наступна стаття ››

зміст

на головну сторінку

Польські мас-медіа майже не звернули уваги на один із аспектів останнього візиту президента Кваснєвського до Києва, який тут же опинився на перших шпальтах українських газет. У той же час, коли Александр Кваснєвський обіцяв своїм українським співрозмовникам, що польсько-український кордон буде відкритим і після того, як Польща увійде в ЕС, міністр, голова Комітету европейської інтеґрації Рішард Чарнецький заявив, що Польща до 2002 року запровадить візи для українців.

Цей приклад показує, передусім, що польські політичні еліти мають труднощі з пристосуванням принципових цілей зовнішньої політики, щодо яких існує всенародний консенсус до поточної політики. Ніхто не ставить під сумнів те, що незалежність України становить для Польщі життєвий інтерес, що Польща повинна підтримувати Україну, зміцнювати її незалежність, застосовувати у відносинах із Росією принцип (як про це написав на сторінках "Жечі Посполитої" Єжи Помяновський) "Нічого про нас без них" (України, Білорусі, прибалтійських країн). Ці формули повторюються майже на кожній конференції про зовнішню політику. Але що конкретне з них випливає? На цих конференціях добродушні і проникнуті найкращими намірами протагоністи польсько-українського єднання вимагають, щоби Польща боролася за приєднання України до CEFTA. Натомість у Києві інтелектуали і політики дискутують про те, чи інтеґрація України з Заходом повинна полягати в тому тільки, щоби вступати у НАТО, чи в Европейську спільноту. Це відбувається в ситуації, коли, згідно з угодою про поділ Чорноморського флоту, на території України ще 20 років будуть базуватися російські військові кораблі, коли Европейська спільнота не виявляє ані найменшого бажання підписати з Україною хоча б асоціативну угоду (договір про співробітництво тільки-тільки набув чинности) і коли CEFTA, швидше за все, перестане існувати після того, як її члени вступлять у Европейську спільноту. Отже, постає принципове питання: якими є реальні можливості перевести правильні і почесні гасла у конкретну польсько-українську співпрацю?

Що не можна робити для України

З усією певністю, Польща не зможе залишати кордони відкритими для українців після вступу у ЕС, що більше – клямка впаде ще раніше, оскільки у зв'язку з напруженим міґраційним і політичним становищем у деяких країнах ЕС Европейська комісія робитиме це питання тестом для Польщі та інших країн-кандидатів. Це вже чітко висловив комісар, який відповідає за спільний ринок, Карло Монті, під час свого візиту до Варшави, а також Ганс ван ден Брук, вписавши цю вимогу серед дороговказів інтеґрації. Сподівання на те, що Польщі вдасться просвердлити свою невеличку дірочку в шенґенській системі, примарні.

Однак у західноевропейських столицях і серед брюссельських аналітиків зростає розуміння того, наскільки важливо для Польщі підтримувати контакти з Україною. Прикордонний рух між Польщею і Україною, поза сумнівом, зменшиться, але наскільки – це значною мірою залежить від Польщі. Візи, які видаються в шенґенській системі, повинні проходити через Центральну шенґенську інформаційну систему (SIS). Уже зараз можна розбудувати телекомунікаційну інфраструктуру між польськими консульськими установами, Міністерством закордонних справ у Варшаві і SIS. ЕС не буде також мати нічого проти збільшення кількости польських консульств, наприклад, на західноукраїнських теренах, оскільки цим можуть користуватися всі громадяни ЕС.

Деякі розв'язання підсуває сама ЕС. Особливий наголос ЕС робить на тому, щоби створювати інституції, які б у майбутньому розпоряджалися коштами структурних фондів, зміцнювали самоврядування і самоорганізацію суспільства. Спільний польсько-український університет, спільне телебачення, спільні радіостанції, осередки соціологічного моніторинґу в польсько-українському прикордонні, товариства економічного співробітництва (такі, як польсько-німецьке товариство в Гожуві) – ось ці інституції. Уже кілька років Польща намагається ввести у дію Інститут польської культури в Києві, на що багато представників українського світу нетерпляче чекають.

Якщо з якихось міркувань – хоча б лише бюджетних – там не може з'явитися Інститут польської культури, то нехай з'явиться Европейський інститут, яким би спільно управляли і який би спільно фінансували Польща й інші европейські країни, аби він поширював знання про Польщу, інші країни ЕС і про саму ЕС.

Хто замикає кордон – Польща чи Европейська спільнота?

Суперечливі заяви польської дипломатії щодо східних сусідів у справах Шенґену показують ще одне – труднощі у формуванні образу Польщі на сході. Спочатку дипломати говорили, що проевропейська орієнтація Польщі може бути вигідною для України. Польща буде адвокатом України в ЕС і НАТО. Коли це виявилося глухим завулком, виникла нова версія – що це Спільнота вимагає від Польщі закривати кордони. Це правда. Але ця правда також доводить (і про це із сарказмом зауважила російська преса), що Польща, звичайно, проукраїнська, але не ціною своїх европейських прагнень. Проте, існує ще одна арґументація, яка має ту перевагу, що її можна застосовувати як у Брюсселі, так і в Києві. Вона твердить, що хоча шенґенська система й обмежує в'їзд громадян третіх країн в ЕС, але одночасно значно розширює свободу пересування всередині ЕС для тих, хто має шенґенську візу. Інакше кажучи: сьогодні українець може приїхати до Польщі без візи, а завтра йому треба буде мати візу. Але тоді це буде віза, яка відкриє йому шлях у цілу ЕС, аж до Портуґалії!

