|
Наталія КрокісЛьвівське мистецьке життя кінця XVIII - початку ХІХ сторіччя
Ще з давніх
часів іноземні мандрівники і митці цікавилися Україною, її природою, типами
людності, народним побутом. Це були арабські купці, європейські мандрівники. У
1573 р. французький дипломат, криптолог, астролог Блез де Віженер (Blaise de Vigenère, 1523-1596) склав доповідну записку «La desckription dy royaume de Pologne» для Генріха Валуа (Henri III, Henryk III Walezy, 1551-1589)
- король Речі Посполитої, Великий князь Литовський 1573-1574, король Франції (з
1574), останній з династії Валуа), якого обрали польським королем. У цій
записці подає історичне минуле Польщі, Литви, України і Білорусії. У щоденнику
австрійського дипломата Еріха Лясоти (Erich Lassota von Steblau, 1550-1616) викладені
думки іноземців про Україну, про її суспільні верстви і народ. У родині Конєцпольських служив французький
інженер, військовий картограф Гійом
Левасер де Боплан (Guillaume Levasseur de Beauplan, бл.1600-1673(1685?)). Він у своєму творі «Описання України» (Carte d’Ukranie Contenant plusiers Prouinces comprises entre les Confins
de Moscouie et les Limites
de Transiluanie, Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis
Palatinatibus ac Distictibq, Provincycq adiacentibus) показав життя і побут запорізького козацтва, шляхти, міщан,
накреслив карти. Помітно
зростає інтерес до України на поч. ХІХ ст., в добу
романтизму. Саме в цей час особливо пожвавлюються і мистецькі
зв’язки – частіше приїжджають іноземні живописці. Чи не найчисленнішими серед
них були вихідці з балканських країн, багато працювало поляків. Часто
приїжджали італійці, австрійці, німці, французи, порівняно рідше – англійці і
шведи. У
результаті першого розподілу Польщі 1772 року, західні землі опинилися під
владою Австрії. Ці землі дістали назву «Королівство Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським і
князівствами Освенцима і Затору» (Königreich Galizien und Lodomerien mit dem Großherzogtum Krakau und den
Herzogtümern Auschwitz und Zator) Столицею провінції стало місто Львів, яке отримало офіційну
назву – Лемберґ. Місто на той час потребувало чималих
ремонтів і реконструкцій. У руїни перетворилися колись неприступні
середньовічні фортифікації: замок, мури, вежі. В критичному стані були і
дороги: коли цісар Йозеф II вперше приїхав до Львова, його карета
загрузла в центрі міста. Міська адміністрація взялася за обнову міста:
прокладалися дороги, розбиралися залишки оборонних споруд, засаджувалися парки
та сквери, упорядковувалося передмістя. Місто погарнішало, стало більш чистим і
просторішим. Зросла чисельність населення, уже в 30-х роках ХІХ ст. німецький
анатом, антрополог, природознавець Йоганн Фрідріх Блуменбах
(Johann Friedrich Blumenbach, 1752-1840) подає, що населення Львова зросло більше як у два
рази і налічувало 75 тис. мешканців. Процес
становлення західноукраїнського живопису не був простим. У 1780 році припиняє
свою діяльність середньовічний за своїм устроєм малярський цех. Знаними
художниками-портретистами церковного і світського портрету, розписами соборів,
костелів, церков були місцеві художники, які закінчували європейські академії
мистецтв, а саме: Лука Долинський (1745-1824),
Євстахій Білявський (Eustachy Bielawski, 1740-1804), Юзеф Хойницький (Józef Chojnicki, бл. 1745-1812). Лука Долинський (1745-1824) навчався у Відні в 1775-1777 роках.
