|
|
|
Львівська Архієпархія УГКЦАкти Митрополичого ОрдинаріятуДок. № 1 Липень 1941 АЄп. Від. [Архієпархіяльні відомості] М.О. Ч. 62 Вчера вечером о 7 год., себто в часі, коли вже ніхто не смів виходити з дому, счинився у святоюрських будинках огонь. Запальна бомба, кинена, як здається, зі совєтського літака, пукла [= вибухнула] над св. Юром, засипаючи доми, подвір’я довкола церкви, площу між церквою і моїм домом і цілий митрополичий город [= сад] запальниками. Їх було кількадесять, що викликували на кожнім місці пожар. В одній хвилі вибух пожар в церковній копулі [= бані], в капітульному домі на полудні [= півдні] від церкви, в двох місцях на стриху мого дому і в богослужебній каплиці, побудованій на північній стороні площі перед церквою. Дерев’яна каплиця станула відразу ціла в огні, копула церкви зачала горіти, занявся дах над капітулою і зачали горіти усі запальники на всіх площах, на городі і на моїм стриху. Пожарної сторожі не можна було допроситися, занята правдоподібно іншими пожарами, яких рівночасно в місті було кільканадцять, сикавок [= помп], ані гидрантів вдома не було. Зі сусідів в околиці прибігло кільканайцять людей і з мешканцями святоюрських будинків зачали гасити огонь як могли. До копул на церкві ніяк не можна було приступити задля дуже тяжкого приступу [= доступу], диму і огня. На стриху мого дому в чотирьох місцях вибух огонь, та його загашено піском. Дах над будинком капітульним зайнявся так, що грозило пожаром цілому будинкові довкола церкви. Люди бігали безрадно на всі сторони, не знаючи що робити. Много людей з великим запалом і пожертвованям відзначилося жертвеною і відважною [працею] в гашенню огня. З церкви винесено Найсв. Тайни до моєї каплиці і всьо, що тільки можна було з церкви винести. Видавалося, що всі згоримо і що загашення огню неможливе. Положення видавалося тим грізнійше, що рівночасно горіли склади дощок, шопи і бараки, і будинки під св. Юром на Городецькій улиці. Людям, занятим при гашенні огня, доносили воду дівчата. Публікацій не виявлено. Про пожежу у святоюрських будинках Митрополит Шептицький згадував у виступі на ІV Архієпархіяльному соборі 11.ІХ.1943 р.: “... коли два роки тому назад одної днини всі мешканці святоюрських забудувань стояли під “стєнкою” і вже був даний наказ арештувати і перевести їх на вул. Лонцького, і відтак той наказ був чи відкликаний, чи невиконаний з не виясненої причини, і на другий день, 27 червня в празник Пречистої Святої Богородиці і Христового Серця запальна бомба обсипала всі доми довкола св. Юра запальниками, які викликали в одній хвилі вогонь в бані катедри, в обох крилах капітульного дому і на горищі перед церквою, а ми не мали пожежної сторожі, ні більшого збірника води, ні помочі від людей, тільки кілька сусідів та мешканців дому могли погасити чи обмежити вогонь і в дві години після початку пожежі всі спокійно вернулися до своїх занять”. Док. № 17 Ч. 78 Чит. 11.ІХ.1941 Тризуб без хреста Не знати з якої ініціативи і для якої причини укр[аїнські] патріоти носять часом малу відзнаку тризуба без хреста. Коли св. Володимир і по ньому усі укр[аїнські] князі уживали яко державного знамени тризуба з хрестом, треба признати, тризуб без хреста за символ повороту до поганства і за сумний признак переваги безбожницьких течій серед нашої нещасної суспільності. Може бути, що приклонники того поганського символа відкликуються на те, що такого тризуба уживала укр[аїнська] Центральна рада з 1917 і 1918 р. Таке оправдання не мало би ніякої рації. Центр[альна] рада допустилася много ошибок і, зокрема, під впливом засідаючих в ній безбожників спричинила національну руїну і помогла большевикам запанувати над Україною. Хотіти повторювати її ошибки було би нерозумною політикою. Подібним проявом безбожництва буває заступлювання словом “Слава Україні” відвічну похвалу віддавану Христу: “Слава І[сусу] Христу!”. Очевидно, ніхто з українців не може мати нічого проти поклику “Слава Україні”, але тим словом заступити акт релігійного прославлення Христа є виразною тенденцією усунути Христа і поставити батьківщину на його місце, значить є ознакою виразної безбожницької тенденції, що обманює наївних українських патріотів. Україна не може взагалі існувати як самостійна держава, а тим менше може бути славною державою без волі Царя царствующих і Господа господствующих Предвічного Бога І. Христа, нашого Спасителя, Батька і Пана. Взиваю усіх християн єпархії поборювати ті два прояви безбожництва в практиках укр. патріотизму. Від М.