Наталія Чухим

Ґендер та ґендерні дослідження в ХХ ст.

© Чухим Наталія, 2000

За останнє десятиріччя в Україні з’явилась нова сфера наукового знання, яка повільно, проте неухильно заявляє про своє існування – “ґендерні студії”. Незважаючи на те, що на Заході ця тематика сьогодні привертає доволі велику увагу, ми не знайдемо в українських словниках ні значення слова “ґендер”, ні тих коннотацій, які його супроводжують. Зазначимо, правда, що як саме поняття, так і ця сфера досліджень є новими не лише в Україні, але й на Заході, де вона власне й виникає.

“Ґендерні студії” (Gender Studies) входять у науковий обіг у західноевропейських країнах, США і Канаді на початку 80-х років. Ще в 60-ті роки поняття “ґендер” в тому значенні, як воно використовується сьогодні – “співвідношення людей різної статі” або “соціальний конструкт статі”, – було абсолютно невідоме і вживалось для описання лише граматичної категорії, яка дослівно перекладається українською мовою як “рід”. Вживання цього терміну поза межами граматики вважалось абсурдом.

Англомовні журнали з філософії, соціології, культурології 90-х років демонструють, що це поняття не лише увійшло в сферу гуманітарного знання, але й стало постійною темою і в багатьох европейських країнах, навіть у Німеччині, – де традиційно погляди на відносини статей мали особливе значення, – простежується ця тенденція, хоча і менш інтенсивно. Великий інтерес, який сьогодні відчувається до ґендеру як поняття, що відкриває нові теоретичні та пізнавальні перспективи, свідчить, що в останні два десятиріччя відбулось не лише переосмислення проблеми стосунків статей, але й про те, що стосунки статей лише тепер стали сприймати як форму соціальної організації. Аналогічні процеси відбувались наприкінці ХVIII ст., коли значно розширились значення таких понять як культура, клас, демократія.

Англійським відповідником слова “стать” є “sex”. Традиційно поняття статі використовувалось для визначення морфологічних і фізіологічних відмінностей. Проте в 70-ті роки з’являються окремі роботи з соціології і культурної антропології, які пропонують розрізняти поняття “sex” і “gender”. Автори цих робіт засновувалися на тому, що окрім біологічних відмінностей між чоловіками і жінками існує поділ на соціальні ролі, форми діяльності, відмінності у поведінці, ментальних, емоційних характеристиках. Запровадження нового поняття було спричинене необхідністю подолання концепцій, що розглядали різні статеві риси і ролі як вияв “природних” властивостей. Культурна антропологія переконливо довела: те, що в одному суспільстві кваліфікується як жіноча ознака, в іншому може вважатись ознакою чоловіків. Таким чином, статеву (чи, точніше, ґендерну) роль припинили розглядати як вияв наперед заданої природи, а вважали системою очікувань адекватної поведінки, при цьому ґендер розглядався не як природна стать, а як “соціально-культурний конструкт”. З цієї точки зору деякі характеристики жінок, наприклад, емоційність, схильність до самопожертви, орієнтованість на сім’ю і дітей, поставали не природними властивостями, а характеристиками, сформованими певним типом суспільства. Таким чином, виявилось, що поняття “жіночість” і “мужність” зумовлені культурою і мають багатоманітне значення.

Однією з перших робіт, яка звернула увагу на існування системи “стать-ґендер” був Обмін жінками (1947 р.) Ґейл Рабін (Rubin). Застосовуючи методи психоаналізу та структурної антропології, автор дослідила символічне значення факту обміну жінками в архаїчних суспільствах, дійшовши висновку, що саме обмін жінками між племенами відтворює чоловічу владу і структури ідентичности, які відносять жінок винятково до сімейної сфери й оцінюють їх як біологічний фактор. Це породжує статево-ґендерну систему як набір угод, якими суспільство трансформує біологічну сексуальність у продукт людської активности. Іншими словами, ґендерна система, яка конструює дві статі як відмінні, нерівні і взаємодоповнюючі, фактично є системою влади і домінування, мета якої – концентрація матеріального та символічного капіталу в руках батьків.

