Александр Ґізе

ВІЛЬНОМУЛЯРСТВО У НІМЕЧЧИНІ:

ЛИЦАРІ, ОРДЕНСЬКІ БРАТТЯ, ГУМАНІСТИ

Вільне імперське місто Гамбурґ 1737 року було першим німецьким містом, де заснували ложу — «Loge d’Hambourg», яка пізніше стала називатися «Абсалом під трьома кропивами» («Absalom zu den drei Nesseln»), що ще й досі в реєстрі Об’єднаних Великих Лож Німеччини фігурує за номером 1.

Від самого свого заснування Loge d’Hambourg виступала за свободи, що їх в надзвичайно численних, абсолютистських державах Священної Римської Імперії ніхто навіть не збирався га рантувати: за свободу сумління і думки, свободу зібрань. Німецький партикуляризм, наслідок сповненої страждань історії, утруднював виникнення єдиного, територіяльно цілісного мулярства. В Прусії вільномулярством перейнявся Фрідрих ІІ; ще кронпринцом у Райнсберзі 1738 р. він опікувався ложею і продовжував це р обити королем у Берліні. Невдовзі ложі вже були у Вроцлаві (звідки була заснована і одна віденська ложа) і Франкфурті на Майні.

Проте, жодній Великій Ложі, жодному єдиному вченню так і не вдалося взяти гору. Перший великий успіх святкувала не англійська система Великих Лож, ні: в Німеччині вельми популярними стали «лицарські товариства» на кшталт «Суворого послуху» («Strikte Observanz») чи «Клерикату» («Klerikat»). Подібно як у Франції, людей зачаровували давні легенди, і тут вони поклали собі, так би мовити, відродити «Орден тамплієрів». Сьогодні ледве чи можна судити про те, чи вбачала аристократія в таких орденах, які ділилися на провінції, мали воєвод, пріорів, субпріорів, чиї члени носили орденські шати (білий плащ з червоним хрестом, лати і шолом), в тому числі й політичний інструмент, а не суто ледь вишуканіше проведення вільного часу. Так чи інакше, але міщани могли дістатися тут до лицарських почестей; їхні члени стягали податки і мали намір заснувати пенсійні каси. На думку Леннгофа, ці чоловіки були добрими людьми, але кепськими страховими математиками.

Не диво, що різні пройдисвіти морочили таких благодушних людей. Така «система» була просто-таки приречена приваблювати найрізноманітніших дурисвітів і користачів, пройдисвітів на кшталт Рози, Джонсона, Гугомоса. Всі вони запевняли, що саме вони є єдиними правдиво посвяченими, володіють грамотами і документами. Вони вдавали хоронителів прадавніх переказів.

1772 року на конвенті, де герцога Брауншвайзького обрали

«Magnus superior ordinis Germaniam inferiorem», були присутні 26 (!) німецьких князів. Члени заприсяглися суворого послуху, звідти і назва згромадження. З вільномулярством в англійському сенсі це вже не мало нічого спільного; ідею викрутили навиворіт.

Ці «лицарські забавки» вичерпалися від самої своєї внутрішньої вбогості, духової беззмістовності. Ґете (член ложі «Амалія» від 1780 року) називав «Strikte Observanz» маскарадом, Гердер називав її — «ніщо». Ґете — разом із гамбуржанином Людвиґом Шредером (Ludwig Schröder) (як пізніше і Гуфелянд, Hufeland) — в ід 1808 року виявляв велике зацікавлення правдивим вільномулярством, очищеним від маскараду. Саме за нього він ладен був боротися, до речі, не лише ложевими віршами і промовами.

1782 року, на Вільгельмсбадському конвенті, «Strikte Observanz» оголосила, що припиняє існувати. Час таких форм лицарства — так само, як і дещо релігійніше наголошеного «Клерикату» — безповоротно минув. Тепер переконливими стали ідеї громадянської емансипації, лицаря в латах вони виставляли в сміховинному світлі, вказуючи йому місце радше в галереї предків. Однак, на превеликий жаль, при своїй «кончині», під час її остаточної ліквідації «Strikte Observanz» передала у спадок пізнішому німецькому мулярству нічим уже не виправдану, надзвичайно одіозну ауру: фаму, що відтоді намертво пристала до товариства! А саме те негідне і безглузде уявлення (яке свого часу вигадала сама для себе «Strikte Observanz»), начебто в нього є якісь Таємні Зверхники (Geheime Obere). Іншою нісенітницею, що теж ніяк не хоче відступати, є переконання, буцімто це товариство лицарського походження. Однак: позаяк правда проста, то й символ теж мусить бути простий.

