Оксана Дащаківська

Маніпуляція як легітимаційна технологія

Людина та людські спільноти існують не лише в природному, але й соціальному полі. Перше людина сприймає як даність, те, що не залежить від її волі і є правдивим. Друге ж, навпаки, сприймається як щось неприродне, ненадійне, змінне, неоднозначне. Соціальна дійсність із її нормами та правилами, інститутами та ролями твориться у багаторазових повторах, типологізаціях, форматуваннях і є набутком не одного покоління. Людиною, що приходить у світ, вона сприймається як об’єктивна, але для нормального комфортного існування людини соціальна дійсність з об’єктивної повинна перейти в суб’єктивну. Процес такого переходу включає в себе легітимацію – постійне визнання, виправдання даного соціального порядку.

Значною мірою соціальна дійсність залежить від політичної сфери буття людини. Ця сфера виникає “над” соціальною, створюючи організацію суспільства за допомогою влади. Згодом ця сфера стала ареною для демонстрації різноманітних проектів соціальної дійсности, що втілюються у ідеологіях, політичних програмах. Вона набула ознак інклюзивности, стала важливою для існування решти сфер суспільства. Зважаючи на це, політика стає дуже чутливою до легітимації і має особливо гостру в ній потребу. Легітимація політики відбувається через легітимацію політичних інститутів та ролей політики.

Традиційними та визначальними в політиці є ролі “тих, що володіють владою” та “тих, що підкоряються владі”, одна з сучасних назв цих ролей “еліта” та “народ” (маси). Ті, що володіють владою, легітимуються тими, хто повинен підкорятися цій владі. Політична еліта при цьому є не лише об’єктом легітимації, а й її носієм для всієї системи влади, політичної та соціальної дійсности. Легітимуючи еліту, суспільство таким чином легітимує всю систему влади у її структурному та ідеологічному виявах, і, навпаки, наділяючи систему влади легітимністю, суспільство легітимує її суб’єктів – політичну еліту.

Техніки легітимації, які застосовує еліта, залежать від суті влади, якою вона володіє. Влада – насильство, що діяла до недавнього часу, зумовлювала і специфіку легітимаційних процесів. Стосунки у державі за такого владарювання були засновані на відкритому імперативному впливові, який зводився до застосування насильства (загрози прямого фізичного насильства або економічної сили). Для легітимації монарха чи аристократії достатньою підставою були традиції, харизма (авторитет).

У нинішніх умовах влада змінює дещо свою основу і стає владою-знанням. Застосування насильства елітою у таких умовах приводить до ізоляції цієї групи, виводить цю групу за межі суспільства, “буття – разом”, а значить приводить до розсіювання влади, її втрати. Традиція та харизма є недостатньою підставою для легітимації та доповнюються раціональною легальністю, що засновується на знаннях та калькуляції вигод та витрат. А тому еліта змушена шукати нові технології для своєї легітимности, що будуть впливати на все суспільство, кожного індивіда, засновуватися на співжитті всіх.

У демократичних політичних режимах, де здійснюється влада-знання, громадяни теоретично наділені рівними частками влади у вигляді голосу. Надана кожному частка влади реалізується через опускання бюлетеня до урни під час періодичних виборів. Рівність у демократії гарантується принципом “одна людина – один голос”. Ніхто, крім громадян не володіє голосом, не забирає їхньої частки влади – ні колектив, ні вождь, ні партія. Демократична еліта для свого існування повинна переконати громадян у потрібності свого існування, доцільності здійснення того проекту соціальної дійсности, що його вона пропонує, підтриманні або зміні соціального порядку за її сценарієм. Для цього зазвичай необхідно переконати людей, що вони хочуть саме того, що їм пропонують. Відомий фахівець у галузі управління С. Паркінсон сказав: “В динамічному суспільстві мистецтво управління зводиться до вміння спрямовувати у потрібному напрямку людські бажання. Ті, хто досконало оволодів цим мистецтвом, зможуть досягти нечуваних успіхів”. Головною стратегією управління стає формування норм поведінки, а для легітимности застосовуються соціальні технології.

Однією з найбільш поширених технологій є маніпуляції свідомістю. Маніпуляція – це спосіб впливу на людей через програмування їх поведінки. Цей вплив здійснюється приховано і має за мету змінити думки, мотиви та цілі людей, їх поведінку у напрямку потрібному правлячій еліті.

Маніпуляція, як своєрідна техніка легітимації, засновується на сучасних засобах влади – знаннях. Розвиток знання у сучасному суспільстві призвів до його значної спеціалізації, та до появи експертів у кожній сфері такого знання. Політична еліта є експертом у політичній сфері, а відповідно наділена монопольним правом на доступ та користування певним видом інформації та знань. Виходячи з цього, між елітою та суспільством виникає своєрідний інформаційно незаповнений простір, який і заповнює еліта, відповідно до своїх інтересів. Утворюється паралельна реальність, яку суспільство сприймає як дійсність, і виходячи з цього формулює свої інтереси та потреби. І хоча здається, що нинішній світ буквально завалений інформацією, пронизаний нею наскрізь, для пересічної людини – це не більше, ніж шум на вулиці, бо ж вона не володіє навичками роботи з нею.

