Ніколаус Шверцлер

Подібно як більшість людей не можуть і не хочуть відмовитися від спроб довідатися про своє походження і минуле, то так само і юридичні особи, як-от об’єднання осіб на підставі відповідних державних законодавств, також цікавляться своїм походженням та історією. Вони цікавляться ними

тим більше, чим впливовішими, шанованішими, ба славнішими їх вважають. Відомі члени в минулому і  сучасності виразно сприяють випрацюванню уявлення і усвідомлення цих позитивних рис. Вже самі навіть ілюстрації в цій книжці подають визначних осіб, що були вільномулярами і своїми творами справили тривкий вплив на загальну культуру людства, яка — можливо — саме тепер стає дійсністю.

Перелік славетних і значних осіб, що належали і належать до цього руху, можна було б збільшити ще багатократно. Будь-який лексикон, що — хай з яких причин — не уліг нечесній однобокості, подає приголомшливо велику кількість таких особистостей. Втім, і для теперішности, і задля майбутнього, либонь, явно замало просто грітися під променями минулої слави. Відповідь на питання, чим же вільномулярство так приваблювало цих мужів, значною мірою можна виснувати з їхніх діянь і вчинків. Однак, у багатьох випадках це коштує чимало часу, стільки часу, скільки чоловік, відданий своєму фаху, який до решти поглинає його, здається, вже не має. Не всі вільномулярі аж настільки цінують мулярство, щоби не сумніватися, що займатися його етичними образами — саме той шлях, який цього зусилля вартий. Це дуже виразно показали Моцарт і його лібретист Шиканедер в опері «Чарівна флейта», або Лесинґ у п’єсі «Натан Мудрий» чи в діяло зі «Ернст і Фальк».

Озираючись на три століття, що породили таке значне число дійсно великих особистостей, які були вільномулярами, якось саме собою постає питання, чи не добіг разом із ними кінця і час, який таких голів потребував.

Щоби наблизитися до питання, чи взагалі і — якщо так, то — який сенс і яку вартість вільномулярство має тепер і матиме в майбутньому, гадаю, не завадить зазирнути до лексикону, що його намагання бути об’єктивним ледве чи можна піддати сумніву. Німецький лексикон «Енциклопедія Брокгауза» під гаслом «Вільномулярство» подає таке:

«Вільномулярство — міжнародний рух гуманітарного духового вдосконалення, що відбувається в ритуальних працях вільномулярських лож. Сповнені поваги до людської гідности, вільні мулярі виступають за толерантність, вільний розвиток особистости, готовність прийти на допомогу і загальнолюдську любов. Для цього воно намагається промовляти і виховувати кожного зокрема. Підставою ВМ є переконання, що всі конфлікти можна вирішити без руйнівних наслідків, коли вдасться створити достатньо довіри між всіма людьми. Самопізнання, здобуте в братерській с пільноті в храмовій праці, покликане вигострювати сумління і відчуття відповідальности супроти держави і суспільства. За допомогою символіки ритуальних вчинків учасник ложевої праці впроваджує себе в універсальний лад, і це повинно допомогти йому все більшою мірою вчитися укладати своє життя, керуючись при- матом свідомости. Кожна така праця має характер свята.

Звичаї вільних мулярів закорінені в традиціях будівельних цехів. Зустрічі учасників, званих «братами», т. зв. «праці», відбуваються — відповідно до традицій різних країн — максимально раз на тиждень. В центрі цих праць за німецьким, австрійським і швейцарським звичаєм перебувають рефлексії на якусь тему, т. зв. «будівельний фрагмент» (das Baustück), що його по завершенні зустрічі в храмі — так називається місце ритуальних праць — дискутують в колі братів.»

Історія людства виразно демонструє, що лише в небагатьох країнах і нечасто були мирні — вільні від воєн — епохи, які перетривали б довше життя кількох поколінь, а наше власне життя з власного досвіду не втомлюється переконувати нас, як важко формувати і розвивати власну особистість так, щоби вона бодай трохи наближалася до ідеальної, гомогенної стереометричної фігури, скажімо, рівнобічного куба.

В ложах — навіть у ложах ХХІ ст. — зміст і межі толерантности, істоту загальнолюдської любови, зерно можливости вільного розвитку людини обговорюють і знову й знову роблять предметом критичних міркувань. Віра в те, що кожна людина упродовж свого життя, а людське суспільство в постійному розвитку здатні до задовільного стану — і, мабуть, таки прагнуть його — задає вільномулярству подвійну рамку: праця над собою і, зі себе виходячи, задля такого стану суспільства, про який можемо припустити, що він ніколи не буде досконалий. Це накидає припущення — і воно цілком справедливе — що такий дух перебуває в зв’язку з елементарними покликами часу Просвітництва: покликами свободи, рівности і братерства. Для суми цих зусиль придумали окреслення «Просвітництво», що його, своєю чергою, і нтерпретують як волю до звільнення від самоспричиненої недорослости.

Здається, людині радше притаманно виявляти невситимість у прагненні до власних переваг і стриманість у готовності взяти на себе зусилля і тягарі. Праця кожної людини над собою завжди нова, а стан суспільства навіть за умовою якомога більшого блага його членів — і як його, блага — ніколи не є довершеним. Просвітництво — воля і дух, що стоять за працею над собою і над спільнотою — це не якийсь осягнений стан, і не такий, що його можна досягти, а перманентний процес, який постійно потребує нових імпульсів. Вільномулярі змінюють суспільство не якимись актами сили, не закликами до революцій чи участю в ній, а сприяють змінам у суспільстві в той спосіб, що кожен з них намагається узгодити свою особу, яка перебуває в постійній праці, з тими можливостями розвитку, які дані їй за відповідних конкретних умов.

Заголовок ювілейної збірки, виданої з нагоди 40-річчя ложі «Під Трьома Колонами на Півдні» (Zu den drei Säulen im Süden) — «Змова задля добра» («Verschwörung zum Guten»), без викладу визнання віри та її догм, як на мене, є ключем до розуміння вільномулярства. В австрійському ритуалі 1 ступеня так званий Перший Дозорець (Erster Aufseher) на питання Майстра Престолу (Meister vom Stuhl) про мету вільномулярської праці відповідає таке: «Освітлити дух і зігріти серце для всього доброго, правдивого і гарного». То правда, що ми не маємо всеохопного визначення доброго, нам невідомо, що таке істина як така, не доступне нам і усталення поняття прекрасного, зате правда і те, що стосовно до майже всього сказаного, зробленого і не зробленого нам таки здебільшого вдається дійти згоди, чи слово, вчинок або бездіяльність спромогається відповідати засадничому для всіх нас духові «доброго, правдивого і прекрасного». Вільномуляр постійно наближається до готовности знову і знову піддавати себе «критичному питанню», чи його слова, вчинки і бездіяльність можна виміряти так званими масонськими вартостями. Чим більше людей сучасного і майбутнього готові поставити самим собі це критичне питання, тим втішнішим буде стан відповідного суспільства і — як мета — кондиція людства.

Аж до сьогоднішнього дня всю історію людства супроводжують незчисленні і неймовірні звірства систем та індивідів: через те, що критичне питання у вирішальний момент витісняють, а не ставлять. Це справджується для кожної сучасности — і справджуватиметься для кожного майбутнього — коли забракне відваги і  усвідомлення самоочевидности цього питання. Вільномулярі бодай на йоту хочуть наблизити до нього себе і суспільство.

Переклад Юрка Прохаська

ч
и
с
л
о

83

2015