Любов Кияновська

Франц Ксавер Моцарт і Львів

Романтичні ідеали торкнулись всіх видів мистецтв, але чи не найбільше – саме музики. Та романтизм тлумачився музикантами доволі вибірково. Взірцем для австрійських і польських авторів, котрі жили у Львові в той час – Медеріча Детто Галлюса (Johann Georg Anton Mederitsch, genannt Gallus-Mederitsch, 1752-1835), Йозефа Башни (Josef Bašny, Joseph Baschny, Józef Baszny,?- 1862), Йоганна Рукгабера (Ruckgaber, Johann (Jan, Jean de Montalbeau, 1799-1876), Йозефа Ельснера (Joseph Xaver Elsner, Józef Antoni Franciszek Elsner, 1769-1854), Кароля Ліпінського (Karol Józef Lipiński, 1790-1861) та инших – служив все ж німецький, або й ще стисліше, «віденський» романтизм. Називаємо його так тому, що він був зорієнтований найбільше на творчість першого романтика Франца Шуберта та инших менш відомих, проте свого часу популярних авторів пісень, а також авторів зінгшпілів та мелодрам, котрі жили і працювали в австрійській столиці; цей регіональний різновид романтизму виділяється на відміну від французького чи італійського. Ранні романтики, представники австро-німецької культури, особливу увагу приділяли поетизації побутових жанрів, салонному лірико-сентиментальному виконавству, втіленню фантастичних образів, пов’язаних з національними легендами (на кшталт «Вільного стрільця» чи «Евріанти» К.М. Вебера), і віддавали перевагу народно-пісенній мелодиці як у вокальних, так і в інструментальних опусах.

Крім того, саме музичне життя Галичини набувало поступово нових форм. відповідно до естетики романтизму. Більшість із вищезгаданих композиторів органічно поєднувала творчість і виконавство, педагогічну й організаторську діяльність – така заангажована позиція була притаманна і музикантам попередніх поколінь, оскільки ера «вільних митців», що могли без перешкод віддатись лише композиції, ще не прийшла. Проте варто зауважити істотну різницю між роллю музикантів у церкві, придворних салонах та театральних осередках у XVIII ст. та иншим значенням творця-музиканта з утвердженням нового романтичного світогляду. Насамперед звернемо увагу на розширення кола учасників і слухачів, поступову демократизацію, що почалась із оперного театру, але з часом захопила й инші форми музичного життя. Організація розмаїтих товариств, гуртків прихильників мистецтва, виникнення артистичних, а навіть «богемних», товариських мистецьких угрупувань, побудованих на особистих контактах, – все це вже свідчить про ознаки нового часу і нового світогляду. Тому в огляді важливіших персоналій однаковою мірою враховуватимуться риси їх композиторського стилю, і функції їх суспільно-культурної праці з позиції романтичного стилю. Відтак коротко охарактеризуємо постаті важливіших австрійських композиторів Галичини тієї доби, що прислужились становленню музичної культури краю – Ф.К. Моцарта та Й. Рукґабера. Діяльність инших чеських та австрійських композиторів, зокрема, Й. Багшного, Медерічі Детто Галлюса вартує в цьому контексті лише побіжної згадки, оскільки їх творчість та діяльність не мала такого істотного впливу на становлення музичної культури галицького краю.

Першим поважнішим композитором, виконавцем, педагогом у цьому переліку виступає молодший син В.А. Моцарта, Франц Ксавер.

Як вже наголошувалось, у творчості Франца Ксавера Вольфганга Моцарта, молодшого сина геніального митця, так званого «львівською Моцарта» помічаємо численні риси ранньоромантичної стилістики, незважаючи на збереження типово класичних норм структури та гармонії. Серед усіх австрійських композиторів, котрі творили в перших десятиліттях XIX сторіччя у придворному, церковному та салонному середовищі Галичини, саме він є найбільш помітною особистістю як у творчому, так і в культурно-просвітницькому плані. Його творчість не сприймалась ніколи надто серйозно в тіні неперевершених здобутків батька, але якщо абстрагуватись від його походження і від порівняння з шедеврами Вольфганга Амадея Моцарта-старшого, то Франц Ксавер писав цілком професійну, не позбавлену творчої інвенції музику, що і сьогодні заслуговує більшої уваги і цілком може включатись до концертних програм.

У Галичині він пробув більшу частину свого життя – від 1808 року, коли прибув сюди на запрошення графа Віктора Баворовского (Baworowski) у cело Підкамінь коло Рогатина як вчитель музики його молодших дітей, і з невеликими перервами мешкав тут аж до 1838 року. Після перебування у Львові виїхав до Відня, а згодом до Зальцбурга. Помер у Карлсбаді 1844 року.

У Галичині він працював здебільшого як приватний вчитель музики у багатих польських дворянських родинах – Янішевських (у селі Сарки Рогатинського повіту), Потоцьких, Чарторийських, Сапєг (у Львові), а також існує таке припущення, що він був капельмайстром місцевого театру. За час перебування у Львові він лише зрідка виїжджав до Відня та Зальцбурга до родини та на гастролі европейськими містами.