Легітимаційні процеси щодо певного явища проходять два основні етапи (поділ є достатньо умовним, визначення черговости етапів також, зазвичай ці етапи є паралельними): етап отримання знань про легітимоване явище та етап – співставлення цінностей, що їх легітимоване явище привносить із собою, із ціннісними сиcтемами індивіда та спільноти. Успішне використання маніпуляційних технологій полягає у вдалому підборі знань, які необхідні суспільству та індивіду для здійснення легітимації. Цей дистанційний простір, що розділяє еліту та суспільство, заповнюється знаннями у формі символів, що спрощують соціальну реальність з одного боку, а з иншого – роблять її ще більш завуальованою. Саме ці структури свідомости діють при ідентифікації соціальної реальности на “дополітичній” стадії розвитку людства, коли люди співвідносять себе з певним родом, племенем. Використання символів, дослідження їх ролі, похитнуло традицію, що панувала до цього у науці: пов’язувати владу передусім з фізичним насильством. У сучасній політичній антропології вважається, що політика виражається через символи і пряме використання сили в політиці є незначним. Хоча матеріальні ресурси залишаються визначальними в політичному процесі, але навіть їх розподіл здійснюється з використанням символічних засобів.

Використання символічних конструктів розпочинається ще на стадії найменування дій, явищ, що виникають у результаті діяльности політичної еліти. Так, назвати події в Чечні “боротьбою з бандитськими угрупуваннями”, “внутрішньою проблемою Росії”, а не, до прикладу, “боротьбою за незалежність” сприяє в легітимації президента та його дій. Використання терміну “деструктивна опозиція” мало за завдання розбудити почуття страху перед руйнуванням, до чого можуть призвести дії такої опозиції, таким чином позбавляючи цю опозицію легітимації суспільства, але наперед легітимуючи дії правлячої еліти у боротьбі з опозицією в ім’я порядку і спокою у суспільстві.

Активно задіюються маніпуляційні технології у час виборчих кампаній, адже вибори у демократичному суспільстві – особливий механізм легітимації політичної еліти. Здається, що громадяни можуть вільно обирати, але ж цей вибір здійснюється на основі знань наданих політичною елітою. Кандидати активно застосовують всі можливі способи, щоб переконати, що саме його (чи його партію) він хоче обрати, тобто індивіду нав’язується бажання. Самі політики замінюються образами, іміджами. І в свідомості індивіда змагаються образ прогресивного та консервативного політика, “надії нації” та “першої особи нації”. Звернення до таких образів пов’язано з особливостями психіки людини, наявністю певних архетипних форм у її свідомості, а образи збуджують асоціацію з однією з атрибутивних ознак такої форми і на підставі цього індивід здійснює свій вибір. Ефективним додатком для маніпуляційних технологій стала іміджологія – наука про створення образів та їх поширення.

Та й самі проблеми, що їх пропонують до обговорення політики, носять символічний характер. Проблема економічного зростання, наприклад, у символічному їх виразі виглядають як проблемами забезпечености майбутнього дітей, питання укладання політичних домовленостей стає питанням безпеки. Використання символів досить часто носить характер дихотомічного структурування світу щодо певної проблеми, таким чином, спрощуючи вибір власної позиції для пересічного громадянина. Але поза увагою громадян залишається величезна кількість інформації, яка може бути більш актуальною для процесу легітимації. Такий спосіб подачі інформації дозволяє співпрацювати з політичною елітою навіть ті групи, які здавалося б перебувають до неї у опозиції. Так, протягом 80-их років урядам Рейгана і Буша у США вдавалося провадити цілком праву соціальну та мілітаристську політику навіть за обставин, коли у громадській думці простежувався сильний зсув у бік соціал-демократичних принципів. При опитуванні переважна більшість підтримувала введення державних гарантій повної зайнятости, державне медичне обслуговування та будівництво дитячих садків, а співвідношення прихильників і супротивників військових витрат складало 3:1. майже половина населення США була впевнена, що фраза “від кожного за здібностями, кожному за потребами” – стаття Конституції США, а не гасло з “Комуністичного маніфесту” Маркса.

Нерідко інформація, що може вплинути на легітимацію правлячої еліти, просто приховується. Яскравим прикладом цього є аварія на Чорнобильській атомній енергетичній станції, інформація про яку приховувалася протягом тривалого часу. Інформативні матеріали, що можуть негативно вплинути на імідж владної еліти, набувають означення “для службового використання”, і, як правило, стають надбанням суспільства у разі появи групи, яка конкурує з владною.

