Александр Ґізе

ЩО Ж ТАКОГО ТАЄМНИЧОГО

РОБЛЯТЬ ВІЛЬНІ МУЛЯРІ?

Ложа — це спільнота чоловіків, але не джентльменський клуб. У своїх ложах вільні мулярі не займаються партійною чи державною політикою, призначення ложі не в тому, щоби сприяти залагоджуванню ділових інтересів — для чого ж тоді вони існують? Що загубив у ній чоловік?

Те, що вільні мулярі вже не будують соборів, тим часом уже стало відомо навіть широкій публіці. А відповідь на питання: що ж вони тоді роблять, є водночас легка і важка. Ось легка: вони займаються і своєю власною особою, і суспільством загалом. Мислять і діють, вчаться жити і готуватися до смерти; сфера укладання життя, очікування і подолання смерти також належить до їхньої «праці». «Великий Досвід» полягає в тому, що чоловік може змінитися, виламатися зі свого індивідуального усамітнення і здобутися на переживання братерства і дружби. Саме з цього починається вільномулярська праця.

Важко, проте, пояснити словами, що ж складає ядро цього переживання. Вільномулярі кажуть, що їхню таємницю годі пояснити на словах, вільномулярство слід пережити. Відтак його таємницю неможливо «зрадити», бо можна розповісти лише про з овнішній бік, внутрішнє, натомість, переживання, годі висловити зрозумілою для всіх мовою.

Вочевидь, ідеться тут і про те, щоби надати існуванню сенсу. Ґете вважав, лише діяльному дано пізнати, хто він є і що він є. В ложі збираються чоловіки, які поза тим мали би небагато шансів зустрітися у звичайному міщанському суспільстві. Це й дійсно є великим досвідом — втім, лише найпершим наближенням до нього. Мулярське переживання вимагає символів і ритуалів, які в своїй сукупності вказують на правильне, праведне життя.

В нашій шкільній та освітній системі нам подають знання, вміння. Освіта в нашій господарці, опанованій розподілом праці, в численних професіях, що складають сектор послуг, постійно виставляє все нові й нові вимоги до нашої здатності навчатися. Йдеться про навчання тривалістю в життя, і це цілком зрозуміло вимагає невпинного фахового вдосконалення. Відтак майже всі наші зусилля скеровані на фах, підприємництво, службу.

Надто мало, натомість, уваги присвячуємо тому, хто покликаний усе це здійснити — самій людині. Її особі, її звичаєво-моральній кондиції. В новітні часи різні угрупування «пошуку себе» та «самореалізації» з більшим чи меншим успіхом намагалися зміцнювати індивіда у межах тієї чи іншої спільноти. Ритуали мулярів та їхні символи вже століттями впливають на покоління чоловіків. І що найдивовижніше: ложа не виставляє жодних заповідей, не вимагає покори; ритуал зміцнює братерську солідарність, а символи виявляють самі себе; їхній зміст може пізнати — і пізнає — кожен муляр.

Єдиним по-справжньому таємним в мулярстві є його символи і розпізнавальні знаки. Звісно, їх давно оприлюднили в численних публікаціях, всім відомо, що вони походять з каменярського ремесла, пов’язані з астральними і світловими мітами і виводяться з прадавніх будівничих легенд. В нашу одержиму інформацією добу все документують: на письмі, в зображенні, за допомогою звуку. Проте інформація — це ще далеко не переживання. Та й переживати символи чи здійснювати спільні ритуали — також далеко не кожному до смаку. В ложі звертаються не лише до розуму, до раціо чи інтелекту, але й до почуття, волі і уяви.

СИМВОЛИ

Символ — це об’єкт в його найвищому значенні. Не кожен предмет може виявляти це найвище значення. На одному прикладі можна пояснити, що можна «розуміти» під символом (при цьому розуміння символу є лише частиною його впливу, йдеться ж бо про сукупне переживання): форму трикутника можна накреслити як геометричну фігуру. Трикутник з дерева чи пластику може бути креслярським приладом, знаряддям чи інструментом; якщо він зроблений з бляхи, його можна причепити до стовпа як дорожню таблицю, тоді він буде застережним знаком для автомобілів; фронтон класицистичного порталу теж може набувати трикутної архітектурної форми; та сама трикутна форма у церковному, християнському просторі натякатиме на Святу Трійцю. Отож, трикутник — це символ: «об’єкт у своєму найвищому значенні».

