ч
и
с
л
о
16
2000
|
“Віденські вальси”
[Програма Радіо Свобода 21-02-2000]
Ведуча Єлена Коломійченко
Єлена Коломійченко:
У затишне і спокійне життя столиці Австрії несподівано увірвався
вихор чи вальс змін. Соціал-демократи, які незмінно керували країною
останні 30 років, після невдачі на виборах у жовтні та безплідних спроб
сформувати новий уряд, залишили владу. Австрійські соціал-демократи
поступилися урядовими посадами своїм колишнім партнерам по коаліції
з народно-консервативної партії – останні тепер у спілці з праворадикальною
партією свободи Йорґа Гайдера. Саме присутність Гайдера у владі, хоча
сам він не увійшов до уряду, і викликала протести і з боку европейських
та міжнародних організацій, і всередині Австрії. Вечорами на віденські
вулиці виходять демонстранти. Після закінчення вечірніх спектаклів у
чудових залах віденських театрів точаться запеклі дискусії. Про сучасну
Австрію, про її новий уряд, про Гайдера говорять повсюди: в маленьких
кафе і великих ресторанах, в будинках і на вулиці, в парламенті Австрії
і в парламентах европейських сусідів, і по той бік Атлантики. Про Австрію
початку 2000 року сьогодні говоритимемо і ми. Субота 19 лютого 2000
р., Австрія, Відень. У цей день відбулася наймасовіша антиурядова демонстрація
за останні 55 післявоєнних років.
Єлена Харітонова:
Місцеві мешканці пам’ятають демонстрації проти конкретних заходів
і законів, але проти цілого, затвердженого парламентом уряду на чолі
з канцлером в післявоєнній Австрії ніколи не демонстрували. Це була
стабільна і спокійна країна. В кафе чи на вулиці тут ніхто не починав
розмову з незнайомим про політику. А тепер не тільки починають, я сама
бачила, показують язика, крутять пальцем біля скроні. За день до великої
демонстрації перед будівлею парламенту зібралися тисячі старшокласників.
Підсилені гучними мікрофонами, ламкі дзвінкі голоси протестували проти
націоналізму міністра освіти. Вона зібралась розділити школярів на тих,
у кого рідна мова (тут кажуть, материна) німецька, і решту. Одна дівчинка
пронизливо кричала, що директор їх замкнув, і щоби потрапити на мітинг
та виступити тут за школу з “людським обличчям”, довелося вистрибувати
у вікно. От така перестроєчна атмосфера. В суботу, у день демонстрації,
мені зранку зателефонували чоловік 6, говорили про одне й те ж. Дощ
ще тільки накрапає, але якщо й поллє, треба обов’язково вийти на площу,
аби їм важко було брехати, щоб вони не могли сказати, що було менше
ста тисяч, хай не сподіваються. Хто вони, гадаю зрозуміло: канцлер Шюссель
і лідер правих екстремістів, які увійшли до парламенту, Йорґ Гайдер.
З моїх знайомих для кількості пішла навіть вагітна студентка. Я її відмовляла
– можуть заштовхати. Але тут у людей дещо інший досвід: народ в юрбі
уважний, легко пропускає назад і вперед. Багато хто прийшов з калаталами,
дитячими дудками, каструльками, свистками. Після кожної паузи оратора
вони, в тому числі дуже літні, весело свистіли, дудоніли. Мітинг тривав
більше трьох годин. Стемніло. Люди запалили вогні, ліхтарики, свічки,
смолоскипи. Народу зібралось море. Поліція дала спершу цифру 150 тисяч,
відтак 250 тисяч, а організатори говорять про 300 тисяч.
Єлена Коломійченко:
Демонстрації під гаслом “Ні правим екстремістам Гайдера!” відбулися
цього дня і в інших містах Австрії та поза її межами. В Лондоні, Парижі,
Берліні, інших містах Европи. У неділю демонстрували в Брюсселі. Але
спершу про Лондон.
