Тимофій Гаврилів

ПІСНЯ ПОВЕРНЕННЯ

поверни мене у місто твоє, поверни мене у місто, де є
чарівні імена,
перетворяться на іменники.
поверни мене у місто своє, поверни мене у місто, що є
межи ріками,
під повіками
дивогір.
поверни мене у місто моє, поверни мене у місто, там є
чудо-ратуша,
кажуть; радуйся,
ой радуйся, земле,
весело,
місяць
веслами
там життя таке, мов метафора,
там верба розмовляє з явором,
там співають пісні, там римується сніг
із фокстротами ніг,
і хто б міг
подумати –
там ведмідь у литаври б’є,
цап-музика цигикає
– гей–
на скрипоньку
там поети живуть, там, зустрівшись, бонжур – так вітаються
там літає пегас і у парку на вас
чекає чортове
колесо,
поверни мене у місто, що ти сотворив його, помісти,
чудодійнику Боже,
між його перехожих.

ТРИ ДОРОГИ ПОВЕРНЕННЯ

ПЕРША
Я люблю писати про тебе –
вулиці, чорнокорі дерева;
ти зникаєш за мурами, що
об них розбиваються звуки
містечкових мелодій, об них розбивається

слово,
яке промовляєш;
все одно їх знесуть,
але доти тебе не залишиться, скажуть:

його не було ніколи.

ДРУГА
Ми відповідальні
за слово, що кажемо,
за усміх, який не відбувся,
за погляд, який обіцяє,
чому здійснитися
і не здійснитися –
ми колись-бо назавжди
повернемось в місто
бузинового цвіту,
колись

назавжди

вернемось

в місто.

ТРЕТЯ
Коли ми заходимо
далеко,
то згадуємо тебе –
як добре, що є куди
повернутися.
Може трапитися, що одного разу
ми зайдемо далеко –
далеко так, що
забудемо про тебе.
Але не з того банно –
бо колись
ми можемо вертатися до тебе,
але тебе не буде
і не буде нікого,
хто б вийшов назустріч до нас
і сказав:
його тут немає
і: ваші оселі порослі роменом
і: ваші сади подаровано крукам на гнізда.