АВТОРИ ЧИСЛА:

Райнер Марія Рільке (1875-1926) – австрійський поет, роджений в Празі. Один з найвидатніших поетів ХХ сторіччя. Писав разом з тим і по-французьки. Переклав на німецьку мову "Слово о полку Ігоревім“.

Пауль Целян (1920-1970) – австрійський поет, народився на Буковині. Оскільки головно писав німецькою мовою, вважається австрійським поетом.

Ґеорґ Тракль (1887-1914) – австрійський поет. Народився у Зальцбурзі, помер у Кракові. Студіював фармакологію у Відні, працював аптекарем у Інсбруку. В часи Першої світової війни як лейтенант медичної служби не витримав нервового напруження та заподіяв собі смерть, прийнявши велику дозу наркотику. За життя видав тільки одну збірку " Поезії“ (1913), якою започаткував епоху німецькомовного експресіонізму в поезії.

Александер Рода Рода (1872-1945) – австрійський поет. Справжнє ім’я – Шандор Фрідріх Розенфельд. Народився у Словенії, студіював право у Відні. 1938 року еміґрував до США, де і помер.

Тарас Возняк (1957) – редактор культурологічного журналу "Ї“.

Франц Йозеф Отто фон Габсбурґ (властиво, Отто Габсбурґ- Льотринґен) народився 1912 року на віллі Вартгольц неподалік від містечка Райхенау, Нижня Австрія. Найстарший син ерцгерцоґа Карла I Австрійського, останнього імператора Австро-Угорської монархії, та принцеси Цити Бурбон-Пармської, він з 1916 року – спадковий принц Австрійської імперії та Угорського королівства. Після остаточного розпаду монархії в 1919 році еміґрує спершу до Швайцарії, потім до Еспанії, а згодом до Бельґії, де студіює політологію і здобуває ступінь доктора соціологічних наук. 1954 року оселяється в Німеччині. 31 травня 1961 року офіційно підписує зречення від титулу монарха й престолу. У травні 1972 року його обирають президентом Паневропейського союзу, а через деякий час, у червні 1979 року, – депутатом до Европейського парляменту, де працює й донині. Широкого розголосу набули його праці, в яких він розвиває і обстоює ідею об’єднання Европи на християнських засадах.

Вацлав Чігак – чеський журналіст та політолог. Займається проблемами Середньо-Східної Европи.

Славомір Вятр – польський політолог.

Бруно Шульц (1892-1942) – польський письменник, гебрейського походження. Жив і творив у Дрогобичі.

Юзеф Дарський – польський літератор.

Стефан Цвейґ (1881-1942) – австрійський письменник, що відобразив кінець Австро-Угорської імперії. Сприйняв фашизм як крах гуманістичних ідеалів, яким служив все життя. Закінчив життя самогубством.

Анжей Браун – польський письменник, автор роману "Псє Поле“.

Лариса Цибенко – германіст. Співпрацівник Львівського відділення Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України.

Віктор Мойсеєнко (1941) – славіст, мовознавець. Мешкає у Львові. Працює в Угорщині – є співредактором журналу "Studia Slavica Savariensia“.

Іван Крушельницький (1905-1934) – західноукраїнський поет та художник. Розстріляний разом з групою українських літераторів у Києві.

Роза Ауслендер (1901-1988) – австрійська поетеса. Народилася у Чернівцях. Пережила Голокост, що і відобразилося у всій її творчості.

Кшиштоф Чижевський – польський культуролог, голова фонду "Пограніче“, що займається вивченням проблем культурної інтерференції на пограниччі культур. Головний редактор культурологічного журналу "Krasnogruda“.

Ігор Клех (1952) – львівський та московський літератор. Автор численних публікацій, роману "Поминки по Каллімаху“.

Мартін Гайдеґґер (1889-1976) – німецький філософ екзистенціаліст. Автор фундаментальної книги "Буття і час“. Пропонована стаття є роботою його другого періоду творчости, коли він особливу увагу приділяв філософії мови.

Генс Ґеорґ Ґадамер (1900) – німецький філософ, продовжувач "філософії мови“ Гайдеґґера.

Ергард Бусек – сучасний австрійський політолог.

Тарас Лучук (1962) – літературознавець, науковий працівник Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Досліджує українську літературу, зокрема чужими мовами писану. Викладає грецьку мову у Львівській Богословській Академії. Перекладає Платона, Катулла, тощо.

Іван Лучук (1965) – поет, поезієзнавець, перекладач. Науковий працівник Львівського відділення Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Викладач церковнослов’янської мови у Львівській Богословській Академії. Автор літературознавчих книжок: "Ніби поезієзнавчі шкіци“ (Львів,1996) і "Трохи поезієзнавства“ (Львів,1997).

Ернст Яндль (1925) – австрійський поет, представник літературного напрямку т.зв."конкретної поезії“. Штудерний версифікатор, візуаліст, паліндроміст.

Паула фон Прерадович (1887-1951) – австрійська поетеса. Внучка хорватського поета Петра Прерадовича. Видала основні збірки "Далматинські сонети“(1933), “Слава во вишніх Богу“(1936), "Лицар, Смерть і Чорт“(1946). Австрійська патріотка, авторка слів державного гімну Австрійської Республіки.

Фріц Ріттер фон Герцмановський–Орляндо (1877-1954) – австрійський письменник і ґрафік. Як і у Кафки – основні твори вийшли друком після смерти. Проза Ф.Р.ф.Г.-О. – плетеніє словес, бароко ХХ сторіччя. Автор блискучих сатир на життя імперії часу смеркання.

Роберт Музіль (1880–1942) – австрійський письменник. У 1908 р. захистив дисертацію з філософії, фізики і математики "Причинки до оцінки вчень Маха“. Відмовився від роботи над габілітаційною дисертацією, обравши вільну професію літератора. 1930 р. – виходить перший том роману "Людина без властивостей“. Помер у бідності в Женеві.

Гельмут Айзендле (1939) – народився у Ґраці. Доктор психології. З 1971 р. – вільний письменник. Жив довший час у Берліні, Трієсті, Барселоні. Зараз проживає у Відні. Автор понад 20 книжок, зокрема "Заборона є двигуном бажання“, "Нічне царство доктора Липського“, "Дурень на пагорбі“. У 1995 р. упорядкував антологію "Читати Австрію“.

Христина Назаркевич (1964) – літературознавець, германіст. Перекладає прозу з німецької на українську, а поезію – з української на німецьку. Львів’янка.