Джек Бенер

Два погляди на соціяльну стабільність: нерозв’язане питання

Кооперація чи координація?

Це питання є справою інтелектуальної історії. Дуже цікавою є фундаментальна різниця між соціологією та економікою у поглядах Дюркгейма та Гаєка. Ми побачимо, як, згідно з Дюркгеймом, розподіл праці, що супроводжується рестутивним законом, що у свою чергу є очевидним вираженням зростання соціяльної згуртованости чи солідарности, йде поруч із розвитком персональної індивідуальности.

Можливість персонального розвитку та виокремлення індивіда від колективу є лише у суспільстві, що забезпечує матеріяльні та духовні умови для цього. Суспільство, що надає індивідові простір для розвитку власних індивідуальних якостей, – це суспільство, що, инакше кажучи, не вважає за потрібне карати тих індивідів, які мають сміливість демонструвати свою відмінність від загальноприйнятих колективних уявлень. У цьому питанні візії Дюргкгейма і Гаєка справді дуже близькі. Велике суспільство Гаєка постає тільки тоді, коли його рамки дозволяють індивідам ухилятися від загально прийнятих моральних норм і вчить досягати власної індивідуальної мети без їх осуду. Ринок або ж каталакс конституюють таку структуру.

Велике суспільство починається там, де починаєш розуміти, що люди можуть жити в мирі, взаємно допомагаючи один одному без особливих домовленостей щодо якихось конкретних цілей кожного окремого індивіда. Розуміння того, що заміна абстрактних правил управління зведенням обов’язкових конкретних цілей робить можливим встановлення миру за межами малих груп, що сповідують такі самі цілі, тому що це дає можливість кожному індивіду отримувати вигоду за допомогою власних знань, вмінь та навичок, з инших, які не мають таких знань, ба навіть більше, можуть формулювати ціль у цілком инший спосіб. Ринковий порядок, що робить можливим мирне співіснування та стабільність у Великому суспільстві, зберігається завдяки вірі членів суспільства у доцільність такого порядку, а також завдяки механізму спонтанної координації співжиття у соціумі. При чому механізм цей не був свідомо запланований чи запрограмований і, зрештою, він включає волю індивідів, не впливаючи на неї. Тут і є слабке місце ринкового порядку. Так як і Дюркгейм, Гаєк погоджується, що відколи соціяльна організація є настільки близькою до такого розуміння, індивідуальні цінності стають більш адаптованими до середовища малих серцевинних груп. Ринковому ладу загрожує ризик «відродження думки про родові принципи соціяльної організації», тоді як свідомо нав’язані жорсткі правила вже стали нормою. За умов каталаксису, члени суспільства повинні навчитися відмовлятися від такого виду солідарности, результатом якої є прийняття спільної мети. Гаєк засуджує соціялізм як ще одну спробу –претензію на поширення «племенної етики, що, поступово притуплюючись, наближує нас до Великого суспільства».

Згідно з Дюркгеймом, індивідуальний особистісний розвиток у ключі розподілу праці та реститутивного права займає у суспільстві більш ніж важливе місце. За Гаєком, цей розвиток є надбудовою ринку й конкуренції в еволюційному процесі. Дюркгейм вбачає єдність у сегментарности суспільного, це найбільш стабільна та найбільш древня форма; поєднання й співпраця багатьох різних видів діяльности (а це і є суттю розподілу праці) і соціяльна згуртованість є результатом визнання й розуміння взаємозалежностей у сучасному суспільстві. Для Гаєка, координація індивідуальних дій, що спричинена ринком і конкуренцією в парі з «мінімальним законом» абстрактних правил поведінки є достатньою умовою для згуртованости, що дозволяє індивідам досягати власних персональних цілей, і підтримує їх відповідно до спонтанного порядку.

Отже, для Дюркгейма, солідарність випливає з кооперації, тоді як у Гаєка, мінімальна форма згуртованости є результатом координації (узгодження).

Колективне напротивагу індивідуальному?

