ч
|
Міхайло МіхайловТоталітаризм душевний і простий© Независимое издательство ПИК, 1996 Сто років тому Владімір Соловйов висловив таку думку: “Аби перемогти олжу комунізму, треба визнати його істинність”. Не бажаючи виступати адвокатом диявола, усе ж піду слідом за російським філософом і спробую з’ясувати, чи є щось позитивного у фашистських рухах нашого століття. Якщо є - то олжу фашизму неможливо буде перемогти, не визнавши і не погодившись з його істиною. Я, звичайно, розумію, наскільки ці слова можуть комусь видатися блюзнірськими, однак вважаю, що Соловйов мав цілковиту рацію. Не боюся висловити іще одну блюзнірську думку: переважній більшості його послідовників фашизм у життєвому плані дає сенс життя, без чого, як і без хліба, не прожити людині на землі. Фашистський рух дає змогу своїм учасникам вести боротьбу за внесення ладу в безнадійно безладний світ. Фашизм уявляється їм у вигляді боротьби космосу проти хаосу. Сенс, лад вводяться у життя дерзновенною та відважною волею людей, об’єднаних єдиною надосібною метою. Перемога фашизму в будь-якому місці нашої планети - це завше тріумф волі. Яким би не уявлявся нам цей “новий лад”, до якого прагне фашизм, - а ми на підставі історичного досвіду чудово знаємо, який це “лад”, - проте не можна не визнати того, що такі риси як існування надосібної мети, яка дає людині сенс життя на землі, єднання з іншими людьми в прагненні здійснити ці цілі, боротьба зі злом, - знову ж таки оминаю питання що є для фашистських рухів злом, - потяг до цілісності життя (звідси походить саме поняття тоталітаризму, за допомогою якого Муссоліні визначав характер фашистської держави) - все це аж ніяк не негативні духовні цінности. Правда тоталітарних рухів нашого століття полягає і в тому, що життя - це боротьба, смертельна боротьба людської душі, а не веселі канікули на курорті чи приємний сон. Щоправда, і в усвідомленні постійної близькости смерті. Адже не тільки члени СС носили на своїй формі символи смерті - череп із перехрещеними кістками - але й монаші ордени усіх Церков постійно будили легко заколисувану людську свідомість нагадуваннями про близьке закінчення життя. Memento mori - пам’ятай про смерть. При цьому, варто підкреслити, що більшість, скажімо, нацистських фанатиків була ладна не лише вбивати, але й гинути за справу, якій служила. Зрозуміло, розвал держави й суспільства, економічна криза та усі інші негаразди, які передують злетові фашистських рухів, тільки безконечно множать кількість людей, викинутих з нормальної, нерідко монотонної життєвої колії, і хоч-не-хоч будять їх від сну. Прокинувшись, люди шукають не тільки хліба щоденного, але й відповіді на запитання про сенс життя. І ось тоді й отримують її у тоталітарних фашистських рухів. Підкреслювати, що ця відповідь оманлива, немає сенсу. Ми й так це чудово знаємо. І майбутнє “безкласове суспільство”, і “тисячолітній райх чистої арійської німецької раси”, і більш опереткова “нова римська імперія” Муссоліні - усе це у вигляді надосібної цінности не витримує жодної критики. Зрозуміло, які найвищі цінності, такі й засоби їх досягнення: знищення класових, расових, національних ворогів насамперед. Однак, можна сказати, що комуністичний, фашистський, нацистський рухи є оманливими відповідями на цілком правильне запитання. І що найголовніше, - у людства покищо немає правильної відповіді на це не лише політико-соціально-економічне, але й духовно-екзистенційне запитання - і допоки такої відповіді немає, боюся, що ми знову й знову вестимемо криваві війни з фашизмом. Часто говорять про ірраціональність тоталітарних рухів. Начебто існують правильні відповіді замість тих помилкових, які пропонують фашистські рухи. Однак, проблема полягає власне в тому, що у сучасному світі відповіді на екзистенційні запитання людини не менш ірраціональні. Ні демократичні суспільні інститути, ні ринкова економіка, ні величний науково-технічний прогрес, ні навіть порятунок довкілля не є і не можуть бути метою людського життя на землі. Усе це не мета, а лише засоби. Метою життя не можуть бути сам лише правовий демократичний лад, добробут, фізичне здоров’я, збільшення і накопичення знань про всесвіт та будову фізичного світу. І тут ми підходимо до ще одного парадоксу: виявляється, фашизм дає сенс життя мільйонам тих, хто воював з ним. Воленс-ноленс усі ті, хто під час Другої світової війни ладні були загинути у боротьбі з нацистами, набували сенсу життя. Саме тому, що в їхньому житті з’являлася надосібна мета - знищення фашизму, задля здійснення якої вони й жертвували собою. І комунізм, і фашизм, та й узагалі всі тоталітарні рухи новітнього часу, як уже давно помічено, є псевдорелігійними рухами. Релігія означає “зв’язок”. Зв’язок внутрішнього та зовнішнього світів, людської душі й Творця. Будь-яке інше єднання - на підставі нації, класу, раси, Церкви тощо - псевдорелігійне. До речі, якщо діяльність комуністичних партій скомпрометувала ідеї соціалізму, то й діяльність історичних Церков у дечому значно деформувала саме розуміння релігії, душі людської, гріха, покути і Творця. Думаю, що найнебезпечнішим є посткомуністичний різновид фашизму. Націоналізм як остання стадія комунізму (Югославія - найкращий приклад) пов’язаний з Церквою, і, як це не парадоксально, з пережитками більшовизму. Але вже Достоєвський, сам полум’яний націоналіст, допоки не писав своїх художніх творів, у “Бісах” показав, що націоналізм є водночас і атеїзмом. “Я віритиму в Бога”, - каже Шатов, прототип російського націоналіста. Простіше кажучи, проти псевдорелігійности неможливо боротися безрелігійністю. Із злодуховністю успішно може боротися тільки істинна духовність, а не бездуховність, яка заполонила зовнішній світ. Коли на нашій планеті немає Франциска Ассизького та Сергія Радонєжского, хто ж з обивателів може встояти перед “святістю” Павки Кочагіна та Че Гевари або навіть відомого нацистського героя Горста Весселя? |
|||