Володимир Цибулько
Слава
© Володимир Цибулько, 2000
із пальмовим віттям
лахудра стара
прибилась додому
із плачем “подай!” подали
і в хату впустили зігріли впоїли
й впоїлись самі це слава була
вона нам в вино клофелін досипала
і винесла дім весь
від обручок і скла до задрипаних майток
залишила ножа
мов світ полякайте
й самі полякайтесь
“вбиті славою”
нам на хресті написали
дім нам став як могила
і як воно нам повертатись щодня
в дім-труну в голі стіни де є тільки ніж
батько першим сказав
ти молодший тобі іще жити
бери ніж і ріж мене й їж
зі шкіри ще щось можна зшити
якщо жили розумно зсукати
другим брат сказав ні
напишіть моє ім’я на білій стіні
я з ним одружусь як на жінці
він в мені житиме так як і жінка в печінці
і пішов ніж гуляти
від брата до тата
чим хата багата а в хаті багатій
ночують вітри волохаті
та очі страшні мов голодні солдати
сіяють на чолах криваві печаті
яка філологія така й проливається кров
такі й розсипаються атоми мічені—
банкет на позичені
банкет на позичені славо удався на славу
банкет на украдені славо - кривава халва
халва на халяву вдалася кривава
криваво багата як хата
а ніж став як свята
третьою мати сказала тепер я вдова
і піду за ножа доживати віка
та схопилась сестра та слова по словах
заходились скакати
мов коні по стайні
чи по п’яній корчмі козаченьки останні
приходила слава і всіх нас послала
розклала в світлиці кістки до кісток
невістки до невісток чи то невісток
яка з них від ласок пищала
уже й не згадає ніхто
ні перчений ні вчений
ні хлібець печений
нас ославила слава
і син її наволоч
ножик славович
кажуть прізвище в нього сячений
але це для черні
у порожньому домі робота - любити свою порожнечу
бо та порожнеча твоя наречена
із пальмовим віттям лахудра стара
славославця з волоссям русалки й собачим
хвостом
чому ж ти мовчиш втомо втом
тут розмова уся — діалог пінопласту зі шклом
а мораль як марал
зачепилась рогами об гілля
людидобрі приходьте у слави весілля
хто за кого іде ще не знає ніхто
таємниця як сало у бодні засипана сіллю
до пори чи до гласу згори
та ніхто не прийшов
бо кому було йти
коли слід тої слави послідив всі хати
відбанячила слава наславу
порожнеча дарунків наслала
а ніщо із ніким приварганили бочку нічого
не було хризантем й телеграми від Бога
але то нічого то все поправиме
під стіл закотилося п’яне незриме
у запічок чухнуло
впите у дим невідчутне
літрів зо два самогону тихцем засобачило
таке худосочне небачене
решта хто був загубили себе ще на підступах
згодом по світу знай підуть епістоли
де буде більше подробиць й потилиць
добре весілля — як добре упились
добре похмілля — як чомусь навчились
а добра слава — це справа кривава
колись по весіллях таке цінувалось
і проста радість так просто творилась
а простирадла над домом сушились
які імена в голові ворушились
як глисти — артисти і члени парламенту—
як елементи орнаменту
бо слава то жінка з великими пальцями
і пальці ніколи не шкодили їй
вишивати на п’яльцях
зберігаючи всі атрибути
та все гладдю старою наївною гладдю
бо їй у житті не траплялося іншою бути
коханою ніжною вірною й вічно офірною
всупереч лихоліттям із пальмовим віттям
славославцеславонією
вирозкритою півонією
вирозумілою панією франківською іспанією
вбивши нас слава рила могилу собі
тільки що нам із тої могили
колись очі у неї були голубі
доки нашої крові не спили
чим закінчиться все зрозумів я давно
як полишили дім шестокрилі
й закрутилось зворотнє кіно
і його зупинити було вже не сила
а банкет на позичені славо я втрапив на нього
став ніким втратив душу і Бога
я гудів я ридав я провадив спокуту
спокуту-цикуту гостям доливав
був ніким п’яним вдим
і як дим щось співав але годі збагнути
змалку вчився я їсти з багнета
і по зорях знаходити рим
слава вбила рідню то і ти славу вбий
розпанахай живіт порожнечі
шепотів все застілля причмелений змій
прироблю тобі крила
оголи свої плечі
оголи своє серце для польоту
так треба оголив свої плечі
висмикнув з серця чеку —
зустрічай мене небо
незлобливе таке й хмароброве
а що було потім
та слава з безслав’я вени порола
а потім лиш попіл лиш попіл лиш попіл
який мені клопіт
а слава а заповідь а не моя
мадонна з копитцями пана
прощайте
заходьте
куди і як моє ім’я
на сьомому небі питайте івана
маю спільне ім’я
і для пана
й для челяді
запитайте івана
славовича сяченого
олімпіада 80
© Володимир Цибулько, 2000
естетика кухонь
патетика бухань чи бухань (інь-янь)
це не втома життя
це втома питань
стомився більше самого Бога
питати хто винен что дєлать й для чого
кришталі учорашні у вранішніх головах дзвенять
“Учора забув помолитися
і заснув як свиня”.
