Ґеорґ ТракльГородокУвечері бряжчать ліси осінні
Зброєю смерти, злочені рівнини
Й блакитяні озера, зверху сонце
Хмурніше котиться; вгортає ніч
Вмирущих воїв, дикий зойк
Їх уст калічних.
Та тихо збирається на верболознім тлі
Червоне хмар’я, де гнівливий бог,
Пролита кров, схолода місяцева;
Усі шляхи ведуть у чорний тлін.
Під злоченим гіллям зірок і ночі
Сестрина тінь іде німотним гаєм
Звитяжців духи, їх криваві глави вітати;
І зглушено звучать в очеретах флояри осени.
О гордший смутку! Крицевий олтаре,
Днесь живить біль огненний пломінь духу,
Ненароджених онуків.
|
ч
|
|||