Він працював для оздоблення собору Юра та інших церков, залишив велику
портретну галерею діячів Греко-католицької церкви: митрополита Льва Шептицького
(Лев III Шептицький, у світі Лев Людовик Шептицький, 1717-1779), єпископа
Петра Білянського (1736-1798), архипресвітера
Михайла Гарасевича (1763-1836), ректора семінарії
Святого Духа Івана Лаврівського (1823-1873) та ін. Євстахій Білявський (1740-1804) навчався в Римі в Академії Св. Луки у 1766 р. Свої твори підписував повним ім’ям з вказівкою «Delia Akademia Roman a Piktor». У кінці 1790-х – напочатку 1800-х pp. створив
галерею портретів вірменських архиєпископів. До
кращих його робіт належать портрети Х. Рищевської (C. Ryszczewska, 1784), Криштофа Дейми
(1782), Івана Бачинського, Стефана Завалькевича, Домініка та Схоластики Нікоровичів, Яна графа Мієра та
ін. Юзеф Хойницький (бл. 1745-1812)
– львівський художник, популярний портретист, якого вважають одним з
кращих учнів Станіслава
Строїнського (Stanisław Stroiński, 1719-1802). Художник є автором багатьох релігійних композицій
для львівської
римо-католицької катедри і репрезентативних портретів тодішньої
аристократії. Ще у кінці
ХVIII ст. у Львові порушувалося питання про відкриття спеціального
мистецького закладу – Академії, однак, як «таке, що не на часі», воно зреалізованим не було. Лише при університеті існувала школа
рисунку, утримувана Галицькими станами, тому студенти навчаючись на інших
факультетах могли отримати лише перші уроки рисунку,
а далі їхали продовжувати мистецьку освіту за кордон. В більшості вони навчались
у Віденській академії мистецтв. Улюбленим жанром цих художників був портрет.
Портрет першої половини ХІХ ст., розвивав традиції міщанського та священицького
портретів кінця ХVIII ст., де національні традиції були найсильнішими. На початку ХІХ
ст. під впливом творчості художників-переселенців австрійсько-німецького
походження, які осіли в Галичині, портретний живопис на цих землях набуває рис бідермаєру. Назва «бідермаєр»
виникла випадково і на початку мала сатиричний характер. Це був псевдонім, яким
підписувалися сатиристичні вірші – «Бравий пан Маєр». В мистецтвознавстві термін «бідермаєр»
вперше був використаний у 1894 р. в статті К.-А. Бьоттіґера
(Karl August Böttiger, 1760-1835) «Майбутнє орнаменту на прикладі розвитку шпалерної
справи» і у 1922 р. в книзі П.-Ф. Шмідта (Paul Ferdinand Schmidt, 1878-1955 ) «Живопис Бідермаєру».
Стиль бідермаєр поширився у Австрії і Німеччині в
1815-48 рр. Бідермаєр був явищем неоднорідним і
поєднував у собі надбання різноманітних художніх стилів і течій минулого та
вбирав вплив сучасних йому напрямків: романтизму, реалізму, ідеалізму,
класицизму тощо. Він сформувався як напрямок німецького романтизму, але дуже
швидко переродився в обмежений міщанський і «солодкавий» натуралізм, який
відмовився від романтичної мрійливості, ідеалістичності. Мистецтво бідермаєру провінційне, а тому, замість пишності і величі
столичного ампіру, воно висунуло ідею простоти і практичності, прагнення до
затишку і комфорту. В живописі цінувалася виписаність
дрібних, найнезначніших деталей, щоб було все так, як є насправді. В роботах
художників бідермаєру виступали також «незначні»
побутові деталі, які мали сатиричний або сентиментальний характер. Сімейні
сцени, портрети на фоні інтер’єру, сцени з дітьми, які викликали замилування,
тому й перетворилися в окремий жанр живопису. Ідеалізація заможного та
стабільного міщанського побуту і людини в ньому, з її традиціями і внутрішнім
світом стали основними темами у мистецтві цього художнього напрямку в Галичині.
На львівському ґрунті перенесені з Відня художні явища набували значно
спрощеного вигляду. У середовищі львівського міщанства цінувалось старанне і
сухувате виконання, близьке до натури. Одним із
перших приїхав до Львова на переломі ХVIII–ХІХ ст. (1794 р.)
