Мстислав Мельничук

Полеміка з Олегом Хавичем

Зі здивуванням зустрів публікацію у “Поступі” цілої низки статей про західноукраїнський сепаратизм чи автономізм.

Я західняк з діда-прадіда і добре усвідомлюю різницю між ментальністю східного і західного українця. Розумію і навіть розділяю деякі арґументи і міркування авторів. Однак не сприймаю в принципі їхніх висновків і категорично не схвалюю їхніх намірів.

Почну з географії. Буковинець Хавич чомусь вважає, що Закарпаття тільки й мріє, щоби створити спільно з Галичиною автономію, або й окрему державу. Це дуже далеко від істини. У закарпатців сильно розвинуте почуття окремішности й своєрідности , яке ще й підсилюється появою політичного русинізму (що підігрівається, певно, не тільки з Росії). Один розумний, інтелігентний чоловік заявив кілька місяців тому в розмові: “Тут не Україна і не Росія, тут – Закарпаття”. Тож як постане питання про автономію, то тільки про окрему закарпатську, а якщо державу – то не виключено, що й про приєднання до котроїсь з багатших сусідніх держав (Угорщина чи Словаччина), а не до Галицької чи Західно-Української.

Щодо Буковини, то там існує сильна недовіра до “галіціян”. Згадаймо, що Буковина була традиційно православною, а Галичина – греко-католицькою, – і побачимо, що особливого прагнення до об’єднування немає. Знайома галичанка з плачем згадувала, як її неприязно прийняли в буковинському селі, коли вийшла заміж за тамтешнього мешканця. То хіба робити окрему буковинську автономію чи державу? Але якщо піде добре профінансована кампанія про приєднання до Румунії, то чи не підтримає її, крім місцевих румунів і молдаван, також і частина українців? Наводити приклад благополучних держав – прибалтійських чи інших европейських – не дуже вдало. У кожного свої умови. Так можна згадати і сучасні европейські процвітаючі міста-держави – Монако, Сан-Марино та ін. Тож давайте південну частину Чернівецької области, населену румунами, віддамо Румунії, східну частину (Хотинщину) – Східній Україні (яка, як розуміють автори, стане російською), а з північної частини зробимо незалежну Буковину. Тоді Чернівці, оскільки там мішане населення, треба зробити вільним містом – такий собі Трієст. До речі, Хотинщина – це не Буковина, а Бессарабія, під Австрією не була, а довший час була під Росією, туди й тяжіє. Тож навряд чи на референдумі захоче приєднатися до Західно-Української автономії.

Волинь викликає ще більші сумніви. Не вірю, що вона захоче відійти від православної східної України і приєднатися до “окатоличеної” Галичини. Що ж лишається – Галичина? Але чи така вже вона єдина? Чи згодиться, наприклад, зміцніла Івано-Франківська еліта підкорятися Львову, чи, може, захоче самостійної “Гуцульсько-смерекової” республіки? До речі, моя рідна Коломия і Покуття в цілому завжди більше орієнтувалися на Чернівці, ніж на Львів. Бойки не дуже люблять гуцулів, а горяни – подолян. То, може, повернемося до племінних держав?

Та й конфесійно Галичина вже не така єдина, як була до 1946 року, коли, як розказувала мені мама, серед греко-католицького моря була тільки одна православна церква – у Львові. Тепер, окрім греко-католицизму, маємо ціле православне розмаїття: автокефально-філаретівсько-сабоданівське. Та ще й цілий ряд протестантських груп, різних сект і навіть прихильників східних релігій. І чи не потрапить ця галицька держава, незважаючи на сильний патріотизм, під вплив сильних сусідів? Чи не перетвориться проект westukraina.eu у halycyna.pol? Між іншим, у загалом правильній ідеї балто-чорноморського співробітництва (“міжмор’я”) також проглядається стара мрія польської геґемонії – od morza do morza. Чи будуть взагалі ці малі держави захищені від експансії сильніших? І чи кинуться вони (та й міжнародна спільнота) допомагати одна одній у випадку агресії сусідів?

Уявляю, яка в цій державі буде ностальгія: які у нас колись були могутні київські князі, а гетьмани, а Запорозька Січ! Чи навпаки: “Хрестив нас, на жаль, чужинський князь Володимир Великий”, – так може виглядати підручник з історії. З літератури треба буде викинути Шевченка і Лесю Українку, бо вони народилися не в Західній Україні. Козацькі пісні, певно, заборонять, щоби не виглядало на ворожу пропаганду.

Кардинал Гузар тоді може і не думати про свою мрію – “воцаритися” в Києві. Чи, може, пошлемо його греко-католизувати Схід, а самі подамося під опіку римо-католицизму? Аргументи на цю тему наводив Андрухович в одній зі своїх статей, і мені вони навіть подобаються, але це небезпечний шлях. В експериментуванні, відхиленні від традицій можна загубити свою ідентичність.

Чи про таку державу мріяли наші предки? Наші діди, коли створювали ЗУНР, назвали її “Західно-Українською” не заради відрубности від Східної України, а для підкреслення її українськости (могли ж назвати її східно-галицькою чи русинською). Та й, врешті-решт, пішли на злуку з Великою (!) Україною. А наші батьки, коли йшли воювати у Закарпатську Січ чи у похідних групах на Східну Україну, – хіба робили це з місцевого патріотизму?

Не ідеалізую нинішню державу. Але тільки в одній соборній Україні наше майбутнє. Бував я неодноразово і в різних регіонах Східної України. Знаю і певну відчуженість від західняків, і забуття декотрими рідної мови. Але знаю і їхній патріотизм, й усвідомлення себе українцем. Запитайте гурт “Соколи”, як їх приймали недавно на Східній Україні. А ви підштовхуєте їх в обійми москалів.

Розумію, що ідеї Галицької чи Західно-Української окремішности можуть існувати і в головах окремих людей, в тому числі й інтелігентів. Але виносити їх на шпальти газет вважаю недоцільним і, вибачте, антидержавним та антиукраїнським. Я маю надію, що ці статті не інспіровані з-за кордону, але подумайте собі, кому це вигідно, – й опам’ятайтеся!

Наш обов’язок – зміцнювати цю державу, усувати в ній негаразди, робити все, щоб вона ставала справді українською, а не руйнувати.

P. S. Коли східняк Чорновіл організував Галицьку асамблею, він зовсім не мав наміру відриватися від Сходу чи зробити автономію. А який це ланцюжок викликало: з’явилися донецько-криворізькі, таврійські патріоти, ледве Кравчук пригасив. Невже ви хочете повторення цього в більших масштабах і з більшою результативністю?

Дрогобич