|
Книжник-review №4 (4) 2000 Людмила ТаранЯким є коханець-фемініст?Цікаве запитання, чи не так? Воно, як і десяток не менш контраверсійних, зринає зі сторінок нового львівського часопису “Ї” (№17), тема якого – Ґендерні студії. Пересічний українець боїться самого слова – фемінізм, а тут ще якесь... капіталістичне... підозріле. Ґендер – поняття, що означає соціостать. На противагу статі біологічній. Тій, котра Sex. Змалечку, отримавши при народженні біологічну, “акушерську” стать, кожен із нас вивчає далі відповідно Роль Жінки або Роль Чоловіка. Всотуємо стереотипи на кшталт: якими мають бути Справжня Жінка або Справжній Чоловік. Про ці та набагато складніші речі йдеться у прерозумному часописі “Ї”. Ілюстровано випуск... печерними малюнками з Алжиру (дотепно вийшло!), а на обкладинці – портрет незабутньої Соломії Павличко, яка, по суті, принесла ідеї фемінізму й ґендеру на вітчизняні терени. Однак упорядники не втрималися від спокуси подати статті передусім феміністичного спрямування. Тобто переважають матеріали про жіночу ідентичність (сексуальність, пошуки власного письма тощо). Натомість бідні чоловіки постають нібито без "власних" ґендерних стереотипів. Себто, маючи вибудоване “під себе” патріархальне суспільство, вони теж потерпають від уявлень, яким має бути той-таки Справжній Мужчина. Суспільство, засноване на приписах, забобонах і загалом хибних засадах, звісно, розвиватися нормально не може. Ґендерні студії часопису "Ї" подають широку географію авторів – Великобританія і Франція, Сербія та Хорватія, Україна, США тощо. З-поміж 29-ти авторів – лише троє чоловіків. Дискримінація! Але так склалося, що чоловіки лише підступаються до ґендерних досліджень. Цікава ідея – поєднати наукові й художні тексти відповідного характеру. Здасться, в практиці наших видань маємо першу таку спробу. Виникає враження, що проза Володимира Єшкілева (“Патос”) і Мануели Ґретковської (“Latin Lover”) видається “найґендернішою”. В першому випадку спекулятивне чоловіче мислення протиставляється цілісному жіночому світосприйняттю (але, на Бога, невже самодостатні жінки – обов'язково лесбійки?). Польська ж авторка інверсувала банальну патріархальну ситуацію. Чоловік, мексиканець Хосе, постає як жертва сексуальної експлуатації заможних шведок. Звичайно, якщо феміністки тільки такі – то... Але закон маятника – невблаганний. І шкода чоловіків, які, так розгойдавши його у своїй шовіністській сліпоті, не уникнуть відповідного удару розгніваних жінок. Ще одна розгнівана жінка – скандально відома Валері Соланас (та, котра вчинила була замах на Енді Воргола). У журналі подано її "Маніфест товариства за знищення чоловіків”, Можемо ще раз констатувати: так радикально відлунює тисячолітня дискримінація жінок. Жінок, перетворених чоловіками на об'єкти статевої насолоди, прислужниць і просто дурних, нікчемних істот. Які не здатні ні на філософський прорив, ні на самовдосконалення, ні на геніальність. До слова, знаменита Вірджинія Вулф у своєму есеї “Жінки та розповідна література” докладно й переконливо доводить, чому в світовій літературі, зокрема в англійській, жінки так довго не могли заговорити власною мовою, напрацювати той рівень художньої прози, який поставав під пером чоловіків-письменників. Звісно, “біологічне призначення” тут ні до чого. Взагалі, покликання на “біологію” – один зі стійких ґендерних стереотипів, коли йдеться про призначення жінок. І де зринає свічна істина” про те, що жінка повинна народити дітей і виховати їх, а все інше – від лукавого, там конструктивна дискусія закривається ще до того, як її буде розпочато, – наголошує французька авторка Ніколь-Кльод Матьє. Власне, ґендерні студії витворюють принципово нову оптику на сприйняття світу, міжстатеві стосунки зокрема. Вони переконливо показують, чия влада панує у суспільстві, хто підпорядкований і упосліджений, чому “скляні скелі” нависають над головами жінок, ям мають усі підстави перебувати у сфері ухвалення важливих рішень. Ось факти без коментарів. Жінки, складаючи половину населення земної кулі, працюють 2/3 усього робочого часу, заробляючи водночас лише 1/10 світового прибутку і володіючи менш як 1/100 світового багатства. Політика “протирання дзеркала” корисна і для жінок, і для чоловіків. Байдужість переважної більшості жінок до своєї підлеглості й залежності, їхні насмішки над тими посестрами, що “рвуться вгору”, пояснюється тим, що вони занадто довго перебували в “колоніальній тіні” чоловічого суспільства. Воно й призвичаїло жінок оцінювати себе за “чоловічою шкалою”. Так “прекрасна половина” постає і як співучасниця патріархату. Ґендерна сліпота відкидає нас на узбіччя історії. Тим часом на рідних теренах дехто звинувачує, що феміністичні ідеї під корінь знищують... козацький дух українських чоловіків. Зрештою, той-таки фемінізм досить різний, як і націоналізм. Ґендерна освіта допоможе позбавитися й тоталітарно-налаштованого мислення, яке в'їлося в наші мізки. Тим-то з'ява таких видань, як згаданий випуск прогресивного львівського журналу “Ї”, не просто артикулює нову для нас проблематику, а й спричинюється до розвитку ґендерної демократії. |