Клаус Бахманн

Якщо ми намагаємося порівняти політичний краєвид Польщі та Німеччини (ск. AWS і CDU, SPD і SLD чи PDS і SLD тощо), то мусимо усвідомити кілька фундаментальних відмінностей, які часто зумовлюють непорозуміння. Одна з таких відмінностей полягає у тому, що нас розділяє історія, але не тільки в очевидному на даний момент сенсі. Слова проф. Найдера, що для американців поляки завше залишатимуться націоналістами, до певної міри стосуються також і Німеччини. Це випливає з того простого факту, що націоналізм, не тільки німецький, але й будь-який, викликає однозначно негативні асоціації. А відтак маємо, скажімо, публікації у пресі, в яких водночас фігурують українські, білоруські, сербські та ін. націоналісти, хоча в кожному з цих випадків ми маємо справу із зовсім іншим явищем. Це по-перше. Ми в Німеччині мали 1968 рік, дуже потрібний, як на мене, хоча, звичайно, не позбавлений крайніх явищ. Події 1968 р. цілком виразно змістили нашу політичну сцену і нашу політичну культуру вліво. У Польщі подібного процесу не відбулося. У Німеччині завжди існували автентичні комуністичні ліві, не нав’язані нам ззовні. Я не кажу про НДР. Йдеться про Ваймарську Республіку, де на посольських лавах засідали, бувало, до 30% комуністичних депутатів, обраних на вільних виборах. Це також має певні наслідки для політичного дискурсу. На цей факт могли посилатися ендеерівські комуністи після війни, це також призвело до того, що їхня ідеологія була привабливішою для інтелектуалів, аніж у випадку, колі б їм довелося мати справу із владою, як кажуть у Польщі, принесеною на вістрі багнетів, котра могла покликатися тільки на марґінальну, підпільну і сектантську довоєнну партійку.

Для будь-якої партії, в тому числі х/д, ставлення до Церкви не є таким важливим, як у Польщі, ані коли йдеться про минуле, ані щодо сучасної політичної практики. Під цим оглядом Німеччина є багатоконфесійною державою, жодна Церква тут не домінує, а тому й не виникає таких гострих конфліктів, як це іноді трапляється у Польщі. Є ще четверта, дуже важлива різниця, що її підказав мені міністр Чарнецький, коли говорив про евроентузіастів і евроскептиків. Гадаю, що в Польщі цей поділ доволі штучний. Він породжений тим, що ніхто не хоче відверто виступати проти вступу Польщі до ЕС. Навіть, якщо хтось вороже ставиться до подібної перспективи, він, тим не менше, публічно висловлюється на користь членства Польщі в Союзі. Однак при цьому висуває зовсім нереальні умови, чинячи таким робом усе, аби вступ до ЕС став неможливим; іншим разом така особа сигналізує, що хоче вступу Польщі до ЕС, водночас стверджуючи, наче Союз не бажає прийняти Польщі. Проблема полягає не у тому, що в Польщі політичні партії недостатньою мірою відрізняються у баченні ролі, яку Польща мала б відігравати в ЕС. Триває дискусія про те, чи вступати взагалі, і коли так, то як. Про те, що буде далі, нікому не відомо. Позаяк ніхто не має таких концепцій, то ніхто не має і підстав для критики. Але, оскільки ліві, ліберали, праві, правий центр тощо повинні в чомусь відрізнятися, то вони й вигадують самоназви як-от: евроскептики, еврореалісти, евроентузіасти, які нічогісінько не пояснюють. В Англії евроскептик сам себе міг би так назвати, але в Польщі ніхто не бажає самого себе вивести поза рамки національного консенсусу щодо закордонних справ. Ніхто також не хоче виглядати евроентузіастом, бо це може свідчити про безкритичність, наївність та зневагу до так званих, точно не окреслених, національних інтересів. Отож, усі залишаються еврореалістами. Різниця полягає тільки у тому, що одні вигадали таке визначення першими, а інші не були такими спритниками, аби відразу протрубити, що їхня позиція не лише єдино розсудлива й корисна, але й єдино реалістична. Для польського краєвиду ці словесні сутички не мають жодного значення.