Ці поняття не є взаємовиключними. Методологію Гаєка загалом визначають як індивідуалізм, тоді як методологія Дюркгейма визначається як колективізм. До прикладу, визначення соціяльного факту у Дюркгейма передбачає наявність колективної свідомости, тоді як у Гаєка, соціяльний факт засновується на індивідуальних очікуваннях та перцепціях. Однак, для Гаєка, правила, як і раціональність, є фундаментальним соціяльним феноменом, для Дюркгейма ж колективна свідомість має бути інтерналізована (засвоєна) індивідами, що належать цьому суспільству, вони мають відчувати свою приналежність до одного й того ж суспільства. Також, коли Дюркгейм говорить про механічну причину та силу, що змушує людей жити спільно, він також згадує про спорідненість, спільність території проживання, культ предків, спільні традиції. Можливо, за винятком перших двох, всі ці фактори є швидше ментальними й відносними, аніж фізичними й об’єктивними. Ці фактори – основа групових форм, кооперація ж розвивається після утворення групи. Отже, основою взаємодії соціяльного цілого і його частини обидва автори є близькими один до одного, ближчими, ніж це може здатися спочатку. Точкою дотику є те, що Гаєк називає перевагою абстракції, а у Дюркгейма дзеркально відображено як пояснення появи абстрактної думки та раціональности.

Розподіл знання

Аспектом, у якому Гаєк здається відмінним від Дюркгейма, є його теорія розподілу знання та його координація.

Важливішим за моральну позицію [соціяльна турбота про сім’ю], яку можна вважати змінною, є безсумнівний інтелектуальний факт, що його ніхто не може змінити, і він є достатнім аргументом для того, щоб зробити висновок, який описали філософи-індивідуалісти. Це природне обмеження людських знань та інтересів, факт, що людина не буде знати більше, ніж малу частинку цілого суспільства, і тому, все, що є мотивом має безпосередній вплив на те, що є сферою знання цього індивіда.

То у чому проявляється справжня оригінальність Гаєка щодо Дюркгейма? Наступний пасаж показує, як про це думав Гаєк: «Усі можливі відмінності в моральних позиціях не є надто важливими, так як для соціяльної організації їхнє значення полягає в тому, що, зважаючи на факт обмежености людського розуму, центром якого є власне людина; людина є цілковитим егоїстом або ще більш досконалим альтруїстом, а її потреби, задля яких вона може ефективно діяти, є незначною частиною потреб усіх членів суспільства».

Дюркгейм не пише про розподіл знань як такий. Однак, очевидно, що разом із нарощенням спеціялізації також має місце фрагментація та локалізація знання. За Дюркгеймом, збільшення знання, як локального можливого, того яке само собою зрозуміле, так і детально опрацьованого наукового знання, є наслідком розподілу праці. Залишається тільки пояснити перший – відправний стрибок рівня знання, що започатковує процес диверсифікації (зміни) соціяльної структури (у суспільстві з’являється висока інтеліґенція, окремі особи, які очолюють юрбу). Це, однак, є головною необхідною умовою, що дозволяє розпочати розподіл праці. У Гаєка, також розподіл праці та локалізація знання розвиваються разом, що сьогодні прийнято називати процесом «співеволюції». Це не те, що відрізняє Гаєка від Дюркгейма. Оригінальність Гаєка полягає у способі поєднання дійсности поширеного знання і проблеми узгодженности його поширення згідно з концепцією рівномірности, саме це є предметом праці «Економіка і знання». Це показує прогресивний спосіб, що обіцяє суттєво доповнити Дюркгеймовий аналіз без різкої критики «ми повинні бути вдячні за описову роботу соціологів, антропологів й істориків, які були рівною мірою компетентні, ми не маємо суджень теоретичної дисципліни соціології таких, які знаходимо у теоретичній дисципліні природознавство, так як соціології має справу з особливим класом природних та соціяльних феноменів».