Мулярські символи не є номінальними; вони не є освяченими символами в релігійному, догматичному сенсі; за винятком Великого Будівничого Усіх Світів, символу непізнанного — символу Бога. Біблія в ложах лежить для того, щоби підкреслити зв’язок з освяченою традицією; на її місці так само могли б бути Коран чи якась інша книга релігійної спільноти. Всі решта мулярських символів — з цього світу, вони іманентні нашому світові.

РИТУАЛИ

Святкування і свята, всім нам відомі, нерідко виявляють сліди (більш чи менш виразних) ритуалів: вони відомі військові, політиці; мають свої ритуали державні прийняття і спортивні заходи, вшанування переможців, вручення дипломів, навіть відпровадженням на пенсію і прощанням притаманні — хай навіть рудиментарні — ритуалізовані форми. Для того, щоби ритуал досяг своєї мети, потрібно чимало. Над зворушливим пережиттям зазвичай слід чимало попрацювати. Відбувається «de rite» (згідно із заповіддю, за законом).

В ільномулярські ритуали походять зі звичаєвості каменярів і покликаються на давні містерійні спілки; іноді в них навіть вбачають їхні останні відгомони.

Ритуал може налаштовувати святково, врочисто, але його можуть переживати і як набридливу рутину. Ритуали слід виконувати педантично — тобто якнайретельніше — лише так можна дістатися до їхнього сенсу.

Так само й ритуали, значення яких залишається незрозуміле, не справляють належного впливу. Натомість пізнані, пережиті символи — так само як і сприйняті поважно ритуали — на переконання вільномулярів, можуть мати силу тривалої дії.

В межах ритуалу, як, щоб так мовити, його осердя, в европейських ложах (це було нововведення австрійського вільномуляра Ігнаца фон Борна (Ignaz von Born), якого називають прототипом Моцартового Зарастро з «Чарівної флейти») виголошують доповідь. Один з братів ложі розглядає якусь релевантну тему: езотеричну чи екзотеричну.

ЕЗОТЕРИКА І ЕКЗОТЕРИКА

Мулярі також розрізняють між езотерикою та екзотерикою; цими поняттями вони описують дві дивергентні тенденції, що лише в поєднанні складають образ мулярства; вільний муляр намагається привести їх до зваженої рівноваги. «Езотеричним» називають усе, що відбувається усередині, в людині (у зв’язку з мулярством і загалом); езотеричним може і повинно бути обговорення і переживання ритуалу, езотерично слід трактувати символи, езотеричними є для вільномуляра також те, що можна досвідчити в душевних, духових, емоційних процесах; його знання про людину і світ, яке невпинно поглиблюється, у поєднанні у відчуттям незбагненного, непізнаваного.

Та вже формування волі, морально-етичні норми поведінки, що їх накладає на себе вільномуляр, є екзотеричними у своєму впливі. Також і вся діяльність, реальні вчинки, акції, наприклад доброчинні заходи, надання допомоги, пожертви, захист прав л юдини, відповідна громадська діяльність; усе, що стосується змін, поліпшення світу і довкілля, можна назвати екзотеричною сферою мулярської праці. Услід за Ґете ці тенденції можна окреслити як «мислення і діяння». Акценти кожен розставляє посвоєму.

Надто виражений потяг до публічності мулярі зазвичай сприймають як щось «немулярське». Про дієвість спільноти «назовні» жваво дискутують у всіх ложах світу, особливо молоді брати зазвичай схильні до активізму, бо в такий діяльний спосіб їм легше пізнати себе, ніж за допомогою інтроспективної поведінки.

Самі собою ложі ніколи не виходять до громадськості, це право вони залишають — якщо в тих з’являється охота — окремим своїм членам. (Інтереси Великої Ложі «всередині» і «назовні» представляє обраний Великий Майстер.) Вільномулярі намагаються поєднувати езотерику з екзотерикою; хай до чого він прагне, він робитиме це — чи намагатиметься робити — лише виходячи із цілісного концепту.

Хто простежив за міркуваннями про вільномулярство аж до цього місця, неминуче запитає себе як не-муляр: ну гаразд, якщо все воно є так, як тут описано, то чому ж тоді до вільномулярства ставляться з такою підозрою? Хіба не слід було б вітати кожну спільноту, покликану слугувати самовихованню чоловіка — та й вихованню (яке слугує суспільству) загалом? Хіба не слід було б повсякчасно покладати на неї неабиякі надії? Чи, може, реальні результати її роботи незадовільні, бо «неочевидні»? Навіщо ця таємничість? Чому вони не удоступнюють імена своїх живих членів? Чому взагалі наполягають на нерозголошенні своїх праць? Чому не виступлять привселюдно і не пояснять, хто вони такі, і чим займаються?