уродженець Трієсту – Йозеф Пічман (Józef Franciszek Jan Pitschmann, Franz Joseph Pitschmann, 1758-1834). Навчався у Віденській академії, вчителями якого були
Ф.-Г.Фюґер (Heinrich Friedrich Füger, 1751-1818), Д.Б.Лампі (Giovanni Battista Lampi, 1751-1830), Г.К.Брандт (Heinrich Carl Brandt, 1724-1787),
і вже в 1787 р. він став членом Академії. На запрошення Юзефа Чарторийського (Józef Klemens Czartoryski, 1740-1810) та Тадеуша Чацького (Tadeusz Czacki, 1765-1813) приїхав до
Корця на Волині, а згодом – до Варшави (1789 р.), де разом з Джовані Лампі і Джузеппе Ґрассі (Josef Maria Grassi, Giuseppe Grassi, 1757-1838) перебував на службі в короля Станіслава Авґуста
Понятовського (Stanisław August Poniatowski, 1732-1798), малюючи лише портрети. З початком визвольного
повстання 1794 р., очоленого Тадеушем Костюшком (Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko, 1746-1817), переїхав до Львова. Залишався у Львові до 1806 р.,
час від часу здійснюючи невеликі подорожі. За ці роки створив 280 портретів. У
1806 р. прийняв запрошення зайняти місце викладача рисунку в ліцеї в м. Кременці, який свого часу заснував Т.Чацький.
Там Пічман залишився до кінця життя, малюючи портрети
волинської шляхти, магнатів, а також російських урядників та військових. На початку
творчої діяльності Пічман ще досить часто звертався
до міфологічних та релігійних сюжетів, але портрет дуже швидко зайняв основне
місце в його творчості. У портретах він відмовлявся від парадності, від штучних
ефектів, намагаючись передати людину в атмосфері щоденності, захопленою
інтелектуальними або артистичними заняттями на тлі краєвиду (під впливом Фюґера). У Львові він малював портрети польської знаті та
інтелігенції Трохи
пізніше, у 1798 р., приїздить Юзеф/Йозеф Рейхан (Józef Reichan або Rejchan,1762--1817/22),
який став родоначальником львівської династії художників. Його син Алойзи і внук Станіслав також обрали мистецький шлях. Юзеф Рейхан народився у Польщі в м. Замості. Малярства вчився
спочатку у свого батька Мацєя Рейхана
(Maciej Reichan чи Mathias Rejchan, ?-1794), який прибув у Польщу з Саксонії. Потім навчався у
«королівській малярні» у Варшаві, школі Марчелло Баччарелі (Marcello Bacciarelli, 1731-1818). У 1794 р. брав
участь в обороні Варшави, а після поразки Костюшка
виїхав в м. Пулав, в маєток кн.
Чарторийського. У 1798 р. приїздить до Львова, де залишається до кінця життя. Рейхан представляв напрямок портретного живопису, який
пов’язаний з варшавськими традиціями Просвітництва. Крім Ю.Рейхана до Львова у 1802 році приїхав німець Карл Швейкарт (Karl Gottlieb Schweikart, 1772-1855) – дуже популярний у Львові портретист. Він народився
у Людвіґбурзі, навчався Штутгарті
і Страсбурзі, відвідував Швейцарію, Чехію. Закінчив Віденську Академію
мистецтв, потім виїхав до Праги. У 1802 році приїздить до Львова і залишається
тут назавжди. У 1807 р. здійснює подорож до Москви, відвідує Угорщину і
Буковину. У 1840 р. оселяється в своєму маєтку с. Риков,
біля Золочева. У 1846 р. живе у Самборі, а потім
перебирається до Тернополя, де помирає у віці 85 років. Малював переважно
портрети і був надзвичайно продуктивним. Володів досконалою академічною
технікою, міг догодити будь-яким вимогам та смакам. У доробку Швайкарта представлено широкий суспільний зріз мешканців
Львова. Це портрети представників давньої шляхти (Я. Батовського,
Б. Третера, К. Замойського,
Ю. Дідушицького), численних австрійських військових,
міщанства, а також буржуазії, що тоді набувала впливу. Серед його робіт, зокрема, портрет Франца Ксавера Моцарта. У Львові
також проживав й працював учень Швейкарта – Корнелій Шлегель. Корнелій Шлегель (Korneli Szlegl, 1819-1870) народився у м.Станіславові. Початкові навики малювання отримав у Карла Швейкарта. З 1836 р. Корнелій навчався у Віденській
академії мистецтв, пізніше продовжив навчання у Мюнхені. Близько 6 років
художник жив і вчився в Італії, а з 1847 р. постійно жив у Львові. Шлегель найбільше звертався до релігійного, історичного та
портретного жанру. Художник створив велику кількість живописних і графічних
портретів львівської інтелігенції (Р.Духенського, Ф.Смольки, Ю.Санцевича), також
чимало жіночих портретів, але, на жаль, їхні імена в більшості невідомі.
