Брюссельський комісар із питань вступу застерігає від дій за спинами громадян, як це вже було при запровадженні евро. На Ґюнтера Фергойґена у Брюсселі покладене одне з найважливіших завдань. Як відповідальний за розширення ЕС, він повинен рухати проект століття – ЕС. Уже через декілька років спільнота збільшиться принаймні на 20 нових держав-членів. 56-річний політик від СДП швидко зорієнтувався у складному матеріалі переговорів. “Ця робота – моя мрія”, сказав колишній державний міністр МЗС при вступі на нову посаду. Журналісти Андреас Ольдаґ і Стефан Ульріх розмовляли з ним у Брюсселі.

ЗЦ: Рік тому нова комісія з ентузіазмом взялася до роботи. Проте внутрішня реформа зупинилася. В чому полягає проблема?

Фергойґен: Тут є два протилежні міркування. З одного боку Комісія ЕС віднайшла свою політичну роль. З іншого боку нам не вдалося суттєво покращити наш імідж. Комісія і надалі сприймається як малорухливе утворення, яке намагається все взяти під свій контроль.

ЗЦ: Чи дійсно це лише проблема іміджу? Адже Комісія показала свою нездатність робити висновки із скандалів навколо персоналу.

Фергойґен: Нова Комісія створила собі стартову перевагу тим, що відразу прийняла жорсткі рішення щодо персоналу. Проте не ця проблема головна. Нам треба більше займатися фундаментальним запитанням: якою буде позиція Комісії з огляду на швидкі перетворення ЕС? Я маю великий сумнів, що Комісія залишиться такою одностайною установою, якою вона була з часу заснування.

ЗЦ: Які існують проблеми із сучасною роллю?

Фергойґен: Ось приклад: коли Европарламент заявляє, що комісари повністю відповідають за свою ділянку, то я можу з цим погодитися лише частково. Адже я не маю всіх повноважень. Я не маю найвищої особистої, організаційної чи фінансової переваги. Для того, щоб управляти, я як комісар ЕС не маю трьох вирішальних елементів. Їх має лише Комісія як щось ціле.

ЗЦ: Як це можна змінити ?

Фергойґен: Потрібно створити структуру, яка буде порівнянна з більшістю европейських урядів. Комісари повинні взяти на себе справжню відповідальність за свою ділянку роботи. Це сприятиме також і демократизації ЕС.

ЗЦ: І зміцнить Комісію. Зараз Рада Міністрів заганяє її в глухий кут.

Фергойґен: Майже правилом для трагічного розвитку подій останніх років стало те, що Европарламент – внаслідок гротескної помилки колишньої Комісії – одностайний лише в одному: в опозиції до Комісії. В принципі обидві інституції є виразниками ідеї ЕС. Натомість, в Раді, зібранні держав, представлені національні інтереси. Має існувати розумний баланс, і власне він у небезпеці.

ЗЦ: В такому разі Голова Комісії Романо Проді мав би переходити у наступ у питаннях майбутнього. Комісія відіграє значну роль у внутрішній та правовій політиці, розширенні інституційної політики або у конкуренції. Проблеми існують у галузі спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Функція Надзвичайного Повноважного Представника GASP є також символом недовіри країн-членів до Комісії. Вони не хочуть, щоб Комісія мала право голосу у цій ключовій галузі національного суверенітету.

ЗЦ: Проді хотів перетворити Комісію в справжній европейський уряд. Що з цього вийшло?

Фергойґен: Державам-членам ця ідея Проді не дуже сподобалася. У багатьох ділянках Комісія вже сьогодні здійснює функції уряду. Почасти вона діє більш незалежно, аніж національні уряди.

ЗЦ: То ви задоволені?

Фергойґен: Навпаки. Комісія повинна вирішити, якою вона бачить свою роль. Чи вона надалі працюватиме як і раніше, і задихнеться у тисячі дрібненьких виконавчих завдань. Або вона стане органом, який приймає важливі політичні рішення.

