ч
и
с
л
о

16

2000

Тадеуш Войцеховський

Гріх пихи

Чому після тридцяти років перебування при владі австрійські соціал-демократи перейшли в опозицію?

Занепад значення Соціал-демократичної партії Австрії (SPO) виявилося для спостерігачів політичної сцени такою ж несподіванкою, як і бурхлива та розбурхуюча пристрасну реакцію кар’єра прихильників партії свободи, очолюваної Йорґом Гайдером. За помилки та зловживання неформальною монополією на владу SPO заплатила чималу ціну її відсунуто в опозицію, хоча формально вона й надалі залишається найпотужнішою партією Австрії. Одне з найсильніших соціал-демократичних угруповань Европи напевне нескоро претендуватиме на владу.

Днем народження SPO вважають 1 січня 1889 р. На з’їзді в Гайнфельді тоді порозумілися між собою радикальні й помірковані сили австрійської соціалістичної лівиці, а делегати з усіх сторін цісарства прийняли “Декларацію принципів”. Найважливішим завданням партії стала боротьба за активне й пасивне виборче право. Варто пам’ятати, що мало не до кінця XIX століття австрійські робітники не мали виборчих прав, а до соціал-демократів, навіть якщо вони діяли легально, органи влади ставилися з підозрою. Від зростання впливу потенційно підривних сил монархію мав захистити виборчий закон (на виборах до місцевого парламенту в Відні у 1890 р. 56 тис. мешканців голосували за соціал-демократів, але ті здобули тільки 2 мандати, натомість, за х/д було віддано 77 тис. голосів, а мандатів вони отримали 18).

Наприкінці минулого століття в Австрії почали виникати профспілки. У Відні свято праці вперше відзначено 1890 р., а I Конґрес австрійських професійних спілок відбувся 1893 р. Наступного року в столиці було влаштовано маніфестацію, під час якої робітники домагалися рівних із аристократією та міщанством виборчих прав. Цісарський двір від самого початку спостерігав за діями соціал-демократів із неспокоєм, і вороже – коли вони оголосили свою “вересневу програму”. Соціал-демократи вимагали трансформації цісарства у федеральну державу та автономії окремих націй. Першу перемогу вони здобули у 1907 р., коли їхня фракція стала другою за чисельністю, отримавши 87 мандатів із числа тих 516, що були у цісарсько-королівському парламенті.

Занепад монархії та I Республіка (1918-1938) – період, про який в SPO згадують неохоче. Після зречення цісаря Карла I були скликані Національні Збори – тимчасові, як і конституція, творцем якої був соціал-демократ Карл Реннер, канцлер у 1918-1920 роках. Вона постулювала утворення Австро-Німеччини (sic!), але мирний договір, укладений у вересні 1918 р., заборонив об’єднання цих країн. На берегах Дунаю постала I Австрійська Республіка, де SPO мала найпотужнішу фракцію і починаючи з 1919 року, урядувала спільно з х/д Бурґомістром Відня став соціал-демократ Якоб Рьоманн (Reumann). У столиці було запроваджено восьмигодинний робочий день, за міські кошти будували кам’яниці для робітників, а жінкам надано виборче право.

Однак, життя було дуже складним. Занепала структура поставок продуктів харчування і палива, яка існувала за часів цісарства – в Европі тоді народилася приповідка – “австрійські злидні”. У Відні панував голод.

За цих обставин недовго було чекати і суспільних заворушень. Партії створювали парамілітарні групи: соціал-демократи організували Спілку Захисту Республіки, а кілька міщанських угруповань утворили Корпус Захисту Вітчизни – Heimwehr. Траплялися збройні сутички, гинули люди. У 1933 р. х/д канцлер Енґельберт Долльфусс запровадив систему, близьку до диктатури і розпустив парламент. Не минуло й року, як соціал-демократи підняли повстання, криваво придушене. Профспілки та соціал-демократична партія були заборонені.

Про діяльність SPO в 1938-1945 роках з партійних публікацій можна довідатися небагато. Однак, варто пам’ятати, що на референдумі, оголошеному через місяць після аншлюсу, 99,73% громадян відповіли “так” на запитання: “Чи згоден ти приєднати Австрію до Німецького Райху?”. У повідомленнях про рух опору можна перечитати, що його учасниками були переважно комуністи та селяни. Саме їх і ув’язнювали в Дахау та Маутгаузені. Зрештою, австрійці досі не розрахувалися із своїм минулим. Першим про їхню співвідповідальність за те, що діялося в Европі в 1939-1945 роках, через 40 років після війни почав говорити канцлер соціал-демократ Франц Враницький.