О. У Львові 6.ІХ.1941 † А. (Митрополит Андрей Шептицький. – прим. ред.) Публікацій не виявлено. Відзнаку тризуб носили на головному уборі – “мазепинці” – поліцаї української допоміжної поліції. Док. № 74 [...] 1944 Сьогодні, в четвер 27.VІІ., німці опустили Львів і по 6-ти ночах, 5-ти днях, перебутих в пивниці, ми вийшли на світло денне. Від 24.VІІ німці задержували ще часть міста і фронт переходив, здається, через мій город [= сад] і площу св. Юра, хоч й трудно було зорієнтуватися. [Вставка у тексті записів]. Крім того, по ревізії забрали мені много інших ще приватних і консисторських паперів. Коли в кілька днів пізніше арештували мене і вивезли вглиб Росії, забрали з моїх документів кілька скринь. Більшу часть митроп[оличого] архіву і всі документи зібрані мною від десяти літ. Здається під претекстом, що це мій особистий архів, бажаючи в ньому находити докази на мою вину може у великій части у [= через] незнання, архіви ці зложено в департаменті поліції в Петрограді в ряді дуже приличних і порядних шаф. Коли 1917 вибухла революція, толпа, підбурена правдоподібно самими аґентами поліції, кинулася на поліційні архіви і зачала їх нищити. Затирати сліди діяння поліції і охрани [= охранки] було очевидно роблене в користь поліції. Деякі молоді научні робітники Академії наук, довідавшися про це, спасли більшу часть тих архівів і перенесли їх до Академії наук, де я бачив кількадесять шаф з поліційних архівів. Кілько моїх архівів могло тоді згинути, трудно знати. За временного правительства увільнений з неволі, я відвиджував в Петрограді президента Академії наук Шахматова з проханням передати мені мої архіви. Він позволив мені їх оглянути. Були наново зложені в бляшані скриньки і куфри, в яких були взяті зі Львова. Находилися в великім неладі. Видно було, що вирвано їх з рук толпи, що їх нищила. Більшої части архіву я тоді не знайшов, переглянув то, що мені показали, обіцяючи відіслати то в слушную пору до Львова. Не віднайшов я в тих архівах кілька цінних унівських друків з кінця ХVІІ ст., які я перед війною набув в Москві у антиквара. Унівське “Учительне Євангеліе”, примірник знаменито захований, я набув в однім з великих антикварів німецьких. Не віднайшов цілого ряду конволютів митрополичого архіву, який перед війною ще находився у мене, мені особисто відданий пралатом Петрушевичем. По моїм повороті до Львова, вибрався директор Свенціцький до Москви і Петрограду, щоб від уряду Совєтів видобути взяті зі Львова з музею різні документи і збірки, як і не менше цілий Ставропігійський музей. Тоді вдалося і мої документи видобути під претекстом, що вони є власністю музею, митрополитові не були б нічого звернули. Вони сьогодні в митроп. архіві враз з кількома документами відполяглися до заряду [= управління] польського королівства за Александра І, які через ошибку до моїх актів долучили. Для пам’яти, а може ще й для дальшого упоминання запишу тут дещо з актів, про які пам’ятаю. 1. Копії на машині римських актів, письма Аркудія до митрополита Фотія. 2. Документи на кільканадцять сторін маґістрату Києва. 3. Кільканадцять грамот номінації парохів і деканів з підписами Варлаама Шептицького і дуже гарно захованими печатками. Така сама збірка грамот Льва Шептицького. Обі ці збірки мали служити в процесі митрополита Льва, яко коад’ютора митрополії, в процесі з Володковичем. Львів. 31.VІІ.1944. Публікацій не виявлено. Йдеться про Архів історії Унії, який містить документи, зібрані в 1928–1939 рр. Вони зберігалися частково у палаті Митрополита, частково у приміщенні консисторського архіву. В кінці 1938 р. вирішувалося питання про передачу Архіву разом з бібліотекою Львівському “Студіону”. Однак, на час Другої світової війни Архів, як свідчить запис, залишався у митрополії, і робота над його опрацюванням продовжувалася. [...] Заслуговують на увагу також описи подій 24–27 липня 1944 р. – вступ червоної армії до Львова. Згідно з офіційною радянською версією війська увійшли до міста 27 липня вулицею Личаківською. Лише в науковому виданні “Історія Львова у документах і матеріалах” (К., 1986. – С. 225–226) повідомляється, що бої за місто точилися з 22 до 27 липня. Митрополит Андрей Шептицький. |
 ч
|
 |
|