Психологія

Перед тим розглянути як може розвиватися ця «когнітивна» частина Гаєкової дослідницької програми, ми маємо детально зупинитися на тій частині його дослідження, що є відносно невідомою. Маємо на увазі його теоритичну психологію, що, насправді, була його першим внеском у науку. У 1920 р., коли Гаєк ще був студентом, він проаналізував механізм за допомогою якого людські відчуття та сприйнятття трансформуються у знання про світ. Використовуючи пізніші результати у цій галузі і психологію сприйняття (перцепції), він конструює теорію, яка випереджала час, настільки, що він опублікував розширену версію й у 1952 р. під назвою «Порядок сприйняття» […] Ми вже згадували раніше, що сприйняття займають ключову позицію у Гаєковій економіці. Відповідно, дуже дивно, чому він не використовує і навіть не посилається на свої ранній психологічний аналіз людського сприйняття. Як і Карл Попер, Гаєк жорстко відкидав психологічний аналіз із соціяльних наукових пояснень.

Ніщо не змушує нас сприймати чи наслідувати цей антипсихологізм. Так як і Гаєк у своїй аналітичній економіці є менш догматичний, ніж у своїй методології. У «Price Expectations», «Monetary Disturbances» and «Malinvestments», він вважав себе тим, хто «перебуває у повній згоді з Мирдалом, щодо величезної важливости очікувань у майбутньому розвитку теорії індустріяльної флуктуації». Це означає, що він не виключав психологічні пояснення з економіки домашнього господарства. У цій заплутаній серії трансформацій, психологічна теорія вичерпується як центральна ідея методології Гаєка та його соціяльної теорії. Серед різних принципів, принцип суб’єктивізму, тобто, той, що факти соціяльної науки є виразниками думки агентів; композитивний метод, згідно з яким соціяльний феномен можна реконструювати з таких соціяльних фактів; та ідея, що суттєву різницю між соціяльними та природничими науками полягає у тому, що укладач науки переносить свій розуму, який підвладний тим самим принципам, що й мозок об'єктів, які він вивчає. Та, мабуть, ще важливішою є ідея, яка витікає з психології, що всі соціяльні інститути є самоорганізованими системами; ринкова система як структура поширення знання; соціяльні інститути як скарбниця знань та досвіду попередніх поколінь (що, отже, є частково залежними). Виходячи з ідеї, що факти соціяльної науки є продуктами людського розуму, та враховуючи ідею, що жодна суть не може пояснити, що є більш комплексним, аніж сам розум (ще один філософський висновок, що є наслідком психології Гаєка), вибудовується ядро Гаєкової теорії щодо обмежень людського розуміння соціяльних феноменів, а отже й обмеження можливости втручання. Ми зверталися до психології Гаєка з двох причин. Перша: Гаєк в описі процесу розумового розвитку, що відрізняється від Дюркгеймового, робить значну кількість висновків, які є дуже подібними на Дюркгеймові. Друге, дослідження Гаєка відкриває нову недосліджену гавань у розумінні соціяльних процесів. Тому, переходимо до наступного.