Теорія ґендера знайшла подальше опрацювання насамперед в жіночих та феміністичних студіях, проте на відміну від них, вона акцентувала увагу не на проблемах жінок, а на стосунках жінок і чоловіків у суспільстві. Ґендерні студії стали тим відгалуженням феміністичної теорії, яке наголошувало, що неможливо адекватно зрозуміти становище жінки в суспільстві без аналізу і розуміння ґендерних відносин. Поняття ґендеру виявилось надзвичайно продуктивним не лише для теоретичних концепцій, але й для тих політичних теорій і практик, які виходили з необхідності зміни соціального становища жінок у суспільстві.

Психолог Рода Унґер у праці “Про редефініцію понять статі і ґендеру” запропонувала вживати слово “стать” лише щодо специфічних біологічних аспектів людини і використовувати слово “ґендер”, коли мова йде про соціальні, культурні і психологічні аспекти. Таким чином, щоб описати співзалежність статей у суспільному значенні, довелось відмовитись від поняття розрізнення статей, яке базувалось на утвердженні біологічних особливостей, насамперед тому, що таке розрізнення передбачало незмінність жіночих і чоловічих статевих ролей, що не лише сприяло леґітимації патріархальної системи влади, але й розглядало її як дану від природи. Розрізнення понять “стать” і “ґендер” мало сприяти усуненню цього причинного зв’язку і вести до усвідомлення того, що поняття “жіночість” і “мужність” зумовлені багатоманітністю культурних значень.

Якщо статеві особливості ставляться у залежність не від біологічних параметрів, а від соціально-культурних класифікацій, то стосунки між статями не треба більше розуміти як репрезентацію природного порядку, а треба розглядати як репрезентацію внутрішньокультурних систем і правил. “Ґендер не можна ототожнювати з “природною” статтю. Швидше за все, йдеться про репрезентацію деяких відносин, які є основою для стосунків індивідуума й суспільства і базуються на сконструйованій та усталеній опозиції двох біологічних статей” (1, 4).

Новий концепт не лише принципово відрізнявся від багатовікової “філософії статей”, яка в цьому питанні виходила із принципів есенсеалізму, але й від соціологічної теорії ролей ХХ ст., що також відмовлялася від ідеї біологічної визначености статевих характеристик. Так, Т.Парсонс, намагаючись встановити зв’язок між особистими і суспільними структурами на основі концепту статевих ролей, описував моделі або зразки, що є підвалинами різних соціальних ролей жінок і чоловіків і не можуть бути пояснені посиланням на біологічні дані. Проте з позицій цієї теорії не вдавалось пояснити відхилення жінок від “природної ролі”, зокрема масовий протест жінок проти традиційної жіночої ролі, описаний у роботі Бетті Фрідан Жіноча містика. Це стало зрозуміло тоді, коли було поставлено під сумнів поділ на особистість і роль, а також природні жіночі та чоловічі властивості. Саме це започаткувало власне ґендерні теорії.

Розрізнення понять “ґендер” і “статева роль” спирається на вимогу феміністської критики проаналізувати механізм панування і гноблення, пов’язаний із статевими рольовими установками, і таким чином переосмислити категорії, що вживаються при описі суспільно-політичних процесів. У книзі Адрієн Річ Народжена жінкою: материнство як досвід та інститут однією з провідних стала ідея, що ґендер не є монолітною категорією, яка робить всіх жінок однаковими, що ґендер, радше за все, є знаком позиції субординації, який супроводжується і уточнюється рядом владних варіацій.

У 80-ті роки окреслюється перехід від аналізу патріархату і специфічно жіночого досвіду до аналізу ґендерної системи. Слід зазначити, що розрізнення жіночих, феміністичних і ґендерних досліджень означало не їх чітке розмежування, а радше зміщення акценту, коли жіночі дослідження, орієнтовані, передусім, на жіночий досвід і жіночу суб’єктивність, а також аналіз патріархату, включаються у ширший контекст внаслідок дослідження ґендерної системи. Спостерігається поступовий перехід від акценту на “додавання жіночого фактора” до аналізу того, як ґендер існує, конструюється і відтворюється в усіх соціальних процесах.

