Жіль Дельоз

Критика і клініка

Пере-представлення Мазоха

Мазох – цілковито не привід до психіатрії чи психоаналізу, він навіть не особливо примітна фігура мазохізму. Справа у тому, що творчість тримає на відстані усіляку зовнішню інтерпретацію. Будучи радше лікарем, ніж хворим, письменник ставить діагноз, однак, це діагноз цілому світу; крок за кроком він відслідковує хворобу, але це родова недуга людини; він оцінює шанси на одужання, а можливо це зародження нової людини: «спадок Каїна», «Знак Каїна» як всеохоплюючий твір. І якщо персонажі, ситуації і об’єкти мазохізму дістають це ім’я, то справа тут у тому, що у романістичній творчості Мазоха вони набувають якогось нового, невимірного розмаху, виходячи поза підсвідоме не менше, ніж за межі свідомости. Герой роману переповнений силами, що виливаються через край його душі і його середовища. Тому у творчості Мазоха слід розглядати саме його вклад у мистецтво роману.

По-перше, Мазох зміщує питання страждань. Якими б гострими не були страждання, яких спонукає завдавати собі герой, вони залежать від угоди. Саме угода про підкорення, укладена з жінкою, і є суттю. Залишається таємницею, яким чином угода закорінена у мазохізмі. Можна було б сказати, що йдеться про те, аби розірвати зв’язок між жаданням і насолодою: насолода перериває жадання, а налагодження жадання як процесу повинно відволікати насолоду і до безконечності її відкладати. Жінка-кат омиває мазохіста стриманою хвилею болю, яку він використовує явно не для того, щоби видобути з неї задоволення, а для того, щоб піднятися на її гребінь і рухаючись проти течії налагодити безперервний процес жадання. Уся суть у відтермінуванні або підвішеному стані, як свого роду доконаності, фізичній і духовній інтенсивності. Ритуали підвішености стають технічними фігурами роману: водночас – і з боку жінки-ката, яка призупиняє свій жест, і з боку героя-жертви, чиє завмерле тіло очікує удару. Мазох – письменник, що перетворив підвішений стан у чисту, майже нестерпного виду пружину роману. Взаємодоповнення «угода-безкінечно-підвішений-стан» грає у Мазоха роль, аналогічну ролі суду і «безконечного відтермінування» у Кафки: відкладена доля, суддівський формалізм, крайній суддівський формалізм, Правосуддя, що зовсім не співпадає із законом.

По-друге, роль тварини, що стосується як жінки у хутрах, так і жертви (тварина верхова чи тяглова, кінь чи віл). Стосунки людини і тварини – ось що, мабуть постійно упускав психоаналіз, оскільки бачив у них занадто людські едіпівські фігури. Нас вводять в оману і так звані мазохістські картки, на яких немолоді пани стоять на задніх лапках перед жорстокою коханкою. Мазохістські персонажі не наслідують тварин, вони досягають тих ділянок невизначености і сусідства, де жінка і тварина, тварина і чоловік уподібнюються. Цілий роман стає романом дресури, останньою метаморфозою роману виховання. Йдеться про цикл сил. Герой Мазоха дресирує ту, котра повинна дресирувати його. Замість того, аби чоловік передавав свої набуті сили вродженим силам тварини, жінка передає набуті тваринні сили природним силам чоловіка. Цей світ у підвішеному стані стрясається від хвиль.

Маячливі утворення є чимось на кшталт зерен мистецтва. Однак, стан маячні не є суто сімейною чи приватною справою, він має історично-світовий характер: «я тварина, негр...», згідно з формулою Рембо. Тоді важливо зрозуміти, які сфери Історії і Всесвіту захоплені станом маячні, і яким саме. І у кожному випадку складати карту: християнські мученики там, де Ренан побачив зародження нової естетики. Уявити навіть таке, що ця свята Діва, безсердечна матір, прирекла Хреста на хресну муку заради народження нової людини, що ця жінка-християнка веде чоловіків на страту. Але водночас і куртуазна любов, її випробування і її процес. А ще степові сільськогосподарські общини, релігійні секти, меншини у Австро-Угорській імперії, роль жінки у цих общинах і меншинах, а також у панслов’янстві. Кожне утворення стану маячні захоплює найрізноманітніші середовища і миті часу, які воно по-своєму підганяє один до одного. Творчість Мазоха невіддільна від літератури меншин, привидом бродить заледенілими ділянками Всесвіту і жіночими ділянками Історії. У велетенській хвилі, хвилі волоцюги Каїна, чия доля назавше залишилася у підвішеному стані, перемішуються часи і місця. Рука жорстокої жінки проникає у цю хвилю і тягнеться до волоцюги. Роман, за Мазохом, справа каїнового племені, за Томасом Гарді – племені ізмаїлового (степ і ланди). Ламана лінія Каїна.

Мала літератури визначається не властивою їй місцевою мовою, а тому догляду, який вона приписує головній мові. У Кафки і Мазоха аналогічна проблема¹. Мова Мазоха – дуже чиста німецька мова, яка, однак, охоплена, як твердить Ванда, якимось трепетом. Трепетність цю зовсім не обов’язково втілювати на рівні персонажів; варто також уникати її імітації, достатньо постійно на неї вказувати, позаяк це не тільки особливість мовлення, але й верхня позиція мови стосовно переказів, положень і змістів, якими вона живиться. Трепетність уже не психологічна, а лінгвістична. Примусити затинатися саму мову на глибинах стилю, – це творчий прийом, що зустрічається у великих творах. Паскаль Кіньяр показав, як Мазох примушував мову «бурмотіти»: бурмотіти – означає тримати у підвішеному стані, тоді як затинатися – це радше підхоплювати, примножувати, розгалужувати, відхиляти². Але ця різниця не така важлива. Існує немало показників і прийомів, які письменник може розгорнути у мові, щоби перетворити її на стиль. І кожного разу, коли до мови ставляться з такого роду турботою, уся мова цілковито опиняється на своїй межі, музики чи тиші. Що і показує Кіньяр: Мазох примушує мову затинатися і тим самим доводить усю мову до своєрідної багатокрапки, співу, крику або тиші, співу лісового, крику сільського, тиші степової. Підвішування тіл і бурмотіння мови і становлять тіло-мову, або творчість Мазоха.

Переклала Марта Філь

1. Бернар Мішель у своїй біографії Захер-Мазоха показує, що навіть ім’я героя «Перетворення», Грегор Замза, є, можливо, знаком уваги до Мазоха: Гергуар – псевдонім, що його бере собі герой «Венери», а Замза цілком може бути пестливою формою або частковою анаграмою Захер-Мазоха. Справа не тільки у тому, що у Кафки часто зустрічаються «мазохістичні» теми, проблема меншин Австро-Угорської імперії скеровує творчість обох письменників. Немає особливої різниці і між суддівським формалізмом у Кафки і юридичним формалізмом угоди у Мазоха. Див.: Bernard Michel, Sacher Masoch, Laffont, p. 303.

2. Pascal Quignard, L’etre du balbutiement, essai sur S.-M., Mercure de France, p.21-22, 147-164.