Корнелій Шлегель був активним дописувачем у
періодичні львівські видання того часу. Саме цьому художнику належала ідея і
створений проект заснування Картинної галереї у Львові. Цей проект було
надруковано в львівському часописі «Dziennik Literacki» (№ 91 від 15 листопада 1861 р.), але Міська галерея була
заснована лише у 1907 р. В
середовищі львівських художників відома також постать і сина Юзефа/ЙозефаРейхана – Алоїзія Рейхана (Alojzy Reichan або Rejchan, 1807/8-1860). В Львові, де Алоїзій
народився й помер, він був надзвичайно популярним портретистом, як і батько.
Спочатку навчався у нього. Пізніше вчився у Йосипа Клімеса у Львові. А у 1825–30 рр. – у А.Петтера (A. Petter) і Ф.Кауцінґа
(F. Caucing) в Віденській
Академії мистецтв (Akademie der bildenden Künste Wien). У академії пройшов курс
рисунку з гіпсових моделей, займався портретом, мініатюрою, вивчав як
компонувати великі історичні полотна. На жаль жодних матеріалів з того часу не
залишилося. З 1830-32 роках Алоїзій перебував у
Львові. Коли він повернувся до Львова про це було написана невелика нотатка у
львівських «Rozmaitoṡciach», де
говорилося, що з навчання повернувся син художника Й.Рейхана,
який отримав диплом художника історичного жанру, портрету, мініатюри, і має
талант до мистецтва. З 1833 по
1835 рік Алоїзій Рейхан
перебував у Римі і Неаполі, де прославився своїми акварельними портретами.
Портретував послів і їхні родини, звертався до релігійних і побутових сцен із
життя італійців («Дівчина із дзбанком», «Італійський розбійник»). Ці роботи
виставлялися у 1837 році на виставці у Львові. Пробував себе і в пейзажному
жанрі, але ці роботи не збереглися. На короткотривалий час повернувся до
Львова, у 1835 році, а вже у 1837 р. поїхав до Парижа, де навчався у майстерні
Горація Верне (Horace Vernet, 1789-1863 рр.). В
Парижі також малював портрети, які характеризують його творчість того періоду.
По дорозі з Парижу відвідав Німеччину й Нідерланди. Після повернення з Парижу
до Львова знову ж таки у львівських «Rozmaitoṡciach» було написано про його повернення на постійне перебування до
міста, ймовірно таку інформацію художник подав сам. До кінця життя Алоїзій Рейхан більше не покидав
Львів з метою навчання, лише у 1843 р. з дружино їздив до Карсбаду.
