Юлія Кісь

Обережно: маніпуляція!

Психологічна ліквідація неписьменності для виборців

ЩОДНЯ безліч разів ми стаємо об’єктом маніпуляції або ж свідомо чи несвідомо самі вдаємося до маніпулювання ближніми. Загальновизнаним потужним засобом маніпуляції масовою свідомістю є мас-медіа. У період виборів потік маніпуляцій такий потужний, що важливо подбати про те, щоб з об’єкта не перетворитися на жертву. Захистити себе можна тільки знанням – воно дозволить розпізнати маніпуляцію та протистояти їй.

Отже, урок перший, або Як збільшити свою вагомість

Розділ соціальної психології, який зветься конфліктологією, вивчає закономірності зародження, розвитку та вирішення конфліктів. Конфліктна ситуація виникає, скажімо, коли жаданого об’єкта домагаються претендентів більше, ніж один, а ділитися вони не хочуть через жадібність чи не можуть із принципових міркувань. Коли сторони вдаються до активних дій задля вирішення ситуації на свою користь, маємо конфлікт.

Кожна група намагається здобути виграшне для себе становище, яке б збільшувало її шанси на перемогу. Один із таких способів – підвищити т.зв. “ранг” конфліктера. Ранг вищий тоді, коли сторона конфлікту представляє інтереси якомога більшої кількості людей.

Підвищити власний ранг можна, здобуваючи якомога більше союзників. І тут існує чимало способів. Перший – зробити свої мотиви зрозумілими, а головне – привабливими. Тоді люди самі підуть за лідером. Перевага автоматично опиняється в нього, а головне – немає потреби в маніпуляції.

А що робити, коли самі не йдуть? Тоді доведеться виявити наполегливість і винахідливість. Можна, наприклад, союзників “купити”. Успіх цього починання залежить від вмісту кишені та від бажання ділитися ним ще з кимсь.

Можна ще заманити, так би мовити, “на живця”: “Гарна жінка? Вступай до нас – і тобі видамо таку ж!”

Можна просто залякати: “Або ти з нами, або ж начувайся!” (Попрощайся з добре оплачуваною роботою тощо)!

А вже зовсім із категорії “вищого пілотажу” – взяти в союзники тих, хто не зможе відмовитися від такої “честі”, позаяк сьогодні вже покійний.

Прийом дуже дотепний: по-перше, дешево. По-друге – ефективно, бо за гучним іменем – мільйони шанувальників авторитету. Дарма, що фактично до партії входять півтора особи, включно із членами їхніх родин і коханок чи коханців. Головне, попереду нуля поставити кілька одиниць, кожна з яких еквівалентна мільйонам, і на що тоді перетвориться наш маленький нуль?

Можна додати собі значущості, правильно розставляючи акценти. Це дуже добре ілюструє анекдот радянських часів, блискуче втілений під час останніх виборів: “Вирішили США та СРСР помірятися силами, влаштували забіг між своїми лідерами. Зрозуміло, що худорлявий Картер обійшов неповороткого Брежнєва. Наступного дня в американській пресі з’явилося коротке повідомлення: “Тоді-то і там-то відбулися перегони між президентом Картером і генсеком Брежнєвим. Переміг Картер”.

А в радянських газетах: “Тоді-то і там-то відбувся міжнародний забіг між” – далі на цілу сторінку йшов потік славослів’я та перелік регалій – “Леонідом Іллічем Брежнєвим і президентом США Картером. Леонід Ілліч прийшов другим, Картер – передостаннім”.

Як бачимо, спосіб перетворити 6% на більшість винайшли давно.

До прийомів т. зв. “нейролінгвістичного програмування” належить, наприклад, такий: добре відретушований портрет лідера зі штучно допасованою до хижих рис його обличчя доброзичливістю розміщувати поруч із різноманітними символами, зображеннями, які люди сприймають позитивно. Наприклад, поруч зі статтею, присвяченою роздумам цього лідера про державу, під заголовком “Доля України”. Назву великими червоними літерами розмістити над фотографією. У результаті в підсвідомості людини, яка це все сприймає, непомітно утворюється асоціативний зв’язок обличчя та поняття: “Ось тобі, Україно; це обличчя і є твоєю долею!”

Зрештою, можна піти шляхом відлякування потенційних прибічників суперника, свідомо спотворюючи його образ.

Отже, урок другий, або Як принизити суперника

Якщо суперник виглядає надто привабливо в очах більшості, випади проти нього спрацюють бумерангом. Але можна діяти не так брутально, не прямо, а опосередковано. Тут так само є широкий спектр можливостей, межі яких визначають тим, що вважають допустимим в індивідуальних уявленнях про мораль.

По-перше, можна доручити цю тонку справу дуже незалежним журналістам, дозволивши їм навіть для переконливості час від часу дозовану критику на свою адресу, аби надто прискіпливі читачі (слухачі, глядачі) не подумали, що ЗМІ виконують чиєсь замовлення.