Вже для Лесинґа, з притаманним йому ясним аналітичним розумом, «Strikte Observanz» була нічим іншим, як просто «мрійництвом»; члени «Strikte Observanz» були для нього дивакуватими ідеалістами, а члени «Клерикату» (що його вигадав якийсь Йоганес Штарк — Johannes Starck) — місіонерами, які поклали собі знову перетягнути протестантів на католицтво. Хай там як, але такі більш чи менш таємні чоловічі об’єднання зачаровували у XVIII ст. власне й німців.

Нова, поважна тенденція призвела до того, що до 1933 року постали такі вільномулярські Великі Ложі, з них кожна виробила свій власний профіль:

1. Велика Ложа «Три Земні Кулі» (Die Großloge Zu den 3 Weltkugeln), заснована 1744/1772 в Берліні.

2. Велика Ложа Прусії — «Дружба» (Die Große Loge von Preußen — Zur Freundschaft), заснована 1798 р. — з неї постала Велика Ложа «Цісар Фрідрих під Вірністю Спілці» (Großloge Kaiser Friedrich zur Bundestreue).

3. Велика Краєва Ложа Німеччини (Вільномулярський орден) (Die Große Landesloge von Deutschland (Freimaurerorden)) заснована 1770 р.

4. Велика Ложа Гамбурґа (Die Großloge von Hamburg), засно-

вана 1811 р.

5. Велика Ложа Королівства Гановерського (Die Großloge des Königreichs Hannover), згодом Великий Схід Вестфалії (Der Großorient von Westphalen).

6. Велика Материнська Ложа Еклектичної Мулярської Спілки Франкфурту (Die Große Mutterloge des Eklektischen Freimaurerbundes Frankfurt).

7. Велика Вільномулярська Ложа «Злагода» в Дармштадті

(Die Große Freimaurerloge Zur Eintracht in Darmstadt).

8. Велика Краєва Ложа Саксонії (Die Große Landesloge von

Sachsen), заснована 1811.

9. Велика Ложа «Під Сонцем» у Байройті (Die Großloge Zur

Sonne Bayreuth), заснована 1811.

10. Материнська Ложа «Та, що росте під Трьома Ключами» в Реґенсбурзі (Die Mutterloge Die Wachsende zu den drei Schlüsseln in Regensburg).

11. Великий Німецький Братерський Ланцюг в Лейпцигу (Die Große Deutsche Bruderkette, Leipzig), заснована 1924 р., згодом Християнський Орден Німецький Храм (Christlicher Orden Deutscher Dom).

12. Вільномулярська Спілка «Схід Сонця» (Der Freimaurerbund

Zur aufgehenden Sonne).

13. Символічна Велика Ложа Німеччини (Die Symbolische Großloge von Deutschland), заснована 1931 р.

Це перелік найважливіших вільномулярських об’єднань, що виникли в Німеччині від 18 ст. і аж до 30-х рр. ХХ ст.

НІМЕЦЬКИЙ ПАРТИКУЛЯРИЗМ

Німецький партикуляризм позначився і на істоті німецьких лож. Тут розвинулися найрізноманітніші вчення і напрямки. Ритуали то відповідають ритуалам Великої Ложі Англії, то знову сильніше підкреслюють християнський або гуманістичний характер; в різні часи і в різних місцях по-різному; і все ж німецькі ложі набувають свого неповторного профілю. Три пруські Великі Ложі можна назвати підкреслено національними; південно- і західнонімецькі — гуманістично-гуманітарними; натомість у Північній Німеччині, де найбільшого поширення дістав Вільномулярський Орден, не можна не помітити його християнсько-протестантського аспекту.