В середині ХІХ ст. був одним з найпопулярніших художників Львова. Малював
портрети, часом навіть в мініатюрі. В мініатюрних портретах опирався на
віденські зразки Фрідріха Амерлінґа ( Friedrich von Amerling, 1803-1887) і Йосифа Дангаузера (Josef Donhauser). До релігійного та
побутового жанру звернувся в кінці свого життя. Для написання своїх робіт
використовував олію та акварель. Акварельна техніка виконання невеликих творів
пов’язана з стилем віденського бідермаєру. Рейхан шукав у мистецтві
красу і гармонію, обходячи конфлікти та катастрофи. Він творив портрети
респектабельних львів’ян, вмів догоджати замовникам, особливо жінкам:
пригашуючи старість та ошляхетнюючи риси обличчя,
досягав виняткової подібності, що видно у портреті скрипаля-віртуоза, а заодно
і тестя, Кароля Ліпінського (Karol Józef Lipiński, 1790-1861)
(художник був одружений з його молодшою дочкою – Людвікою). У творчій
спадщині художника є твір «Дротар» (ЛНГМ ім. Б.Г.Возницького), який можна віднести як до побутового, так
і до портретного жанру. На картині зображений юнак, який одягнений у простий
одяг, а в руках у нього частину дроту. Алоїзій Рейхан ніколи не звертався до історичної тематики, як інші
його сучасники, наприклад, Артур Ґроттґер (Artur Grottger, 1837-1867),
який у своїй творчості навпаки часто звертався до історичної та революційної
тематики. В останні
роки свого життя художник акцентує увагу на сакральній тематиці. Саме тоді була
виконана робота «Свята родина» (ЛНГМ ім. Б.Г.Возницького),
в якій художник звертається до італійського мистецтва, зокрема до Рафаеля. У
1843 році Алоїзій намалював образи Св. Іґнатія Лойоли ( Ignacio de Loyola,
1491-1556) та Св.Франциско де Ксав’єра (San Francisco Javier,
1506-1552) для двох бічних вівтарів костелу єзуїтів. А у 1845 р. разом із Марціном Яблонським (Marcin Jabłoński; 1801-1875)
розмальовували костел у Стрию. Роботи Алоїзія Рейхана виставлялися на
виставках у 1847 році та у 1857 р.. Остання була організована Александром графом Фредро (Aleksander Fredro, 1793-1876) та іншими
любителями мистецтва. Там були виставлені роботи Корнелія Шлеґеля,
А. Лянґе (Antoni Lange, 1779-1844), Г. Родаковського (Henryk Hipolit Rodakowski,1823-1894), А.Рейхана, Я.Морачинського (Moraczyński Jan Chwalibóg, pseud. Jan Chwalibóg od Wschodu, 1807-1870). Художники-іноземці
дали поштовх для розвитку місцевої львівської школи, одним з яскравих
представників якої був Ян Машковський. Ян Канти Іґнаци Машковський (Jan Kanty Ignacy Maszkowski,
1794-1865) народився у с. Хоросткові на Поділлі. У 19
років художник переїжджає до Львова, де 6 років займається в рисувальній школі
при університеті. З 1818 по 1820 рік навчався у Віденській академії у Ф.-Г.Фюґера та Д.-Б.Лампі. У 1820
році відвідав Рим, по дорозі їздив до Флоренції, Венеції, бував також і у інших
містах. Художник залишив Рим лише у 1824 році. Декілька місяців був у Відні, а
в 1825 році прибув до Львова, де в червні відкрив свою персональну виставку у
своїй квартирі. Виставляв свої картини в книгарнях Куна та Маліковського.
