Карл-Гайнц Камп

Новий вимір тероризму: перша війна XXI сторіччя?

Сполучені Штати Америки стали жертвою найжахливішого в історії терористичного нападу. Невинні люди, кількість яких поки що ще можна осягнути, загинули через те, що були зруйновані символи американської економічної та військової могутности – Всесвітній Торговий Центр і Пентаґон.

До почуття обурення й люті щодо цього варварського акту у західних індустріальних державах поступово домішується страх за власну безпеку. Чим яскравіше вимальовується справжній обсяг катастрофи, тим ясніше стає також, що терор стосувався не лише держави США, але і певної суспільної моделі та певної форми існування, яку коротко можна описати як Western Way of Life (західний спосіб життя). Тому вживання слова “війна” у даному контексті не є перебільшенням, викликаним почуттям люті. Воно позначає корінну зміну – тероризм розцінюється уже не просто як кримінальний акт, а як екзистенційна загроза для вільних суспільств.

Це також пояснює і нову якість міжнародних реакцій. Вираження солідарности є не просто банальними фразами, звичними у таких випадках. Натомість, цивілізована частина світу групується у досі невідомий спосіб, щоб прийняти бій, який американський президент Д. Буш у першому виступі після терактів назвав “фундаментальною боротьбою між добром і злом”. Історичне рішення союзників по НАТО розцінювати масове вбивство у США під кутом зору 5 пункту НАТОвської угоди, є виразом солідарности із Сполученими Штатами. Навіть якщо насамперед йдеться про політично символічний акт, то і в цьому випадку сигнал є доволі однозначним: европейські партнери НАТО готові надати США таку ж підтримку, яку вони одержали від США під час Холодної Війни. Це стосується зокрема Німеччини, свобода і добробут якої були б неможливі без участи США. Якщо бути послідовними, то заклик до солідарности із США прозвучав із вуст генерального секретаря НАТО Джорджа Робертсона. Наступного дня після оголошення рішення НАТО Росія на засіданні комісії Росія-НАТО (комісія утворена Росією на знак протесту проти війни у Косово) недвозначно стала на бік Атлантичного альянсу і США. Заява ЕС про широкомасштабну боротьбу із тероризмом і тісну співпрацю з іншими організаціями також не є усною декларацією. Порядок денний проблеми европейської політики безпеки та оборони, співпраця між ЕС та НАТО в галузі політики та безпеки набувають нової форми.

Тривожні запитання

Ознаки рішучости та формування трансатлантичної спільної свідомости, які ми спостерігаємо попри весь трагізм ситуації, не можуть приховати тривоги перед майбутнім. Чи не стане цей жахливий удар по США, по найбільшій військовій силі на землі, здійснений із порівняно малими затратами, прикладом для наслідування? Чи стануть терористичні масові вбивства у західних індустріальних державах зловісною ознакою майбутнього? Чи взагалі можливий у вільних суспільствах захист від тероризму, враховуючи безмежну мобільність? Чи досягне тероризм апогею у застосуванні біологічних, хемічних або радіоактивних речовин? І врешті: наскільки підготована Німеччина до терористичного нападу із застосуванням зброї масового знищення?

На велику кількість подібних запитань ми не маємо сьогодні відповіді. Захисні та попереджувальні дії є обмеженими, бо суть тероризму полягає у тому, що він може завдати удару в будь-якому місці у будь-який час.

Проте, якщо застосування превентивних заходів є обмеженим, тим актуальнішим стає питання про блискавичне та дієве реагування у випадку катастрофи. Що буде, якщо релігійні фанатики випустять радіоактивні речовини у переповненому супермаркеті? Що буде, якщо терористи підірвуть у німецькому меґаполісі власноруч виготовлену біологічну зброю?

Такі жахливі сценарії не є реальністю лише від часу жахіття у Нью-Йорку та Вашинґтоні. Хемічну та біологічну зброю – їх часто називають “атомною зброєю бідняків” – сьогодні стосовно просто виготовити за допомогою Інтернету, широких бізнесових зв’язків і доступности базових матеріалів. До цього додається так звана проблема dual-use в атомній, біологічній та хемічній галузях: практично все, що використовується для виробництва електроенергії, ліків, рослинних добрив або біологічних технологій, можна перетворити і на небезпечні отруйні речовини. Як би Німеччина реагувала на таку катастрофу, якщо б вона стала жахливою реальністю?