Розум, мережа й реінтеґрація соціології та економіки

Вже йшлося про те, як Гаєк генералізує велику кількість ідей своєї економічної теорії у теорії соціяльних інститутів. Досить дивно, що він зазнає невдачі, коли намагається інтеґрувати у свою соціяльну теорію те, що ми по праву вважаємо центральною ідеєю, – концепт рівноваги. Гаєк (як і Дюркгейм) за визначенням Мілля є моральним вченим, адже мислить соціяльні інститути як такі, що своїм існуванням зобов’язані перцепціям, очікуванням й ідеям індивідів (Дюркгейм говорить про колективну свідомість). Гаєк визначає економічну рівновагу як співмірність та поєднання перцепцій і очікування індивідів, на основі яких вони вибудовують свої економічні плани. Для пояснення соціяльної стабільности цей концепт рівноваги можна прямо застосовувати до всіх очікувань та перцепцій, а не лише до економічних. Гаєк ніколи не розвивав цієї думки, хоча видається природним поєднати його теорію суспільства, до прикладу, з соціологічною традицією символічного інтеракціонізму, що є головним концептом визначення ситуації. Переваги концепту рівноваги стають очевидними, якщо візьмемо до уваги структуру комунікації. Аби соціяльні інститути були стабільними необхідно, щоб індивіди, які зацікавлені в існуванні інституту, мали ті ж самі очікування та перцепції (надалі вживатимемо слово «ідеї»), які є достатньо співмірні та гармонічні. Тобто, вони повинні звіряти ці ідеї. Це є можливим лише тоді, коли індивіди зможуть спілкуватися один з одним, а це передбачає структуру комунікації. Розміщення в структурі, кількість, тип, інтенсивність контактів чи зв’язків з иншими індивідами впливає на процес звірки. Включення цих факторів до аналізу дозволяє нам збільшити силу нашого розуміння та емпіричний зміст.

Вище ми зверталися до дослідження у сфері соціології Гарісона Вайта (Harrison White). Вайт вивчав нестабільність та стабільність у різних типах ринкових відносин. (White 1988, 1993). Особливо він звертав увагу на ринок, що складається під впливом індустрії. Ці ринки встановилися і далі існують (Вайт каже, що ці ринки репродукують самі себе) лише за умов, що структура відносин між «продавцями» і «покупцями» буде співмірною з їхніми очікуваннями та сприйняттям. Инакше, ринок зникне. Отже, ринок існує завдяки позитивній чесноті взаємної звірки перцепцій структурних елементів ринку. Виходячи з концепції Гаєка, це може видатися зайвим обмеженням. Включення не лише традиційних економічних факторів, але й перцепцій дає змогу говорити і про кооперацію і про координацію у перспективі економічного збагачення. Подальше застосування Гаєкової концепту рівноваги торкається його когнітивної психології та теорії культурної еволюції. Ментальні моделі й їх еволюція також залучаються для пояснення соціяльних феноменів. Так як соціяльні інститути є результатом ментальних моделей, ці ментальні моделі прослідковуються у інтеракціях з особливим інституційним середовищем. Це дає нам змогу піддати сумніву висловлювання Дюркгейма, що кооперація є важливішою за координацію. Пунктом відліку для нас стане ефект конкуренції. Ми вже згадували Дюркгеймівський коментар, що з конкуренцією чи без неї маємо позитивний результат, який Гаєк приписував залежності між наявністю або відсутністю соціяльного. Це можна перевірити емпірично. Однак, нас цікавить більш загальне питання: які фактори розуміння соціяльних феноменів є важливішими у соціяльній теорії. У недавній «пояснювальній соціології», наприклад, корисну максимізацію взято з економіки. Зокрема, Берт (Burt) надає особливого значення соціяльній структурі для розуміння економіки. Він говорить про «причинність на перехресті відносин», яку протиставляє «несприятливій альтернативі використання індивідуальних позицій пояснень». Так як антрепренерська поведінка в аналізі Берта керується розумінням корисности, вигоди, маємо справу з принципом максимізації. Навіть Дюркгейм, не зважаючи на його спроби відмежуватися від економіки, все ж виводить принцип максимізації. Він робить це при поясненні розподілу праці – як результату боротьби за життя: «Розподіл праці є результатом боротьби за виживання....» Кожна спеціялізація є результатом поліпшення виробництва. Дуже важко зрозуміти, чому ефективність призводить до спеціялізації, якщо ці переваги не були зафіксовані окремими індивідами. Однак, Дюркгейм залишає розуміння ефективности за зачиненими дверима. А це ще раз повертає нас до «корисности»: «для підтримання життя прибуток має бути співмірний з витратами». Отож, як бачимо, питання, яке підняв Дюркгейм про співвідношення економіки та соціології і досі не має чіткої однозначної відповіді. Вивчення ментальних структур – моделей, може бути необхідним складовим елементом у пошуку відповіді на це запитання.

Переклала О.К.