Віктор Неборак
Детектив
(відеокліп)
Я був запрошений в “Дністер” – про це ще скаже преса.
– Дубль перший! Тиша! Ейн, цвей, дрей... “Вас вже чекають, сер!”
Мене чекали у “Дністрі” Ірена-поетеса,
авантюрист Іван-Бакштейн і Юзьо-мільйонер.
Я увійшов, як Бельмондо, всміхнувся піаністу,
я чемно привітав усіх... Стоп! К бісу Бельмондо!
...я йду, як юний терорист у нетрях “Інтуриста”,
ще вокаліста зіб’є з ніг на верхній ноті “до”!
Троянди – дамі, вам – “здох пес”! Метелик. Камізелька.
Слабка тінь уст. Шампана шал. Пляшки і тарілки.
– Як добре, що усе це є: жінки, вино і спека!
(Хоч я насправді пив “Байкал” і думав – “мудаки...”)
Наш режисер – старе мурло: і все це блеф, панове!
Він з нами зняти захотів німецький детектив.
Та гіпнотично за вікном зависли очі Львова!
І я палю цигарку “Львів” під звуки групи “Львів”!
Дівчата-лялі смокчуть бар і смокчуть джентльменів,
у джентльменів чорна крив, немов гречаний мед.
Іван шепоче в ритмі “вальс”: “Я вас хочу, Ирена!”
А Юзьо-мільйонер зайшов в жіночий туалет.
Чарівний світ! Бріджіт! Лоліт! Панчохи! Унітази!
Не верещіть, дитя моє, – пре з мене олів’є...
Класичний кадр! – секс-бомби, yes! Напружуючи м’язи,
витискуйте лайно своє, де мільйонер блює!..
Зливайте воду!.. Юзьо щез. Ірена – незрівнянна.
Що далі? “Любий, я твоя!” Іван у трансі стих,
і рівно через п’ять секунд Івана-наркомана
пускаю чорним ліфтом я до Бога і святих!
А все це кодло п’є, жере, п’яніє, продається,
і не підозрює воно, що станеться за мить...
Я залишаю дипломат – “я залишаю серце!” –
розбивши тьми нічної дно, мій “мерседес” летить...
СЕРЦЕ, КИНУТЕ В ЮРБУ, ВИБУХАЄ: – БУ!-БА!-БУ!
..................
Небо повне ірами тріпотіло крилами
а на очі падали пальці наче ангели
про кохання і про гай ротик про читай...
1988
Катастрофа
(версія вулиці Академічної зразка 1993 року)
Літак, розламаний навпіл, поїдає прозорість, він
завис між “Інтурою” та “Україною”, остів
падіння не зауважує, здриги бруку і стін
гасять п’яні підошви тубільних сяйливих монстрів.
Потоки пива, потоки поту, хід магнетичних ніг,
час, розклеєний, як афіші, гроші, колеса, трійло...
Каравела консерваторії випускає за тілом тіло
людиноподібних звуків, зітхань, верещань і втіх.
Мисливці перемішалися з гречкосіями і кочівниками.
Генетичні завихрення у пошуках форм.
Філармонію вгору видовжує хор і пізніше фурор,
а пресує пустеля ночі, вивертаючи стелі у ями.
Будівлі обростають морфічними стеблами снів,
будівлі викидують приблудні душі на брук.
Пальта будівель – сірі, перуки занедбано, друк
на візитівках свіжий. Декілька чорних слів.
Вулиця (чи проспект) з привидами дерев
виношує в собі яйця офісів, банків
і борделів. П’ять псів – зграя панків –
перетнуло вулицю. Впало, затарахкотіло “пся крев!”
Польськість вилазить. Німецькість зраджує. Українськість хропе.
Піратські фільми “на русском” будують мости у макітрах.
Галичина, як море колій, шляхів і т.д. і т.п.,
огортає. Домашньо, затишно, наче градусам у півлітрах.
так ми, панове, подорожуємо в абсолют
між Галицьким ринком і коридорами бібліотеки Стефаника.
Наші могутні нащадки дадуть нам у зад салют,
сподіваюсь. І крапка. І обійдемось без пам’ятника.