Необхідні запобіжні заходи

Властиво, саме у Німеччині мала б існувати система запобіжних заходів. Під час східно-західного конфлікту існували докладні плани на випадок хемічної атаки військових сил держав тодішнього Варшавського договору. Сьогодні це все мало допомагає не лише тому, що Холодна Війна вже давно відійшла у минуле, але й тому, що всі ці плани на випадок катастрофи були розраховані на стан війни. На сьогодні від цих запобіжних заходів майже нічого не залишилося. Ба більше, ніхто достоту не знає, які організації та служби повинні і можуть діяти у кризовій ситуації.

Якщо уважно придивитися до розподілу компетенції між федерацією та землями і всередині федерального уряду, то легко виявити розпорошення та перетинання функцій. Так, наприклад, запобігання катастрофам – це насамперед компетенція федеральних земель, яка делегується, скажімо, пожежній службі до рівня громади. Проте уже у 1988 році, після Чорнобиля, федеральний уряд перебрав на себе цю компетенцію, і саме він приймав рішення у випадку повені на Одері або залізничної катастрофи у Ешеде. Проте всередині федерального уряду існують нез’ясовані компетенції та сірі зони, які до краю ускладнюють швидкі дії у випадку однієї з описаних вище катастроф. Наприклад, незрозуміло, хто взагалі оголошує надзвичайний стан – міністр внутрішніх справ, чи міністр охорони довкілля? Крім того, деякі міністерства та підпорядковані їм структури розгорнули окремі потужності та підрозділи, не пов’язані між собою. Наприклад, федеральна служба цивільного захисту, яка підпорядковується міністерству внутрішніх справ, володіє величезною базою даних про хемічну зброю і заходи безпеки. Міністерство сільського господарства виготовило комп’ютерні моделі поширення епідемій. Їхня робота перетинається із компетенцією федерального міністерства хемічної та біологічної оборони. Проте, не існує формальної домовлености між цими відомствами. Бундесвер також має певний досвід реагування у надзвичайних ситуаціях, викликаних застосуванням зброї масового знищення. Чи це може бути корисним і у невійськовій галузі, залишається політично дискусійним запитанням.

Міністерство охорони довкілля також володіє об’ємною базою даних про небезпечні речовини у атомній, хемічній та біологічній галузях. Проте, при передачі цієї інформації постає питання про її захист, позаяк багато субстанцій використовують у промисловості. “Робоча група ядерного нагляду” при міністерстві охорони довкілля, власне, і займається безпосередньо проблемою ядерного тероризму. Але, чи будуть втілені її пропозиції через брак коштів, в тому числі і на рівні земель, залишається неясним.

Нові пріоритети

Порівняно з Німеччиною, інші країни мають кращі позиції. Так, наприклад, Сполучені Штати значно збільшили бюджет на подолання наслідків атомних, біологічних та хемічних катастроф після терористичного акту у Токійському метро, вчиненого сектою Аун Сінрікьо. В організаційних структурах було впроваджено суворіший режим, у різних реґіонах перебувають напоготові спеціальні групи лікарів, пожежників, технічних фахівців і військових. У критичному випадку вони мають у своєму розпорядженні склад техніки та медикаментів, щоб якнайшвидше ефективно реагувати на події. Упродовж тривалого часу у Вашинґтоні, переважно вночі, проводять інтенсивні навчання спеціальних підрозділів, під час яких відбувається евакуація найважливіших будівель та вулиць. Те, що така підготовка лише обмежено спрацьовує у випадку такої катастрофи, як сталася у Нью-Йорку, не означає, що вона зовсім не діє.

Від такого рівня підготовки до “немислимого” ми у Німеччині ще дуже далекі не лише через нез’ясовані компетенції. Треба міняти свідомість. Боротьба з міжнародним тероризмом та тими, хто його підтримує, не повинна слабшати в міру того, як стираються з пам’яті картини Мангаттану. Крім політичного волевиявлення потрібні засоби для втілення планів та концепцій. Необхідно визначити нові фінансові пріоритети. Це стосується не лише Німеччини, але й усіх країн, які у ці дні демонстративно встали на бік США.

Переклала Софія Онуфрів