Наталья Ґоліцина:
Кількасот осіб пройшли центром Лондона до австрійського посольства,
протестуючи проти приходу до влади Гайдера і його партії. Багато з них
тримали в руках плакати з гаслами, які закликали зупинити фашизм і дати
відсіч расизмові та антисемітизмові. Демонстрація була організована
правозахисними й антифашистськими організаціями. Вона носила мирний
характер і пройшла у супроводі поліції. Британська преса та громадськість
демонструють країні неприязне ставлення до особи Гайдера. Це ставлення
особливо загострилося після нещодавньої публікації в газеті Санді
Телеґраф інтерв’ю з Гайдером, де той звинуватив Вінстона Черчилля
у військових злочинах. Зокрема в тому, що начебто за його наказом був
знищений наприкінці II Світової війни Дрезден. І, хоча в британських
урядових колах з відвертою ворожістю ставляться до Гайдера і його партії,
Велика Британія ще немає наміру запроваджувати якісь санкції проти Австрії,
однак підтримує демарші Еврокомісії. На батьківщині европейського парламентаризму,
де за минулі 350 років не було ні революцій, ні заколотів, ні переворотів,
звикли шанувати демократичне волевиявлення, навіть якщо сам вибір і
не відповідає британським ідеалам свободи і демократії. І все ж більшість
англійців з тривогою і неспокоєм сприйняли перемогу Гайдера на виборах
в Австрії. Демонстрація в Лондоні стала ще одним свідченням цієї стурбованости.
Єлена Коломійченко:
А тепер про демонстрацію в Парижі.
Дмітрій Савіцький:
У Франції в суботу 30 тисяч осіб вийшли в Парижі, Меці, Ґріно,
Бресті та Страсбурі на демонстрації проти, як було написано на плакатах,
“Австрії Гайдера”. В Парижі 10 тисяч осіб зібрались під егідою національного
Комітету пильности на лівому березі, на Сен-Жермен де Пре. Демонстрація
була мирною, головна колона несла плакат “Ні в Австрії, ні у Франції,
ні в Европі жодних альянсів і компромісів з фашистами”. Відомі діячі
соціалістичної партії Франції, представники ультралівих рухів, профспілкових
організацій, антирасистських та екологічних рухів йшли в кортежі, всього
28 організацій. Демонстранти і в інших містах Франції попереджували
про баналізацію загрози фашизму. Також відзначу, що в минулу п’ятницю
на демонстрацію проти Австрії Гайдера вийшли студенти і школярі. Вони
зібралися на Стефан-пляц і продефілювали на площу Республіки. Ніколь
Фонтен, президент Европарламенту, відповідаючи на питання французьких
журналістів, зокрема на запитання: чи досягла демонстрація протесту
у Відні бажаних результатів? – відповіла так: “Більше 100 тисяч осіб
– це, звичайно, велетенська маса протестуючих. Це свідчить про те, що
громадська думка пробудилася, про те, що відбувається мобілізація в
ім’я моральних цінностей. Така цілком здорова реакція співпадає з реакцією
решти 14 країн ЕС і Европарламенту. Ось гідна реакція, але тільки її
однієї недостатньо”. Післявоєнна Европа сьогодні перебуває у зовсім
іншому стані. Наприклад, кілька років тому ми вирішили створити спостережну
комісію, завданням якої є контроль за виявами ксенофобії, расизму та
антисемітизму. Місто, яке ми обрали під штаб-квартиру комісії – Відень.
Інавґурація цієї штаб-квартири повинна відбутися 7 квітня у присутності
канцлера Шюсселя. Як себе поводити? Одне зрозуміло: треба раз і назавжди
відмовитися від смертельної пастки, до якої потрапили австрійські консерватори.
Єлена Коломійченко:
Ну що ж, тепер, за логікою речей, час дати слово представникам
партії свободи, проти участі котрих в новому австрійському уряді відбуваються
ці масові акції протесту. На мої питання відповідає голова фракції партії
свободи у віденському і земельному парламенті маґістр Гільмар Кабас.
Пане Кабас, які основні положення партії свободи, головні
гасла, під якими тривала виборча кампанія, і якими ваша партія керується
зараз?
Гільмар Кабас:
Головні положення, на яких заснована наша програма – це свобода
в загальному сенсі і різних формах, свобода кожної людини зокрема.
Звідси й фундаментальні цінності, які ми відстоюємо –
повага до людини, її прав, недоторканість цих прав. При цьому кожен
громадянин повинен нести особисту відповідальність, а держава і її структури
не повинні відігравати ролі опікуна.
Єлена Коломійченко:
Як це розуміти – як лібералізм?
Гільмар Кабас:
Ну, я б так не сказав. Слово лібералізм передбачає відсутність
будь-яких обмежень, свободу без меж. І в цьому сенсі лібералізм дехто
розуміє невірно. У нас у Відні сьогодні хороший приклад. Ясна річ, ми
виступаємо за свободу переконань і зборів, і за свободу демонстрацій.