В наступному році виїхав на Поділля, де прожив 6 років. У 1830 р. мав власну
майстерню у м. Дубно, а восени 1832 року назавжди повернувся до Львова. З 1834
по 1844 роки викладав у рисувальній школі при університеті, після її закриття
давав приватні уроки. Наприкінці життя художник жив у
с. Борщовичах, неподалік Львова, де і помер. Коли свого
часу Ян Машковський повернувся до Львова, у своїй
роботах він звертався до різних жанрів: портрету, родинних сцен, історичної,
релігійної, анімалістичної тематики, натюрморту. Художник також звертався до
техніки літографії. Відомі роботи того періоду: «Портрет Франціска
І», 1834 р. (існує припущення, що робота була намальована на замовлення громади
м.Станіславова); «Портрет пейзажиста А.Лянґе», 1837 р.; «Портрет Юзефа Максиміліана
Оссолінського», 1843 р.(ЛНГМ). Він також неодноразово портретує власну родину,
наприклад, «Портрет Фредеріки і Рафала Машковських» (1844-1845).Художник мав трьох синів – Марцелія, Кароля, Рафала. Кожен з
них пішов своїм творчим шляхом. Його син Рафал став
музикантом, Кароль – відомим математиком, викладав у Інсбруку,
Кракові, Львові, Дублянах, а ще був різьбярем і
художником-аматором. У 1867 р. очолив кафедру геометрії на архітектурному
факультеті Львівської політехніки, а у 1875-1876 роках був його ректором. Марцелій, як і батько, зацікавився мистецтвом. Був
рисувальником, літографом, художником і різьбярем. Найчисленнішими
в доробку майстра є портрети, в яких стильові ознаки класицизму тісно
взаємопов’язані з романтизмом. Художник звертався і до побутового жанру. В
своїй монографії «Генрик Родаковський»
В.Козицький говорить про Яна Машковського,
як про художника, котрий заслужив собі славу не своїм талантом, який
демонструють його портрети, а ні історичними роботами, а своїми педагогічними
здібностями. Знаним
портретистом в тому часі поряд із А.Рейханом був
Мартин Яблонський (Marcin Jabłoński, 1801р.-після 1875), який народився у с. Ґлоґів
на Галичині, в родині книгаря. Він з дитинства стежив за цікавими явищами в
літературі й мистецтві, оскільки його мистецькі здібності виявилися дуже рано.
Спочатку малярства вчився у Львові, згодом зовсім юним їздив самостійно
удосконалювати свою майстерність, вивчаючи твори давніх митців у Варшаві,
Кракові, Відні. За час навчання він став високо професійним митцем. У 1820 р.
повернувся до Львова, де і працював до кінця життя. Він був визначним й
самобутнім майстром портрету, та найбільше художник звертався до погрудного
портрету на нейтральному тлі. Здебільшого світло є дійовим компонентом і
основним виражальним засобом у його роботах. Ранні твори митця були присвячені
переважно рідним і знайомим, а вже з 1830-х рр. художник стає одним з
наймодніших портретистів Львова. Найінтенсивніший період діяльності Яблонського-портретиста – 1830-40-ві рр., бо тоді була
написана значна частина його кращих портретів. Важливим
доробком у його творчості є автопортрети. Він прагне знайти у звичній
повсякденності ознаки внутрішнього стану портретованого, не прагнучи
«театралізації образу». Автопортрети художника самобутні й виразні, вони
відчутно пов’язуються з традиціями місцевої школи портретного живопису, і мають
спільні ознаки з тогочасним європейським портретом. Крім цього митець цікавився
і літографією, а також малював графічні портрети. Значне місце в доробку
художника посідає стінопис, йому належить низка образів для львівських
костелів. Останні роки життя займався релігійним малярством для провінційних
храмів. Цьому передувала особиста трагедія в житті Марціна
Яблонського, бо під час повстання 1867 року загинули
дружина і двоє синів художника. Після цього він продає своє підприємство та
покидає Львів. Розвиток
львівського пейзажу розпочався із приїзду до Львова Антоні Лянґе
