Тарас Возняк.    "Феномен міста".

Львів: Спроба практичного планування

Кожна спроба передбачити майбутнє міста, та ще й у практичній площині відгонить прожектерством і за якийсь час виглядає доволі кумедно. Та якщо не мріяти, то так нічого і не досягнемо. Отож, з огляду на те тепле почуття, яке щиро плекають щодо свого Міста більшість мешканців Львова, можна відкинути острах стати смішним і спробувати припідняти завісу майбутнього.

Якщо говорити про Львів майбутнього, то щонайперше слід відійти від старих індустріальних підходів до його розвитку. По-перше, тому, що для такого шляху розвитку регіон не має жодних ресурсів (енергетичні та матеріальні ресурси у регіоні незначні), а по-друге, індустріальна епоха у світі завершується. Наступає епоха інформаційна, що потребує набагато менших матеріальних затрат, однак набагато більше затрат інтелектуальних. А інтелектуальний ресурс у регіоні є, хоча він майже не відновлюється. Інформаційний продукт, чи то телепередача, чи програмне забезпечення, дуже трудозатратний, а саме трудові ресурси у регіоні дуже великі.

Однак, для реалізації такого інформаційного, у найширшому сенсі слова, проекту потрібні не просто трудові ресурси, а трудові ресурси високої кваліфікації. Тому безсумнівним пріоритетом має бути розвиток освітньої структури, університетський проект, модернізація, підвищення рівня і, можливо, перепрофілювання ряду вищих навчальних закладів.

Львів, історично місто багатонаціональне і полікультурне, має шанс стати свого роду Страсбургом Центрально-Східної Европи, містом зустрічі Заходу та Сходу Европи, містом примирення українців і поляків, українців і євреїв після сотень років конфліктів та непорозумінь. Европейський вигляд Львова є чималим ресурсом для переконування европейців у европейскості України. У цьому непоганим ресурсом був би розвиток Українсько-Польського Колегіуму не тільки у Любліні, але й у Львові і, можливо, трансформація його у справжній університет.

Львів може відіграти і роль проевропейського лобіста в Україні. Саме звідси мали б генеруватися проевропейські ідеї та проекти, однак, досі постнаціоналісти плекають надії на якийсь ефемерний, неевропейський, третій вибір України, чим успішно ллють воду на російський млин нового/старого евроазійського проекту. Виборці на чергових виборах мають нарешті замислитися і над тим, що професійні «рятувальники» України вкупі з дрібними галицькими олігархами вже давно продемонстрували, що саме регіоном та містом вони не хочуть і не будуть займатися, використавши його тільки як плацдарм для столичної кар’єри.

Безсумнівним пріоритетом Львова мав би стати і потужний медіальний проект. Сьогодні в Україні практично монополізовано весь інформаційний простір не тільки у політичному, фінансовому, мовному сенсах, але й у географічному – всі серйозні медіапроекти зосереджено у Києві. Однак, оптимальною, на нашу думку, була б німецька модель децентралізації медіального простору, при якій головні газети видаються поза Берліном, головні телевізійні канали теж працюють у регіонах, хоча транслюються на цілу Німеччину. Загальнонаціональні медіальні ресурси не обов’язково мають творитися у Києві. Шансом міг би бути спільний телевізійний проект разом з ЕС (подібно до німецько-французького культурологічного каналу Arte), або ж загальнонаціональний інтернет-проект саме у Львові. Не менше шансів мають і кілька респектабельних львівських газет.

Саме Львів мав би бути полігоном для відпрацювання моделі успішного, зорієнтованого саме на ЕС, а не на Росію, міста (як инші «успішні» в Україні міста – Донецьк, Дніпропетровськ...), чого, до речі, очікували і на Сході України. Однак, Львів таким прикладом успішного прозахідного міста не став. Радше навпаки.

Не можна нехтувати і тим, що Львів і досі, дарма, що у Незалежній Україні, залишається найбільшим україномовним, а отже, у повному сенсі слова, українським містом.

Львів мав би стати місцем творення нової «української ідеї», нового «українського проекту» – европейського варіанту динамічної і демократичної єдности у різноманітності, а не накинутого Росією екстенсивного евразійського варіанту, з її російськомовною суспільною верхівкою та суржикомовними масами. Саме Львів має нарешті подолати шкідливий, успадкований з 30-х років, постнаціоналістичний проект української моноетнічної держави.