Але у нас існують спеціальні правила і закони на цей випадок. Вони створюють
рамки, в яких може виявлятися свобода. Без дотримання правил гри усяка
демонстрація може перерости в анархію. Правом на свободу демонстрацій,
які без попереднього оголошення, як передбачає закон, відбуваються у
Відні з ініціативи лівих кожен день, власне зараз зловживають.
Єлена Коломійченко:
Ваша партія свободи отримала на останніх виборах багато голосів
робітників. Багато коментаторів вважають, що саме пересічна людина,
інтереси якої начебто захищає Йорґ Гайдер, і зіграла вирішальну роль
у перемозі “свободівців”. Чи ви не боїтеся, пане Кабас, що ті реформи,
про які сьогодні говорить новий уряд, і які так чи інакше зачіпають
соціальну сферу, насамперед відіб’ються саме на цій пересічній людині,
і тоді “свободівці” втратять їхні голоси?
Гільмар Кабас:
Ясна річ, ми діятимемо максимально в інтересах наших виборців.
Єдине, про що можна жалкувати, це те, що після 30 років правління соціалістів,
котрі представляли бундесканцлера і міністра фінансів, бюджет країни
на нулі. В ЕС ми на останньому місці за показниками дефіциту бюджету
і за низкою інших показників. Ми покликані усе це виправити у відповідності
з вимогами маастрихтського договору. Найважче питання – економія державних
коштів. Але не за рахунок стрімкого збільшення податків. Не все ще опрацьовано
в деталях, однак уже існують плани зміни, скажімо, медичного страхування,
аби поступово покрити дефіцит у 3 млрд. шилінґів, який існує у австрійських
лікарняних касах, оскільки сьогодні неможливо так залазити у борги.
Але всі ці заходи будуть здійснюватися не за рахунок соціально незахищених
прошарків суспільства. Не будуть зачеплені ані діти, ані пенсіонери.
20% оплати медичних послуг із власної кишені хворих не стосуватимуться
лікування в лікарнях. Так що наші противники пересмикують факти, стверджуючи,
наче ці 20% поширюватимуться і на лікування хворих у лікарнях. Уже сьогодні
4 фахові групи доплачують ці 20% – державні службовці, залізничники.
підприємці та селяни-фермери. І якщо ці правила поширяться на усіх,
то це буде не так уже й погано. Ми будемо уважно стежити, аби ці заходи
не зачепили найслабіших у соціальному відношенні, на відміну від червоно-чорних.
Єлена Коломійченко:
Тепер про найгарячіший пункт дискусії та звинувачень – політика партії
свободи щодо іноземців. Сьогодні багато хто в Европі переконаний, що
існує певне обмеження для присутности іноземців у тій чи іншій країні,
і що подолавши його, країна виявляється неспроможною інтеґрувати наплив
іноземців. Ймовірно, це точка зору і вашої партії, пане Кабас?
Гільмар Кабас:
У вашому запитанні є правильні міркування. Ненависть до всіх
іноземців ні при чому, у нас в Австрії цього просто немає. Немає у нас
і багатьох проблем, порівняно з тими країнами, які нас критикують. Погляньте
на Іспанію, що там роблять з іноземцями. На мароканців, які там мешкають,
іде звичайнісіньке полювання, вони бояться за своє життя. Але я не бажаю
втручатися у чужі справи. Той факт, що у нас нічого подібного не відбувається,
що у нас не підпалюють гуртожитки іноземців, як у Німеччині, тощо, усе
це пов’язане з тим, що наша партія завжди піднімала ці проблеми. Особливо
після того, як впала “залізна завіса” і гігантські потоки людей ринули
зі Сходу на Захід. Ми, Австрія, – маленька країна, всього 830 тисяч
квадратних кілометрів, ми просто не в стані бути країною імміґрантів.
Єлена Коломійченко:
Ми ще довго розмовляли. З чимось із сказаного важко сперечатися.
