Трой Саутґейт

Слово на захист націонал-анархічного ентризму

Ми змалювали ентризм як засіб революційної аґітації, зокрема у праці «Революційна діяльність: буклет для активістів». Тут я спробую докладніше описати цю тактику та запропонувати націонал-анархістам декілька директив, що можуть допомогти їм у майбутньому. Це не поставить під загрозу наші теперішні операції, позаяк наразі ніхто й гадки не має, на що ми спроможні. Опріч того, звісно ж, я сподіваюся переконати инших приєднатися до нас.

Ми ніколи не приховували свого невдоволення тактикою більшости сепаратистських організацій цієї країни. Та пародія, яку вони називають політичною діяльністю, лише наближає день нашої цілковитої поразки. Дотепер такі групи хіба що розгортали передвиборні кампанії та займалися вуличним активізмом, як-от розклеювання листівок, плакатів, аґіток тощо. Наша позиція щодо передвиборних кампаній добре відома, натомість вуличного активізму ми цілковито не відкидаємо. Справді – вулична пропаґанда може принести доволі рясні плоди. Проте не можна покладатися на ці методи як на єдиний засіб політичної аґітації. І на це існує дві причини. По-перше, вірити, що революцію можна запалити, обліпивши вулицю плакатами та листівками, і якимсь дивом перетягти населення на наш бік – це верх убозтва. Кожен активіст «зі стажем» знає, наскільки безґлузда така думка. По-друге, саме тому, що Держава перекрила (чи радше гадає, що перекрила) всі инші шляхи донести свої ідеї до ширшої авдиторії, мало не всі активісти змушені покладатися на цю безнадійну тактику розповсюдження листівок. Держава не переймається цією діяльністю, позаяк знає, наскільки вона неефективна. Якби ця стратегія становила реальну загрозу Державі, її негайно заборонили б.

Націонал-анархісти не можуть дозволити Державі вказувати їм, що можна робити, а що – зась. Ми усвідомлюємо, що наражаємося на небезпеку масштабних репресій з боку Держави, стає дедалі важче діяти; однак ми також розуміємо, що зараз не час опускати руки, нам потрібні раціональні міркування. Тримаючись осторонь і зважуючи становище, можна знайти вихід із найскрутніших ситуацій. Саме ентризм може стати одним із найкорисніших наших знарядь.

Ентризмом [1] називають процес входження, проникнення у благонадійні організації, інституції та політичні партії, щоб здобути контроль над ними, розколоти їх або ж щоб навернути деяких їхніх членів до нашої справи.

Цю тактику вже доволі успішно використовувала ліверпульська орґанізація MilitantTendency (Військовий Рух), якій вдалося здобути контроль над лейбористською партією цього міста і зрештою перебрати на себе владу в Ліверпулі. Спробуйте-но досягти такого самим лише розклеюванням плакатів. Покладаючись виключно на вуличний активізм, ми, у ліпшому випадку, зможемо тільки набирати нових прихильників-активістів на місця тих, хто залишає нас. Ми, фактично, лише збережемо свої сьогоденні позиції, а, можливо, навіть ослабнемо настільки, що не зможемо далі боротися. Отже ентризм життєво необхідний для нашої справи – це наш єдиний шанс на перемогу. Погляньмо на це з такого боку: багато течій, які видають за крайньо ліві, не мають за собою жодної ґрунтовної ідеології, вони порожні, а ідеї їх нежиттєспроможні. Однак вони можуть мати неабиякий вплив. І завдячують цим впливом частково саме організаційній стратегії. Натомість у нас є сильна ідеологія, однак вплив наш незначний. Це може бути наслідком лише незадовільної тактичної організації та слабкої стратегії. Отож нам варто перейняти стратегії, які дотепер використовували ліві.

То що ж потрібно для ентризму? По-перше, такою роботою має займатися відповідна людина або група людей. Це мають бути розумні особи, добре обізнані з ідеями націонал-анархізму й прихильні до них. Зазвичай, цих людей контролюватимуть досвідченіші активісти, проте це не так суттєво, допоки вони знають свою справу. Втім, для цього завдання підійде не кожен – слід відразу відкинути відомих людей та вуличних активістів. Ті, хто, так би мовити, «засвітилися», на цю роботу не годяться. По-друге, слід надзвичайно обережно обирати цільову організацію. Для цього треба обрати будь-яку кількість активних організацій регіону та відвідувати їх протягом певного часу. Краще, щоб це робили різні люди, адже часто особи, активно задіяні в одній організації, виявляються також членами низки інших угрупувань, а на такій ранній стадії не варто привертати до себе зайву увагу. Зібравши необхідну інформацію, ви визначаєте, котра з організацій має найбільший потенціял.