Не можемо забувати і про Львів у контексті нового кордону з ЕС, бо з його встановленням місто буде відірване не лише від своїх головних економічних партнерів, але й штучно позбавить людей по обидва боки кордону їхнього історичного спадку. Ні до чого доброго такі поділи, звичайно, не приведуть. Не інтегровані до европейських стандартів прав та свобод людини, Україна та Львів можуть стати новим вогнищем міжетнічних конфліктів.

Важко прогнозувати майбутню можливу роль Львова не виходячи з ресурсного потенціялу всієї Західної України. Після проведення адміністративно-територіальної реформи Львів, без сумніву, має стати центром набагато більшого адміністративного утворення, ніж Львівська область. Не конче воно має охоплювати тільки Галичину. У відповідності з різними пропозиціями туди мають увійти і Волинь, і Закарпаття, і Буковина. Вже довший час цей законопроект не може вийти за рамки профільної комісії Верховної Ради. Можливо, власне, через відсутність таких депутатів від Західної України, які б зрозуміли потрібність вказаної реформи і пролобіювали інтереси регіону. Гальмує не лише депутатська обмеженість, але й опір сьогоднішніх обласних властей, що, мріючи залишатися «великими» володарями маленьких територій, дуже зручно спекулюють мітом «галицького сепаратизму», долучаючись тим самим до деградації всього регіону.

Західний регіон завжди був джерелом людських ресурсів. Чимось подібним він є і зараз – до Києва чи за кордон вимивається найцінніший науковий потенціал, освічена молодь. Для його регенерації та повернення хоча б частини заробітчанських емігрантів потрібно було б створити економічні передумови, однак цієї перспективи поки що не видно. Щоправда, у цьому можна побачити і певні позитиви – люди, що пропрацювали на Заході певний час, переймають культуру праці, навички, технології, вони найменш негативно налаштовані щодо Заходу. Живий контакт з найближчими сусідами у Середній Европі знімає міжетнічні напруженості у самому регіоні. Масове володіння иноземними мовами у Західній Україні є неспівмірно більшим у порівнянні із відповідними показниками у Центральній чи Східній Україні. У Галичині чи Буковині на побутовому рівні без проблем спілкуються польською, угорською чи румунською мовами – мовами країн, що невдовзі, як члени спільноти, стануть значним ресурсом для співпраці з ЕС та НАТО.

Економічний потенціял Західної України та Львова сьогодні незначний, однак істотно позитивно відрізняється кількість повсталих тут малих та середніх приватних підприємств у порівнянні зі сходом України, де все ще переважає морально та фізично застаріла сировинна індустрія – видобуток металу, вугілля, енергетика. Саме така структура підприємництва у регіоні, що подібна до структури у сусідніх країнах Середньої Европи, створює найкращу в Україні базу для формування середнього класу та розвитку громадянського суспільства.

Важливою перспективою регіону є розвиток транспортної та продуктопровідної інфраструктур, що значною мірою і зумовить успіх «європейського проекту для Львова». Місто має стати ефективними воротами України на европейських транспортних магістралях. Сьогодні основна увага приділяється реконструкції та будівництву сучасних швидкісних доріг. Транспортна Координаційна група G24-Т, що функціонує як Транспортне Міністерство ЕС, затвердила план перспективного розвитку Европейської транспортної мережі. Він передбачає розвиток 9 транспортних коридорів для вантажних та пасажирських перевезень через Европу. Два з них перетинатимуть Львів: транспортний коридор №3 Берлін-Вроцлав-Львів-Київ, транспортний коридор №5 Трієст-Любляна-Будапешт-Чоп-Львів. У майбутньому коридори №3 і №5 об'єднаються із південною трансевропейською трасою Лісабон-Мадрид-Трієст, яку продовжать до Росії, Казахстану, Центральної та Південно-Східної Азії.

До цього часу транспортна сітка України, попри проевропейські декларації, розвивається не у напрямку ЕС, а спиною до нього. Швидкісні потяги пускаються у першу чергу до Харкова та Одеси, а не до Львова чи ЕС. Проект швидкісного потягу Київ-Львів дуже на часі.