Справді, в Австрії 10% іноземних громадян, у Відні всі 30%. Австрія
після угорського повстання 56-го і совєцького вторгнення в Чехословаччину
68-го відкрила двері біженцям з цих країн. В Австрії зосталося чимало
єврейських емігрантів з Совєцького Союзу. Потім, у 89-му були німці
з НДР, відтак Боснія, Косово. Правда і те, що не всі прибульці не можуть
інтегруватися, вивчити німецьку мову. Все це, однак, ніскільки не виправдовує
відвертої ксенофобії та расизму. Від маґістра Кабаса, щоправда, я таких
слів не почула. Він погодився зі мною і в тому, що дехто з його партійних
колег грішить надто гострими висловлюваннями. “Їм бракує досвіду” –
сказав він, і став нагадувати мені необережні, непродумані слова інших
европейських лідерів. Проблема іноземців злободенна і для інших країн
Европи. Німецький соціал-демократ, міністр внутрішніх справ Отто Шилі
також заявляє, що “човен повний” і запроваджує обмеження. Однак, саме
Гайдер і його партія зуміли перейти тонку грань між тверезим підходом
та відвертою ксенофобією. Хай навіть один-два рази у висловлюваннях.
Може, тепер вони будуть стриманішими. 50 післявоєнних років, 50 років
після трагедії Голокосту – для історії надто короткий термін, надто
жива ще пам’ять про те, чим можуть обернутися зрештою окремі висловлювання.
Австрійські ліберали після виборів 3 жовтня не увійшли до парламенту,
вони не добрали 0,3% голосів. Голова ліберального форуму доктор Гайді
Шмідт вважає, що ці голоси частково перепали “зеленим”, частково партії
свободи Гайдера. Я попросила її прокоментувати становище, яке склалося
на сьогодні в Австрії.
Гайді Шмідт:
Я гадаю, було помилкою заприсяжувати цей уряд, з багатьох причин.
З одного боку, це невірний сигнал для австрійського суспільства в цілому.
Адже головна лінія партії “свободівців” у тому й полягає, щоб налаштовувати
і розігрувати одні проти одних різні суспільні групи, шукати “офірних
цапів” і перетворювати звинувачення на політичний інструмент. І те,
що “свободівці” увійшли до уряду Австрії зовсім не робить їх тими, кого
можна пускати в пристойне товариство і навпаки. Це одне. З іншого боку,
цей уряд порушив табу, і це поганий приклад для інших країн, де існують
ультраправі партії, які рвуться до влади. Тим більше, що австрійські
праворадикали симпатизують цим партіям. А ті, в свою чергу, підтримують
австрійських “свободівців”. І це знову-таки невірний сигнал. Для нас
настають важкі часи у зв’язку з реакцією з боку ЕС та інших країн, США,
країн-кандидатів на вступ в ЕС. Я можу зрозуміти їх реакцію. Але існує
й інша небезпека. Тут, в Австрії, громадяни можуть подумати так: ага,
ви проти нас, ви так несправедливо ставитеся до нас, то й ми будемо
відповідати тим самим. І це буде тільки зміцнювати позиції праворадикалів
з партії свободи та їх становище при владі.
Єлена Коломійченко:
І в чому ви вбачаєте причини цього, хто винен: австрійські соціал-демократи,
ви, ліберали, ще хтось інший?
Гайді Шмідт:
Причин багато. По-перше, у попередньому уряді ні соціал-демократи,
ні народники-консерватори нічого серйозного проти правих радикалів з
партії свободи не чинили. Особливо у таких важливих питаннях, як права
людини, фундаментальні цінності й права, права іноземців у Австрії.
Наш колишній міністр іноземних справ, соціал-демократ, пішов назустріч
вимогам “свободівців”. І в людей виникло відчуття, наче в цьому немає
нічого особливого, що так думають усі партії, що в цьому немає ніякого
лиха. І ось цей перехід через межі допустимого не сприймається як щось
екстраординарне. Я гадаю, що і соціал-демократи, і консерватори з Народної
партії несуть значну частку вини за усе, що трапилось. Але найбільше
претензій у мене до консерваторів. Того, що вони взяли “свободівців”
до себе у коаліцію я їм вибачити не можу.
Єлена Коломійченко:
Пані Шмідт, але ж ви й самі до 93-го року були в партії свободи.
Ви тоді не усвідомлювали, хто такий Гайдер, і що це за явище?
Гайді Шмідт:
7 років тому я була членом партії свободи і займала там високе
становище. В цій партії завжди було два табори – націоналістичний і
ліберальний. Я помилково вважала, що ліберальну частину можна настільки
зміцнити, що вся партія стане ліберальною. Відтак я розчарувалась, сьогодні
я можу сказати, що це була ілюзія, наївна ілюзія. Гайдер був не головою
партії, а Генеральним секретарем. І в мене завше було відчуття, що партію
можна змінити, тому я так довго в ній залишалася. Але коли я зрозуміла,
що все не так, то натисла на гальма, пішла з партії і на противагу їй
заснувала ліберальний форум.
