Поль Віріліо

Інформаційна бомба

ІІ

Тотальне чи глобальне? Як не замислитись над тим, що приховується за “глобалізацією”, про яку постійно говорять (mondialisation)? Це поняття призначене для того, щоб відсвіжити “інтернаціоналізм”, від якого тхне комунізмом, чи воно відноситься, як зазвичай вважають, до капіталізму єдиного ринку?

Як перше, так і друге припущення далекі від істини. Після “кінця Історії” передчасно проголошеного Френсісом Фукуямою, минуло кілька років, що поклали початок “зникненню простору” однієї невеличкої планети, підвішеної в електронному етері сучасних засобів телекомунікації.

Однак, не слід забувати, що закінченість є межею (Аристотель) і повним завершенням, кінцевим висновком.

Час світу, що має кінець, підійшов до завершення, і, не будучи астрономами чи геофізиками, ми нічого не зможемо зрозуміти у раптовій “глобалізації Історії”, якщо не повернемося до фізики та щоденної дійсности.

Припускати, як це зараз часто трапляється, що поняття “глобалізм” свідчить про перемогу приватного підприємництва над тоталітарним колективізмом – означає не усвідомлювати втрати відчуття проміжків часу і неперервність feed-back’а (зворотній зв’язок. – Ред.) телеспостереження індустріальної, чи, точніше, постіндустріальної діяльности.

З точки зору геостратегій, інформаційна трансформація неможлива. Потрібно якнайшвидше відмовитися від ідеології, щоб повністю охопити це явище. Для того, щоби повернутися до Землі – не до старої доброї землі-годувальниці, але до єдиного заселеного нами небесного тіла... Повернутися до світу, до трьох його вимірів і побачити швидке їхнє розчинення у потоці прискорення – вже не прискорення Історії (яка, як і локальний час, втратила конкретні підстави), але прискорення самої реальности, де світовий час набуває нового сенсу. Географічні простори і відстані, які ще вчора зумовлювали політику окремих націй та їх коаліції і чию важливість показала “холодна війна” в епоху протистояння блоків Схід/Захід, зникають і знецінюються у світі прискорення і миттєвих взаємодій.

З часів старого доброго Аристотеля “фізика” і “метафізика” сприймаються як ясні та зрозумілі філософські терміни, але що сказати про “геофізику” та “метагеофізику”? Дехто сумнівається у доцільності цього поняття, хоча сам хід речей показує нам, що географічні межі континентів розчиняються, даючи проявитися телеконтиненту всесвітньої практично миттєвої комунікації...

Метагеофізика в трансполітиці, представлена інформаційною інтерактивністю сучасного світу, наприкінці нашого століття змінює геофізику, яка до цього часу мала важливе значення в політиці суспільств, розділених не стільки національними кордонами, скільки затримками повідомлень і відстанями між ними.

Оскільки будь-яка присутність є такою лише на відстані, телеприсутність епохи глобалізації обмінів встановлюється лише на найбільшій відстані. Віддаленість сьогодні простягається до протилежного полюса планети, від краю до краю метагеофізичної дійсности. Дійсности, яка зводить у єдине телеконтиненти віртуальної реальности, що монополізує основні види економічної діяльности націй і руйнує культури, залежні від фізичного розташування на земній кулі.

Нам не пощастило спостерігати “кінець Історії”, але ми спостерігаємо зникнення географії. Якщо аж до транспортної революції останнього століття часові відстані породжували віддаленість, сприятливу для розвитку суспільств, то телекомунікаційна революція створює неперервний feed-back людської діяльности. Така ситуація містить загрозу випадкового зриву всезагальної інтерактивности, прикладом якого є кризи на біржі.

У цьому сенсі дуже показовою є заява Пентагону на початку 90-тих про те, що геостратегії вивертають світ, мов рукавичку!

Для американських військових чиновників глобальне виявилося всередині кінечного світу, замкнутість якого породжує незчисленні матеріально-технічні проблеми. Натомість, локальне стало зовнішнім, периферією, якщо не сказати окраїною, що розрослася!