Категорія ґендеру роз’яснювала, що введення жіночих досліджень в теоретичне знання не обмежується введенням знання про жінок і їхній досвід в ту чи іншу сферу, а означає зміну взаємозв’язку арґументів і обґрунтувань всередині відповідної дисципліни.

У 80-90-ті рр. ґендерні дослідження в західних країнах стають доволі поширеними, проникаючи в академічні дисципліни. “…Розуміння значення співзалежності статей в історії – і, звичайно, не меншою мірою, нашому сьогоднішньому суспільстві – для більшости з нас є новим. Цим розумінням ми, насамперед, нерідко завдячуємо неприємній настирливості жінок і жіночих досліджень. Донедавна наука, що її розвивали чоловіки, не бачила тут взагалі жодних проблем. Власне тому цей наш прогрес в пізнанні не мав наукового походження, а був нав’язаний нам, чоловікам, як і багатьом жінкам – жіночим рухом”, – писав наприкінці 80-х років німецький історик Райнґард Рюруп (2, 157).

Розвиток цих досліджень окреслив і складність в розумінні ґендеру, і різноманітність методів його дослідження. Одним з найпоширеніших є розуміння ґендеру як соціальної конструкції, в межах якої розглядається конструювання ґендеру через різні інститути соціалізації, культуру, поділ праці. В межах цього підходу ґендер розуміють як організовану модель соціальних стосунків між жінками і чоловіками, яка не лише характеризує їхні стосунки в родині, але й визначає їхні соціальні стосунки в основних інститутах суспільства. Соціальне відтворення ґендерної свідомості на рівні індивідів підтримує соціальну структуру, яка базується на статевій ознаці. Втілюючи у своїх діях очікування, пов’язані з ґендерним статусом, індивіди конституюють ґендерні відмінності й одночасно зумовлені ними домінування і владу. На думку Джоан Скотт, усвідомлення ґендерної приналежности – конституюючий елемент соціальних стосунків, що базуються на сприйнятті міжстатевих відмінностей, а стать – це пріоритетний спосіб виразу владних відносин.

В межах жіночих досліджень виокремились дещо інші підходи дослідження ґендеру. Це, насамперед, розуміння ґендеру як ідеологічного конструкту і як суб’єктивності. Таке розуміння сьогодні існує передусім в теоретичних побудовах радикального фемінізму, спрямованого на артикуляцію специфічного жіночого досвіду, дослідження того, які конкретні соціальні структури і процеси формують умови жіночого існування та вивчають проблеми жіночої суб’єктивности (ідентичности). Тут проблематизуються суперечності, що існують між домінантними інституалізованими визначеннями жіночої природи та жіночої ролі в суспільстві й нашими суб’єктивними переживаннями відносно функціонування цих інститутів.

Найпліднішим у філософських дослідженнях виявився аналіз ґендеру як культурної метафори, що здійснювався у межах постмодерністських концепцій під впливом теорії деконструкції Жака Дерріди. Термін “деконструкція” означає процес розгадування метафор, викриття їх прихованої логіки, яка зазвичай існує у вигляді бінарних опозицій (культура-природа, суб’єкт-об’єкт, чоловік-жінка). Принциповою позицією Дерріди, на відміну від структуралізму Леві-Стросса, який виходив із констатації цих бінарних опозицій, є теза, що не існує чистих розрізнень без домінації, що в такій опозиції одна сторона завжди підпорядкована іншій. Суть операції деконструкції полягає у викритті того чи іншого поняття як ідеологічно сконструйованого, а не простого відображення реальності. Зрозуміло, що в поле зору ґендерних досліджень насамперед потрапила опозиція “чоловік-жінка”. У феміністських дослідженнях давно зауважили існування культурно-символічних рядів, які включають елементи жіночого і чоловічого, що опираються на опозицію “природа-культура”. Їх наявність передбачає існування ціннісних орієнтацій і установок, сформульованих так, що все, що визначається як чоловіче або ототожнюється з ним, вважається позитивним, значимим і домінуючим, а те, що визначається як “жіноче” – негативним, вторинним і субординованим. Це стосується не лише метафори “природа”, але й таких метафор як “чуттєве, тілесне, гріховне” на противагу “раціональному, духовному, божественному”. Це виявляється не лише в тому, що чоловік і чоловічі предикати є домінуючими в суспільстві, але й у тому, що численні феномени й поняття, не пов’язані із статтю, визначаються саме через цей культурно-символічний ряд, створюючи ієрархію всередині вже цих – нестатевих – пар понять. При цьому багато явищ і понять отримують ґендерне забарвлення.

