|
Францішек ПлощанськийМитрополит Михайло Кардинал Левицький
Справу Митрополита
Антіна Ангеловича по розбудові церковного,
культурного і національного життя у Галичині і Львові продовжив Митрополит
Михайло Левицький. Він народився 16 серпня
1774 у селі Пістинь Коломийського повіту Речі
Посполитої, що на Покутті. Його батько був священиком, шляхтичем
гербу «Рогаля». 1790 року Михайло
Левицький закінчив Станиславівську цісарсько-королівську гімназію – австрійська влада майже у
кожному з адміністративних центрів Галичини (циркулів) відкривала німецькомовні
класичні гімназії. В тім і у Станиславові. Згодом Михайла
Левицького рекомендують до навчання у Греко-католицькій Духовній Семінарії Барбареум у Відні - офіційна назва: «Королівська
греко-католицька Генеральна Семінарія у Відні при св.
Варварі» (Regium generale Seminarium Graeco-Catholicum Viennae ad Sanctam
Barbaram).) – це була перша греко-католицька духовна
семінарія. Була заснована імператрицею Марією Терезією (Maria
Theresia Walburga Amalia Christina,1717-1780) 1774 року у конвікті
при церкві святої Варвари у Відні для навчання греко-католицьких священиків
імперії Габсбургів. Свої богословські студії Михайло Левицький завершив
науковим ступенем доктора богослов’я. 1798 року він був рукоположений на священника. А з 1797 року став префектом
Львівської духовної семінарії, пізніше професором Святого Письма та
пасторального богослов’я у Львівському університеті. Отож його кар’єра
розвивалася, якщо не стрімко, то швидко. З 1808 року він уже
служить каноніком Галицької митрополії у Львові. У Греко-католицькій церкві
канонік, від грецького κανων
(палиця, переносно - правило, норма), або ж крилошанин
чи капітуляр є вищим титулом священика в єпархії -так
само, як у римо-католицькій чи англіканській церквах - найчастіше канонік є
членом єпископської капітули. Є дійсні (при єпископській резиденції) та почесні
каноніки, що мають лише титул, без будь-яких обов’язків, і право носити крилошанські відзнаки - пелерину і нарукавники. З огляду на свої
гідності і на 15-річчя священства (1813) Михайла Левицького рукопокладають
на єпископа-ординарія Перемиської
єпархії. А 17 серпня 1815 року
австрійський імператор Франц I (Franz II. Joseph Karl von
Habsburg von Oesterreich, 1768-1835) призначає Михайла Левицького
наступником Антіна Ангеловича - Галицьким
Митрополитом та Львівським Архієпископом, а Папа Римський Пій VII (Pius Septimus, Barnaba Niccolò Maria Luigi Chiaramonti,
1742-1823) затверджує це рішення 8 березня 1816 року. 1846 року Михайло
Левицький вже був номінований на Примаса Галичини, титул якого раніше
традиційно надавався тільки римо-католицькому Єпископові. 1856 року Папа Пій ІХ (Pius IX, Giovanni Maria Mastai-Ferretti, 1792-1878)
призначає Митрополита Михайла Левицького кардиналом (другим за чергою в УГКЦ). Кардина́л (від. Латинського cardo
- стрижень, вісь; cardinalis - головний) - найвища
посадова особа Католицької Церкви після Папи, єпископ з правом голосу при
виборі нового папи Римського, і член Колегії кардиналів, з посеред яких
обирається папа Римський. Всі кардинали разом складають Колегію кардиналів або
Священну колегію, що наділена правом на конклаві обирати папу Римського. Повна
назва - Кардинал Святої Римської Церкви (Cardinalis santæ romanæ Ecclesiæ). Таким чином українські церковні діячі
входять у світову католицьку ієрархію найвищого рівня. У церковному житті
Михайло Левицький відомий своєю строгістю до духовенства, яке іноді занадто
розслаблялося. Будучи на посту
перемишльського єпископа з 1813 року та в перших роках перебування у сані
митрополита, він вів велику громадську
та просвітницьку роботу - заснував 383 народних (парафіяльних) шкіл у древній Перемисько-Самбірській єпархії - і піклувався про видання
для них підручників; підтримав створення освітнього Товариства священиків у
Перемишлі (1816) і дяко-вчительського інституту (1817). Спільно з Іваном
Могильницьким (1778-1831) українським освітнім і церковним діячем,
філологом, одним з провісників національного відродження в Галичині. домагався
запровадження викладання українською мовою у школах Східної Галичини. 1815 року (за іншими
даними - 1816) Михайло Левицький видав «Катехізис», 1816 року «Буквар славенського язика». Обидві книги надруковані зрозумілою
для простого народу українською мовою в Будапешті (що на той час називався ще
Будою). Львівська митрополича консисторія зобов’язувала деканів купувати цей
«Катехізис» та користуватися ним у всіх церквах. Згодом «Катехізис» набув
популярності в обох галицьких єпархіях - Перемиській
і Львівський. Автором обидвох книг був І. Могильницький. Та з часом Михайло
Левицький став консерватором, близький до польсько-шляхетських кіл, і навіть
став противником модерних віянь в суспільному і культурному житті Галичини.
Ініціював цензурну заборону альманахів «Зоря» і «Русалка Дністровая»,
що їх видала «Руська трійця». Але то вже наступали інші часи. Цікаво, що Михайло
Левицький був учасником Віденського конгресу 1815 року. 1839 року виступив з
протестом проти ліквідації російським урядом унії на Правобережжі, Волині й
Білорусі. Віденський конгрес був конференцією послів великих держав Европи, очолюваною австрійським дипломатом Клементом фон
Меттерніхом (Klemens Wenzel
Lothar von Metternich, 1773-1859), яка проходила у Відні з 1 листопада
1814 р. До 8 червня 1815 р. Його мета полягала в
тому, щоб врегулювати питання і перекроїти континентальну політичну карту після
розгрому наполеонівської Франції попередньої весни, яка також відображатиме
зміни після розпуску Священної Римської імперії вісім років тому. Під час Революції
1848-1849 років в Австрійській імперії консервативний Михайло Левицький, о
диво, підтримав створення Головної Руської Ради, заохочував духовенство до
праці над просвітою народу, виявляючи, однак непослідовність у ставленні до
інтриг польської політичної верхівки. Помер
і похований Митрополит Михайло Кардинал Левицький у Унівському
монастирі 14 січня 1858 року Похоронними богослужіннями прощали найвищого церковного
ієрарха і палкого патріота по всій Галичині, у Відні, а також у Римі. |
ч
|
 |
|