(Antoni Lange, 1774–1842), який був сином
придворного актора віденського театру. Художник повністю присвячує себе
пейзажному жанру. Професійну підготовку пройшов у відомого австрійського
пейзажиста Лоренца Адольфа Шьонберґера ( Lorenz Adolf Schönberger, 1768–1846). У 1810 році потрапив до Львова на запрошення графа
Станіслава Скарбека (Stanisław Marcin Skarbek, 1780-1848). Багато
років працює художником при львівському театрі та стає помітною постаттю
місцевого культурного середовища. Лянґе малював як
краєвиди з конкретним мотивом (зображення замків Львівщини), так й ідеалізовані
пейзажі – просторові, з глибокою долиною, що тане в повітряній атмосфері. Сучасники
особливо захоплювались його передачею світла й чистотою кольору в перспективних
краєвидах, наповнених повітрям. Художника приваблювали околиці міста з
водоймищами і парками. Лянґе користувався
замальовками олівцем, на основі чого була створена серія замків Галичини,
гірські краєвиди з водоспадами та ін., а виконані ним роботи відзначалися
гладкою, наче полірованою, фактурою, загальним світлим тоном та яскравістю. Лянґе разом із Алоїзієм Рейханом, А.Лаубе (A.Laube) та іншими художниками-аматорами готували
малюнки з видами Львова для літографічного
закладу П.Піллера (Piotr Piller, 1801-
1874) (заснована ця друкарня А.Піллером (Adolf Emil Piller, 1877-1951) у 1773 році). Там,
у друкарні, публікувалися нормативні акти нової
влади, навчальні посібники, наукові праці, літературні
твори. У 1824 р. у
Львові Піллер видав альбом «Галицькі види» з малюнків
Антонія Лянґе. Це були так звані «портрети»
конкретного об’єкта і природного оточення, реального вигляду міста. На
запрошення Петра Піллера з Чехії до Львова також
приїхав літограф та графік Карл Ауер (Karel Auer, Karl Auer, Karol Auer,
1818-1859). Він виконав літографії для альбому 1837–1838 pp.
«Галичина в картинах, або галерея літографованих видів околиць і найвидатніших
пам’яток в Галичині» («Galicja w obrazach,
czyli galerja lit. widoków, okolic i najznakomitszych zabytków w Galicji, z opisaniem obrazów w jezyku роlskim i niemieckim»). Альбом складався з 48 літографічних гравюр,
виданими окремими 12 зошитами-теками по 4 графічних листа. Львівський мистецтвознавець
Тадеуш Маньковський (Tadeusz Mańkowski, 1878-1956)
вважав, що завдяки цим літографіям, які є документами минулого, можна
прослідкувати історію розвитку архітектури міста першої половини ХІХ ст. та
побачити Львів в епоху бідермаєра. У творчій спадщині
Карла Ауера є своєрідна літографічна портретна
галерея видатних людей Галичини першої половини ХІХ ст., зокрема: поета Адама
Міцкевича (Adam Bernard Mickiewicz, 1856); драматурга, творця
польської комедії Александра Фредро
(1858); львівського поета Вінцентія Поля ( Wincenty Pol, 1855) та письменника Юзефа-Ігнація Крашевського (Józef Ignacy Kraszewski, 1854);
літератора Теофіла Ленартовича (Teofil Aleksander Lenartowicz, 1858) і поета Богдана-Юзефа Залеського (Józef Bohdan Zaleski). Художник
також створив портрети історичних особистостей: короля Польщі Болеслава
Хороброго, Казимира ІІІ Великого (1842). Звертається
Карл Ауер і до сакральної тематики. Відомі літографії
«Святий Михаїл – патрон Галичини» та «Святий Тадеуш»
з костелу кармелітів (1850 р.). Унікальною
стала найбільша за розмірами (47×64 см) автолітографія Карла Ауера 1845 року «Боротьба з морськими потворами». Вона
створює собою рекламу благочинної театралізованої вистави у Львові на Пелчинському ставі з метою збору
коштів для допомоги жертвам повені. Кошти від продажу цієї гравюри, яка
розповсюджувалась по всіх книгарнях, також йшли у фонд допомоги. Досить не
типовим для Львова були пейзажі Яна Лучинського (Jan Piotr Łuczyński, 1816–1855).