Єлена Коломійченко:
Пані Шмідт, що за людина Йорґ Гайдер? Звідки його висловлювання
про іноземців, про ЕС тощо?
Гайді Шмідт:
Гадаю, що Гайдер закоханий у самого себе і власні слова. Він
нарцистичний, любить перебувати в центрі уваги. Гадаю, усі його дії
– комбінація певних стратегій та акторської гри, і то гри з єдиною метою
– стати канцлером і отримати усю повноту влади. Усе це тішить Гайдера,
тим більше, що він використовує свій талант розважати усіх, хто навколо.
Єлена Коломійченко:
Новий канцлер Австрії Вольфґанґ Шюссель сказав, що демонстрації
в Відні влаштували представники лівих профспілок, покоління 68-го року
й нове інтернетівське покоління. В цьому є частка правди, в тому сенсі,
що Інтернет дійсно використовують, щоб оголошувати про час початку демонстрацій
і шлях слідування демонстрантів вулицями столиці. Одним з ініціаторів
акцій протесту у Відні стала громадська організація “SOS – твій побратим”.
Говорить її голова Макс Кох.
Макс Кох:
“SOS – твій побратим” виникла приблизно 8 років тому. Ми тоді
в Австрії демонстрували проти ворожості до іноземців, проти ксенофобії
в австрійській партії свободи. Ми існуємо за рахунок пожертв громадян.
Ми виступаємо проти того, щоб в уряді була партія, яка провадила передвиборну
кампанію під гаслами расизму й ксенофобії. Я переконаний, що новий склад
уряду Австрії ні на що не здатний. Зрозуміло, кожній країні періодично
необхідно провадити реформи, але я не думаю, що саме партія свободи
їх проводитиме. Мені здається, що вага усіх перетворень, що про них
сьогодні говорить новий уряд, як завжди, ляже на плечі самих нужденних.
Мене турбує й те, що Австрія в цілому постає якоюсь жахливою країною,
котра начебто стоїть на краю провалля. А це ж зовсім не відповідає істині.
Сподіваюся, що люди поступово почнуть усвідомлювати той факт, що Гайдер
врешті-решт шкодить своїй країні. Я можу погодитися з тим, що в якихось
економічних питаннях Гайдер, може, і правий, в цьому ніхто не сумнівається.
Але він висловлювався щодо Третього Райху, провадив передвиборну кампанію,
використовуючи расизм і ксенофобію, а саме цього цивілізована Европа
не сприймає. Тому, я гадаю, що нам для проведення реформ не потрібен
пан Гайдер. У багатьох країнах нашого континенту при владі перебувають
сучасні соціал-демократи, сьогодні – це не просто традиційні ліві соціалістичні
партії. Сучасні соціал-демократи розуміють, що без реформ рухатися вперед
неможливо. В цьому сенсі і австрійських соціал-демократів очікують зміни.
Але потрібні реформи не проти, а в інтересах людини.
Єлена Коломійченко:
Пане Кох, розкажіть, як виникла ідея проведення цих демонстрацій.
(Ми розмовляли напередодні суботньої демонстрації.)
Макс Кох:
Ми, “SOS – твій побратим”, були ініціаторами першої демонстрації
в середу 9 лютого. Відтак до нас приєдналися й інші рухи. Молоді люди
все самі організовують, домовляються мобільним зв’язком, повідомляють
один одного Інтернетом – де й коли відбудеться демонстрація. 19-го ми
хочемо показати справжню Австрію, хочемо показати Европі, що ми цивілізована
країна, що ми також не бажаємо мати в уряді цієї партії, бо вона тільки
шкодить уявленням про Австрію. У багатьох місцях, біля опери, університету
тощо будуть встановлені сцени і обговорюватимуться різні теми – освіти,
соціальної проблематики, жінок, інтеграції іноземців. Ми не вважаємо,
що існуючі правила варто міняти. Адже соціал-демократи й так прийняли
суворі закони про еміграцію. В той же час, я гадаю, що уряд за діями
якого настільки ретельно спостерігають, в цьому напрямку взагалі нічого
зробити не зможе. Ми позапартійна організація, ми боремося за відкрите
суспільство, і всі прихильники відкритого суспільства є нашими союзниками.
Єлена Коломійченко:
До речі, суботня демонстрація у Відні пройшла буз будь-яких
ексцесів, і новий міністр внутрішніх справ подякував за це панові Кохові.