ЗЦ: Цього власне і бракує. Де був Проді, коли Европа дискутувала про остаточний образ ЕС після промови Фішера [у травні 2000 року в Берліні, коли міністр іноземних справ Німеччини запропонував перетворити ЕС у єдину державу з власною Конституцією на зразок США. – Прим. ред. “Ї”] ?

Фергойґен: Комісія вже до того зробила свій суттєвий внесок. Так, ще у минулому році ми подали свої пропозиції про реформу ЕС. Проте на рахунок остаточного образу Европи ми не висловлювалися.

ЗЦ: Яка думка Комісара з питань розширення ?

Фергойґен: Я не поділяю головної тези Йошки Фішера, що “метод Монне” більше не діє, і нам необхідний чіткий план побудови Европи. Той, хто сьогодні покладе такий план на стіл, загубить всю справу. Занадто різними є думки щодо напрямку подорожі. Згадаймо лише ЕС-скептиків Велику Британію та Данію з одного боку та держави Бенілюксу й Італію, які вітають інтеґрацію, з іншого боку. Тому треба і надалі застосовувати традиційний метод, рухатися вперед там, де це можливо.

ЗЦ: Отже, жодних Об’єднаних Европейських Штатів, як запропонував Фішер?

Фергойґен: Ні. Ми не можемо собі ставити за мету створення структури, в якій розчиняться національні держави. Не можна вихолощувати національну оболонку. Держави ще довго відіграватимуть центральну роль. І це непогано. Не обов’язково має існувати европейська супердержава на зразок США.

ЗЦ: Повернемося до сучасности. Чи такий нелюбий Німеччині процес розширення на схід відкладається з політичних причин, поки не відбудуться вибори до Бундестаґу у 2002 році?

Фергойґен: Комісія залишається переконаною, що більша частина процесу розширення має бути завершена до 2005 року, тобто до часу, коли Комісія ще виконуватиме свої повноваження. А завершення означає: розширення членства загалом здійснено, тобто найпізніше в 2005 році завдання в основному буде виконано. Держави, які до цього часу будуть готові до вступу, повинні стати членами ЕС. Це також означає, що переговори мають бути завершені в середині 2003 року. Вибори 2002 року тут не відіграють жодної ролі.

ЗЦ: І все-таки: громадяни досить скептично відносяться до процесу розширення.

Фергойґен: Ми повинні поставити перед собою цю проблему громадського сприйняття. Чим проблематичніша країна, тим сильнішим є почуття можливої загрози. Це особливо стосується Німеччини та Австрії. Німці мають схильність сильніше змальовувати ризики і небезпеки, ніж шанси.

ЗЦ: А в чому полягають ці шанси?

Фергойґен: Розширення для Німеччини є подарунком долі. Німецьке питання нарешті вирішене. В об’єднаній Европі Німеччина більше не становить небезпеки для своїх сусідів і для себе. І взагалі додаткова користь в сенсі безпеки та стабільности для держави, яка орієнтована на експорт, дає великі переваги. Але ці речі завжди опиняються поза увагою, замість цього дискусія в основному точиться навколо проблемних тем.

ЗЦ: Як скажімо імміґрація сотень тисяч шукачів праці ?

Фергойґен: Так, проблема імміґрантів існує. Існують також жахливі цифри; але ми маємо механізм, за допомогою якого можемо зробити процес розширення достатньо гнучким – строки переходу. Я розраховую на те, що при великодушності працедавців ми зможемо працювати з такими строками. Тоді Північна та Східна Баварія можуть бути спокійними.

ЗЦ: А як ви допоможете підприємствам у прикордонних реґіонах, які матимуть збитки через дешевшу конкуренцію ?

Фергойґен: Ця проблема стосується Італії, Австрії та Німеччини. Ми мусимо звести до мінімуму негативні аспекти. Комісія розробляє програму дій, метою якої є допомога прикордонним реґіонам пристосуватися до нових умов конкуренції.

ЗЦ: І надалі діє фундаментальний закид: увесь процес розширення ЕС на схід є елітарним проектом, який накидається людям на Сході і на Заході.