Це Шевченко. “Журналъ”
мною снять мої сни чи не снять
тільки в роті язик як гранатний запал
учорашнє словесне вино потопило вину
розсмішило засмучену стать
це інціліґєнціяце ні дать ані взять
гланди й місячнігерпес й сонячні
смакота комунальних проклять
мати – мать тато – тать
москалі – москалять рагулі просять кальцію
і всі разом стронцію
і смажусь на сонці я на дуньці я на маньці я
де професорська мантія?
де останні штани?
усе варяться в шлунку страни
і штани й рукописьма і чотири земних сторони
все це вариво ще задовбає тебе
загребе твій город і тебе загребе каґебе
чи злапа ґестапо чи захряца яка сіґуранца
помираючого померанца
чи схопить за яйця
курочку рябу чи бабу чи бабця якого арабця
а чи присудить до смерти
в своїй комуналці читати стіхі комуняці
і мати у сраці режим і вождя
і ціну на водяру а решта ніштяк
скло пляшкове очам допоможе засклитися
і прохавать до дна увесь оцет солодких понять
учора забув помолитися
і заснув як свиня
тільки що кому значать всі ці імена
а статистика штука сумнасумнувата
і вісті – не вісті в газетах суцільний Брайль
щупай не щупайпапір хрінуватий
а правда що вата
хочеш пхай в ніс чи у вуха пхайль
у кожного в черепі свій Ізрайль
із рай ль у рай ль
вибирай собі рай ну а я вибираю життя
чи буття чи присутність знаку
як на гербах злаку
он вигонять на пашу отару вовкатих овець
тато диктато
папа ґестапа
бацька є бацька
й отєцну полнєйший звіздєц
правда про нас це дзеркальні уламки сердець
це вже не любов а чорт зна що
це вже не гриби а гриби звідси
це якась парасолька параперчик
це якась паранойка
це зерен блаженні зойки чи сексуальні муки
у момент перетворення їх у муку
моя біографія починається на ку-ку
а з неба світиться лице
і не сальце і не яйце і не камбала
це Савл із очима Павла
в слов’янофільському крилі лишивши три пера
третій Рим другий Крим і десятий Стамбул
звіздане звізданул чи звіздає
Ізраїль ізрає
сіяїль сіяє
зоря не згорає
царь Борька кіряє
а Савл наливає а п’є вже Павло
між ними є третій він стягує цло
він вилизує краплі зі шкла і кривавиться шкло
слов’янофільське крило
з-поза спин нависає
Чехія чеше а Латвія латвить
а Литва за литки хапає
а Портуґалія портить гальок
а в Франції пранці а в нас лиш тумани уранці
бідне воїнство рідних країв
воно і само стомилось в очікуванні на Годо
а особливо бабнота його
солдатня знає точно –
всі війни придумують інціліґєнти
наживаються на війнах генерали
солдати мруть з голоду
а жінки від певних хвороб
цей розплідник лакеїв і лярв
пишнослови врочисто йменують народ
і у того народу пульсуючий нерв
спрагло трєбує сотку
не землі а водяри...