Якщо ми поділимо політичну сцену Західної Европи з точки зору ставлення до інтеґрації, то отримаємо: федералістів, реґіоналістів, міжурядовців, тих, хто прагне обмежити ЕС лише до спільного ринку і ворогів будь-якої форми інтеграції. Маємо п’ять позицій. У Польщі практично спостерігаються тільки три останні. Нещодавно я посперечався із знайомим, котрий працює в одній німецькій фундації, чи взагалі існують у Польщі федералісти. Він переконаний, що існують, начебто знайшлися такі в Союзі Свободи (UW). Можу на це заперечити, що у публічних виступах політиків із Союзу Свободи я нічого подібного не зауважив. Натомість, цілком несподівано для себе, натрапив на певні сліди польського федералізму у професора Найдера. Це четверта специфіка, яка відрізняє наші краєвиди. Звідси також випливає, що для порівняння німецької х/д із польською х/д, AWS чи польськими правими, фундаментальними критеріями оцінки не є ані ставлення до Церкви, ані вкоріненість у національних чи відверто націоналістичних традиціях, а насамперед, ставлення до европейської інтеграції, до ринкової економіки та політичного плюралізму. Перше важливе питання, яке варто поставити у цьому випадку: чи в очах німецьких х/д AWS є проевропейською? Звичайно, AWS є угрупованням, яке складається з політичних сил, що урядували в різних констеляціях між 1989 і 1993 р., і ні в кого не викликає сумніву, що коли б не було руху Солідарности, повалення комунізму, перелому в 1989 р. стосунків з Німеччиною, підписання в 1992 р. договору про співпрацю, то не було б і мови про будь-яку проевропейську політику Польщі взагалі. Я не буду тут зупинятися на питанні, яка з польських партій має найбільше право вважати себе спадкоємицею Солідарности. Однак, не можна робити беззастережного висновку, що позаяк AWS відчуває себе спадкоємцем Солідарности, то з цієї причини вона проевропейська.

Нагадаю лише знамениті дебати 1993 р. про еврорегіони, з яких були виснувані дуже дивні висновки. Тогочасний міністр закордонних справ Скубішевський та засновники славнозвісного Еврорегіону Карпати не зазнали тоді нападок хіба що з боку двох партій. Від закидів утрималися SLD (яка критикувала туманність зовнішньої політики, але не утворення еврорегіону) та Союз Свободи. Я не маю наміру докладно реферувати тут перебіг дискусії, але вважаю важливими дві речі. Перша – той очевидний факт, що Еврорегіон Карпати не призвів до жодного розподілу Польщі, затирання кордонів, втрати суверенітету. Проте дебати, в яких багато сучасних представників AWS займали позиції, делікатно кажучи, мало проевропейські, можуть заохотити будь-якого західноевропейського х/д поміркувати над такою дилемою: якщо ми підтримуємо вступ AWS до Европейської Народної Партії [інтернаціонал консервативних партій Европи.– Прим. перекл.], то чи не підтримуємо ми у Польщі тих, хто виступає проти нас в Австрії, Німеччині та Франції – тобто рухи на зразок Ле Пена чи Гайдера? Оприлюднена під час дебатів аргументація дуже схожа на аргументацію, до якої вдаються згадані партії в Австрії, Франції та Німеччині. Навіть якщо погодитися, скажімо, з точки зору німецького х/д, що радикальна антиевропейська правиця перебуває в AWS у меншості, це не міняє того факту, що вона там існує. В інших країнах до таких людей не ставляться толерантно й ізолюють політично. В цьому суть проблеми, яка постійно виринає в розмовах: як підтримувати угруповання, яке терпить у своїх лавах осіб, яких, скажімо, у нас, в Австрії, ми політично поборюємо? інша справа. Якщо вже регіони, які в Польщі й далі перебувають в повзунках і не призвели до жодних трагедій, викликали таку нехіть правих, то чого треба чекати, коли в Польщі стане чинною Шенренська система, наслідки якої будуть значно клопіткішими. Звичайно, завжди можна сказати, що це була тільки частина правих. Однак, проблема полягає в тому, що здатні щось сказати політики AWS практично ніколи від них не дистанціювалися. Програма AWS нічого не каже про інтеграцію, поза загальними, округлими фразами, які нічого не значать. А якщо й можна їх у якомусь напрямку інтерпретувати (Европа Вітчизн etc.), то так, що виходить, наче проевропейські декларації є лише марними обіцянками, чистою пропагандою.

