Сергій Дацюк

Зовнішнє управління

Езотеричне знання, що передавалося жерцями черговому фараону, полягало в наступному: “Ним управляють усі, він не управляє ніким”.

Тома Кемпійський у трактаті “Про наслідування Христу” зауважує: “Людина пропонує, а Бог панує, і Його шлях не шлях наш...” (Homo proponit, sed Deus disponit”, “Человек предполагает, а Господь располагает”).

Михайло Булгаков у романі “Майстер і Маргарита міркує: “...Даруйте, – м’яко відгукнувся незнайомець, – для того, щоб управляти, потрібно, врешті решт, мати точний план на бодай якийсь, пристойний термін. Дозвольте ж вас запитати, як же може управляти людина, якщо вона не тільки позбавлена можливости скласти який-небудь план хоча б на сміховинно короткий термін, ну, років, скажімо, на тисячу, але не може ручатися навіть за свій власний завтрашній день? …І все це закінчується трагічно: той, хто ще недавно думав, що він чимось керує, виявляється раптом лежачим нерухомо в дерев’яній скрині, і навколишні, розуміючи, що користи від лежачого немає жодної, спалюють його в печі...”.

Цю ж думку можна висловити простіше: “Озирнись навколо себе – чи не має хто тебе”. (“Оглянись вокруг себя, не е..т ли кто тебя”).

Або складніше : “Хто думає, що кимсь або чимось управляє, не знаючи водночас, хто або що управляє ним, той ніким і нічим не управляє”.

Усі ці вирази тією чи иншою мірою передають протягом багатьох тисяч років стійке уявлення про те, що не існує ідеальної ситуації управління: або є кілька управляючих систем, або розглянута управляюча система є також і управляємою [1] системою. Припущення ідеальної ситуації, коли є один управляючий і один управляємий, неадекватне для більшости ситуацій управління. У даній роботі ми спробуємо показати, що для опису управлінської ситуації недостатньо використовувати уявлення про об’єкт управління і управляючу систему.

Ми будемо розуміти управлінську ситуацію як позиційне співставлення об’єкта (-ів) управління, центру (-ів) прийняття рішень і відповідних їм фокусів управління з урахуванням управлінських часу і простору. Базове поняття, використане у цій роботі, – фокус управління. Ми принципово відмовляємося від терміну “управляюча система” як недостатнього для опису будь-якої ситуації багатофокусного управління. Тобто термін “управляюча система” не дає змоги зрозуміти, що мається на увазі: система процесів управління одного або різних фокусів стосовно об’єкта управління, система центрів прийняття рішень або системний зв’язок тих і инших. Ми також стверджуємо, що ситуації однофокусного управління є дуже рідкими і, як правило, пов’язані або з відсутністю інформації про инші фокуси управління, або, що ще гірше, із втраченою ситуацією управління, коли такі фокуси управління відомі, але з тих чи инших причин не враховуються.

У цій роботі ми будемо спиратися на прийняті в близькій нам управлінській теорії засади:

1) Управляти можна об’єктом, що рухається (розвивається), тобто процесом цього руху (розвитку). Нерухомим об’єктом управляти не можна.

2) Дійсності – об’єктна (характеристики і якості; проекти), ідеологічна (цінності і норми; ідеології), управлінська (цілі і процеси; програми), організаційна (засоби і завдання; плани) – є різними, вимагають різних означень і різних мов опису.

3) Об’єкт управління повинен бути захоплений управлінським мисленням цілком. Не захоплений цілком об’єкт не дозволяє говорити про управління – тільки про вплив.

4) Керівництво пов’язане з організаційним підпорядкуванням цілям організації і відмовою співробітників організації від своїх персональних цілей. Управління пов’язане з погоджуванням мотивів співробітників з цілями організації, із включенням їх у зовнішні процеси.

Фокус управління

Управлінський об’єкт (об’єкт управління) – фіксована управлінськими діями сукупність. У певному сенсі ми можемо говорити про управлінську апперцепцію об’єкта – об’єкт виникає з управлінських дій. Те, чим ми управляємо, і що зберігає цілісність протягом процесу управління, і є управлінський об’єкт.