доброзичливці труть окуляри
попи допивають кагори
а народ-недород розгортає прапори
а гармати потребують наводки
а в мене повний ротманз водки
й большой дірол у голові
і трішки порвані трусарді
у тому місці про яке не кажуть
і під тиском вражень
йому потрібний сильний стіморол
а поряд з дрюком походжає мінтон
а клином вибиває клінтон
це саме там де Біла хата і хрущов у вишнях
і заповза в кровать якогось кузьки мать
вітчизно гвинтокрилих поросят –
летять ці свині по країні
під осінь з неба моросять такі дрібні немов роса
такі прозорі й білі у снігах
такі зелені у лісах такі зелені й партизанські
аж часом трохи білоруські
такі провірено кошерні
такі хрумтячі на зубах у черні
інціліґєнти цімолочні поросятка
на кухні у татка диктатка
у папки ґестапки
у бацьки є бацьки
і в отца найп’ятикутнішого звіздєца
а в той час коли ти перчиш своє їдло
перчить зверху й тебе якесь падло
і радісне радіо радить як краще
перчити один другого для когось третього
ці кухонні упирі просять війни
кендюхи сатани
без війни вони ни-ни
нуль без палички
чи паличка без яєчка
щоб жереби іржали
щоби тріщали гнуздечка
це балістика через вікно
це маріна по телевізору
це ревізія термометра
кінець світу 37,7
ці душі мов подерті газети
виміта стара зечка
і палить на цвинтарі старім
поряд з цвинтарем цирк
в нім для тих, хто на цвинтарі є додаткова вистава
“кров людська не водиця”
її є багатопрошу пана втопицця
стукає в вікна палаюча синиця
у броньовані вікна палаюча синиця
у тротилові склади доль палаюча синиця
як їй легко летиться
дириґент вже постукує по пюпітру
прокидайтесь рідненькі
те що вам снилось давно вже не сниться
екі смішні пахольчики
совають в носа пальчики
в кишенях у них пістольчики
ракетки у них трайдент
але стоять у штатах
в них хати криті матом
хоча бува і шифером
колеса в них квадратні
лєгко работать шофером
пересувати шафи
з кутка в куток і в зад
без мила й без електрики
це знаки пост-модерну
хоч скажуть що еклектики
ми сідаєм в еклектичку
щоб побути поза містом поза раком буквов зю
і коли вагон рушає
аж тоді ми помічаєм
що маршрут наш “Київ-Пекло”
і стоп-крани не працюють
естетика кухонь
патетика бухань чи бухань (інь-янь)
це не втома життя
це втома питань
стомився більше самого Бога
питати хто винен что дєлать й для чого
кришталі учорашні у вранішніх головах дзвенять
“Учора забув помолитися
і заснув як свиня”.
Це Шевченко. “Журналъ”
мною снять мої сни чи не снять
тільки в роті язик як гранатний запал
учорашнє словесне вино потопило вину
розсмішило засмучену стать
і не знаєш що далі
співати чи кров’ю ригать
“душа повернулась в заблукане тіло
в людину руїну
летіла світами до тіла присіла
душа мов пір’їна
світи безіконні і ангели сонні
наївна картина
любов спопеліла і пам’ять провини
мов смак кокаїну
нізвідки нікуди Христос до Іуди
це ще не провина
червона калина морозна калина
ти Божа кровина
морозна калина людина руїна
обличчя іконні
і сльози солон імороз біля скроні
сніги по країні
себе забуваю тебе забуваю
сніги солов’їні
калина червона така безборонна
морозна раїна
ув області серця калинова пляма
сніги білотканні
ці ангели в небі під їх крилесами
ти перша й остання
червона калина моя незагоєна рана...”
а по дому по моєму та все лазять “жучки”
в лапках їхні лапки
це їхня профспілка затруднює їх
в рахунок моїх же податків
смуток мій мовчазний
та і радість не галаслива
а буття як в шовках все в питаннях
світанне смеркання
корінням у небо росте собі сад
ретроспективної перспективибезжалісна жалість
крилаті свині з небес моросять
к чому би це пригадалась
олімпіада-80
час заштопаних презервативів
|