Результати останніх опитувань громадської думки в Австрії свідчать,
що лише одній партії за увесь цей бурхливий період вдалося збільшити
кількість прихильників – партії “зелених”. На мої питання відповідає
доктор Мадлен Петревіч, віце-президент цієї партії.
Пані Петревіч, віце-канцлер Австрії з партії свободи
Сузанна Ріспасер в інтерв’ю газеті Штандерт сказала, що з її партії
не треба виганяти нацистів, бо їх там немає. Ви згодні з нею?
Мадлен Петревіч:
Гадаю, що порівнювати націонал-соціалізм з партією свободи,
означає применшувати значення нацизму. Націонал-соціалісти вчинили на
нашому континенті жахливі злочини, і я думаю, що було б недобре щодо
історії цієї країни співставляти партію, безумовно популістську і не
без фашистських елементів у політиці та поведінці перед публікою, з
націонал-соціалістами. Пряме порівняння невірне. Що справді притаманно
партії свободи – це точки дотику з нацистами по особистостях та частково
по змісту. Насамперед, йдеться про керівника партії, котрий знову й
знову демонструє свою повагу і шану не лише до воєнного покоління загалом,
але й зокрема до груп, які мали безпосереднє відношення до злочинів
нацистів. Таким, як ветерани СС. І в цьому хибний сигнал і тим, хто
брав участь у подібних рухах, і тим, хто, можливо, досі симпатизує подібним
ідеям.
Єлена Коломійченко:
А як ви розцінюєте неприязнь до іноземців у висловлюваннях представників
партії свободи?
Мадлен Петревіч:
Є недвозначно расистські висловлювання; скажімо, при проведенні
виборчої кампанії у Відні листівки “свободників” констатували, наче
“нашим дітям нав’язують підручники турецькою чи сербохорватською мовами”.
Хто такі “наші діти”? Скажімо, перша мова моїх дітей – хорватська, але
я гадаю, що й вони є частиною “наших дітей”. Ось так, на мою думку,
і виглядає дискримінація національних меншин. Тут я вбачаю натяк, що
існують діти, рідна мова яких німецька, і це “наші діти”, а існують
і діти другого сорту. Це суперечить духові ЕС, духові прав людини, це
не що інше, як расистське висловлювання. Інший приклад: знову й знову
констатувалось у вкрай провокативному стилі, що офіційні політики начебто
симпатизують продавцям наркотиків, переважно неграм, котрі носять дорогі
костюми і живуть у розкошах. Ось тут і прокидаються негативні почуття
в людей, котрим живеться погано, бідно. Їх намовляють, начебто держава
на боці африканців, яких усіх гамузом зараховують до торговців наркотиками.
Але це повна дурниця, яка свідомо експлуатується праворадикалами, аби
будити в людей расистські почуття.
Єлена Коломійченко:
Пані Петревіч, як ви оцінюєте сучасну Австрію, новий уряд? Що
все-таки трапилося у вашій країні?
Мадлен Петревіч:
Австрією довго керувала коаліція соціал-демократів і консерваторів.
Стосунки партій в цій коаліції останнім часом погіршали, політики були
неспроможні проводити справжні великі реформи податкової системи, пенсійної
сфери тощо. Виникає дедалі сильніший ідеологічний конфлікт між партіями.
Одні, соціал-демократи, говорили – треба більше робити для жінок, важливе
рівноправ’я. Народна партія твердила: не треба примушувати жінок працювати,
адже більшість жінок прагне сидіти вдома і виховувати дітей. Справді
великих реформ взагалі не було. Єдине, що завжди робила ця коаліція
– вона стежила за збереженням своєї влади. Посади в громадському житті,
банках, школах тощо розподілялись за партійною ознакою. У Відні кожен
знає, що існують червоні і чорні [тобто підпорядковані соціал-демократам
і консерваторам] банки й школи.
Єлена Коломійченко:
Пані Петревіч, в чому тут справа, чи не в кризі соціалізму европейського
зразка?