“Фокус управління” – термін, що використовується у методології управління для позначення “кута управлінського зору”, спрямованого на об’єкт управління. Залежно від вибору позиції того або иншого фокусу управління у тому ж мисленні, розмові, дії, ми будемо по-різному розуміти той самий предмет, що стосується ситуації управління.

Насамперед, фокус управління для збереження ситуації управління стосовно даного об’єкта повинен захоплювати об’єкт управління (O) цілком. Часткове захоплення об’єкта управління різними фокусами управління (1 і 2) призводить до руйнування або управління, або самого об’єкта. Причому фокус управління 1 може бути реальним, а фокус 2 – потенційним.

Управлінське захоплення об’єкта насамперед фіксує сам об’єкт, створює його цілісність, дозволяє виділити дійсність об’єкта. Можна впевнено стверджувати, що тільки управлінська діяльність уперше створює дійсність об’єкта, оскільки тільки вона пов’язує характеристики об’єкта з процесами, що впливають на його рух (розвиток) до ідеального (бажаного) стану об’єкта.

По-друге, фокус управління визначається ідеологією центру прийняття рішень. будь-який об’єкт ми можемо включити в ту або иншу картину світу. Позиція об’єкта управління в картині світу управляючого і є засадничою підставою управління. Проекція об’єкта на картину світу управляючого є ідеологічною дійсністю.

По-третє, фокус управління вказує на мету (F) і визначає собою управляємі процеси (F’, F’’), що сприяють рухові або розвиткові об’єкта в заданому (управляємому) напрямі. Проекція об’єкта на цільовий ідеал і процеси, що сприяють досягненню ідеалу, являють собою управлінську дійсність. Управлінська дійсність у різних фокусів – одна і та ж. Проте, вона може бути обмежена для управляючого баченням одного (або не усіх) фокусів у втраченій ситуації управління. Тоді різні центри прийняття рішень діють в управлінській дійсності, що сприймають по-різному.

По-четверте, фокус управління вказує на організаційну структуру управління – центр прийняття рішень (B). Проекція центрів прийняття рішень і їхніх оргструктур на об’єкт визначає організаційні дійсності. Зверніть увагу, що в даному випадку, на відміну від способу представлення инших дійсностей, ми робимо проекцію оргструктури на об’єкт, а не навпаки. Цим ми вказуємо на те, що після того, як створено оргструктуру, вона виявляється більш штучною, ніж сам об’єкт: може “жити своїм життям”, ставити собі не зв’язані з об’єктом цілі і т.д. У кожного фокуса – своя оргдійсність.

Для того, щоб управляти об’єктом, потрібно охоплювати думкою певну тяглість простору і часу стосовно об’єкта. Щоб побудувати домінуючий фокус управління з лідируючим центром прийняття рішень, необхідно відновити ситуацію управління в управлінських просторі і часі.

Управлінський час це багатомірна структура включеностей об’єкта управління з боку фокуса управління в певну досить складну структуру часу, співмірну об’єктові. В управлінському часі значення має не величина часового періоду, а об’ємне уявлення про час кожного процесу щодо об’єкта. Наприклад, для країни як об’єкта управління, виграє не той фокус управління, де є розрахунок на більш тривалий термін, а той, котрий враховує і термін 1 рік, і термін 5 років, і терміни 20-30-50-100 років.

Це обставина також важлива і для конкуренції традиційного адміністративного і цільового корпоративного управлінського часу в сьогоднішній ринковій ситуації. Адміністративний час пов’язаний із жорсткими малорухомими процедурами планування: якщо в адміністратора 1 січня є план на рік, то 30 грудня в нього є план тільки на день. Тоді як у корпоративному цільовому управлінні і 1 січня, і 30 грудня може бути річний план. Таким чином, адміністративна держава і корпорації діють у різній структурі управлінського часу.

Управлінський простір описується включенням об’єкта в процеси управління стосовно обраного центра прийняття рішень. Управлінський простір – це кількість процесів, з якими працює даний фокус управління. Управлінські простори різних фокусів можуть порівнюватися. Наприклад, для країни як об’єкта управління, виграє не той фокус управління, у якого більше оргресурсів, а той, який працює з більшою кількістю процесів, що впливають на об’єкт і сприяють його цільовому рухові (розвиткові).

Управлінський суб’єкт – ретроспективно сконструйоване з різних фокусів управління активне джерело управління або домінуючий фокус управління (лідируючий центр прийняття рішень).

