Збіґнєв Герберт

Пан Коґіто міркує про повернення до рідного міста

Коли б я туди повернувся то певно б уже не застав жодної тіні від мого будинку ані дерев дитинства ані хреста з металевим таблом лави де шепотів я закляття каштанів і кущів ані жодної речі що була б нашою

тільки й того що вціліла камінна плита із крейдяним колом стоїть посередині на одній лиш нозі за мить до стрибка

я так і не виріс хоча минають роки а над головою двигтять планети і війни стою посередині незворушний як пам’ятник на одній лиш нозі перед стрибком у неминуче

крейдяне коло рудішає ніби кров зашкарубла навколо вищають пагорки попелу до плечей до уст

Переклад Андріса Вішняускаса