До історії Львова Ф.К. Моцарт увійшов насамперед як педагог, видатний організатор культурного життя, як один з тих, хто, почавши від приватних лекцій музики аристократам, надалі приклався до заснування музичних професійних осередків.

За повідомленнями тогочасної преси можна відтворити основні віхи культурно-просвітницької діяльности Моцарта-сина. Так, однією з найвидатніших подій, що залишилася в історії музичної культури міста став вечір пам’яті Вольфганга Амадея Моцарта 2 грудня 1826 p., у якому взяли участь видатний польський скрипаль Карл Ліпінскі, син композитора Франц Ксавер і хор новозаснованого інституту співу «Товариство св. Цецилії». Це був перший захід нового товариства, заснування якого стало живильним струменем культурного життя галицької столиці. Його діяльність мала вельми важливе значення для подальшого розвитку професійної культури в Галичині, і водночас воно відіграло роль попередника професійних музичних освітніх осередків, підготувавши появу спочатку «Галицького Товариства приятелів музики», а згодом і консерваторії Галицького музичного товариства.

Діяльність культурного осередку готувалася ґрунтовно. Для початку Моцарт-син замовив картину із зображенням патронеси хору, яку виконав придворний маляр герцога Ангальт-Кетенського Енгерт, що довгі роки працював у Львові. Наступного року про новозасноване товариство вже згадується у пресі, зокрема повідомляється, що в Редутній залі відбувся концерт, зорганізований Товариством за участю Пансіону вдів та сиріт, в якому звучали 103-ій Псалом Й.У. Ноймана, кантата Вічний змилостивиться над тобою Моцарта, Дует для двох фортепіано Фердинанда Різа і ораторія Створення світу Гайдна. Наступний виступ хору відбувся у травні 1827 року і був присвячений пам’яті Бетовена Цього разу хор виконував Реквієм Керубіні. Декілька разів Ф.К. Моцарт організовував концерти пам’яті батька у день його смерти. Як свідчить поетичний відгук Карла Маліша – черговий раз 5 грудня 1827 p. y церкві св. Юра, центральному греко-католицькому храмі, силами хору було виконано Реквієм Моцарта. Це був, очевидно, один з останніх виступів хору Товариства св. Цецилії. У 1829 році хор Товариства розпався, бо повідомлень у пресі про його виступи більше не було, як також і згадок у листах та документах композитора.

Сам Моцарт-син здебільшого провадив активну педагогічну діяльність. І хоча серед його титулованих учнів більшість ставилась до музики досить поверхово, та були і винятки. Дуже доброю піаністкою, тонким музикантом і освіченою меценаткою, з котрою приязнився Шуман, була баронеса Юлія Бароні фон Кавалькабо. Її твори навіть вийшли друком у Ляйпцігу (видавництво «Брайткопф і Гертль») і про них досить схвально відгукнулась «Ляйпцігська музична газета». Він також встановив у Львові тісні контакти з провідними місцевими музикантами, підтримував дружні стосунки з Каролем Ліпінським, Медерічем Детто Ґаллюсом (Johann Georg Anton Mederitsch, genannt Gallus-Mederitsch, 1752-1835), Йозефом Ельснером (Joseph Xaver Elsner, Józef Antoni Franciszek Elsner, 1769-1854). Останній, переїхавши до Варшави, запросив Моцарта-сина приїхати до польської столиці з концертними виступами, які відбулись у 1819 p.

Творчість Ф.K. Моцарта досить численна кількісно і включає твори різних жанрів. Він, як і його геніальний батько, досить рано почав компонувати та імпровізувати на концертних естрадах. Його перший фортепіанний концерт написаний у 1805 p., тобто у чотирнадцятилітньому віці. Найбільша кількість опусів була створена, природно, в Галичині. Більша їх частина писалась або з присвятою титулованим покровителям, або до якоїсь події. Особливий інтерес представляють його камерно-інструментальні опуси – фортепіанні мініатюри, цикли варіацій, Другий фортепіанний концерт Es-dur op. 25,Терцет op. 29, а також хорові кантати op. 28. Серед хорових опусів з циклу кантат особливо популярною в Галичині була його кантата Перший весняний день, присвячена дочці австрійського імператора Кароліні Августі. Відобразився у його творчості й інтерес до українського фольклору – Фортепіанні варіації ре мінор написані на тему української жартівливої пісні «У сусіда хата біла», в инших публікаціях згадується також «Думка на руську тему».

Стиль Моцарта-молодшого цілком вписується у моду того часу і, хоч і спирається на класичну основу, все ж опосередковано втілює риси раннього романтизму. Це найбільше помітно у розвинутій, кантиленній мелодиці, вишуканій віртуозній фактурі. Він вже досить рішуче відходить від класицистичної стилістики, найповніше представленої у творчості його батька, і, хоча і переймає певні засади класичної композиції у гармонії, формі, все ж пристосовує їх до потреб нового часу. Як слушно зауважує дослідник творчости Ф.К. Моцарта, Д. Колбін, «та музика скомпонована переважно в стилі раннього романтизму і салонного «brillant» [1].

ч
и
с
л
о

86

2017