Управлінська ситуація це опис з позиції одного фокуса (нашої позиції розгляду) ідеологічної, об’єктної, управлінської й організаційної дійсностей у всіх відомих фокусах управління стосовно деякого об’єкта або об’єктів в управлінських часі і просторі.

З цього погляду управління може бути зрозуміле як формування напряму руху або процесу, що впливають на який-небудь об’єкт. Управління найбільш адекватно може бути розглянуте в багатофокусній ситуації управління через аналіз процесів і цілей, тобто в управлінській дійсності. Управлінська дійсність для усіх фокусів управління повинна розглядатися як спільна, хоча деякі центри прийняття рішень можуть “бачити” цю дійсність частково. У той час як організаційна дійсність у кожного фокуса управління своя.

Управління організацією полягає в залученні організації в процеси стосовно об’єкта управління. Цікавою є проблема: де перебуває позиція управляючого (центра прийняття рішень) стосовно його оргструктури (організації)? Зверніть увагу, що в наших позиційних схемах організаційна структура ніяк не виділена. Фактично організаційна структура збігається з фокусом управління. Це означає, що процеси, якими ми намагаємося управляти, і процеси, що відбуваються в організації, повинні бути одними і тими ж. Для того, щоб управляти якими-небудь процесами, ми повинні відтворювати ці процеси в себе в організації.

Персонально управляючий, як правило, залишає межі території (приміщення) організації для здійснення зовнішньої комунікації і власне участи в зовнішньому протіканні управляємих процесів. Якщо змістовні [2] співробітники (підлеглі, виконавці, крім персонально управляючого) не включені в зовнішні процеси, якими організація намагається управляти, якість такого управління невисока. Ситуації, що виникають у випадку самостійного виходу підлеглих назовні організації: 1) вони можуть виявитися сильніші за свого керівника, створити більш сильний фокус управління, вийти з організації і створити свою організацію; 2) вони можуть використовувати зовнішні управляємі організацією процеси для рефлексивного управління своїм керівником усередині організації; 3) вони можуть замінити свого керівника в цій організації; 4) вони можуть виявитися просто більш інформованими, якщо їхній керівник досить сильний в управлінському сенсі, щоб переграти їх і поза ситуацією організаційного управління.

В управлінській дійсності багатофокусного управління розвиток об’єкта є більш складним, ніж у ситуації уявного (який частіше не є таким) однофокусного управління. 1) Ми описуємо об’єкт не один раз, а стільки разів, скільки фокусів управління складають управлінську ситуацію. 2) Рівно ж ми описуємо в кожнім фокусі управління науковий прогноз (природний рух або розвиток об’єкта) у картині світу кожного з фокусів. 3) Подібним чином ми описуємо ідеальний стан об’єкта для кожного з фокусів. 4) Для кожного з фокусів ми описуємо відмінність ідеалу від природного прогнозованого майбутнього стану (розвитку) об’єкта. 5) У кожному фокусі ми оцінюємо відповідний ідеал на реалізовуваність (інвентаризація сприяючих ідеалові процесів, врахування відсутніх процесів, ініціювання нових процесів, планування заміщення небажаних процесів бажаними). Також ми робимо порівняльний аналіз потужности розгорнутих процесів у різних фокусах. 6) Переведення проблем у завдання (які процеси і як варто підтримувати, які процеси і як необхідно блокувати, які потрібно ініціювати і які – заміщати), проблемний аналіз инших фокусів. 7) Розробка проектів і програм, що на підставі вищевикладеного створюють домінування нашого фокуса в нашому напрямку розвитку, облік проектів і програм инших фокусів.

Ціль у даному випадку розуміється як осмислений намір, що передбачає комунікативну колективну дію, тою чи иншою мірою забезпечений засобами і стосовно якого вирішується проблема реалізовуваности. Цілі бувають зібраними (колективна сума при відсутності цільової комунікації), ретроспективно стверджуваними, маніпуляційними (заявленими як одне і що досягаються як инше), помилкові (мало або зовсім не осмислені).