Отже, для генерального штабу армії Сполучених Штатів Америки зернятка яблук є вже не в середині, а назовні самих яблук, як і дольки апельсинів зовні самого апельсина: шкіра вивернулася назовні. Зовнішнє – це не тільки шкіра, поверхня землі, це також все in situ, все локалізоване, все те, що перебуває саме тут чи саме там.

Так відбулася глобалітарна зміна, зміна, що вивела на поверхню невеликі поселення і локальне розміщення у просторі як таке. У результаті цієї зміни вигнанню підлягають не лише окремі люди чи народи, як колись, а їхній життєвий та економічний простір. Відсутність усереднености деформує не лише “національну”, але й “соціальну” ідентичність і впливає не стільки на держави-нації, скільки на геополітику та життя міста.

“Вперше склалося так, – заявив президент Клінтон, – що більше не існує різниці між внутрішньою і зовнішньою політикою”. Звичайно, за винятком топології, вивернутої назовні Пентагоном та Держдепартаментом США, більше немає чітко розділених “зовні” та “всередині”.

Ця історична фраза американського президента проголосила метаполітичний вимір влади, що став всесвітнім, і виникнення такої внутрішньої політики, яку трактують як зовнішню політику минулого.

Замість реального міста, міста, що займало визначене просторове положення і віддавало все, аж до імені, національній політиці, з’являється місто віртуальне, метаполіс, позбавлений своєї території і готовий стати юрисдикцією відверто тоталітарної чи навіть глобалітарної метрополітики.

Ми, без сумніву, забули, що з накопиченням багатств виникає і зростає прискорення, без якого просто неможлива централізація режимів, які змінюють один одного. За феодалізму та монархії, а пізніше і в національній державі, збільшення швидкости транспортних засобів і розвиток зв’язку спрощували управління територіально розкиданим населенням.

Сьогодні, завдяки політиці глобалізації товарообміну, поліс знову набуває великого значення. Будучи однією з основних форм організації людського суспільства, метрополія зосереджує у собі життєву силу націй земної кулі.

Однак, сьогодні локальний поліс – це лише квартал, один з округів невидимого світового метаполісу, центр якого всюди, а периферія – ніде (Паскаль).

Існування віртуального гіперцентру, реальні міста котрого – не більше, ніж периферія, веде до запустіння сільської місцевости і до занепаду невеликих міст, нездатних довго протистояти тяжінню метрополій, у той час як у розпорядженні метрополій перебуває все можливе телекомунікаційне обладнання, а також наземні та повітряні швидкісні засоби сполучення. Метрополітика, що проводиться для катастрофічно великої кількости людей, сконцентрованих в одному місці, поступово витісняє справжню геополітику, призначену для населення, колись гармонійно розподіленого на всій території.

Щоб показати, як побутові комунікації змінюють міську політику, наведемо приклад: різке збільшення кількости мобільних телефонів поставило поліцію Лос-Анджелеса перед новою проблемою. Донедавна увесь обіг заборонених речовин концентрувався у кількох кварталах, контроль за якими не був складним завданням для команд з боротьби із наркотиками. Однак, поліцейські виявилися безсилими, коли дилери та покупці стали призначати зустрічі “будь-коли і будь-де”...

Мобільний телефон є одним з технічних винаходів, що водночас сприяють і притаманній для метрополії концентрації, і географічній розосередженості основних соціально небезпечних явищ. Це, ймовірно, буде враховано в найближчому майбутньому з допомогою запровадження інформаційного контролю домашніх мереж; тому так швидко й розвивається Інтернет, недавно окультурена військова мережа...

Часові інтервали щезають, але образ простору все більше роздувається: “Здається, планета вибухнула. Найпотаємніший куточок вирвано з пітьми різким світлом”, – писав Ернст Юнгер про реальне освітлення.