Така прогалина у інформаційному просторі створює місце для появи псевдоінформації, саме в такий момент може з’явитися інформація від опозиційної еліти. Не маючи жодної інформації, індивід і суспільство починають вірити у те, що їм подають. Такою прогалиною скористалися США у випадку з Іраком: Ірак не надав інформації про зброю, США ж надали (правдиву чи неправдиву – це вже инше питання важливо, яке уявлення складається у суспільства), сподіваючись таким чином легалізувати свої наступні.

Використання символів, продукування власних соціальних конструктів стало широко використовуватись з появою засобів масової комунікації, що значно розширює можливості маніпулювання свідомістю людей. Сучасні телекомунікаційні технології роблять всю світову спільноту легко оглядовою, створюють враження, що з поля зору не випускається жодна подія. Стрімкий розвиток інформаційних технологій призводить до заміни багатьох суто міжлюдських взаємозв’язків на технічні. Тепер людина все більше вивільняється від старих соціальних зв’язків, виходить з натовпу, що її оточував фізично. Звертання політичних лідерів до громадян носить особистісний характер, оскільки відбувається в умовах індивідуальної взаємодії між ними за посередництвом телевізора. Зручно вмостившись у кріслі, індивід відчуває свою окремішність та самостійність, сприймаючи інформацію індивідуально, і, як йому здається, раціонально. Особливого значення набувають мегазасоби масової комунікації. Недаремно з’явився вислів “п’ята влада”, під яким розуміється влада медіа. Хоча це не зовсім влада, це додаток до влади тих, хто володіє засобами масової комунікації. Саме тому кожна сила, що прагне щось важити у політичному сенсі, спішить обзавестись власним органом ЗМІ. Фрагментація у сфері мас-медіа, спричинена появою багатьох таких нових джерел інформації, призводить до фрагментації їх аудиторії. Це, з одного боку, зменшує можливість політичної еліти маніпулювати свідомістю у межах всього суспільства, з иншого, це дозволяє здійснювати вплив на певні його групи.

Особливим інструментом у маніпуляціях свідомістю є громадська думка – судження людей, яке видається за колективне, де відбивається ставлення людей до подій та явищ у формі осуду чи схвалення. Громадська думка є регулятором діяльности суспільства. Громадська думка є своєрідною посередницею між свідомістю людей та їх діяльністю. Актуалізована через засоби масової інформації вона створює відчуття спільноти, коли кожен громадян є частиною цілого і змушує діяти як всі. Враховуючи таку її специфіку, політична еліта часто не просто діє відповідно до громадської думки, а формує її. Це завдання не є дуже складним, якщо взяти до уваги поширеність ЗМІ.

Здавалося б, така ситуація може бути характерна для країн на зразок України, де політичні еліти поширюють свій вплив на усі мега-ЗМІ, а рівень свободи слова не сприяє підвищенню функціональної інформованости індивідів. Проте на Заході теж виявляються подібні тенденції, коли завдяки ЗМІ політична еліта має можливість маніпулювати свідомістю громадян. Для нейтралізації ЗМІ необхідна зміна базисних основ діяльности органів комунікацій. Такі органи не повинні керуватися логікою комодифікацій чи адміністрування. Оптимальними моделями для діяльности таких структур є культурні фонди, університети.

У сучасних процесах легітимації застосування технологій маніпуляції полягає ще й у тому, що етап отримання знань про легітимоване явище може зовсім упускатися або підмінюватися етапом співставлення цінностей. Звернення до цінностей дозволяє суспільству позабути про знання, необхідну інформацію. Особливо актуальними є цінності, які виходять з потреб людини, це цінності порядку, безпеки, забезпечености та благополуччя. Національні цінності, що за своїм походженням близькі до родових, займають своє специфічне місце у системі легітимаційних засобів. Здавалося, що у пору глобалізації національні цінності будуть втрачати своє значення. Однак, політична практика засвідчує протилежне, вони залишаються важливими як у внутрішньому полі держави, так і на міжнародному рівні. Тому спостерігається і у демократичних режимах звернення політичної еліти до цінностей, перекриваючи таким чином проблеми, які могли б зашкодити легітимності еліти.

Звернення до цінностей може призвести до непередбачуваних наслідків. Адже це – феномен людської свідомости, який не може бути цілком передбачений і проконтрольований.

Маніпуляція, як легітимаційна технологія доводить свою успішність. Як свідчить досвід при владі протягом багатьох років перебувають люди, що складають серцевину еліти. Можуть змінюватися політичні лідери, формальні лідери держав, проте вони зберігають свій вплив на політику держави, еліта залишається та ж сама. Проте вплив еліти на свою легітимність, застосування маніпуляцій не є тотальним. Існує “область практик” (М. Фуко), в межах якої вплив на поведінку, помисли індивіда та суспільства неможливий, тут кожен вирішує сам. Життєвий політичний досвід, набутий людиною одного разу повинен зарадити у справі “наступання на граблі” у процесах легітимації.