У ситуації багатофокусного управління ми маємо справу з зібраною метою, коли реалізований стан або положення є несподіваним для всіх компромісом, якого ніхто окремо не хотів. В історичному описі багатофокусного управління зібрана мета дуже часто представляється ретроспективно як приналежна домінуючому за фактом фокусові управління. Якщо домінування якого-небудь з фокусів управління є очевидним, то ситуація управління для инших фокусів найчастіше є втраченою.

Для опису фокуса управління розмежуємо конкурентне управління і зовнішнє управління. Зовнішнє управління – це коли захоплений фокус (2) являється усередині зовнішнього фокуса (1). Тобто захоплений фокус опиняється в об’єктній дійсності. На позиційній схемі його можна розглядати як поміщений в об’єкт.

Багатофокусне управління – ситуація управління, де більше ніж один фокус управління. Далі ми розглянемо різні типи багатофокусного управління – зосереджене, розосереджене і розподілене управління.

Зосереджене управління ця наявність декількох фокусів управління (1, 2, 3) стосовно одного об’єкта (O).

Розосереджене управління ця наявність декількох об’єктів і відповідних їм фокусів управління стосовно деякого центра прийняття рішень.

Розподілене управління – перетинання фокусів управління (1, 2), коли здійснюється взаємодія управлінських процесів, відбувається передача цілей з різних центрів прийняття рішень, і ці цілі різних фокусів конкурують поза центром прийняття рішень. Розподілене управління в основному застосовується для мережевого управління, коли об’єкт управління є рухливим, змінюваним, нечітко заданим або віртуальним. У такому випадку управління здійснюється не на процесному рівні, а на рівні цілей. Вектор B для фокуса 1 буде обмеженням фокуса 2 і його вторгненням, вектор A для фокуса 1 буде вторгненням у фокус 2 і його обмеженням.

Мережеве управління – поєднання розосередженого, зосередженого і розподіленого управління. Розподілене управління в мережевому управлінні задається цільовими процесами, цілі яких можуть передаватися з фокуса у фокус, відбиратися (фільтруватися).

Розподілене управління в мережевому управлінні описується тільки в цільовий (управлінській) дійсності. У мережевому управлінні зникає власне об’єкт управління й оргструктура. І об’єкт і оргструктура управління являють собою мережу. Виділення зони розгляду (ділянки мережі) конституюють віртуальний об’єкт управління. Виділення технологій і ресурсів організаційного захоплення об’єкта конституюють віртуальну організацію. Мережеве управління створює специфічний управлінський простір, де всяке управління передусім не є системним, не є ієрархічним, не спрямовано на стійкий об’єкт, не є предметним.

Для опису фокуса управління має значення розмежування зовнішнього управління і управління. Зовнішнє управління поміщає захоплений (внутрішній або управляємий) фокус в об’єктну дійсність при частковій втраті инших дійсностей. Об’єктом можна обмежено управляти, перебуваючи усередині нього, тобто з захопленого фокуса. Причому слово “перебуваючи” означає не просторову присутність, а присутність як позицію мислення і дії. Далі ми будемо використовувати позиційне конституювання понять (коли поняття буде залежати від того, де ми вибрали позицію розгляду).

Розуміння ситуації управління пов’язане з вилученням позиції розгляду з власного фокуса управління, обліку усіх фокусів управління і управляємих ними процесів, аналізу прийнятих рішень у відповідних фокусах і в нашому фокусі.

Відновлення ситуації багатофокусного управління

В основі відновлення ситуації багатофокусного управління лежить наступне. Кожен фокус управління вибудовує свої цілі, управляє відповідними процесами, формує, рухає і розвиває об’єкт управління у своєму специфічному напрямку. Бачення цілісної ситуації управління в кожному з фокусів досягається шляхом управлінської рефлексії, позиційного аналізу управлінської ситуації у всіх чотирьох дійсностях. Ситуація багатофокусного управління кожен момент втрачається в будь-якому окремо узятому фокусі і повинна відновлюватися нами заново стосовно будь-якого прийняття рішення в одному окремо узятому (нашому) фокусі управління.

Тим самим ми операціонально задаємо рефлексивне управління через поняття “фокуса управління”. Рефлексивне управління – це управління, що шляхом рефлексії вилучає позицію розгляду зі свого фокуса управління, описує усі фокуси управління в чотирьох дійсностях, управлінських просторі і часі і на підставі цього, повертаючись у свій фокус управління, формує рішення, що сприяють позиціонуванню цього фокуса управління стосовно инших фокусів.

