ч
и
с
л
о

16

2000

Андрій Кирчів

А DROIT!

© Кирчів А., 2000

У Франції побутує вислів: “Правіше Ле Пена немає нікого”. Радикалізм колишнього командос, котрий впродовж кількох років зі зброєю в руках небезуспішно і, як свідчать нагороди, відважно відстоював честь та інтереси триколору в далекому Алжирі, вже давно перестав шокувати назагал ліберально налаштоване населення Республіки. Дивним і, мабуть, дуже властивим для французької ментальності є інше явище, котре можна пояснити виключно національною особливістю. Запитайте-но пересічного громадянина, що він думає про Національний Фронт і особу Ле Пена. Якщо ви переконаний ліберал, вас заспокоїть обсяг словесного бруду, призначений згаданому адресатові. Проте не поринайте в ілюзії – надто часто ці слова не відповідають дійсному станові речей. І найкращий доказ цьому – вибори, а точніше – їх результати, де правий ухил від року до року здобуває щораз більшої підтримки серед населення. “Сором’язливий націоналізм” має одну надзвичайно грізну особливість: він є непередбачуваним і аморфним, без чітко означеного об’єму й межі. Оманлива тиша в суспільстві схожа, радше на глибинний нарив, знак якого ледь проступає на поверхні. При зовнішньому благополуччі прорив нариву всередину неминуче призведе до суспільного сепсису. Хоча, власне кажучи, невідомо – завдасть це подія більше шкоди чи користи і так хворому суспільству. Постійні коливання політичного маятника від якобінської гільйотини через ґоллізм до неконтрольованої імміґрації геть заплутали французький загал, заволокли туманом суспільно-політичний обрій і розмили чіткі вектори подальшого розвитку.

Правий рух у Франції передусім спрямовує свою політичну активність супроти неврегульованого питання щодо перебування на території країни іноземних громадян – біженців, нелегалів, імміґрантів найрізноманітнішого штибу, транзитників тощо. На тлі не надто інтенсивного розвитку французької економіки і перманентного тиску лівих на профспілки з метою популяризації власних інтернаціоналістських ідей демпінґування іноземців на ринку праці не сприяє доброзичливому і толерантному ставленню до них місцевого населення. Зрозуміло, що провал одних ідей водночас дає шанс опозиційним або альтернативним ідеологіям. Тим паче, що ґрунт для цього цілком придатний – як із соціально-політичної, так і з суто традиційної точки зору. Історія і традиції правих політичних течій не бідніші, ніж у їхніх лівих конкурентів. Проте інтенсивність їх акцій зросла після заснування найбільшої і найвпливовішої у Франції націоналістичної організації партійного характеру – Front National (FN), що офіційно датовано 5 жовтня 1972 року. Поява Фронту на політичній арені стала консолідуючим фактором для одних і смертним вироком для інших дисперсних складових французької правиці. До складу керівництва FN увійшли, крім уже згаданого багатолітнього ідейного і фактичного лідера Жан-Марі Ле Пена, такі фігури, зокрема, як прихильник “нового порядку” Ален Робер, співпрацівник “Оборони Заходу” і натхненник “Европейських зошитів”, засновник антисемітського і антисіоністського товариства “Франція-Палестина” (з яким, до речі, влився у Фронт в 1974 році після припинення діяльности на чолі Федерації поступу европейської нації) Франсуа Дюпра, ветеран Ваффен-СС П’єр Буске, котрий, щоправда, вже у 1978 році покинув FN, звинувативши керівництво у надмірно лібералістичній економічній політиці.

Присутність при кермі Фронту радикалів зовсім не означає, що його політика базується лише на голому популізмі. Програма FN охоплює всі сфери діяльности держави і творить вигідну альтернативу непопулярним крокам уряду. Оскільки в усі віки більшість невдач у внутрішній політиці списували на зовнішні чинники, або ж такі внутрішні, що мають іноземне походження, ставка програми FN на такого штибу популізм є цілком резонною. Про це свідчить і динаміка популярности Фронту та його керманича впродовж історії існування організації. На виборах до парламенту 1973 року Ле Пенові вдалося набрати всього 0,5% голосів французьких виборців (що, врешті, не було найгіршим результатом на першому році існування організації). На президентських перегонах 1995 року він здобув 15 відсотків голосів, а на виборах до реґіональних органів влади Фронт підтримало 15,02% французів. Цікавим і показовим є той факт, що переважна більшість цих виборців належить до вікових груп 18-24, 25-34 та 35-49 років, котрі займаються виробництвом, мистецтвом та комерцією, тобто мають відповідний рівень освіти. При успіху власного підприємництва ці люди поступово витісняють із сфери впливу на суспільство старіюче попереднє покоління, займаючи його позиції. Такий сценарій неминуче сприятиме зростанню популярности Фронту, особливо за умов незмінности нинішньої політичної лінії офіційного Парижа, її нееластичности у ставленні до пересічного обивателя.