Можна продемонструвати непривабливість частини, бодай незначної, прибічників такого лідера – мовляв, “скажи мені, хто твій електорат, і я скажу, хто ти”. А для закріплення, так би мовити, пройденого, можна й кілька провокацій зліпити, лементу навколо них зчинити гучного. Водночас скромно не помічати левову частку електорату суперника, яка і виглядає, і поводить себе цілком пристойно.

Один із механізмів маніпуляції, вживаних у таких випадках, – створення телепередачі, яка буцім репрезентує думку народу з актуальних питань, наприклад, довіри чи недовіри до різних політичних сил. Для цього у відповідному місці встановлюють відеокамеру, до якої впродовж певного часу, скажімо, дня, може підійти кожен, хто хотів би висловитися. Припустімо, що таких було 100 осіб. Із них на користь однієї політичної сили (“партії Х”) сказали щось 90 людей, проти (відповідно, на підтримку іншої політичної сили, умовно, “партії Z”) – 10. Добре видно, що перевага явно на боці перших. Але передача триває в ефірі тільки 5 хвилин і дозволяє показати виступ не всіх ста осіб, а тільки десяти.

Відібрати для ефіру їх можна таким чином: 5 осіб із тих 10, які висловилися проти “партії Х”, і 5, які висловилися на користь “партії Z”. Виглядає так, наче абсолютною довірою виборців користується аж ніяк не перша, а друга політична сила. Саме за таким рецептом з’являються повідомлення про “обвальне падіння рейтингу” противника.

Інший прийом полягає в цинічному змішуванні правди із брехнею (принцип геббельсівської пропаганди). Правду належить казати тоді, коли читач (слухач, глядач) може перевірити істинність почутого, а там, де в нього такої змоги немає, запускати брехню. Припустімо, гине один із кандидатів у депутати. Його смерть – незаперечний факт. Проте у ЗМІ починають “мусувати” тему, кому вигідна ця смерть. Звісно, насамперед супернику. То вже вибори покажуть, що вигідною ця смерть була саме для соратників, які одержали зручну нагоду спробувати знизити рейтинг конкурента. А для самого конкурента реальної загрози не було апріорі, судячи з того, що вибори він виграв із 70-відсотковим результатом. Якщо ж якийсь із прийомів не дає бажаного результату, то, крім нього, є безліч інших, головне – комплексний підхід!

Ще один принцип, сформульований доктором Геббельсом: щоб у брехню повірили, це мусить бути дуже велика брехня. Наприклад, можна розгорнути кампанію проти “антисемітизму” та мало не “нацизму” суперника, дарма, що до його політичної організації входить не один єврей, росіянин, татарин тощо. Справа за малим: створити думку, що неукраїнські прізвища й обличчя цих людей – лишень вміла мімікрія, покликана приховати їхню справжню антисемітську чи вкрай націоналістичну суть. Цей “захопливий” сюжет, мабуть, чекає на нас попереду. Отож, стежте за повідомленнями, допитливі читачі.

А класичний злодійський прийом посилання переслідувачів хибним слідом: “Тримай злодія!” – допоможе вбити відразу двох зайців. По-перше, створити репутацію злодія суперникові, по-друге, відволікти увагу від власних злодійських маніпуляцій.

Урок третій, або Як пересварити суперників між собою

Цю роботу слід здійснювати паралельно до описаного в перших двох уроках.

Можна, скажімо, вдатися до прийому, який продемонстрували енкаведисти на Західній Україні в часи визвольних змагань УПА в післявоєнні роки: переодягнувшись у форму українських повстанців, убивати поляків, і навпаки, руками стероризованих польських вояків “винищувальних загонів” – українців. Тепер варто скористатися не таким кривавим, проте не менш дієвим способом: за першої ж нагоди ширити висловлювання одного з суперників на адресу іншого, злегка переставляючи акценти чи висмикуючи фрази з контексту.

А то й самим зляпати щось, бодай віддалено схоже на стиль висловлювань того, кому приписують авторство – за кордоном видрукувати листівку, в якій від імені одного з суперників виступити проти іншого. При цьому навіть не варто надто напружуватися: темна маса (це ми з вами) і так проковтне. Якщо суперників у такий спосіб не вдасться посварити (у них з інтелектом усе гаразд), то, можливо, бодай незначну частину електорату і від одного, і від іншого вдасться “відщипнути” – в передвиборному господарстві все згодиться.

І на додачу – чутливо “тримати руку на пульсі”, час від часу заміряючи актуальний стан об’єкта: дозрів чи ще ні? Для початку запустити пробний камінь у вигляді дбайливої пропозиції: чого, мовляв, витрачати такі необхідні для добробуту любого електорату кошти на вибори президента? Краще витратьмо їх на нагальні соціальні потреби, а президента ми вам, наші найдорожчі виборці, самі підберемо. Та ще й не плебея якого-небудь, а титулованого – ми ж еліта ваша, як не як.

Львівська газета, 4 листопада 2003 (№ 284)  http://www.gazeta.lviv.ua