Та нехіть до окреслення визначеної позиції у европейських справах може, звичайно, зумовлюватися тим, що праві політики усвідомлюють крихкість внутрішнього консенсусу щодо цієї справи і небезпеку його руйнування в процесі відвертої дискусії. Однак, гадаю, що за цим криється значно більше. Ота ніколи так і не дефінійована Европа Вітчизн, яка дозволить зберегти польську тотожність (цитата з програми AWS), на яку дуже часто покликалися і в Сеймі, і в інтерв’ю,– це мішок, до якого можна вкинути будь-що.

Коли б зараз в AWS розпочалася якась окрема дискусія про европейську інтеграцію, про те, що означають гасла Европа Вітчизн, національна держава, суверенітет тощо, швидко виявилося б, що консенсусу не існує, і що такі дебати можуть загрожувати єдності та згуртованості AWS. Мені здається, що обрано таку тактику: ми говоритимемо, що прагнемо Европи Вітчизн, яка не затирає тотожностей, підшиватимемо під це усе, що тільки можна, а через якийсь час, коли настане черга референдуму про вступ до ЕС, скажемо: О, та ЕС, що існує тепер, це й є наша омріяна Европа Вітчизн, яка не загрожує нашій тотожності, отож ми можемо за неї голосувати. Таким чином, розмови про Европу Вітчизн є певною проевропейською агітацією на майбутнє.

Однак це не настільки очевидно для іноземних спостерігачів. Докладно придивившись до дискусії про те, що таке ЕС, в ній можна виокремити дві течії. Перша вдає, наче усе, що діється в Брюсселі й далі узгоджується з концепцією Европи Вітчизн. Послідовники цієї течії дискутують про ЕС майже виключно в економічних категоріях. Обмежуся єдиним прикладом. У одному із своїх перших інтерв’ю міністр Чарнецький відмовився відповісти на запитання, чи він є прихильником не надто жорстких зв’язків держав у Европі Вітчизн, чи радше глибоко конфедерованого Союзу. Прихильники цієї течії кажуть таке: ми дискутуємо про економіку, про вільний ринок, решти не бачимо, бо коли б побачили, то мали б скандали у власних лавах. От тільки з-за кордону це може виглядати трохи по-іншому. і справді, може створитися враження, наче ці політики переконані: ЕС є лише спільним ринком і нічим більше. Це породжує переконаність у тому, що AWS є свого роду невеличким британським троянським коником – ясна річ, не в іпостасі Тоні Блера, а Меґґі Тетчер. Отож, вступивши до ЕС, поляки орієнтуватимуться на британців. існує й друга течія, яка дуже виразно переконана, що ЕС є чимось більшим, аніж спільний ринок,– політичною спільнотою, наднаціональною, глибоко федералізованою структурою. Таким чином, ми маємо одних, котрі заплющують очі на ЕС у тому вигляді, в якому він існує, і тому висловлюються за вступ Польщі до ЕС, та інших, які бачать ЕС таким, яким він є, і тому виступають проти вступу Польщі до ЕС. В AWS немає жодного політика (а коли є, то він, напевне, ховається), котрий сприймав би ЕС таким, яким він насправді є. Постійне повторювання чільними представниками AWS та урядовими політиками, що, мовляв, вступимо і з усім погодимось, з усім юридичним доробком etc, звучить щонайменше нещиро. Виникає проблема, а що ж буде через кілька років. Я не є німецьким х/д, я безпартійний, але виступаю з позицій, близьких до цієї партії, аби докладніше пояснити певні речі. Якщо ми сьогодні підтримуємо цих людей з AWS, то можемо виростити своїх майбутніх противників. Коли вони розплющать очі на те, яким насправді є ЕС, то виступатимуть проти нього, а ми ж бо їх увесь час підтримували.