Таким чином, ґендер стає аналітичним поняттям для розкриття внутрішніх механізмів формування західної культури. При побудові системи знання, зокрема філософського, постійно використовувались деякі базисні онтологічні очевидності – світло і темрява, біле і чорне, чоловіче і жіноче тощо. Стійкий характер біологічної визначености статі дозволив говорити про жіноче і чоловіче як про певні “первні”. Задіяність чоловічого і жіночого як онтологічних первнів у системі інших базових категорій трансформує їх власний, первісний природний смисл. Стать стає культурною метафорою, яка передає зв’язок між духом і природою. Таким чином, як бачимо, стать виконує роль культуроформуючого фактора, а ґендерна асиметрія є одним із головних факторів формування західної культури.

Проте постмодерністський вихід за межі есенціалістського погляду на існування єдиної специфічної “сутності” жінки або чоловіка призвів до проблематизації самого поділу на стать і ґендер. Ця проблема гостро стояла в межах чорного фемінізму. Різні жінки і чоловіки належать до різних рас, етнічних груп, соціальних класів: про який одиничний суб’єкт можна говорити в такому разі, яку групу жінок або чоловіків можна вважати представниками категорії. Цю проблему Джудіт Батлер розглядає в роботі Клопоти статі (Gender Trouble). Виходячи з ідей Історії сексуальності Мішеля Фуко, де той показав, що тіло, яке традиційно розглядалось як “природне”, має свою історію, тобто наше розуміння жіночого/чоловічого тіла від самого початку опосередковане культурою і соціумом, Батлер наводить арґументи, які унеможливлюють поділ на ґендер і стать, оскільки саме тіло сприймається як соціальна конструкція. Це приводить до парадоксальних висновків: якщо не існує ніякої “природної” міжстатевої границі, то й тілесні ознаки повинні сприйматись як визначальні ознаки в межах культури. Тобто, якщо поділ на “жіноче” і “чоловіче” може бути усвідомлений як культурна конструкція, то не існує біологічної детермінації нашої тілесності взагалі. “Конструктивізм” Дж.Батлер викликав різку критику з боку багатьох дослідників. “Якщо я не маю статі, чому я боюсь ходити одна вночі?” –називалась одна із статей, де містилась критика Батлер. Подальша дискусія показала, що проблема суперечності між “біологічним детермінізмом” і “соціальним конструктивізмом” залишається невирішеною.

Різноманітність підходів до проблеми ґендеру, а також наявність певної кризи в розробці теорії вже є свідченням ступеню її розвинености й теоретичної глибини. Використання ґендерного підходу в гуманітарному пізнанні надає широкі можливості для переосмислення культури. Разом з тим, необхідно усвідомлювати, що це не просто нова теорія, а теорія, прийняття якої передбачає зміну ціннісних орієнтирів і перегляд багатьох усталених уявлень.

1. Lauretis Teresa De. Technologies of Gender: Essay on Theory, Film and Fiction. – Bloomington, 1987.

2. Ruerup Reinhard. Geschlecht und Geschlihte: Ein Kommentar // Die Zukunft der Aufklaerung. Frankfurt am Mein, 1988.


ч
и
с
л
о

17

2000