Поява трансляції в реальному часі, “прямого включення”, пов’язаного з використанням межової швидкости електромагнітних хвиль, перетворює старе “теле-бачення” у повномасштабне планетарне бачення.

Поява СNN та його аватар означає те, що звичне телебачення поступається місцем телеспостереженню.

Підглядання, що розвивається шаленими темпами і є результатом використання медійного контролю, який виправдовують безпекою націй, проголошує початок незвичайного дня. Дня, позбавленого чергування дня і ночі, – поділу, який донедавна структурував історію.

Упродовж псевдо-дня, створеного ілюмінацією телекомунікацій, піднімається штучне сонце додаткового освітлення, що проголошує новий світовий час, у якому найважливішою є не послідовність дій, а їхня одночасність.

Поняття територіального “сусідства” (contiguїte) націй втрачає актуальність, і йому на зміну приходить нерозділеність (continuite) баченого і чутого, а політичні кордони реального геополітичного простору перетворюються у хронополітичні поділи реального часу передачі образу і звуку. Можна розрізняти два взаємодоповнюючих аспекти глобалізації: перший – максимальне скорочення відстаней внаслідок стиснення часу переміщень і передач на відстані; другий – розвиток загального телеспостереження. Завдяки “трансгоризонту бачення”, який дозволяє бачити те, що раніше було недоступним, упродовж 24-ох годин з 24-ох і семи днів на тиждень ми існуємо в постійно “телеприсутньому” світі.

“Доля будь-якого образу – його розбухання”, констатував колись Гастон Башляр. Ця доля образу реалізується завдяки науці, що перетворюється в оптичну технонауку.

У недавньому минулому – за допомогою телескопа і мікроскопа. У недалекому майбутньому – за допомогою домашнього телеспостереження, яке виходить за межі військової необхідности, що спричинила його розвиток.

Насправді знецінення тяглости в політиці, яке відбулося внаслідок непомітного зараження прискоренням всієї природи земної кулі, змушує вдатися до певної повномасштабної оптики заміщення.

Активна (хвильова) оптика повністю перетворила використання пасивної (геометричної) оптики епохи зорової труби Галілея. Складається враження, що зникнення лінії географічного горизонту невідворотно веде до створення замінника горизонту. “Штучний горизонт” екрану чи монітора свідчить про перевагу медійної перспективи над безпосередньою просторовою перспективою.

Об’ємність “телеприсутньої” події стає значимішою, ніж наявні трьохвимірні предмети та їхнє розміщення...

Цим пояснюється різке збільшення числа “великих світил” : супутників метеорологічного чи військового спостереження та live cams в мережі Інтернет, а також постійні запуски супутників для передавання телесигналу і розповсюдження телеспостереження в метрополії...

Все це сприяє, як ми вже зазначили, перевороту звичних уявлень про “внутрішнє” та “зовнішнє”.

Врешті-решт загальна візуалізація є найпомітнішою стороною віртуалізації.

Знаменита віртуальна реальність полягає не лише у переміщеннях у кіберпросторі мереж, а насамперед у збільшені оптичної щільности копій реального світу.

Це ущільнення допомагає компенсувати скорочення земних відстаней, викликане скороченням часу миттєвих телекомунікацій. У світі, де обов’язкова телеприсутність цілковито заміщає будь-чию безпосередню присутність (на роботі, у торгівлі…), телебачення вже не може залишатися тим, чим воно було впродовж останніх п’ятдесяти років: засобом розваги та культурного розвитку; передовсім, воно має об’єктивізувати світовий час інформаційних обмінів, віртуальний світ, який заміщує оточуючий нас реальний світ. Відповідно, повномасштабна перспектива з лінією трансгоризонту є місцем будь-якої віртуалізації (стратегічної, економічної, політичної…). Поза цією перспективою глобалітаризм, що йде на зміну тоталітаризмам минулого, буде неефективним.

Щоби надати глобалізації об’єму та оптичної щільности, необхідно не лише підключитися до інформаційних мереж, але й, що важливіше, роздвоїти реальність світу.