Не менш нагальною є і потреба подальшої розбудови сітки прикордонних переходів уздовж всього західного кордону України. Регіональні лобі мали б бути головними промоторами лібералізації майбутнього візового режиму на західному кордоні України з ЕС, однак дивним чином ніхто з тоді ще кандидатів у депутати ВР навіть не обіцяли цього. Без цієї лібералізації західний регіон та Львів опиняться у ситуації «візового» голодування, що спричинить напруженість на кордонних переходах і сприятиме масовому розквіту корупції.

Стратегічне значення має і нафтопровід «Одеса-Броди-Гданськ». Однак, нещодавнє перенесення головного офісу зі Львова до Києва істотно зменшило причетність Львова до його експлуатації та підірвало економічну основу міста.

Для ефективного функціонування регіону та міста велике значення мав тепер призупинений розвиток вільних економічних зон на кордоні з ЕС та у самому Львові – вільна економічна зона «Яворів» прилягає до західної межі міста. Нещодавно розпочалися процеси перенесення виробництв з країн Середньої Европи, що приєднуються до ЕС, на прилеглу територію України – головно у вільні економічні зони поблизу кордону. Це очевидний позитив, адже примітивний рух товарів доповнився конкретними інвестиціями, створенням додаткових робочих місць, а отже і зменшенням соціальної напруги у прикордонних регіонах. Рівень кооперованости регіону та Львова із країнами Середньої Европи значно вищий, ніж у цілому по державі. Однак, неодноразові спроби створити вільну економічну зону у самому Львові наполегливо блокуються у Києві.

Економічним ресурсом регіону та міста є майбутня близькість ЕС. У цьому контексті цікавим був би подальший розвиток системи еврорегіонів на майбутньому кордоні з ЕС, що стимулювало б транскордонну співпрацю. Зараз розробляється концепція ще одного еврорегіону «Сян» з центром у Львові та Ряшеві на базі Львівської області та Підкарпатського воєводства РП, що мав би стати механізмом розвитку транскордонної співпраці.

Карпатський, Волинський регіони та Львів мають і великий туристичний та рекреаційний потенціал. Для розвитку цього ресурсу потрібно виконати ряд передумов: у регіоні має бути сприятлива атмосфера для всіх приїжджих (особливо для так званого «сентиментального» туризму), доконечні розбудовані готельний бізнес, сфера обслуговування, музейництво (разом з кільцем замків довкола Львова). Щонайпершими завданнями є проблема водопостачання, реставрації та збереження історичного центру Львова.

Найближча мета української політики – статус асоційованого членства у ЕС та створення зони вільної торгівлі. Найближчим часом головними формами співробітництва України з її західними сусідами є співпраця у рамках таких спеціалізованих структур, як Вишеградська четвірка і Центрально-европейська ініціатива. Для України та Львова головним партнером у цій інтеграції, звичайно ж, є Польща – саме Львів міг би стати центром українсько-польського співробітництва у рамках співробітництва Україна-ЕС. Всі необхідні передумови для цього вже закладено.

Одним з напрямів евроатлантичної інтеграції України є її зближення з НАТО. У цьому сенсі Західний регіон України і Львів, як місце розміщення Штабу Західного оперативного командування Української Армії, дислокації Українсько-польського батальйону, розміщення найбільшого у Европі Яворівського військового полігону, на якому головно реалізується програма України та НАТО – «Партнерство заради миру», мають шанс стати одним з істотних центрів саме цього процесу.

Певними кроками і розгортанні процесу інтеграції України до ЕС може стати створення у Львові постійно діючих наднаціональних установ, осередків діалогу політиків, учених, митців, першим прикладом чого став Самміт президентів Центральної Европи. Не позбавлений сенсу запропонований Києвом проект створення у Львові однієї з резиденцій президентів України – звичайно, у разі практичного, а не вербального европейського вибору України. Абсолютно необхідним є розвиток сітки генеральних консульств закордонних держав та представництв різних міжнародних інституцій.

Не менш вагомим, однак мало пропагованим і не використовуваним фактором є і те, що Львів є містом трьох всеукраїнських релігійних центрів – Української Греко-Католицької Церкви, Римо-Католицької Церкви та Вірменської Апостольської Церкви. Львів є унікальною доменою двох Кардиналів і може стати великим духовним центром, осередком екуменічного діалогу – передумови цього закладає Український Католицький Університет.

Тільки відкрите місто Львів має шанс не потонути у безнадійній провінційності, не застигнути у «закостенілостях» франкових Галапагосів, а стати успішним українським европейським містом.

На початок