Німецьке міщанство в XIX ст. так і не здобулося на власну успішну революцію, воно також — на відміну від французької чи італійської буржуазії — не скористалося власною емансипацією для вирішального впливу на державні форми. Ложевій демократії в Цісарстві не відповідала буржуазно-демократична держава в західному сенсі. Та й політично німецькі ложі ледве чи мали якийсь значніший вплив. Однак, в той час як їхня дієвість назовні була мізерною, вони розвинули надзвичайно багате внутрішнє життя, вирішально сприяючи в такий спосіб гуманному культивуванню цього чоловічого товариства. Можливо, та обставина, що німецькі класики Ґете, Гердер, Фіхте, Фрідрих Шлеґель, Гуфелянд, але також і Вайсгаупт (Weißhaupt) чи Кніґґе (Knigge)(які зорганізували «Товариство ілюмінатів») інтенсивно розмірковували про ідеї і звичаї лож, засадничо їх поглиблюючи, — можливо, для тих численних лож вона й не мала безпосереднього значення. Проте саме вже перекшталтування — чи повернення ритуалів до їхнього істотного змісту, що було заслугою Людвиґа Шредера, — усе це, за допомогою Ґете і Гуфелянда, мало і далі має тривалий вплив. Для таких великих німецьких авторів, як Ґете чи Томас Манн, істота вільномулярства була такою значною, що декотрі їхні твори просто-таки відтворюють мулярські думки та теми, мулярські поведінкові звичаї.

Езотеричний бік мулярства втішався в німецьких ложах особливою увагою. В політично роздробленій, конфесійно поділеній Німеччині гуманність і толерантність стають необхідними, а відтак і важливими ідеалами і постулатами. Лессинґові ми завдячуємо бездоганним визначенням правдивої, змістової толерантност и, що чітко відрізняє її від формальної терплячости. Для нього толерантність не полягає в індиферентності чи байдужості, а в справжньому розумінні іншого. Гердер, натомість, з’ясував правдиве поняття гуманности, її суті, піднявши її незрівнянно вище від простого патякання про гуманність. Англійські «Давні Обов’язки» в Німеччині поглибили, ошляхетнили, дали їм філософське обґрунтування. Саме класично-гуманістичний варіянт масонства є одним із найголовніших німецьких внесків до вільномулярства. Так само як і всі решта вільномулярів, німецькі також дуже збагатили свою діяльність інтенсивними зусиллями в доброчинній і педагогічній царинах. В центрі уваги гуманітарного і християнського вільномулярства Німеччини перебували два основні питання: Високі Ступені чи просто Святоіванівські? І, по-друге, єврейське питання, що поставало дедалі гостріше (і в якому виявили свою неспроможність і декотрі ложі).

Противники вільномулярства і в Німеччині перебували в клерикальному і менше в національному, ніж, радше, в націоналістичному таборі. Генерал обидвох світових воєн Людендорф (Ludendorff) убачав у них «штучних євреїв»; та й антисеміти поготів завжди були (і є) налаштовані по-антимулярськи. Підвалини західних демократій, як от Просвітництво та лібералізм, для багатьох німців — а з історичної перспективи вони дуже пізно, до того ж насильницьким шляхом, допіру в 19 ст. досягли національної єдности, щоби відтак у часи Третього Райху, лише ціною диктатури, війни і геноциду змусили Европу підкоритися — були гідні зневаги і позбавлені хоч якоїсь вартости. Що їм було до якихось там гуманности і толерантности!

Австрійський письменник Франц Ґрільпарцер (Franz Grillparzer) (не муляр) ще у XIX ст. прогнозував: шлях провадить від гуманности через національність і до бестіяльності. Питання, чому гуманна, гуманістична поведінка, що в ній вправлялися в німецьких ложах, так і не набула по-справжньому значного поширення, є питанням воїстину загальноевропейського значення. Державний націонал-соціялістичний терор (так само, зрештою, як і державний соціялізм чи комунізм) не бачать місця, не мають простору д ля толерантности, гуманности, прав людини, одне слово — для гідности ближнього.

Всі німецькомовні держави мали, щоправда, гуманістичні гімназії, школи, університети, втім десь на початок століття, коло 1900 року, вони все більше втрачали свою колишню ауру взірця кшталтування людини.