Фергойґен: Це справді так. Я вважаю також, що особливо у Німеччині не можна повторювати цю помилку, яка була зроблена з евро. Евро було запроваджено фактично за спинами громадян. Я тоді виступав за референдум. Він би змусив еліту вийти із вежі із слонової кістки і провадити аґітацію за евро у безпосередньому діалозі з людьми. Тому, при розширенні ЕС ми не маємо права щось вирішувати без участи громадян.

ЗЦ: Чи має відбутися референдум щодо розширення ?

Фергойґен: Щодо договорів, які змінять характер держави, наприклад внаслідок втрати певної частини суверенітету, рішення повинен приймати народ. Звичайно, такі референдуми містять у собі чималий ризик. Але я виступаю за референдум. Бо він змушує еліти дискутувати про европейську політику у себе вдома, уважніше придивлятися до проблем населення. А це досі залишається нереальним. Проте зараз подібний референдум у Німеччині провести неможливо. Для цього треба змінити Конституцію.

ЗЦ: Це неймовірно складно. Чи держави достатньо роблять для того, щоб переконати своїх громадян в необхідності розширення.

Фергойґен: Ні. Держави-члени не повинні залишати Комісії всю брудну роботу. Вони самі також повинні займатися упередженнями та обґрунтованими страхами людей. Тут я бачу великий дефіцит.

ЗЦ: Запровадження евро показало: якщо встановити точний термін, більшість держав виконують критерії. Можливо, для держав-кандидатів також потрібні встановити точні терміни.

Фергойґен: Це питання жваво обговорюється. Проте точних дат для окремих країн я ще не бачу. У жодному випадку неможливо передбачити, коли та чи інша держава буде готова до вступу. Проте можна призначити крайню межу для переговорів і сказати: хто до цього часу виконає всі умови, той може вступати. Комісія ще не має остаточної думки з цього приводу.

ЗЦ: А ви особисто ?

Фергойґен: Я вважаю, що з якогось певного моменту потрібні дати, аби зберегти динаміку процесу вступу з обох сторін. Якщо у відповідний час призначити дату, то кандидати зроблять останній ривок перед фінішем. Це ми вже бачили під час запровадження евро.

ЗЦ: Розширення також передбачає і готовність ЕС. Але на переговорах про реформу прогресу не спостерігається.

Фергойґен: Цілком нормальним є те, що сьогодні, за кілька місяців до грудневої зустрічі у верхах в Ніцці, немає одностайности щодо інституційної реформи, яка необхідна для розширення. Проте я переконаний, що в Ніцці буде досягнуто порозуміння. Може статися, що французька сторона в Ніцці захоче створити не лише інституційні передумови, але й досягнути ясного уявлення про перебіг самого процесу розширення.

ЗЦ: Це, властиво, і є завданням Комісії.

Фергойґен: Так, звичайно, Комісія має тут бути попереду. Наші пропозиції ми подамо у листопаді. Там йтиме мова також про строки переходу.

ЗЦ: Чи теперішнє коло претендентів остаточне? Чи може наступними будуть балтійські держави?

Фергойґен: Гадаю, що нам поки що варто обмежитися теперішнім колом держав-претендентів. На майбутнє держави балтійського стабілізаційного пакту залишатимуться потенційними кандидатами, але тільки тоді, коли цілі пакту буде досягнуто. Це триватиме ще дуже довго.

ЗЦ: І це все?

Фергойґен: Що стосується держав Кавказу, Північної Африки, України та Росії, то тут ми перебуваємо у сфері спекуляцій. Моя теза така: щодо України ми ще не визначилися. Щодо всіх інших ми повинні сказати: нашою метою є якнайтісніша форма кооперації, але не членство в ЕС [виділення редакції “Ї”].

ЗЦ: Римська Імперія розвалилася під власною вагою.

Фергойґен: ЕС не є імперією. Вона базується на добровільному об’єднанні національних держав. Вона не має центральної влади і не переслідує імперські ідеї. Набутий досвід показує, що европейська інтеґрація має сильний цивілізаційний ефект. На нього я покладаю свою надію.