До 1955 р. Австрія була окупована державами-переможницями. Однак ще наприкінці квітня 1945 р. Карл Реннер [Karl Renner] і Леопольд Куншак [Leopold Kunschak] проголосили утворення тимчасового уряду у Відні. Того ж місяця повідомлено про відродження SPO, у жовтні Реннер був обраний президентом Австрії і перебував на цій посаді до 1950 р. Окрім нього найвищі функції в державі виконували ще чотири соціал-демократи. Посада президента – номінально найвища – фактично залишається репрезентативною. Державою керують канцлер і міністри. SPO від самого початку брала участь у повоєнних урядах, але аж до початку 1970 р. грала другу скрипку. Першість належала консервативним х/д з Австрійської народної партії (ЕVP).

Золота ера почалася для соціал-демократів після виборів 1970 р., де вони здобули відносну більшість. Призвичаєні до влади х/д не забажали увійти в коаліцію, отож Бруно Крайський, тогочасний лідер SPO, утворив уряд меншости. У цей період післявоєнна відбудова країни завершилася. Життя ставало дедалі кращим. Світ визнав Австрію. Наступні вибори соціал-демократи рішуче виграли, і в 1971-1983 роках керували самостійно. З їхніх лав вийшли такі канцлери: Бруно Крайський (Bruno Kreisky, 1970-1983), Фред Зіновац (Fred Sinovatz, 1983-1986), Франц Враницький (Franz Vranitzky, 1986-1997) і Віктор Кліма (Viktor Klima, 1997-2000). Новим головою SPO став Альфред Ґусенбавер (Alfred Gusenbauer).

Коли SPO втратила абсолютну більшість у парламенті, на партнера по коаліції вона обрала партію свободи (FPO), на чолі стояв поміркований правий політик Норберт Штеґер (Norbert Steger). Натомість, від 1986 р. аж до виборів на початку жовтня минулого [1999] року їхніми партнерами у чергових урядах були консервативні х/д (ЕVP). За цей час Австрія перетворилася на країну загального добробуту, низького безробіття (нижче 5%) та соціальних запомог на дуже високому рівні. На берегах Дунаю постали найбільші в Европі міські рекреаційні зони, а в столиці розбудовано наймодерніше у світі метро. Престиж нейтральної країни зростав. У роки правління Крайського Австрія стала посередником Заходу в контактах із арабським світом. Ясир Арафат часто гостював у Відні, Крайський підтримував контакти навіть з Муаммаром Каддафі. Понад Дунаєм виник третій (після Нью-Йорка й Женеви) центр ООН. У 1966 р. дві третини мешканців висловилися за приєднання їхньої країни до Европейського Союзу, і Австрія стала цінованим членом спільноти.

Але влада має той ґандж, що зроджує пиху, зокрема, коли політики переконані, наче їхнім позиціям нічого не загрожує. Повільна приватизація промисловости стала головною причиною соціал-демократів. Державні підприємства вимагали дедалі більших дотацій, ясна річ, з кишені платників податків. Саме через це дірка в бюджеті наприкінці минулого року збільшилася, як повідомляє опозиція, до 30 млрд. шилінґів (понад 30 млрд. злотих).

Наступною помилкою стало призначення на усі найважливіші державні посади виключно “своїх” людей. Досі в цій країні немає загальнонаціонального приватного телебачення, а доволі помітний тиск уряду на засоби масової інформації є таємницею полішинеля.

Цими помилками скористався Йорґ Гайдер, а гвіздок у труну соціал-демократам забив їхній недавній союзник – консерватор Вольфґанґ Шюссель. Коли Гайдер запропонував йому крісло канцлера в обмін на коаліцію ЕVP з націоналістами, Шюссель погодився. Відтак соціал-демократи були змушені перейти в опозицію після 30 років перебування при владі.
Відень

Гайдерлянд

Перед садибою крайового уряду в Кляґенфурті на ранковому вітрі майорять поруч прапори Каринтії, Австрії та Европейського Союзу. На лаві перед будинком весело гомонять два темношкірі студенти. На мурах не видно свастик чи гасел на кшталт Auslaender raus. Важко повірити, що цим райським куточком мало не рік керує “фашист”, провідник Австрійської партії свободи (FPO) Йорґ Гайдер.

У Каринтії, де FPO уже багато років здобуває на виборах найкращі результати, люди вже давно звикли до участи в земельному уряді цієї право-популістської партії. У той час, як у Відні щовечора рух у центрі міста паралізують кількатисячні демонстрації, в печері лева опір новому федеральному урядові чисто символічний.