Народився у Чернівцях, через матеріальні обставини не зміг отримати академічну
освіту. Два роки він вчився живопису в Марціна Яблонського. Існує припущення, що
художник вчився і в Яна Машковського. Помер у злиднях
в 50 річному віці. Ян Лучинський служив у міському магістраті, малював у багатьох
жанрах, але з його спадщини залишилося дуже мало робіт, серед них «На березі
моря», «Видри» та «Краєвид з лицарем», в яких яскраво проглядається тогочасне
захоплення голландським малярством XVII ст. та бажання показати красу природи такою, як вона є. Це з
одного боку, а з другого – у невеликих пейзажах Лучинського
завжди є якась загадковість, внутрішнє потаємне життя. Художник у своїх роботах
не любив стандартності, тому шукав у природі незвичне. Це демонструє його твір
«Видри» (1846р.) з фантастично прегарним мотивом лісу у стані динамічної
природньої стихії, переданої насиченим кольором та контрастом освітлених і
затемнених мас дерев на тлі захмареного неба. Тема цієї роботи залишилася
одинокою у львівському малярстві. З отриманням статусу столиці й з приїздом до
Львова художників-іноземців із художньою академічною освітою, мистецтво
Галичини включилося у загальноєвропейські процеси, тут проявили себе в
творчості місцевих майстрів. На становлення професійного мистецтва впливали
різні європейські стилі: пізнє бароко, класицизм, романтизм та бідермаєр. У локальному середовищі ці впливи
трансформувалися, і галицьке малярство розвивало давні традиції в нових умовах
та в межах нових стильових напрямків. Поруч з провінційними проявами цих
стилів, роботи досягали дуже високого мистецького рівня і можуть вважатися
кращими прикладами, що репрезентують ці напрямки. Введенський О. Львів і
Галичина у літографіях Карла Ауера. – Львів: «Центр
Європи», 2012. – 96 с., 86 іл. Дергачова
Г. Забутий львівський пейзаж Антонія Лянге// ЗНТШ Т.ССХХVІІ.
– Львів, 1994. Добровольський
Т. История польской
живописи. Изд. «Ossolineum». –
Вроцлав. Варшава. Краков. Гданськ. 1975.
Жолтовський П.М.
Художнє життя на Україні в XVI-XVIII ст. – К.: Наук. думка, 1983. Енциклопедія
Львова. Т – І. – Львів: «Літопис», 2007. Калініченко
О. Корнелій Шлегель. Ідеї заснування галереї – 150//
Львівська галерея мистецтв. Дослідження і матеріали. Науковий збірник. Випуск
ІІІ: 2010 – 2011. – Львів: «Центр Європи», 2012. Крокіс Н.
Ян Машковський і його учні// Львівська галерея
мистецтв. Дослідження і матеріали. Науковий збірник. Випуск І, 2007. – Л.: «Гердан Графіка», 2007. – С. 30–36. Купчинська Л.
Віденська академія образотворчих мистецтв і навчання у ній української та
польської молоді Галичини кін.18-19 ст.// ЗНТШ Т.ССХХVI. –
Львів, 1998. Левицька М.
До художнього життя Львова у першій половині ХІХ ст.// Мистецтвознавство. №2. –
Л. , 2003. Малець С. За
часів М.Шашкевича. – Львів: «Центр Європи», 1998. Овсійчук В.
Класицизм і романтизм в українському мистецтві. – Київ, 2001. Побутовий
портрет в першій половині ХІХ ст.: Каталог виставки. Із збірок Львівської
картинної галереї, Львівського історичного музею, Львівського музею
українського мистецтва. – Львів, 1988. Рубан В.
Український портретний живопис першої половини ХІХ ст. – Київ, 1984. Словник
польських художників й іноземців, що працювали у Польщі. Т.1-4. – Вроцлав,
1971-1986. Сусак В.
Образи Східної Галичини у творах місцевих художників ( друга половина ХІХ-поч.ХХ ст.// «Галицька Брама», жовтень-листопад-грудень. –
Львів, «Центр Європи», 2002. Kozicki W. Henryk Rodakowski. Lwów, 1937. Mańkowski T. Lwów przed laty
osiemdziesięciu w współczesnych litografjach zakładow
Pillera. Lwów, 1928. Prek K. Czasy
i ludzie. Wr., 1959. Gluziński W. Roczniki Sztuki Śląskiej. R. I./
Wójciak M. Alojzy Reichan
(1807–1860).
– Wrocław, 1959. |
ч
|
 |
|