Дада Дхармадхікарі

Філософія революції

Уривки з книги “Філософія тотальної революції”

Революційний розум

Якось Крішнамурті запитав мене: “Чи існує індійська ідея?” І я розгубився, мені було важко відповісти експромтом. Мене запитували про це безліч разів, щоразу, коли я обмірковував стан справ не лише в Індії, але й у світі загалом.

А й справді, чи маємо ми розумну, раціональну національну ідею?

Що ми хочемо зробити з цього світу? Кладовище чи дім для людини, у якому вона житиме щасливо, повноцінно та чесно? Саме про це повинні думати революціонери.

 Це питання є головним у теорії революції. Тому що першою передумовою, другою передумовою та третьою передумовою будь-якої революції є революційний розум. І я сподіваюсь, що молодь цієї країни мислить революційно.

Світогляд молоді

Без сумніву, молодь тверда у своїх переконаннях. Її не перемогти. Старі скаржитимуться, що троянди колючі, а молоді люди дякуватимуть за ці колючки. Це і є твердість у переконаннях, це і є революційний розум.

Що таке революційний розум?

Що є його найголовнішою невід’ємною частиною? Революційний інтелект повинен бути відкритим. Відкритий розум ніщо не обмежує, він не визнає авторитетів. Ось що я маю на увазі, говорячи про нормальний розум. Революційний інтелект не упереджений, він нічого не приймає на віру, не витворює кумирів – навіть із героїв масштабу Ґанді чи Маркса.

Відкритість розуму

Революційний інтелект є відкритим. Революційний розум не задовольняється другосортними ідеями. Відкрита думка не підпорядковується жодній ідеології. Що ж ми розуміємо під ідеологією? Ідеологія – це організоване вчення; його ми називаємо школою. Проте всяка організована думка є застиглою, замороженою. Коли припиняється мислення, виникає вчення. Акумульованому мисленню бракує руху, бракує енергії. Організоване мислення перетворюється на ідеологію. Впорядкувавшись, мислення стає оборонним. Впорядковане мислення буває й агресивним, і тоді ми називаємо його “ізмом”. Воно прагне подолати инше мислення, хоче підкорити собі инші думки та инші ідеології. Правду кажучи, це нерозумно. Це нераціонально – нищити инші типи мислення.

Мислення проти вчення

Організоване вчення є ідеологією. Агресивне організоване вчення є “ізмом”; агресивне організоване вчення, яке прагне здобути владу, є “партією”. Все це анти-інтелектуально. Це – зневага до людського розуму. Потрібне не вчення чи ідеологія, а мислення. Мислення докорінно відрізняється від вчення. Мислення плинне. Воно динамічне. Це струмок, що біжить. А вчення – застигла вода у калюжі, хай якою чистою та прозорою вона б була.

Революції не потрібне вчення – вона потребує мислення. Вчення – це мислення другого сорту, чуже мислення, яке запозичує ідеї та думки в инших. Тому коли ви йдете до людей проповідувати революцію, в жодному разі не нав’язуйте їм ідей, навіть богонатхненних. Заохочуйте їх до самостійного мислення, бо рядовий громадянин є сувереном у демократичній країні.

Однак де він, цей громадянин? Він видається дезорієнтованим. Бог спить, проста людина впала у транс в епоху науки, яка обіцяє перетворити цей світ на досконало впорядкований цвинтар.

Гідність людини

Ми не підемо битим шляхом, ми торуватимемо нові стежки до нашої мети. А якою є наша мета? Ми прагнемо утвердити гідність людини.

У цій країні людей зазвичай ображали. Ось чому, попри барвисту духовність, ми частіше були рабами, ніж вільними людьми. Чи може дух толерувати рабство? Ми маємо так багато моральних засад у цій нашій країні з багатим надіями майбутнім! То чому ж більшість своєї історії Індія була країною людей підлеглих? Тому, що ми ніколи не переймались гідністю людини як такої, людини без етикетки. Дозволю собі ствердити, що наша країна не є країною духовности, а країною релігійности. А релігія не лише відрізняється від духовности, вона инколи, ба навіть дуже часто, є антидуховною.