Що ж ми шукаємо? Будь-яку організацію зі слабким, безініціятивним, підстаркуватим проводом. Угрупування, де багато молоді, людей середнього віку або ж самовдоволених осіб, не становлять для нас інтересу. Нам потрібна організація ідеалістів, людей мотивованих ідеологією, організація, що має або може мати певний вплив у громаді, за умови належного проводу.

Коли ціль обрано, одна-двоє людей мають проникнути туди через звичайні канали (тобто ставши членом цієї організації, відвідуючи зустрічі тощо). Вдавайте захопленість, проте не надмірну, і тримайте свої політичні переконання при собі. Виявляйте зацікавленість. Якщо вас попросять щось зробити, працюйте ретельно і сумлінно. Будьте люб’язними, товариськими, намагайтесь заводити нові знайомства та встановлювати дружні зв’язки. Ви мусите мати свою позицію, однак тримайте свої політичні переконання при собі. Нехай мине трохи часу (6-12 місяців), а тоді приєднаються ще декілька наших людей. Ви вже були друзями, а тому ваше спілкування не здаватиметься підозрілим. Переберіть на себе функцію розширення членства в організації. Нехай мине ще півроку або й більше, а тоді відпускайте гальма.

Виокремте, тих, хто міг би прихильно поставитися до націонал-анархічних ідей і візьміться за них – повільно, спокійно, тонко. Не збурюйте підозр, потоваришуйте з цими людьми, спробуйте зустрітися з ними поза організацією. Нехай стануть членами нашої групи, навіть не здогадуючись, хто ми. Лестіть їм, купуйте напої, виявляйте приязнь, але тримайте свої політичні переконання при собі. Нехай мине ще трохи часу, а тоді тисніть на газ. Починайте критикувати організацію, можливо, ви зможете знайти щось таке, що явно спричинює невдоволення серед більшости членів. Почніть зі своєї групи. Нехай один або й двоє з наших людей сперечаються з вами, щоб уникнути підозр. Не можна дозволити людям, яких ви «опрацьовуєте», здогадатися що ви у змові, однак ваші «опоненти» врешті-решт неодмінно мають капітулювати і пристати на ваш бік.

Це найважливіша частина операції. Вона складна і довготривала, тому наберіться терпцю. Не підганяйте подій, не поспішайте – на все свій час. Будьте наполегливими. Поволі, спокійно розширюйте групу. Заводьте нові знайомства, залучайте більше наших людей. Вас починають помічати, вас вже багато і дехто з членів організації може замислитись – в чому ж річ. Просто розслабтеся. Нічого особливого не відбувається, ви всі друзі й працюєте задля спільної мети. Ніхто не знає, хто ви насправді й на чиєму ви боці. Якщо можливо, спробуйте проштовхнути наших людей до управлінського комітету на відповідальні посади. Непогано було б здобути посаду скарбника. Однак не варто підганяти події. Все має видаватися природним процесом.

Намагайтеся щонайбільше досягти товариськістю та через зв’язки. Від того, скільки людей нам вдасться залучити на цьому етапі, залежить успіх усієї справи. Тепер настав час вирішувати, що ж робити далі. Можна задовольнитися тим, що маєте або ж спробувати пробитися на владну посаду, на якій зможете здобувати інформацію. Ви, мабуть, відчуєте, що дехто з людей, з якими ви попрацювали, готові приєднатися до справи націонал-анархізму, спробуйте підштовхнути їх до цього. Якщо ви досягли успіху й вичавили з цільової організації все можливе, беріться за наступну.