А зараз невеличкий особистий відступ щодо покріплення сердець. Звичайно ж, я знаю, що така неоднозначність зумовлена тим, що дебати навколо ЕС у Польщі тільки-но розпочалися. Особисто я віддаю перевагу тій дивакуватій дискусії, яка точиться на сторінках Жиця і Ґазети Польскєй, аніж цілковитій відсутності дискусії в Трибуні й інших виданнях, близьких до SLD. Політики цієї партії надто довго мовчали на тему своєї европейської політики, до тієї міри, що я почав сумніватися в існуванні чогось такого. SLD проголошує дуже проевропейські фрази, які сам же й виставляє на посміх конкретними діями, але, принаймні покищо, нікого за кордоном не перелякав необдуманими висловлюваннями. Звичайно, ця проевропейськість є спробою втекти від власної історії, і вони не містять нічого специфічно польського чи есельдівського (як німець, я на цьому трохи розуміюся). Натомість, SLD добре усвідомлював, що все, сказане ним, може бути використано проти нього. В AWS такого усвідомлення не було. Тим важливіше було б, принаймні зараз, відкрити карти і сказати, що ж насправді означають такі визначення як національна держава, Европа Вітчизн, суверенітет. Як політики AWS уявляють собі, скажімо, реформу европейських інститутів, аби вона не суперечила часто згадуваним, але ніколи не дефінійованим національним інтересам? От тоді й стане зрозуміло, чи є AWS х/д, а якщо є, то якою саме.

Фундаментальною проблемою для багатьох спостерігачів польської політичної сцени є той факт, що в 1997 р. ми мали справу з двома іпостасями AWS: AWS в конституційній кампанії, доволі демагогічна, популістська і, як подекуди писала про це англомовна преса, націоналістична. Траплялося й так, що коли подібні гасла лунали, то AWS від них не дистанціювалася. Друга іпостась – виборча кампанія, під час якої усі крайні акценти були максимально стишені. Політики AWS перестали говорити про загрозу п’ятого поділу Польщі, про більшовицьку навалу і втрату суверенности, й почали переконувати у слушності своїх концепцій децентралізації країни та приватизації. Проблема полягає в тому, а яка ж з двох іпостасей була справжньою. Ця двоїстість у певному сенсі залишається й понині. Я б поділив закордонних оглядачів нашої політичної сцени на два табори: одні вірять в автентичність AWS періоду конституційної кампанії, інші – AWS періоду виборчої кампанії. Перших я назвав би песимістами, других – оптимістами. Песимісти вважають, що Европа Вітчизн в очах AWS рівнозначна ЕС як сфери вільної торгівлі та міждержавної кооперації із збереженням традиційної моделі національної держави. Вони переконані, що AWS приховує свою нехіть до ЕС під різними загальними гаслами, але насправді AWS йдеться лише про те, щоб не протиставити себе громадській думці, як свідчать результати соціологічних опитувань, дуже проевропейській. Ніхто ж бо від такого потенційного електорату добровільно не відмовиться. Під таким кутом зору, скажімо, остання справа Phare зовсім не була випадковим робочим недоглядом – ZChN отримало міністерський портфель в Комітеті до справ европейської інтеграції не для того, аби ZChN встала на твердий проевропейський шлях, а для того, щоб максимально загальмувати інтеграцію [йдеться про скандал навколо польських програм европейської фундації Phare, коли структури ЕС відмовилися надати Польщі передбачені кошти через незадовільну підготовку пакету документації; відповідальність за це була покладена на міністра, представника Християнсько-національного об’єднання (ZChN).– Прим. перекл.]. Вдалося. Доказ: незважаючи на свої проевропейські декларації, ZChN і далі словесно виборює польські національні інтереси так, наче вони суперечать інтересам П’ятнадцятки. Так не говорять, коли хочуть вступити до клубу. Так кажуть, коли з цим клубом триває війна.