Що таке втрачена ситуація управління, ми покажемо на прикладі футболу. Скільки фокусів управління у футболі? Спочатку здається що їх два – кожна команда представляє собою фокус управління, а вся инша ситуація гри –вболівальники, судді, тренери – не більш, ніж прикра перешкода для чистої гри. Однак футбол не просто гра на футбольному полі. Варто розглянути її в більш широкому сенсі – як соціальну гру, де фокусів управління не менше семи: два фокуси управління футбольних команд, два фокуси управління тренерів, два фокуси управління вболівальників і один фокус управління суддів. На користь саме такого бачення футбольної гри свідчить той простий факт, що в теленовинах дії вболівальників, тренерів і суддів обговорюються не менше, ніж дії самих футбольних команд.

Відновлення ситуації управління повинне відбуватися постійно. Підкреслимо ще раз, це пов’язано не з тим, що ми знайомимося з новим для нас об’єктом управління, куди нас, наприклад, призначили менеджером. Відновлення ситуації управління в багатофокусному управлінні повинне відбуватися при будь-якому прийнятті рішень, тому що за час, що пройшов з попереднього прийняття рішень, ситуація завжди міняється, тобто кожний з инших центрів прийняття рішень у відповідних фокусах управління зробив якісь дії, що змінили ситуацію, плин процесів, пов’язаних з об’єктом, а значить і сам об’єкт. Не роблячи відновлення ситуації управління, ми працюємо у втраченій ситуації управління, коли наші рішення будуть неадекватні об’єктові, процесам, тобто не приведуть до цільового руху, що пізніше може бути осмислений як розвиток об’єкта.

Відновлення ситуації управління тільки породжує питання про вибір тієї або иншої позиційної стратегії. Ми продовжуємо використовувати так називане позиційне конституювання для розрізнення позиційних стратегій.

У багатофокусній втраченій ситуації управління зберігати свій центр прийняття рішень у тій або иншій мірі незалежним організаційно можна лише реагуючи на дії инших центрів прийняття рішень. Така позиційна стратегія є стратегією реагування або реакційною стратегією.

Після відновлення ситуації багатофокусного управління перед нами відкривається вибір позиційних стратегій – конкурентне управління, підлаштування або надбудова.

Конкурентне управління, підлаштування і надбудова

Конкурентне управління – позиційна стратегія, при якій ситуація управління постійно відновлюється на рівні утримання нашого фокуса управління як конкурентного з иншими фокусами. Ще це називається “маневруванням” або “грою на протиріччях” инших фокусів. Така позиційна стратегія здійснюється шляхом змістовного, оргструктурного або компенсуючого ресурсного зрівняння. Тобто програш в одному компенсується перевагою в иншому. У конкурентному управлінні немає зовнішнього фокуса, немає зовнішнього управління. В конкурентному управлінні можуть бути провідний фокус та ведені фокуси.

Надбудова – позиційна стратегія, при якій наш фокус управління являється надбудованим за рахунок сильної стратегічної гри, більш могутньої оргструктури або ресурсної переваги. Надбудова можлива шляхом виграшу в конкурентному управлінні рівних фокусів (конкурентна надбудова) або за рахунок захоплення якого-небудь фокуса або фокусів у якості внутрішніх (зовнішня надбудова). Таким чином, надбудова може здійснюватися як у ситуації зовнішнього управління, так і в ситуації конкурентного управління. І це різні типи надбудови.

Підлаштування – позиційна стратегія, коли добровільно поміщають свій фокус управління усередину якого-небудь з домінуючих фокусів, домагаючись у такий спосіб домінування над иншими, але виявляючись у повній залежності від цього домінуючого фокуса. Підлаштування завжди пов’язане з зовнішнім (не нашим) управлінням.

Домінування фокуса в багатофокусній ситуації управління породжує в конкурентному управлінні провідний і ведені фокуси, у ситуації зовнішнього управління – зовнішні, серед яких надбудований, і внутрішній (захоплений) фокуси.