Чим “купив” виборців Фрон Насьйональ? Передусім – жорсткою позицією щодо імміґрантів, особливо із “третього світу”. Програма Фронту передбачає їх негайну депортацію за межі Франції, а подальша політика щодо імміґрантів – селективну перевагу вихідцям із европейських країн. Ставляться вимоги обмежити потік біженців та час їхнього перебування (до одного року) а, у випадку їх неевропейського походження, депортувати за межі Шенґенського простору, а також реформувати трудове законодавство до формули “наступний у черзі” (пріоритет осіб французької національности при наявності трудової вакансії). Експерти FN вважають, що імміґранти щорічно поглинають 210 млрд. франків і посідають близько 1 млн. робочих місць, котрі за інших обставин належали б французам.

У сфері безпеки Фронт виступає за збільшення кількісного складу і повноважень поліції та застосування її для охорони кордонів, розпуск етнічних формувань сепаратистського спрямування, відновлення смертної кари для вбивць, терористів та найбільших торговців наркотиками.

Пропонуються зміни і в системі правосуддя, головно щодо прискорення розслідування і підвищення ефективности карного та цивільного кодексів, прозорости бюджету системи юстиції. В питаннях працевлаштування FN відстоює пріоритети французів на робочі місця, отримання необхідної професійної освіти та сприяння заснуванню малих і середніх підприємств громадянами Республіки, збільшення їх частки в акціонерних товариствах.

Соціальна політика Фронту спрямована на перегляд системи виплат і підвищення загального рівня заробітної платні, боротьбу супроти принципу “протягнутої руки” щодо імміґрантів, заборону здешевлення робочої сили за рахунок їх демпінґування на ринку праці, підвищення ролі профспілок, зокрема в національному русі та захисті національних інтересів в контексті неврегульованих питань імміґраційної політики, організацію кас взаємодопомоги і участь в них як фізичних, так і юридичних осіб, обмеження прав монополій і синдикатів.

Позицію FN щодо родини визначають вимоги повернення матеріальної допомоги з боку держави і надання її виключно багатодітним французьким родинам, нарахування допомоги сім’ям в залежності від кількости в ній неповнолітніх дітей, перегляду нинішнього законодавства стосовно абортів, відновлення ролі родини в контексті нації, ініціювання процедури заохочення заснування сиротинців для малолітніх французів.

Зважаючи на таке важливе значення родини у французькому суспільстві, Фронт пропонує надавати пріоритетно французьким сім’ям соціальне житло або допомагати їм із бюджетних фондів держави шляхом цільового кредитування на побудову житла. При цьому вимагається негайно переглянути будівельні контракти періоду гіперінфляції (1978-1984) і знизити до 0,1% суми суспільних внесків на побудову помешкань для імміґрантів.

Обрання на демократичних та економічних засадах керівництва служб соціального страхування, розділення кас соціальної допомоги на французькі та для імміґрантів, обов’язкове тотальне регулярне обстеження і формування з цією метою спеціальних служб, як засіб боротьби зі СНІДом, FN вважає першочерговими завданнями в системі охорони здоров’я.

У галузі освіти програма передбачає повагу до нейтральності характеру викладів у загальноосвітніх школах, вільний вибір учнями шкіл та захист цього права на законодавчому рівні, реформування системи навчання та виховання, збільшення у шкільній програмі частки історії, вивчення культурно-мистецької спадщини, орфографії та граматики, організацію дійсно національної за духом освіти.

Економічні заходи насамперед спрямовані на зменшення частки фіскальних та соціальних заходів для спрощення працевлаштування і боротьби проти конкуренції, зниження впливу держави на економічні процеси, передачу французьким родинам акцій державних підприємств під приватизацію, обмеження фіскальної дискримінації подружжя.

Реформу сільського господарства FN планує розпочати із заміни індустріалізованого землеробства на природне, захисту родинного фермерства та підприємництва, контролю над використанням ґрунтів з метою недопущення їх виснаження, захисту перед імпортом вітчизняного сільськогосподарського виробника та його продукції.

