничі хижі. Втім, щось унікальне відбувається в Англії: ложі мулярів-ремісників (оперативних мулярів) перероджуються в ложі спекулятивних, символічних мулярів, перетворюючись таким чином на вільномулярські. Сьогодні годі збагнути увесь цей процес в усіх його подробицях. Прикметним є прийняття не-каменярів, «людей іззовні», до каменярських лож. На 1600 р. про це вже є документальні свідчення. Ми знаємо про такого собі Босвела з Очінлеку (Boswell of Auchinleck), що його прийняли до однієї единбурзької ложі. Вельможі, поміщики-«джентрі», духовні особи, вчені приєднувалися до «вільних мулярів» (Free-Masons), як називалися каменярі в Англії.

З Британських островів — з Лондона, Шотландії та Ірландії – Вільномулярство прийшло до Франції, Німеччини та Італії, не останньою чергою теж до Америки.

Щодо причин, чому до спільнот ремісників і митців — якщо можна так назвати ложі фрі-мейсонів — стали допускати «чужинців», які нічого спільного не мали з будівництвом, можна висувати лише припущення. Найпереконливішим, мабуть, могло би бути таке: з початком Нової Доби в цілій Европі постають спільноти (соцієтети), в яких об’єднуються вчені, літератори, духовні особи, що поза університетами і церквами, не зрідка спираючись на античних авторів і філософів, прагнуть до оновлення, реформування і самої віри, і суспільного ладу.

Сповідуваний ними гуманізм був спершу філологічним. Галілей, Коперник, Кеплер, відкриття Колумба, книгодрукування змінили бачення світу — змінили образ світу. Після релігійних реформ Лютера, Кальвіна, Цвінґлі постали — передусім на підставі праці і окремих вчених, і вчених спільнот-соцієтатів — такі новочасні природничі науки, як астрономія, фізика, тригонометрія, — усе ділянки знання, які ще й як могли цікавити каменяра. Прикметно, що саме визначний фізик-оптик, член Королівського Товариства, Теофіль Дезаґульє (Thophil Desaguliers), посів провідне місце в найпершій Великій Ложі світу.

Від Середньовіччя і до самого XVII ст. ще були суто каменярські ложі. Проте десь від 1600 року їхня традиція, хоч би якою шанованою і мальовничою вона була, спромогається зачаровувати мужів інших станів і професій. Хоч якими були їхні міркування щодо прийняття чи допущення, результат був доленосний: ритуали, що первинно натякали на життєвий шлях ремісника-мистця каменяра, виявилися придатними для життєвого шляху мужа взагалі — за умови, якщо сприймати їх у символічному сенсі. Три ступені мали вирівнювальний вплив на чоловіків, що походили з феодального суспільного ладу; втім, водночас вони таїли розмаїті тенденції. В Англії, Шотландії, Ірландії вони, мабуть, були радше консервативним елементом. Та позаяк їх водночас можна було продовжити (понад три підставові ступені до «високих»), то й вони надавалися до різноманітних тлумачень. Зрештою, в цих «ступенях» закладені були тенденції і традиції, і реформації, ба, навіть повстання чи революції і кожного зокрема, і цілих суспільств.

Дієвими стали толерантність, недогматичне мислення, дієвою стала й мета — братерство. А цього в тривалій перспективі можна було досягти лише за допомогою надійних форм організації.

ФОРМИ ВІЛЬНОМУЛЯРСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Ложа складається зі щонайменше семи братів-майстрів, проте кількість її членів може сягати і 200, і 300, і навіть більше братів.

Три або чотири ложі (щонайменше) можуть витворювати Велику Ложу. Вона регулярна, коли зобов’язується дотримуватися тих засад, які визначають також і Конституцію Великої Ложі Англії (United Grand Lodge of England). Вона приймає лише чоловіків, надає їм три ступені, визнає «вищу істоту» (supreme being) в символі Великого Будівничого Усіх Світів. В її ложах лежить Біблія — к символ освяченої традиції. Такі регулярні Великі Ложі визнає англійська Велика Ложа; існує звичай, що після цього всі Великі Ложі навзаєм визнають одна одну регулярними. Цей процес призвів до утворення всесвітнього вільномулярського ланцюга. Однак кожна Велика Ложа є автономною і не підлягає жодній іншій. Якогось центрально керованого «світового вільномулярства» просто не існує. На всіх регулярних і визнаних вільномулярів у цілому світі поширюється право взаємних відвідин.

Ця система Великих Лож англійського взірця об’єднує усі Великі Ложі, засновані як Святоіванівські (Блакитні Ложі).

Історично постали, розвинувшись із Блакитних Лож, також так звані Ступені Вдосконалення, як, приміром, 33 ступені Шотландського Ритуалу; Ступені Вдoсконалення Йоркського Ритуалу (Американський Ритуал) і деякі інші. Далеко не всі вільномулярі виявляють зацікавлення Ступенями Вдосконалення, бо — за панівним переконанням — «усе мулярство міститься в трьох ступенях». І Шотландський, і Йоркський Ритуали в організаційному сенсі відділені від Блакитних і Великих Лож, однак перебувають у тісному і прямому духовому зв’язку з ними.

Ці вільномулярські системи, що їх помилково називають «Високими Ступенями» ритуально поглиблюють і поширюють підставові мулярські ідеї, вдовольняючи таким чином езотеричні запотребування багатьох братів.

Назва і поняття «ложа» походить з традиції каменярів. Будівничі середньовічних соборів створювали свої власні статути, пов’язуючи з ними властиві їм форми життя. З цією метою вони створювали ритуали, що регламентували їхню поведінку в будівничих робітнях. На ці ритуали вільномулярські ложі спирають свої символи і звичаї. Вільномулярські ложі виникли у Великій Британії. Мулярі-ремісники стали приймати не-мулярів до своїх лож. Таким чином, до звичаєвості вільномулярства увійшли міркування та ідеї соціяльних і духовних реформаторів. Засадничими ідеями вільномулярства є братерство, толерантність і доброчинна діяльність. Б азова група вільномулярства, Блакитна Ложа, звана також Святоіванівською, надає три ступені: учня, підмайстра і майстра. Ложі регулярні лише тоді, коли працюють у спільноті так само регулярної Великої Ложі. Велику Ложу вважають регулярною, якщо її визнала Велика Ложа Англії (Матір Великих Лож). Вона є берегинею традиції, письмово викладеної в «Давніх Обов’язках» і «Краєвих Марках».

Разом усі Великі Ложі цілого світу витворюють Всесвітній Ланцюг братства. Лож є приблизно 40 000, Великих Лож, які визнають одна одну регулярними, — далеко понад 100. Єдину Велику Ложу, що понад сторіччя тому відщепилася від Усесвітнього Ланцюга (Grand Orient), розглядають як нерегулярну.

Переклад Юрка Прохаська

ч
и
с
л
о

83

2015