Надання можливости для захоплення нашого фокуса управління (2) разом з об’єктом управління (O) иншим фокусом управління (1) створює управлінську ситуацію підлаштування. Та ж ситуація, але коли позиція розгляду знаходиться в зовнішньому (нашому) фокусі (1), є зовнішньою надбудовою. Підлаштування – це визнання й організаційне оформлення зовнішнього управління, коли ми переносимо управління на инший рівень, дозволяючи домінуючому фокусові вирішувати питання конкурентного управління з иншими зовнішніми фокусами без нашої участи, потрапляючи до домінуючого (зовнішнього) фокуса в залежність. При цьому захоплений фокус опиняється в об’єктній дійсності і відбувається часткове зведення инших дійсностей до об’єктної.

Багатофокусне управління створює також ситуацію конкуренції різних фокусів управління за об’єкт у формі протиставлення, коли жоден з фокусів не знаходиться в ситуації зовнішнього управління. Ця конкуренція досить часто перетворюється в стратегічне суперництво або навіть протистояння. Фокус управління 1 протистоїть фокусові управління 2 із приводу об’єкта (O).

У багатофокусному управлінні цілком застосовною є теорія конфліктів. Уявимо собі, що в приведеній вище схемі з’являється ще один фокус управління, тобто усього їх стає три. Коли конкуренція двох (1, 2) дає шанс третьому (3), і цей третій користується цим шансом для домінування, виникає ситуація надбудови. Конкурентна надбудова це створення домінування нашого (провідного) фокуса стосовно инших фокусів управління (ведених), що не дають себе захопити.

Такий простий підхід дозволяє найбільше ефективно розглядати будь-яку багатофокусну управлінську ситуацію конкурентного управління через так звану “решітку тріадних взаємодій” з її головним принципом – конкуренція двох дає шанс третьому.

Наприклад на геополітичному полі для України ця решітка тріадних взаємодій буде виглядати так.

Для Росії решітка тріадних взаємодій буде виглядати в такий спосіб.

Тут у кожній тріаді можна будувати свою особливу стратегію поведінки, змістовно розраховуючи процеси кожного з фокусів управління.

Виграшна позиційна стратегія надбудови в конкурентному управлінні може бути описана в такий спосіб:

1) Рішення домінуючого фокуса повинні бути несподіваними для двох инших фокусів;

2) Ці рішення домінуючого фокуса повинні створювати конфлікт між двома иншими фокусами;

3) На всяке зосереджене управління (коли два инших фокуси не є конфронтуючими один одному, тобто їхні стратегії не протилежні) потрібно відповідати надлишково розосередженим управлінням.

4) Зосереджене і розосереджене управління можна надбудовувати більш сильним мережевими

Проте, трифокусна схема аналізу управлінських ситуацій є досить спрощеною. Щоб більш адекватно аналізувати багатофокусні ситуації управління, можна застосовувати простий принцип конфліктології – парнофокусні ситуації управління є стійкими, непарнофокусні – нестійкими. Двофокусна ситуація управління являє собою стратегічний двобій. Трифокусна ситуація управління позиційно дає шанс надбудови для одного з фокусів. Чотирифокусна ситуація управління робить проектний розвиток об’єкта неможливим через складність обліку всіх напрямків руху об’єкта, а також через те, що пари протистояння час від часу міняються.

Стратегія надбудови фокуса над фокусом у ситуації зовнішнього управління складається з захоплення й утримання. Деякі аспекти цього частково описані в таких моїх роботах як “Захоплюючі технології” та “Позиційний аналіз інтриги”.

Багатофокусне управління стосовно країни Україна

Українська держава перебуває на межі між конкурентним управлінням і зовнішнім управлінням. Територія й економіка України управляються Українською державою, США, Росією, Европою. Тобто в геополітичному управлінському просторі ми маємо справу з чотирма фокусами управління – позиційно дуже стійка ситуація управління, де пари протистояння міняються (1-2, 3-4 або 1-3, 2-4). Організаційна структура такого управління різна: українська держава (адмінресурс), США (корпорації, НАТО), Европа (ВТО, ЕС), Росія (електроенергетична, газотранспортна, інформаційна і фінансова інфраструктури).

Політика без’ядерности, нейтральности, позаблоковости була характерна для України в 1991-1996. З погляду багатофокусної ситуації управління це було не що инше як втрачена ситуація управління – повна невизначеність навіть на вербальному рівні.