Небувалий успіх FPO звичайно ж завдячує своєму контроверсійному провідникові. Вихований у родині з сильними нацистськими традиціями, Йорґ Гайдер не є фашистом, – він безоглядний опортуніст. У юності Йорґ був затятим народником, пізніше прибрав ідеологію лівого ліберала. Не досягнувши у 1976 року успіху в Відні, він оселився у Каринтії, аби спробувати щастя тут, у просякнутому націоналістичними ідеалами суспільстві. Гайдер наче хамелеон – раз він проти Европейського Союзу, іншим разом підтримує його; то виступає проти словенців і турків, то намагається брататися з ними. Він обіцяв усе і всім, незважаючи на те, що частина його обітниць суперечить іншій частині.

– Він зумів переконати виборців, які відчули себе зрадженими своєю партією, що FPO залишиться для них єдино прийнятною. Лідер партії свободи є популістом, який уміє спритно використовувати для втілення своїх політичних цілей страхи і проблеми, що хвилюють людей, – аналізує проф. Еммеріх Талос з Віденського університету.

Домагаючись припинення напливу імміґрантів до Австрії, Гайдер тільки артикулює думки значної частини австрійців.

– Наприкінці 80-х років усе навколо почало мінятися: упав комунізм, відкрили кордони, Австрія вступила до ЕС, ми маємо спільну европейську валюту, на нас чекає розширення Союзу, дедалі загрозливіші ґлобалізаційні тенденції, тому широкі суспільні кола, які ніяк не скористали з вищеперелічених змін, розпачливо вигукують – залиште нас у спокої, ми хочемо Австрії 20-річної давности – оточеної колючим дротом, де ми, нікому не заважаючи, могли собі плекати троянди, – пояснює професор Гельмут Крамер, директор Австрійського Інституту Економічних Досліджень.

У невеликій Каринтії явище замикання у власній шкаралущі відчувається особливо помітно. Цей лянд упродовж кількох років має серйозні економічні проблеми. Минулого десятиліття у Каринтії відзначено найнижчі темпи економічного зростання з-поміж усіх австрійських земель. Потребує вдосконалення промислова інфраструктура. Проблемою є порівняно високе безробіття, тут воно сягає 16%.

– Гайдер добре керує ляндом,– оцінює один з гостей пивнички біля підніжжя замкового узгір’я у Фрізах, середньовічній перлині Каринтії. Три його приятелі кивають головами, підтакуючи. Всі вони на осінніх виборах голосували за FPO. Перелічення конкретних досягнень Гайдера за час мало не річного правління уже створює певні труднощі.– Він знизив ціни на електроенергію та орендну плату за приміщення і розігнав до біса цю червону кліку, – хвилину поміркувавши, розповіли вони. Для виборців FPO не має ніякого значення той факт, що зниження цін на електроенергію відбулося внаслідок лібералізації енергетичного ринку ЕС.

Зате не підлягають сумніву заслуги Гайдера стосовно погрому старих номенклатурних укладів. В Каринтії, де х/д Австрійська Народна партія (ЕVP) марґіналізувалася, не можна було розраховувати на будь-яку державну посаду, якщо в кишені не лежав червоний партійний квиток. Людям набрид стиль управління, репрезентований SPЕ, і вони з нетерпінням чекали змін біля керма влади. Гайдер в Каринтії швидко розправився із минулими розкладами, які... звичайно ж замінив іншими. Цим разом не приналежність до партії (посвідчення тепер не в моді), а відданість і слухняність до найвищого керівництва стали головним критерієм розподілу посад.

– Я проти пана Гайдера нічого не маю. Він добре керує Каринтією, і напевно не расист. Він тільки не хоче, аби нашими містами швендяли іноземці, котрі замість взятися до роботи, крадуть та грабують, – каже 45-річний турецький ґастарбайтер Гікмет Танір, який продає кебаб біля Гайліґенґайстерпляц у центрі столиці лянду. Незважаючи на те, що він 11 років мешкає в Австрії, його німецька мова і далі кепська. Але мешканці Кляґенфурта його полюбили. Заклад Таніра щодня відвідують юрми гостей і, схоже, він ніколи не відчув на собі ворожости.

Більшість виборців Гайдера щоправда заперечують, наче проголосувати за FPO вони вирішили через ксенофобські гасла, але крайньо правий ореол цього угруповання став для багатьох додатковим стимулом.