ВІЛЬНОМУЛЯРІ І ГРОМАДСЬКІСТЬ

У багатьох країнах вільні мулярі провадять роботу з громадськістю. В більшості країн також є вільномулярські музеї, виставки, симпозіюми. Мулярського нерозголошення, або — як його ще н азивають, «прикриття», — дотримуються далеко не в усіх обедієнціях: його практикують в Европі, але не в США, де є від 3,7 до 4 млн. вільномулярів. Традиційне елітарне мислення і цілі століття проклять з боку католицької Церкви, разом узяті, мабуть, таки доклалися у великих частинах Европи до того, що таке наставлення запанувало. До того ж, нерозголошення невід’ємне від багатьох сфер життя: урядники, нотарі, адвокати, лікарі — усім їм відома заповідь нерозголошення, спричинена особливостями їхніх професій. Кожне підприємство має свої комерційні і виробничі таємниці. Оскільки вільномулярство теж є надзвичайно особистою справою, що приватно стосується кожного муляра зокрема, то кожен з них, природно, трактує можливість розповідати про свою власну належність до спільноти як своє право (не порушуючи при цьому прикриття); однак він не сміє розповідати цього ні про кого іншого.

Мулярська праця є і видимою, і невидимою. В усі часи — і сьогодні теж — вільні мулярі здійснюють доброчинні завдання. Хоча з вислову «Чини добро і якомога більше про це розповідай» вони визнають обов’язковою лише першу половину.

Можливо, питання про реальні висліди мулярської праці доцільно було би співставити з контрпитанням:

Хто вперше вимагав прав людини, хто сформулював їх у постаті законів? Хто домагався їх виконання? Хто першим наважився запровадити обов’язок гуманности і толерантности як бажаного для всіх життєвого наставлення? Вільні мулярі. Може, впродовж історії вони — так само, як і всі люди — помилялися, схиблювали, збочували з праведних стежок, відхилялися від належної мети. Попри все, повторюючи вслід за Лессинґом, вільномулярство було і є не випадковістю, а необхідністю. Нею воно залишається і тепер, через майже 300 років після постання. Особливо необхідною є воно в буржуазних демократіях, що самою природою власної системи схильні добачати в інших ворога, суперника, а не партнера, а необхідну конкуренцію партій обертати на неістотну політичну боротьбу. Ложі не взмозі перешкодити зловживанням демократії, політично вони не здатні на щось в пливати. Втім, ложі можуть школити мужів, що зневажають негожі політінструменти: класову, расову, національну ненависть і егоцентризм.

Освічена громадськість давно вже збагнула: вільномулярі не складають небезпеки для держави, Церкви і партій; навпаки.

Сама вже доброзичливість вільномулярів, їхнє братерське обходження перетворюють їх на людей, які заслуговують поцінування. Якщо вони відповідають тим морально-етичним масштабам, які самі на себе накладають, вони поліпшують і загальний суспільний клімат. Якщо вони формують особистість відповідно до своїх намірів, то ті служать загалові ліпше, ніж ми переважно звикли. Історію будь-якої партії, інституції можна писати і під кутом зору її скандалів, і з перспективи її ідеалів. Оцінювати, натомість — без поспіху, гніву та упереджень — слід реальність. А її можна розгледіти за ходою історії.

Цю надзвичайно розгалужену історію, що займається різними вченнями, обедієнціями, системами ступенів, тисячами особистостей, до того ж займається не лише даними тих лож і Великих Лож, які великою мірою вплинули на новочасні історичні процеси — всю цю історію подати тут неспромога. Тут доводиться відсилати до спеціяльної літератури. Втім, на двох аспектах схематичного зображення мулярства у Великій Британії, Франції, Італії, Німеччині та Австрії таки доведеться наголосити:

По-перше, на тому, що мулярство кожної з цих країн внесло до звичаєвості універсального масонства; що додало, що змінило.

По-друге, слід бодай натякнути, в чому слід вбачати головне звершення цієї спільноти для країни, де вона працює.

Таємницю вільномулярства неможливо пояснити, щоби її збагнути, кожен сам мусить його пережити. Символи і ритуали слід пізнавати в їх чуттєвому значенні, щоби вони могли чинити тривалий вплив. Гуманність і толерантність повинні визначати життєве наставлення мулярів.

Переклад Юрка Прохаська

ч
и
с
л
о

83

2015