Можна вдатися й до иншого сценарію. Організація, до якої ви приєдналися може не мати прямого потенціялу впливу, ви нічого не здобудете через неї. Проте, навіть за таких умов, вам можуть знадобитися зв’язки в цій організації, адже вона, можливо, відіграє суттєву роль у революційній ситуації. В такому випадку, вам треба залишитися, а коли настане слушна година, розгорнути діяльність на благо нашої справи. Ми готуємося до майбутнього. Наша мета довготермінова, тому слід мати своїх людей в розмаїтих установах вже сьогодні.

Ще один варіянт – це публічне зречення свого угруповання. Якщо вам вдалося прокласти собі шлях до верхівки організації та здобути довіру впливових людей, то дуже корисною може бути ваша публічна декларація прихильности до націонал-анархізму. Ми досягли цього у 1997 році, коли два основні організатори з осередку Британської Національної Партії (БНП) (British National Party) у Бернлі перейшли до Англійського Націоналістичного Руху (АНР) (English Nationalist Movement) разом із низкою діячів Західного Йоркширу. Уявіть який галас зняли б медії, якби член місцевої ради або політик приєднався до лав націонал-анархістів. Що шанованіша була б ця особа, то більшої шкоди було б завдано установі. Опріч того, разом з видатними постатями часто переходять багато инших людей.

Нарешті останній – найзахопливіший варіянт з найбільшим потенціялом. Можна спробувати зсередини здобути контроль над цільовою організацією і поставити її на службу нашій справі. Якщо ця організація має вплив або ж навіть владу в громаді, то наші позиції надзвичайно зміцняться.

Перший крок – це формування в цільовій організації фракції, бойової пропаґандистської групи. Оберіть ідеологічний курс, що узгоджується з нашою позицією і розходиться з позицією організації, а щонайважливіше – ґрунтується на ідеях, які видаються справедливими й близькими більшості людей. Можна вдаватися до таких методів як листівки, бюлетені, мітинґи, відкриті дебати, бесіди, суспільні збори. Після формування фракції важливо не втратити темпу. Провід цільової організації насторожиться і рано чи пізно докладе всіх зусиль, щоб зупинити вас. Перетягніть молодь на свій бік, відкрито нападайте на чільних осіб, втручайтесь у їхні збори, перебивайте їх, словом, тягніть ковдру на себе. Коли досить членів стануть на ваш бік, ви мусите домогтися, щоб керівництво перейшло в руки до наших людей. Це будуть наші перші перемоги. Ось що таке ентризм. Ось що таке революційна діяльність. Тепер орґанізація у нас під контролем і ми можемо робити з нею все, що заманеться.

Якщо ми хочемо утвердити націонал-анархізм у цій країні та за її межами, слід негайно взяти на озброєння стратегію, окреслену в цій статті. Для нас немає нездоланних перешкод. Не існує організації чи інституції, в яку ми не могли б проникнути. Дехто вважає, що слід уникати ворога та тих, на кого він має вплив. Ні. Всі вони в нас на мушці. Наш ворог завжди чинив подібно, ніколи не вагався, руйнуючи й підриваючи засади наших організацій. Тепер ми їм відплатимо тією ж монетою. Багато угрупувань, підконтрольних лівим або правим, треба просто відвернути від теперішньої ідеології і спрямувати на шлях націонал-анархізму. Саме таке завдання стоїть перед нами. Навіть якщо ми не змусимо їх служити нашій справі, ми все ж можемо просочитися в їхні лави й змішати їм карти. Дотепер ми завжди намагалися йти в бій відкрито, але годі вже. Треба розчавити їх зсередини.

Ніщо та не лякає Державу як організована заколотницька хвиля «згори». Наразі такі угруповання як БНП (BNP) та НФ (NF) послуговуються політичними засобами, наданими їм Державою. Справді – Держава без зусиль може дати собі раду з жалюгідними пародіями на передвиборні кампанії та з активістами-любителями. За 30 років в Ольстері британський істеблішмент випрацював методи боротьби з бунтівниками. Ми знаємо, що нам нічого чекати від виборів. Нам також відомо, що наразі не можна вдаватися до воєнних дії задля звільнення нашої землі. Отже слід торувати инші шляхи.

Один із таких шляхів – ентризм, праця відданих революціонерів у суспільних організаціях й установах. На теперішньому етапі це єдиний раціональний курс дій, а в довготривалій перспективі – єдиний шлях до перемоги.

[1] Ентризм – від англ. enter (входити).

Переклала Галина Безух