Мадлен Петревіч:
В Европі зараз соціалістичні тези й теорії мало популярні, дедалі
ширше практикується ринкова економіка. Людям обіцяли більше робочих
місць, але при цьому їхні соціальні права поступово утискалися, насамперед
у людей, в кого, скажімо жінок з дітьми, і так були проблеми з роботою,
саме їм допомагають дедалі менше. В багатій країні, як-от Австрія, надто
мало дитячих закладів, серйозні дірки в соціальній системі. Нинішній
ідеал – молодий, старанний, освічений чоловік. Що ж виходить? Напевне
посиляться всі консервативні й реакційні елементи в політиці. Посилено
озброюватиметься армія, що, на мою думку, суперечить нашому нейтралітетові
і духові державної угоди. Ми купуватимемо винищувачі, армія й поліція
отримають більше грошей. З іншого боку, сфера освіти, жінки, культура
змушені будуть випрошувати кожен шилінґ.
Єлена Коломійченко:
Як ви гадаєте, чи достатньо Йорґові Гайдерові в його прагненні
до влади австрійського рівня, а чи йому потрібно щось більше?
Мадлен Петревіч:
Про Йорґа Гайдера пишуть чи не всі газети планети, і, на жаль,
не пишуть позитиву. Це справді важко. Зараз усіх австрійців за кордоном
завжди розпитують про Гайдера. Дуже важливо, що молоді люди тисячами
виходять на мирні демонстрації, саме так вони показують журналістам
усього світу, що існує й інша, не расистська Австрія. Але, ясна річ,
Йорґ Гайдер привабив до себе міжнародну увагу. Гадаю, що він достатньо
реалістичний політик, і усвідомлює, що не може отримати високий пост
в рамках ЕС. Для цього він сам себе дискваліфікував. Але він, боюся,
буде й надалі розігрувати карту провокування світової громадськости.
Єлена Коломійченко:
Пані Петревіч, Австрія і ЕС, – як ви дивитеся на остаточний
результат загальноевропейських заходів проти участі партії свободи в
уряді вашої країни?
Мадлен Петревіч:
Я завжди різко критикувала ЕС. Ця організація і тепер надміру
наголошує на економічних свободах – вільному товарообороті, рухові капіталу,
і надто мало уваги приділяє в своїх договорах соціальній та екологічній
політиці, надто мало втілює ці аспекти. Але тепер, хоча я й надалі різко
критично ставлюся до ЕС, не можу не відзначити, що спостерігається загальноевропейське
обурення, загальноевропейський підйом проти расистських висловлювань.
На жаль, і в інших державах існують правоекстремістські партії та расистські
вибрики, однак є різниця, чи входять такі партії в уряд, а чи просто
перебувають десь на узбіччі й беруть участь у виборах під брехливими
гаслами. Якщо Европа вперше так згідно виступає проти расизму, це означає,
що сумні події в Австрії принаймні дали поштовх до дуже корисної загальноевропейської
дискусії. І інші держави можуть зробити з цього висновок, до чого призводить
передвиборна риторика, коли вона переходить певні межі. Так може сформуватися
новий стандарт політичної коректности й поваги до основних прав людини,
якими б болючими не були нинішні події в Австрії, це позитивне явище.
Позитивні моменти я вбачаю у спробах проведення потужнішої соціальної
політики і політики протидії дискримінації. Всьому цьому поки що приділяється
менше уваги, аніж економічним свободам, але цей компонент уже присутній.
Гадаю, власне вона є тим елементом загальноевропейської політики, який
нам імпонує. І в цьому загальноевропейському розвитку подій, в цих політичних
перетвореннях, ми, “зелені”, хочемо брати участь.
Єлена Коломійченко:
Ще одна думка – говорить доктор Елізабет Маркштайн, професор
Віденського університету, перекладач романів Ф.Достоєвського, А.Солженіцина,
В.Ґроссмана, нашого колеги Д.Добродєєва та багатьох інших російських
письменників.
Елізабет Маркштайн:
Для мене найстрашніше – не сам Гайдер, найстрашніше, що у нього
є виборці. У нього є значна група виборців, котрим ксенофобія, расизм
зовсім не заважають його обирати. Ба більше, більшість з них і самі
ксенофоби й расисти. Всім зрозуміла вина тих двох партій, соціалістичної
та народної, які раніше утворювали уряд, адже свого часу вони не дали
Гайдерові належної відсічі. Тому він і зумів на виборах отримати так
багато голосів – його обрала третина населення, а решту дві третини
не зуміли йому протистояти. Коріння цього сягає навіть не в нацистські
часи, а в період Австро-Угорської імперії, де завжди сильною була ксенофобія.