Ніхто з уряду, коаліції цього практично не заперечує. Що ж, треба рахуватися з тим, що уряд Єжи Бузека може й хоче вступити до ЕС, аби видурити якнайбільше грошей з союзного бюджету та загальмувати подальшу інтеграцію пліч-о-пліч з британськими консерваторами, французькими ґоллістами, або й гірше: з Ле Пеном і Гайдером. Добре, що ми тримаємося на віддалі від цього товариства.

А оптимісти? Для них AWS є прихильницею інтеграції, а її мовчання продиктоване необхідністю власної інтеграції спершу з внутрішньою антиевропейською опозицією. Лише потім прийде час і на европейську інтеграцію. ZChN отримало міністерський портфель, оскільки це був найкращий спосіб залучити його до ідеї інтеграції. Поки що це вдається. Якщо й трапляються невдачі, як-от з Phare, то це лише ціна тих заходів, які становлять гарантію проевропейського курсу AWS. Треба підтримувати стосунки з AWS і дбати, аби ця партія не дрейфувала в напрямку Ле Пена і Гайдера. Звичайно, такий образ за обставин, коли це угруповання є головним в уряді, відкидає тінь на усю країну.

Те, що я досі представив, вказує, що в дипломатичних та урядових колах, причетних до европейської інтеграції, Польща сьогодні має славу, яка не надто співмірна з її справжніми намірами й амбіціями. Тривожить той факт, що усе це відбувається на початку переговорів, у ситуації, коли Польща з огляду на її специфіку (найбільша держава-кандидат, проблеми з сільським господарством, металургією, гірництвом тощо) є найклопіткішим кандидатом для Европейської Комісії. Погана слава у середовищі комісарів та европейських урядовців не була б такою проблемою, коли б процес розширення Союзу був закулісним і кабінетним, але ж він відбувається при піднятих кулісах, у світлі юпітерів, розставлених лобістами, політиками з країн П’ятнадцятки, політологами, журналістами тощо. В ситуації, коли цю тему посилено експлуатують европейські ультраправі, не може статися нічого гіршого, аніж те, що один з кандидатів почне підтверджувати усі побоювання, які уже давно поширює правиця, начебто країни, які намагаються вступити в ЕС, прагнуть лише добратися до союзної каси, нічого не пропонуючи взамін. іноді така думка знаходить підтвердження у висловлюваннях польських політиків, та ще й таких, котрі знані як прихильники европейської інтеграції. Цитата: Польська присутність в НАТО є для ЕС та Німеччини, яка має в Союзі міцне становище, дуже важливою. Погрожуючи відмовою увійти до НАТО, ми можемо змусити Німеччину та ЕС надати нам корисніші умови вступу до ЕС, – так сказав посол від AWS пан Лібіцький, голова польської делегації до Парламентської Асамблеї Ради Европи, отож не абихто. Другою умовою є гарантія для Польщі можливости вийти з Союзу. Це критерій суверенности держави. Я знаю, що це вияв глибокої турботи про тільки-но відновлений державний суверенітет, розумію, що сказано це на тлі конституційної дискусії, але варто зауважити, як це може бути сприйнято за кордоном. По-перше, там ніхто не протиставляє членства в ЕС суверенітетові, за винятком Ле Пена, котрий вважає запровадження евро національною зрадою – але тоді ми знову при своїх. Насамперед з цього випливає чіткий засновок, чіткий сигнал, що Польща повинна залишатися в Союзі лише доти, доки отримуватиме з союзної каси більше, аніж сама туди вноситиме.

