Роман Скрипін

5-ий канал

Практично минув рік з того часу, як ми взялися за проєкт, що нині має назву «5 канал».

«Ми» – це я і Андрій Шевченко.

Тоді, у час парламентських слухань з проблем свободи слова, постійних зборів страйкому журналістів та створення незалежної медійної профспілки багато з досягнутих речей здавалися малоймовірними.

Втім, не буду виступати у множині. Радше поділюся власними відчуттями та спостереженнями. І, звичайно, на прикладі «5 каналу», який особисто для мене став головним проєктом життя.

Спочатку про досягнення. Їх не так вже й багато, але видаються вони на загал революційним кроком в українських мас-медія.

Перше – ухвалення засад редакційної політики. Друге – підписання політичної угоди з власником про невтручання (!!!) у редакційну політику. Третє – створення профспілки, реальної і добровільної.

Ще раз підкреслю – це у межах лише одного телеканалу, який не є потужним гравцем на ринку.

І саме тому я скажу що багато ще не зроблено.

Мріяти про ідеальну ситуацію, коли все буде так, як слід – можна. Але ці мрії ризикують так і залишитися мріями. Якщо нічого, абсолютно нічого не робити.

Скажімо, рік тому ми мали унікальну ситуацію, коли можна було зібрати «зіркову» команду з різних телеканалів. Бо та велика теледепресія, яка завершилася фактично нічим, дозволяла, граючи на втомі журналістів цензурою, зосередити надзвичайно сильні ресурси в одному місці, в одному телеканалі.

Проте, такого каналу не існувало. Попередники «5-го» – «НБМ» і «Експрес-інформ» «проковтнути» таке навантаження не могли й не можуть донині.

І усе ж я вважаю, що позитиву таки більше. Бо дорогу здолає лише той, хто йде.

Я вже не знаходжу спільної мови з колегами, котрі залишилися на СТБ.

Я вже рік живу в полі без цензури.

Вони відверто дивуються – невже це можливо? Я щиро дивуюся – як можна інакше?

Зламані олівці не пишуть.

І пояснити очевидну річ, що зламавшись під тиском цензури, виконавши розпорядження навіженого начальника з арґументацією на кшталт «давайте почекаємо, а далі буде ліпше», вже практично не можливо стати «нормальним».

Я на власні очі бачу як руйнується старанно створений стереотип, що новини є неприбутковим продуктом, що новини, мовляв, не цікавлять глядача.

Я це бачу по рейтинґах наших новин, які за півроку виросли у десятки разів.

Я бачу, що наш глядач спраглий інформації. Саме ін-фор-ма-ці-ї, а не тупої пропаґанди, якою його годують на центральних каналах.

Я бачу як малими кроками можна досягати великої мети.

 «5 канал» – новий гравець на телеринку, що нині належить до третьої групи. Якщо порівняти з лідерами: «1+1» та «Інтером», то за масштабом це як Сонце і Земля.

 «5» – це безпрецедентний експеримент в Україні.

Я не ховаючи очі скажу, що тут – чесні новини. Бо це наше сумління.

І лише це вже страшенно дратує всі «сонця» українського телебачення, Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення, податкову тощо. Але передовсім дратує Банкову.

Можу лише сказати, що не зупинятимемося.

Новин буде більше.

Окрім «5-го» є инші «острівці свободи». І те, що ми мусимо зробити – це об’єднати їх в один континент. Це була ідея Сашка Кривенка.

Без її втілення просто ризикуємо втратити здобуте.

Цей рік, 2004, визначальний. Або проєкт «Україна» відбувається, або ми про нього забуваємо раз і назавжди.