Екологічна програма Фронту зводиться до простої формули захисту французького природного, архітектурного та культурного середовища.

Активізація громадської діяльности, на думку керівництва FN, повинна виявитися в ініціюванні загальнонаціонального референдуму, на якому французам буде надано змогу безпосередньо висловити своє ставлення до імміґрантів, до необхідності реформування національного Кодексу, до пріоритетів за національним принципом, до кари смерті, до шкільництва.

Велику увагу в політиці Фронту приділено захистові основних свобод і боротьбі супроти синдикалізації політичних партій.

Національна безпека та оборона не залишилися поза увагою партії Ле Пена. Засадничими положеннями в цій сфері до Косовської кризи вважалися автономізація оборонних структур Европи в рамках Північноатлантичного Альянсу, актуалізація стратегічних ядерних сил і запрошення до служби в них на добровільній чи контрактній основі, зміцнення тактичних підрозділів та сил швидкого реагування, ліквідація призовної 6-місячної служби в частинах територіальної оборони і посилення оперативного планування для здійснення десантних операцій поза межами країни. Після того, як Франція мимоволі стала учасником бойових дій в Европі, Фронт підтримав ініціативу уряду щодо створення Еврокорпусу як окремої й альтернативної структури ґарантування безпеки на континенті.

Нарешті, в европейській політиці FN дотримується жорсткої позиції щодо зміцнення зовнішніх кордонів Шенґенляндії з метою максимальної редукції потоку імміґрантів з “третього світу” до Франції, захисту її сільського господарства від демпінґування імпортної агропродукції, а також зміцнення співпраці із партіями правого напрямку у посттоталітарній Східній Европі. Створений під егідою Ле Пена Евронат (асоціація націоналістичних партій Европи) проводить активну політику у цьому напрямку, зокрема у пошуках та партнерстві з націоналістами колишніх совєтських республік. В Україні “братами по зброї” французької правиці та европейських націоналістів стала Соціал-національна партія. Цікаво, що керівники Front National de la jeunesse (FNJ), молодіжного крила Фронту, які нещодавно побували з візитом у своїх українських партнерів, свідомо уникли будь-яких контактів із КУН, УНСО та іншими місцевими правими, вважаючи їх ідеологію невідповідною европейському націоналізмові. Не виявили вони націоналістів і у Росії, оскільки тамтешній правий рух має яскраво виражені риси імперіалізму і шовінізму, причому, неевропейського штибу. Ідеї Европи націй, яка сповідують лідери Евронату (і Фронту Ле Пена) на теренах покійного Союзу, наразі відповідає лише ідеологічна концепція СНПУ.

Програми завжди будуються на популістських ідеях. Це аксіома не лише для заангажованих спеціалістів, а й для простих громадян, особливо у країнах з давніми демократичними традиціями. Тому процент виконання партією своїх програмних положень є найкращим показником відповідальности і серйозности намірів. Плюс для партії чи руху, коли проповідувані ними ідеї резонують із суспільною думкою, а радше – з думкою суспільних мас, проте питання користи цих ідей для них доволі дискутивне. Фронт діє відверто, активно, зі значною часткою агресивности, особливо щодо проблеми імміґрантів – і це подобається значній частині французів. За результатами опитування громадської думки у 1993 році 28% населення підтримувало ідеї Ле Пена, і цей відсоток не має тенденції до зниження. Щоправда, FN переживає зараз не найкращі часи. Нещодавно від Фронту відійшов “грошовий мішок”, залишивши ідею без стабільної фінансової підтримки. Мало того, внаслідок розколу утворено нову партію, майже ідентичну за спрямуванням та ідеологією, на чолі якої став учень і прогнозований колись як спадкоємець Ле Пена Бруно Меґре. Гучне і скандальне “розлучення” не стало позитивною віхою в історії партії і не сприяло її популярності. Однак навіть у нинішньому стані Фронт залишається чи не єдиною потужною опозиційною силою і рівноважним агентом до лівого руху у Франції. Залишається потужним і майже неушкодженим молодіжне крило – FNJ, успішно функціонують понад 30 різноманітних товариств, клубів і гуртків як у самій країні, так і у Франкофонії, чия діяльність тісно переплітається із генеральною лінією Фронту. Політичні диспропорції сучасної Европи додають сил і натхнення тим, хто звернув і звертає свої погляди праворуч.