Членство Польщі в ЕС відкриває також багато інших можливостей. Польща, вступаючи до ЕС, приймає усі переваги, які з цього випливають, включно з Шенґеном, після чого може провести, вже як член ЕС, кілька важливих для України питань:

– підписання з нею асоціятивної угоди, а потім надання їй статусу асоційованого партнера Західноевропейської спільноти (ЗС);

– внесення України до списку країн, громадяни яких не потребують віз при в'їзді на територію спільноти (як програма-максимум). Це мало б для України ще й ту перевагу, що громадянство України стало б привабливішим для тих українських росіян, які досі не прийняли українського громадянства;

– проведення (як програма-мінімум) реґуляцій, які б зробили можливим невеликий кордонний рух в рамках шенґенської системи (практично позбавлені охорони пішохідні і велосипедні переходи між Німеччиною, з одного боку, і Польщею і Чехією, з іншого, знаходяться в шенґенській системі). Проте, це потребує ущільнення кордонів України з третіми країнами, зокрема з Росією, Білоруссю і кавказькими країнами (що не обов'язково має означати введення для них віз);

– реформи системи TACIS і деяких програм структурних фондів так, щоб використати їх для побудови спільних проєктів на польсько-українському кордоні.

Можна, звичайно, сперечатися щодо того, чи це реалістична програма і чи Польща зможе цього досягти, але це, безумовно, більше реалістично, ніж висловлювати публічні сподівання, що польсько-український кордон років за два буде так само відкритий, як сьогодні.

Україна й Европейська спільнота

У Польщі вже нікого не треба переконувати, що членство в ЕС – це більше, ніж просто вступ у ще одну міжнародну організацію, який збільшує геополітичну безпеку цієї країни. України нема в десятці країн Центральної і Східної Европи, які Европейська комісія і Европейський парламент планують прийняти під час наступного розширення Спільноти. Щоправда, президент Л. Кучма відразу ж після набуття чинности Договору про співробітництво між Україною і ЕС заявив, що його амбіції посуваються далі, ніж це передбачено договором, але генеральний директор, який у ЕС відповідає за контакти з Україною, Гюнтер Буркгард, мовчав як про зони вільної торгівлі, так і про асоціятивну угоду. Не було мови навіть про лібералізацію обороту сталі й текстилю і про пом'якшення візової політики, писала потім газета "День" у статті "ЄС любить Україну, але ззаду". Одночасно всі соціологічні дослідження останніх років доводять, що проевропейську орієнтацію Удовенка і Кучми підтримує незначна більшість політичних еліт (52%), суспільство ж у переважній більшості думає інакше. Те саме стосується членства в НАТО.

Замість польської зони впливу на Україну – европейська

Сьогодні політика Польщі щодо України є функцією її европейської політики, хоча багато політиків не усвідомлюють цього і намагаються вести її по старих, стертих білатеральних рейках. Однак це повинно призвести до постійних конфліктів і непорозумінь. Підписуються двосторонні угоди (угода про безвізовий режим), від яких потім, після протестів Европейської комісії, доводиться відмовлятися. Це викликає постійні сподівання, яких потім не можна дотриматися.

Більш европейська політика Польщі щодо України несе із собою деякі обмеження і неприємності; рішення про торгівлю і рух через кордон приймаються вже не у Варшаві, а з участю Польщі в Брюсселі. Така політика створює нові можливості. Польща сама може на Україні будувати сферу впливу за допомогою польських мас-медіа, польської меншости і польських інституцій. Але це наражає її на підозри про реполонізацію Західної України (такі голоси вже сьогодні де-не-де лунають), на величезні витрати і на конкуренцію інших, хто має там свої інтереси. В побудову европейської сфери впливу Польща може внести свої знання і свій досвід, не викликаючи спротиву на Україні, може ділити витрати з іншими і покращити свій дещо підіпсований образ у Брюсселі та інших західноевропейських столицях. Тим паче, що не лише Польща зацікавлена в стабілізації в Україні та в зміцненні її незалежности.

В ЕС і НАТО є кілька країн, яким на цьому залежить; Угорщина і Румунія, які співробітничають з Україною в еврореґіонах і в прикордонній торгівлі. Є ще одна країна, яка в польських мас-медіа взагалі не з'являється в цьому контексті, хоча не менше, аніж Польща, дуже зацікавлена стабілізацією України. Туреччина – не лише сусід України, але й один з її найбільших торговельних партнерів, який співробітничає з нею в так званій чорноморській кооперації. Вплив світської, прозахідної Туреччини має значення для становища в Криму, особливо якщо це стосується противаги для фундаменталістських тенденцій серед (досі переважно проукраїнських) ісламських кримських татар, багато з яких мають родичів і знайомих у Туреччині.

наступна стаття ››

зміст

на головну сторінку