Політика “багатовекторности”, що була характерна для України в 1997-2000 роках – означала відновлення українською державою ситуації багатофокусного управління. Те, що Сорос називав “торгівлею геополітичним положенням”, було не що инше як спроба, невміла і непослідовна, відновити ситуацію і здійснювати конкурентне управління.

У 2001 році в зв’язку з “касетним скандалом” Україну змусили до вибору позиційної стратегії підлаштування, тобто до переходу в ситуацію зовнішнього управління.

До 2003 року еліта країни розділилася на три великих табори – табір, що відстоює підлаштування під фокус управління США, табір підлаштування під фокус управління Европи і табір підлаштування під фокус управління Росії. Конкуренція позиційних стратегій підлаштування не дозволяє аналітикам побачити головний висновок – позиційна стратегія надбудови поки не може бути запропонована національною елітою, оскільки її найближче завдання – перехід від ситуації зовнішнього управління до ситуації конкурентного управління, від підлаштування до конкуренції.

Цікава динаміка розвитку ситуації багатофокусного управління. До 1991 року ми мали двофокусну схему управління Україною “СРСР-Захід”. З 1991 року ситуація управління для України перетворюється в трифокусну, дуже нестійку: “Українська суверенна держава-Захід-Росія”. Ця ситуація мала всі шанси стати двохфокусною, але в 1998 році вона стала чотирифокусною за рахунок розпаду Заходу на двох найбільших гравців – Европу і США. У 2000 році після посилення впливовости олігархів до загальнонаціонального рівня фокус управління країною подвоюється – “Українська держава” і “Олігархи”. Після цього ситуація зовнішнього управління країною стає п’ятифокусною: США (1), Росія (2), Европа (3), Українська держава (4), Олігархи (5). “Олігархи” – фокус управління, організаційно несамостійний, але справляючий сильний вплив на адмінресурс і ЗМІ.

П’ятифокусна ситуація управління країною є досить нестійкою. Від неї ми можемо перейти або до чотирифокусної (за рахунок знищення фокуса “Олігархи”), або до двофокусної ситуації (“Україна-Европа”). У випадку переходу до трифокусної ситуації управління (при відсутності або США, або Росії, або Европи), ситуація відразу ж стане нестійкою, і в України з’явиться шанс для геополітичної конкуренції. Таким чином, нам для виникнення шансу геополітичної конкуренції, потрібно нейтралізувати одного з гравців зовнішнього управління.

При цьому політика принципово відмінна від управління. Її теж можна розглядати через фокуси управління, але не як конкуренцію за спільний об’єкт, а як спробу управління один одним центрів прийняття рішень. У такій ситуації знаходяться фокус управління “Українська держава” (1) і “Олігархи” (2).

Отже, термін “маніпуляція”, використовуваний журналістами, не є адекватним тлумаченням подій в країні. Маніпуляція означає розходження декларованих цілей і дійсного призначення дій центрів прийняття рішень, що досягається спеціальними засобами рефлексивного управління. На наш погляд, поняття “маніпуляція” є досить слабким і негативно-оцінковим для аналізу управлінських ситуацій. Фактично маніпуляція має місце в ситуації надбудови зовнішнього управління, що не рефлексується усередині захопленого фокуса управління. У ситуації п’ятифокусного управління ми маємо справу з п’ятифокусною маніпуляцією в ЗМІ – “США”, “Росія”, “Европа”, “Українська держава”, “Олігархи”.

Виходячи з поняття про багатофокусне управління, зовсім иншу інтерпретацію отримує так звана політична реформа країни, розмови про яку періодично поновлюються. В організаційній дійсності її пропагують як створення відповідальної влади. Однак питання відповідальности влади (перед яким фокусом управління?) виявляється завуальованим вираженням перерозподілу повноважень між гілками влади без чіткого формулювання цілей. В управлінській дійсності стосовно так званої політичної реформи варто було б розрізнити (побудувати таблицю з трьома колонками): 1) декларовані цілі політичної реформи; 2) дійсні цілі політичної реформи (для двох фокусів “Українська держава” і “Олігархи”); 3) цілі політичної реформи неіснуючого поки фокуса управління “Громадянське суспільство”. Як бачимо, розмова в ЗМІ йде поки тільки у першій колонці таблиці, поза ЗМІ опозиція веде цю розмову у другій колонці, а слід вести у третій.