Якщо в стереоскопії та у стереофонії для достовірної передачі образу і звуку виділялись “праве” і “ліве”, чи високі та низькі частоти, то зараз необхідно будь-якою ціною відірватися від первинної реальности і створити стереореальність, що складатиметься, з одного боку, з дійсної реальности безпосередніх видимостей та, з иншого боку, з віртуальної реальности медійних про-явищ (trans-apparences).

Як тільки “ефект реальности” пошириться і стане звичним, можна буде дійсно говорити про глобалізацію.

Засвічування буття, повністю виставленого на огляд та позбавленого білих та темних плям, видається метою технік синтетичного бачення.

Підтверджуючи істину, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути, мультимедіа намагаються заглушити звук звичного телебачення і перетворити його у щось на зразок домашнього телескопа для спостереження та передбачення майбутнього, подібно до телескопа у метеорології.

Їхня мета – перетворити комп’ютерний монітор у віконце, що дозволяє не стільки сприймати даність, скільки проглядати горизонти глобалізації, простір її віртуалізації, яка прискорюється…

Подивіться на live cameras, відеопередавачі, встановлені повсюдно на земній кулі і доступні лише через мережу Інтернет. Їхнє поширення чомусь не привертає увагу громадськости.

Курйозні і позбавлені будь-якої користи, вони стають все численнішими від узбережжя Сан-Франциско до Стіни Плачу в Єрусалимі. Установлені в офісах чи помешканнях окремих ексгібіціоністів, камери дають змогу в реальному часі дізнаватися про те, що відбувається на иншому боці планети.

Таким чином, комп’ютер вже не лише машина для збору інформації, але й машина автоматичного бачення. Машина, що працює в просторі повністю віртуалізованої географічної реальности.

Деякі адепти Інтернету зважуються навіть жити на екрані, у прямому етері. Ув’язнені в замкнутих web-системах, вони виставляють на загальний огляд своє приватне життя.

Приклади всезагального вуайеризму та колективного самоспостереження будуть поширюватися у міру поширення єдиного ринку універсальної реклами, що зараз формується.

Замінивши просте оповіщення про появу певного нового продукту в 19 столітті, індустрія реклами у 20 столітті стала індустрією, що породжує бажання, а в 21 столітті готується стати чистою комунікацією, а отже вимагає поширення рекламного простору на весь видимий простір планети. Присутня всюди реклама вже не задовольняється класичними оголошеннями чи врізками на телебаченні та радіо, вона хоче нав’язати себе у якості середовища для натовпу телеглядачів, які перетворилися в телеакторів чи телепокупців.

В Інтернеті деякі забуті туристами міста розхвалюють свої приваби. Альпійські готелі демонструють прекрасні краєвиди, ландшафтні художники оснащують свої твори численними web-камерами. Таким чином можна подорожувати Америкою, відвідати Гонконг і навіть антарктичну станцію у полярну ніч.

Незважаючи на погану якість, мережа стала рекламним інструментом, що привертає погляд до виділених точок.

Більше нічого не відбувається, все минає. Електронна оптика стає “дослідницьким інструментом” для глобалістського прогнозування.

Якщо в минулому зорова труба давала змогу побачити те, що ховалося відразу за горизонтом, то зараз все йде до того, щоби розглядати те, що відбувається на прихованій стороні планети.

Таким чином ми не зможемо подорожувати у глобальному електронному етері без допомоги мультимедійного “штучного горизонту”.

Фантом ампутованої кінцівки, Земля більше не простягається, доки сягає око, вона показує свої краєвиди у дивне віконце. Різке збільшення “точок зору” є наслідком приходу останньої глобалізації: глобалізації погляду єдиного ока циклопа, що панує у своїй печері, у своїй “чорній скрині”. Ця скриня вже майже не приховує близькі сутінки Історії – Історії, що стала жертвою хворобливого прагнення повної завершености.

Переклав Олег Демків