Усі польські уряди від 1992 р. так і не відповіли на запитання, яку роль хотіла б відігравати Польща у майбутньому ЕС, як вона уявляє собі інституційні реформи ЕС. Позиція була завжди одна й та сама, і з питанням не мала нічого спільного: Польща прагне якнайшвидше вступити до Союзу, не бажає бути членом другої категорії та вносить до ЕС ефективну економіку. Саме про це в Брюсселі добре відомо. Більше, аніж можна про це сказати, аби не викликати антагонізмів між деякими з країн-членів. Мовчанки довго втримати не вдасться, там, де мовчить уряд, говоритимуть групи інтересів. Я маю до уряду претензію, що він не намагався вплинути на дискусію, спрямувати її в певне русло. Вона почалася сама собою і точилася стихійно. Тепер уже несуттєві аргументи, а лише суспільні настрої та страхи. Какофонія розмаїтих, часто взаємосуперечливих голосів вибухнула на початку переговорів [між Польщею та ЕС.– Прим. перекл.] і не уклалася в жодну струнку концепцію. Як відреагував на це уряд? Уряд і далі мовчав. Уже близько двох з половиною років до Польщі приїжджають політики з різних европейських столиць, чиновники з Брюсселя, журналісти, різні особи, які намагаються щось довідатися про те, яку роль вбачає для себе в ЕС Польща, як вона б хотіла реформувати ЕС, аби той відповідав часто згадуваним національним інтересам, прагнуть довідатися хоч щось про славнозвісний внесок Польщі до ЕС. і що ж вони чують? Уряд мовчить, бо боїться спіткнутися, взявши голос. Однак, навіть сказати щось необдумане не було б найбільшою помилкою. Найгірше – і це далі діється у нас перед очима – говорити про те, що Польща прагне запозичити усі союзні закони, в обставинах, коли, по-перше, усім відомо, що в Польщі з цим принципові труднощі, а, по-друге, немає механізмів, які б гарантували дотримання Польщею цих законів. Що з того, що Польща матиме досконале, найсучасніше антикартельне законодавство (ніщо на це не вказує, але припустімо на мить, що так сталося), якщо ніхто не зможе на нього ефективно покликатися, позаяк суди “переповнені” справами, а на вирок у справі NSA ми чекаємо уже кілька років? Сигнал зрозумілий: Польща спершу прийме увесь acquis communitare, а пізніше робитиме, що їй заманеться, і як доконаний факт надасть собі перехідний період, в чому під час переговорів не бажає признаватися.

З іншого боку – скажімо, від ZChN – наші оглядачі чують постійні запевнення про захист національних інтересів, але ніхто досі не довідався, що воно таке. іноді мені видається, що це означає – якнайбільше перехідних періодів або винятків. Якщо це справді так, то найкращий захист національних інтересів полягав би у тому, аби не вступати до ЕС, бо тоді нічого не треба вирішувати, а в Польщі були б виключно перехідні періоди, до того ж безконечні. Покиньмо жарти. Чи захист телекомунікаційного ринку рівнозначний захистові національних інтересів? А може, радше захистові інтересів порівняно невеликої групи працівників TP SA, котрі зацікавлені у якнайвищій вартості своїх ваучерів (а ще хіба захистові інтересів міністра фінансів та бюджету, котрий отримає більше надходжень від приватизації)? Чи урівноважує захист національних інтересів спізнення з приватизацією польських телекомунікацій? Я не маю однозначної відповіді на це запитання, і не повинен мати, бо захист польських національних інтересів – не моя справа. Але захисники польських національних інтересів також не дали на це відповіді. Ніякої дискусії не було. Такі приклади можна множити без кінця. іноді в мене виникає враження, наче національні інтереси є чистої води фразою, за допомогою якої можна добряче відлупцювати опонента, не докладаючи до цього надмірних розумових зусиль, або втечею в минуле, в історію. Національні інтереси – це те, що зробив Дмовський в Парижі, а не те, що Пілсудський в Галичині. Але що з цього випливає сьогодні? Національні інтереси зовсім не обов’язково мусять співпадати з програмою партії, яка називає себе національною. Саме процес прийняття рішень в ЕС, міжнародні конференції та дебати в Европейському Парламенті дуже добре показують, що існує британське, німецьке, французьке, голландське бачення Европи, незалежно від того, чи промовляє, скажімо, французький х/д, консерватор або соціаліст. Як це виглядає у Польщі? В Польщі існує тільки дуже загальний консенсус щодо того, що Польща повинна стати членом ЕС.

Переклав Андріс Вишняускас

ч
и
с
л
о

16

2000