Якщо ж говорити про мету політичної реформи неіснуючого поки фокуса управління “Громадянське суспільство”, то слід зазначити наступне. Ми перебуваємо в ситуації зовнішнього багатофокусного управління. Оргструктура держави повинна дозволяти постійно відновлювати ситуацію управління і здійснювати стосовно зовнішніх фокусів конкурентне управління. Це можливо тільки тоді, коли ми самі (держава, суспільство й олігархи) представляємо єдиний, управляємий з одного центра прийняття рішень, фокус управління. Це породжує наступні вимоги до оргструктури цього фокуса – одна виконавча влада, одна представницька, одна судова.

Сьогодні ж ми маємо три виконавчі влади (Президент, Адміністрація Президента, Кабмін), два суди (Конституційної і загальної юрисдикції), а в ході політичної реформи ще й намагаємося створити два Парламенти (дві палати) і недієздатний Кабмін (коаліційний). У такий спосіб замість створення єдиного фокуса управління країною, ми ще більше множимо центри прийняття рішень, роблячи неможливим не тільки ситуацію зовнішньої надбудови, але і навіть конкурентної надбудови. При цьому усі виникаючі фокуси управління в “Громадянському суспільстві” є внутрішніми фокусами підлаштування (під США, Европу, Росію).

У такій ситуації зміна позиційної стратегії управління країною можлива за рахунок створення нового фокуса управління “Громадянське суспільство” і навчання нових менеджерів рефлексивному управлінню. Нам потрібно здійснити: 1) перехід із ситуації конкуренції фокусів підлаштування (зовнішнього управління) у ситуацію конкурентного управління, 2) потім до конкурентної надбудови, і 3) тільки потім перейти до зовнішньої надбудови. Усе це окремі великі етапи методологічної і загальнотеоретичної роботи, менеджерської роботи з політичною системою і підготовки нових кадрів.

Здійснення описаних переходів – це вибір еліти, що досягається, швидше за все, за рахунок зміни її поколінь. Як представляється, нинішнє покоління еліти ні світоглядно, ні професійно не готове до цього. З погляду конкуренції внутрішніх фокусів “Громадянське суспільство” і “Олігархи” – це війна на поразку фокуса управління “Олігархи”. Це моральне і фізичне знищення організаційних структур фокуса “Олігархи”. Потрібно також розуміти, що опозиція занадто слабка для створення нового фокуса управління. Опозиція виявилася частково у втраченій ситуації управління, частково в ситуації “конкуренції за фокус підлаштування”. Це також означає, що необхідно готувати нове покоління управлінців, що здатні до рефлексивного відновлення ситуації управління та до здійснення позиційної стратегії конкурентного управління і надбудови як до инших внутрішніх фокусів (“Українська держава” і “Олігархи”), так і в оточуючій їх ситуації зовнішнього управління.

У ситуації багатофокусного управління на рівні країни існує також і варіант переходу на новий парадигмальний рівень управління – об’єкт “країна” може розглядатися як мережа міст у світовій міській інфраструктурі і, відповідно, до нього може використовуватися мережеве управління. Таким чином, на будь-яку дію зовнішніх фокусів управління в ієрархічному (системному) світі ми можемо відповідати діями мережевого управління.

Мережеве управління стає можливим, коли центрами прийняття рішень є міста країни, а це рівень місцевого самоврядування. Потенційно – сьогодні це найбільш сильна позиція конкурентного управління і надбудови стосовно ситуації зовнішнього управління країною Україна. Країна, як мережа міст, може в перспективі переграти будь-яке зовнішнє управління з боку більш сильних і ресурсно забезпечених фокусів управління “Росія”, “США”, “Европа”. Більш докладно про мережеве управління в повній версії статті – http://www.uis.kiev.ua/~_xyz/outside_management.html

---

1. Тут і далі використовується не зовсім звичний для української терміни “управляємий” і однокореневі йому, які методологічно більш точні, ніж похідні від терміна “керований”, оскільки “управляємість” відноситься до управлінської дійсности, а “керованість” до оргдіяльністної (в російській ця різниця: “управляемый” і “руководимый”).

2.Ті, що виконують цільову роботу організації і не є обслуговуючим персоналом.