зміст

Від перекладача. Чунґ Гайюан була засуджена до смертної кари 30 квітня 1978 року за схвальні нотатки про книгу своєї приятельки Лі Цюейльєн, де було описано діяльність так званого “радикального крила КПК” під час “Культурної Революції”. Дівчину стратили солдати карного батальйону в’язниці №1 в Цянсі. Одразу ж після страти її нирки були трансплантовані офіцерові Ші Юнфенові, синові заступника коменданта провінції Нанкін. Офіцер помер через кілька днів через несумісність трансплантату. Через 3 роки персонажі її нотаток Цян Цін, Ван Гунґвен, Чан Чунцяо та Яо Венюан були проголошені “бандою чотирьох”. Чунґ Гайюан була реабілітована. Пін Гу був учасником її страти, ця подія перемінила його життя, він став дисидентом. 1994 року він написав книгу “Земля, червона від крові”, за що був заарештований службою безпеки. Оригінал тексту загинув, а друзі та однодумці письменника переправили й опублікували на Заході одну з копій.

Коли на світанку мене викликав до в’язниці в Цянсі заступник командира карного батальйону, охоронець встиг мені прошепотіти:

– Це незвичайна дівчина. Суддя запитав її, чи не хоче вона щось додати, а та відповіла: “Розмовляти з вами – даремна трата часу. Ми віримо в абсолютно інші речі”. Я ніколи не зустрічав в’язня, котрий би так відважно йшов на зустріч зі смертю...

У вогкій камері без вікон, на маті з трави сиділа Чунґ Гайюан та їла свій останній сніданок: чотири скибки хліба, тарілочку водянистого місива і якесь вариво. Коли вона закінчила, то вбралася в свою в’язничну куртку і заплела в дві коси своє довге, до стегон, волосся [...].

Біля в’язничної брами на нас чекав солдат у білому халаті та хірургічній масці.

– Я тут для того, аби зробити засудженій ін’єкцію сироватки, щоб нирки не постраждали під час страти. Оскільки ін’єкція дуже болюча, ви мусите притримати дівчину, коли вона почне кидатися від болю.

Руки Чунґ Гайюан були міцно зв’язані за спиною. На шиї в неї висів шматок картону з написом: “Активний контрреволюційний елемент”. Коли я допомагав їй сісти в автомобіль, вона видалась мені легенькою, як пір’їнка. [...] За сигналом солдата у білому фартусі я пригнув засуджену вперед. Мене дуже здивував шприц. Голка зроблена з грубого металу; вона була призначена для коней або корів, тільки не людей.

Солдат підтягнув у дівчини куртку й двічі встромив у її тіло голку з двох боків на висоті стегон. Третій укол він зробив із такою силою, що я почув хруст кісток, по яких скреготів метал. Одразу після того почувся якийсь дивний звук, що лунав із тіла дівчини. Здавалося, що її нутрощі розтискалися з величезною силою, а потім луснули. Проте з її уст не пролунало жодного зойку.

На місці страти на нас чекала біла карета і покрите полотном військове авто. Біля нього стояло кілька осіб у лікарських халатах. Тіло Чунґ Гайюан охопила дивна судома, шкіра набула воскового кольору; вона вся змокріла від поту. Я знаю, що це не був страх – то були наслідки тих пекельних ін’єкцій.

Коли ми під’їхали, солдати утворили навколо нас щільне коло. [...] Керуючий секцією Ван наказав мені привести засуджену.

Ми зняли Чунґ Гайюан з вантажівки. Зазвичай, тих, хто зволікав, ми підганяли кількома копняками. Але, оскільки тіло дівчини було млявим, як старий килим, її довелося вести попід руки. Ми мали багато клопоту, аби вона уклякла в належній за приписами “позиції смерті”. Нарешті, після кількох невдалих спроб, нам вдалося встромити її коліна в піщану землю.

За моїм сигналом заступник командира карного батальйону вистрелив їй у праву скроню. Тіло дівчини полетіло вперед, мов стеблинка, зірвана подмухом вітру.

Троє чи четверо військових лікарів негайно забрали тіло до закритого авто. З операційного столу кров спливала потоками. Один із хірургів кричав:

– Швидше, вона вмирає!

Після того, як нирки були вийняті, тіло викинули просто на землю. Половини обличчя дівчини бракувало, друга була деформована масою розірваних кісток і сухожиль. Скидалося на те, що заступник командира карного батальйону також хотів зробити собі приємність і вжив кулі дум-дум. Я ледве стримався від приступу нудоти. [...]

Вперше я брав участь у розстрілі політичного в’язня, єдиним злочином якого були ідеї та думки. Ніколи я ще не бачив, як людину патрошать, немов відгодовану свиню, і викидають, як непотрібну шмату.