– У громаді Каринтії, як і в решті австрійських земель, існує прихильний клімат для расистських ексцесів. Між найстаршим поколінням, до певної міри замішаним у нацистське минуле, та їхніми дітьми, котрі винесли з отчого дому сформовані батьками переконання, і представниками наймолодшого покоління, яке найголосніше виступає проти присутности іноземців у Австрії, виникли міцні узи солідарности, – говорить Зіґлінде Траннахер, психолог з Клаґенфуртського університету, котра понад десять років вивчає явище правого екстремізму в Каринтії. Згідно з проведеними нею дослідженнями відсоток осіб з крайньо правими поглядами у середовищі молоді 16-18 років становить 5-7%, що відповідає т.зв. міжнародним стандартам. Однак неспокій викликає суспільна терпимість до виявів ворожости щодо іноземців.

Основною причиною зростання націоналістичних настроїв, а відтак виборчого успіху FPO, стало уміле використання в її програмі національних ноток, не розв’язана від часів Другої світової війни проблема нацистського минулого Австрії. В Австрії, яку визнають першою жертвою гітлеризму, не відбулося справжньої денацифікації суспільного та політичного життя. Цей процес, який з великими труднощами розпочався одразу після війни, помер природною смертю в період ескалації “холодної війни” на початку 50-х років. Колишніх нацистських функціонерів, незважаючи на їхнє минуле, радо приймали на роботу в школи, вони виконували багато суспільних і політичних функцій. У 70-х роках у Каринтії з-поміж депутатів крайового парламенту від SPЕ 20% складали колишні члени NSDAP (в тому числі колишній SS-ман!). Воєнне покоління по суті не відчуває співвідповідальности за вчинені нацистською Німеччиною злочини. Переважна більшість старшого покоління вважається їхніми жертвами. Чи, може, вони забули мало не істеричну овацію, яку після аншлюсу Австрії в 1938 р. влаштували на вулицях столиці тріумфуючі мешканці Відня вступаючому фюрерові?

З вежі фарної церкви у Клаґенфурсті видно пошарпані відроги гірських пасем на півдні та заході. Там проліг кордон зі Словенією та Італією. У Каринтії століттями мешкала словенська меншина, яка від XIX століття зазнавала значної германізації. Хоча це звучить як кепський дотеп, крайня націоналістична організація Гайматдінст і далі регулярно висловлює застереження перед наближенням нападу словенської армії, яка начебто має намір вирвати бідну Каринтію з австрійської родини.

Гайдер – насамперед спритний цинік, який дає виборцям прості відповіді на складні запитання. Правда така, що коли б несподівано змінилися очікування виборців, то він, наче за змахом чарівної палички, негайно змінив би свій політичний образ. – Однак справжньою проблемою є те, що годі чекати зміни нафаршированих ксенофобією поглядів значної частини електорату. Небезпечний не Гайдер, а ті, хто за ним стоїть. Вірно, що в Австрії рідко стаються відверті напади на іноземців, як це трапляється в Німеччині, однак зростання ворожости до іноземців доволі поширене явище. Боюся, що процес обмеження прав іноземців прогресуватиме,– застерігає Зіґлінде Траннахер.

Керівника партії захищає Курт Шойх, лідер каринтського відділення FPO. – Те, що справді сьогодні викликає страх у Европі,– це спосіб дій щодо Йорґа Гайдера і виборців, котрі віддали свої голоси за FPO на демократичних виборах. Коли я чую, як звідусюди лунають гасла: “Не купуйте нічого з Каринтії, не приїжджайте туди на лижі”, то мушу визнати, що це викликає у мене важкі спогади. Це звучить так само, як: “Не купуйте у жидів”. Ми довгий час залишалися в опозиції, і суперечливі гасла були засобом, покликаним поляризувати політичну сцену. Якщо хтось звинувачує нас у расизмі, то просто ображає нас, – каже Шойх.

Авторитарний характер Гайдера та його незаперечна позиція в суворо ієрархізованій структурі FPO не залишають ілюзій щодо того, що стратегічні рішення уряду прийматимуться в Клаґенфурсті. Уже наступного дня після представлення в парламенті програми усі делеговані FPO члени кабінету опинилися на авдієнції в Клаґенфурсті.

– Було б наївно гадати, що факт особистої відсутности Гайдера в уряді означатиме, що він не впливатиме на стратегію і політику, яку проводить центральний уряд, – вважає проф. Еммеріх Талос.

Внаслідок міжнародних політичних санкцій від планів створення в Австрії своїх представництв відмовилося чимало міжнародних інституцій. За одним винятком – у квітні у Відні буде урочисто відкрито Центр Моніторинґу Расизму та Ворожости до Іноземців.

Переклав Андрій Павлишин

© Wprost, 2000