Вочевидь, гуманізм знову повернувся до свого суто філологічного існування, з якого він постав на початку Нової Доби. Людськими масами, що ними тепер зайнялися модерні партії (і держави), набагато простіше можна було керувати за допомогою партійних програм — але передусім, звісно, ідеологій та пропаганди — ніж закликами до розуму, гуманности і толерантности. Саме їх особливо охоче проголошували порожніми гаслами, а так важко здобуті права людини зневажали як антинаціональні, гнило-ліберальні. Надто багато було охочих скласти національній величі Німеччини будь-яку жертву. Націонал-соціалісти добре опанували мистецтво навіть історію — скажімо, колишню велич Прусії — обертати на вжиток своїх пропагандистських розрахунків. Отож для 80 000 вільномулярів, передусім тих, що належали до давньопруських лож, ставало все важче опиратися диктатурі Третього Райху. До того ж, у кількісному вимірі вони були зникомою меншиною. 80 000 із майже 80 мільйонів! Разом з євреями вільномулярів офіційно затаврували як ворогів, разом із ними багатьох мулярів кинули до концентраційних таборів і газових камер. Від 1934 року дійшло до так званих «легальних самоліквідацій», а потім і цілковитої заборони. Західне вільномулярство перетворилося на мішень нацистівської воєнної пропаганди.

Однак після 1945 року — і до сьогодні — ледве чи знайдеться якась партія чи угрупування, які б самі себе не величали толерантними і гуманними. На словах вільномулярські ідеали в усіх на устах, навіть у його ворогів.

Ще одна заувага до історії німецького мулярства: на німецькому ґрунті нема якихось доведених безпосередніх пов’язань між будівничими робітнями мулярів-ремісників і вільномулярськими л ожами. Попри те, збереглося коло двох тузинів старих статутів, що свідчать про організацію і звичаї будівничих катедр і соборів.

Зникали лицарські згромадження, саме ж мулярство на німецькому ґрунті великою мірою «пішло в себе» чи, кажучи не так прихильно: міщани в ложах, які надто довго були або неспроможні, або неохочі політичної активности, обернули, на думку Косселека (Kosseleck), своє безсилля на особливий моральний патос. Утім, на це можна подивитися і по-іншому: в ложах відбувалася не революція, а еволюція. Щось на кшталт громадянської еволюції, у постаті, щоб так сказати, експерименту в реторті, відбувалося спершу в ложах: громадянсько-політичні пертурбації поступилися місцем моральній метаморфозі. Лесинґовій утопії так і не судилося набути конкретики. Він вважав, що «правдиві вчинки вільномулярів мають на меті зробити зайвим переважну частину того, що зазвичай називають ”добрими вчинками”». Мулярам так і не вдалося допровадити до справедливої «реформи світу», зате вони змогли створити рамкові умови для далеко не малого числа чоловіків. Їхні рамкові умови — це шляхи до гуманности.

БРУТАЛЬНІСТЬ ПРОТИ ГУМАННОСТИ

В часи Ваймарської республики проти нападів і обмовок Людендорфа і його дружини Матильди, що засвідчують лише незнання, неспроможність самостійно робити висновки, нахабство і упередження, і які заповзялися були «знищити вільномулярство, викриваючи його таємниці» — отож проти такого параноїдального наставлення спромоглися запротестувати ще дев’ять Великих Майстрів. Зате націонал-соціялісти вже не вдовольнялися наклепами, 1933—34 рр. вони змусили Великі Ложі до «самоліквідації». Поряд із квазі-леґальними методами були і плюндрування, терор, депортації, тортури і вбивства. Націонал-соціалістична воєнна пропаганда оперувала наклепницькою тезою, буцімто (неіснуюче) «всесвітнє вільномулярство» змовилося з євреями і більшовиками проти Третього Райху. Памфлети і карикатури глуз ували з Черчиля і Рузвельта. Кількість жертв серед німецьких мулярів Юрґен Гольтдорф (Jürgen Holtdorf) оцінює такими числами.

Дослідження стосувалося (лише) 91 ложі і лише випадків фізичної смерти і втрати майна. З-поміж 4800 вільномулярів (6% від 80000 членів перед 1933 р.) лише 1750 померли власною смертю, 62 убито, 238 депортовано з Німеччини, 133 зникли без вісти, 254 зазнали майнових втрат, 377 втратили посади і професії, 285 завдано шкоди фаховій репутації, 53 вкинено до концтаборів, 44 чинили активний спротив. Економічні збитки підраховано у випадку 151 ложі (себто теж лише частини). Матеріяльні шкоди і втрати майна складають 75 мільйонів райхсмарок (за сьогоднішньою вартістю близько 200 млн. німецьких марок).