Значна частина австрійського населення – так би мовити прибульці з слов’янських,
сусідніх з Австрією країн. Саме вони, потрапляючи в Австрію, насамперед
у Відень, хотіли бути святішими за Папу Римського, хотіли бути більшими
австрійцями, аніж інші австрійці. Це один бік. Скажімо, серед іноземних
робітників-турків, які отримали австрійське громадянство, дуже багато
виборців Гайдера. Той сам феномен – їм хочеться бути найбільшими австрійцями.
Інший бік – про це писав чудовий психолог Рінкль – в австрійцеві сильний
комплекс меншовартости, а в зв’язку з цим, різні неврози. Це сумно.
Погляньте на австрійську культуру – справді великі творіння, якщо зважити
на невелику кількість населення. У нас є чудові люди. Але австрійцям
притаманний, навіть не знаю чому, може через комплекс меншовартости,
антиінтелектуалізм. Я сперечаюся з багатьма тими, хто каже: так, Гайдер
нацист, так Гайдер фашист. Я не згодна ні з першим, ні з другим. Нацист?
Ви самі розумієте, минуло 55 років, сучасне становище не варто й порівнювати
з тим, яке існувало за часів приходу Гітлера до влади. Адже Австрія
– таки міцна демократична країна, так само, як демократичною є сучасна
Німеччина. Називати Гайдера нацистом, як на мене, означає применшувати
злочини нацизму, які були не просто вербальними, а дуже навіть реальними.
Але й фашистом його назвати не можна. Я взагалі не думаю, що він має
чітко продуману ідеологічну концепцію. Гадаю, що Гайдер – популіст,
і він робить усе, що підказує йому інтуїція, він дуже добре відчуває,
про що міркують люди, і робить усе, аби виїхати на їхніх настроях у
переможці. Однак, безумовно, щось фашизоїдне в його виступах все-таки
є.
Єлена Коломійченко:
Пані Маркштайн сказала про свого роду меншовартість, непевність
у собі австрійців. У чому причини таких відчуттів?
Джованні Бенсі:
Була собі Імперія. Яка? Австрійська, звичайно, точніше Австро-Угорська.
Це була одна з найбільших Імперій Европи на одному рівні з Британською,
Німецькою, Російською та іншими великими державами континенту, на кшталт
Франції. Хтось сказав, що Австрія Франца-Йосифа, Австрія до I Світової
війни була свого роду прообразом Европи, бо до її складу входили народи,
які належали до всіх трьох основних культурно-мовних груп континенту
– ґерманської, романської та слов’янської: німецькомовні австрійці,
італійці та румуни, хорвати, словенці, чехи, українці тощо, не кажучи
уже про угорців, другого за вагомістю народу Імперії. Знаменитий князь
Клеменс фон Меттерніх, міністр іноземних справ часів Віденського конґресу,
а пізніше прем’єр-міністр, любив повторювати: “Я бувало керував Европою,
а Австрією – ніколи”. Так, наче тільки европейський вимір був справді
вагомим для віденського політика. А потім усе змінилося. I Світову війну
Австрія програла, втратила усі провінції та народи, скоротилась до скромних
розмірів німецькомовних районів, які складають сучасну Австрійську Республіку.
Для багатьох австрійців це стало страшним падінням почуття власної цінности.
Здавалося, що в такому куцому стані Австрія навіть не зможе існувати.
Зродилась думка про об’єднання з Німеччиною. Цей проект не втілився
через спротив держав-переможниць. Але ось цю мрію здійснив Гітлер у
38-му році. І знову все переплуталось. Нацистського диктатора зустріли
оваціями на площі Героїв у Відні. Всі нацисти? Сумніваюсь. Радше за
все, почуття, оманливе звичайно, що Австрія вийшла зі стану провінційности,
знову стала великою, хоча б тільки як частина великої Німеччини. Але
ця Велика Німеччина, переодягнута в коричневе, програла і II Світову
війну. Австрія розділила долю свого старшого брата – вона була поділена
на зони окупації держав-переможиць і знову набула єдності в скромних
кордонах німецьких земель ціною демілітаризації. Знову провінція, знову
втрата будь-якого значення. Хто винен? Старший брат, звичайно, Велика
Німеччина, розорена Гітлером. А що з австрійцями? Перша жертва нацистського
експансіонізму чи його більш-менш добровільні поплічники? Доленосні
важкі питання, на які у сьогоднішніх австрійців немає відповіді. Звідси
почуття власної політичної меншовартости, звідси настрої між сльозливістю
і реваншем, звідси такий син подібних настроїв, як Йорґ Гайдер.
© 2000 Радіо Свобода / Радіо Вільна Европа,
Інк.
|