В той час як перед Третім Райхом німецькі вільномулярі — більш чи менш щільно — були об’єднані в девятьох Великих Ложах, то 1949 року відроджені ложі зібралися у церкві Св. Павла у Франкфурті на Майні, щоби заснувати першу «Об’єднану Велику Ложу» (Vereinigte Großloge). Після того як випрацювали Magna Charta, до неї 1958 р. приєдналася «Велика Краєва Ложа Німеччини», а 1970 і «Велика Національна Материнська Ложа ”Три Земні Кулі”».

Американські, канадійські, англійські вільномулярі в Німеччині заснували дві власні Великі Ложі. Відтак разом в Німеччині є п’ять Великих Лож, об’єднаних (як регулярні мулярі), так би мовити, в одній асоціяції — власне отій «Об’єднаній Великій Ложі Німеччини». Це вільномулярське братство має одного, спільного для усіх п’яти Великих Лож Великого Майстра, один Сенат і один Конвент. Традиційна структура кожної Великої Ложі залишилася, натомість, недоторканою, отож і зберегла притаманну їй ієрархію. Ось як воно стало виглядати:

1.Велика Ложа Давніх Вільних і Прийнятих Мулярів Німеччини (Die Großloge der Alten Freien und Angenommenen Maurer von Deutschland), складається з 223 лож;

2.Велика Краєва Ложа Вільномулярів Німеччини (Die Große

Landesloge der Freimaurer von Deutschland), складається з 77 лож;

3.Велика Національна Материнська Ложа «Під Трьома Земними Кулями» (Die Große Nationale Mutterloge Zu den Drei Weltkugeln) обіймає 24 ложі;

4.Американсько-Канадська Велика Ложа Д.В. і П.М. (The

Amerikan-Canadian Grand Lodge A. F. & A. M.), 43 ложі;

5.Великі Ложі Британських Вільномулярів (The Grand Lodges of British Freemasons), 14 лож.

Це дані станом на вісімдесяті роки. Втім, у 90-х рр. у Німеччині, східніше від Ельби знову постають ложі. Всі ложі – і нові, і традиційні – мають незмінно те саме завдання: давати приклад, ба навіть самим запроваджувати гуманність, толерантність, вільне від будь-яких догм самовиховання. Внесок німецького вільномулярства, його гуманістичний спадок будуть змушені гідно відповісти на виклик нових хвиль національної пихи, ксенофобії і колективної зрівнялівки. Німецькі мулярі можуть спиратися на воістину велику епоху своєї історії; її духові вартості невичерпні. Можна прогнозувати, що тісні дружні зв’язки із західними мулярськими об’єднаннями, Великими Ложами Англії, Франції, Іспанії та Італії, а також із Великими Ложами Східної Европи, що відроджуються, зміцнятимуть европейське мулярство загалом у його прагненні до свободи, справедливости і миру. В об’єднаній Европі засади гуманности будуть неодмінними.

Що німецьке мулярство розуміє під гуманністю, вільномуляр Гердер сформулював так: «На всі питання про майбуття нашого людства відповідає, на мою думку, одне-єдине слово: гуманність, людяність... Гуманність — це характер нашого роду; втім, від народження у нас закладені лише його початки, що їх слід далі розвивати самостійно. Ми не приходимо на світ з уже готовим таким характером; але у світі він повинен стати метою наших прагнень, сумою наших вправлянь, нашою вартістю; бо ангельське в людині нам не відоме, а якщо демон, який нами править, не є демоном гуманним, то ми перетворимося на пошесть для людства.

Отож, божественним у нашому племені є кшталтування до гуманности; всі великі і добрі люди, законодавці, винахідники, філософи, поети, митці, кожна шляхетна людина у своєму стані, при вихованні своїх дітей, при виконанні своїх обов’язків своїм власним прикладом, справою, інституцією, вченням зробили свій внесок. Можна сказати, що гуманність — це мистецтво нашого роду. Кшталтування до неї є нашим твором, над яким слід невтомно працювати все далі й далі; або ж ми знову западемо в жорстокість, брутальність.»

Переклад Юрка Прохаська

ч
и
с
л
о

83

2015