Позадуховні аспекти релігії

Що таке організована релігія? Які риси є спільні для всіх релігій? Три речі є спільними для всіх релігій на світі. По-перше, віра в Бога; по-друге, етика; по-третє, наші відносини з иншими людьми, ставлення до тварин, до природи. Ці речі анулюються через те, що є спільними, як у математиці. Сухий залишок відомий як “релігія”.

Наприклад: я індус. Ні, я збрехав. Я мусульманин.

Ті, що брешуть індусам, і далі є індусами і мусульманами, тому що брехливість стала такою ж поширеною, як і правдомовність. Отже, спільний множник скорочується, а те, що залишається, є релігією. Воно пов’язане не з життям на цьому світі, не із звільненням душі, а з життям після смерти. Отже релігія є щось відмінне від духовности.

Ми є людьми релігійними, але ми ніколи на були людьми духовними, хоча й досягли у нашій філософії надхмарних висот. Що стосується відносин із співгромадянами, то наше поводження є навіть не дволиким – воно розщеплене. Ми живемо на двох рівнях: на релігійному та світському. Ми вдихаємо холодне та гаряче водночас. Ось чому ми не спроможні засвоїти нічого, окрім гордощів за досягнення наших пращурів.

Необхідність індійської ідеї

Тому я запитую себе: чи існує індійська ідея? У сучасному контексті питання звучить так: чи існує громадянин Індії? Чи маємо всеіндійських вождів окрім тих, котрі походять з ери Ґанді? Скоро вони стануть вчорашніми і рано чи пізно возз’єднаються із своїми предками. Вони належатимуть вічності. А як же ті, хто зараз живе в цій країні? Чи можете вказати хоч одну особу, яку можна було б назвати вождем всеіндійського масштабу? Ми маємо загальноіндійських посадовців, але не маємо всеіндійських вождів. Ми маємо регіональних вождів, парафіяльних лідерів-пігмеїв, що крокують у світлі рампи в одязі, позиченому у гігантів. Якщо забрати їхні крісла, їх загальноіндійські посади, то чи багато в цій країні знайдеться людей, котрі їх упізнають?

Отже, коли ми хочемо тотальної революції, то мусимо почати з індійської ідеї. І я дивуюся, инколи я дуже здивований і переляканий, коли бачу молодих чоловіків та жінок, котрі, навчаючись в наших університетах, воюють за регіоналізм, за мультикультуралізм, за самобутність, за особливі ідентичності, менші від багатьох маленьких країн Европи. Я вважаю, що регіоналізм – зло, котре загрожує світовому порядку.

Деномінативне громадянство

Іван Ілліч нещодавно вийшов із книги “Оспівування самоусвідомлювання”. Проте що означає усвідомити самого себе? Віднайти своє коріння. Твоє коріння означає твою окремішність; тотожності, які тебе визначають. Партикуляризм змушує тебе до оборони, а ніщо так не втомлює, як оборонна позиція. Як наслідок маємо декілька різновидів громадян у нашій країні, проте не маємо громадянства спільного, некваліфікованого, чистого; громадянства простого та нескаламученого. Ми маємо всі різновиди громадянства, окрім спільного. Насамперед слід згадати деномінативне громадянство. Давайте розглянемо що воно означає. Означаючи себе, громадянин відштовхується від опису спільноти, від національности, належности до певної громади. Це найпростіший шлях до визначення свого місця в суспільстві. Маулана Мохаммед Алі на вершині популярности зробив одного разу дуже контроверсійну заяву: “Насамперед я мусульманин, а вже потім індієць”. Сарояні Найду відповіла не менш виразним евфемізмом: “Я бенгалка з народження, андраїтка у шлюбі, мусульманка через місце проживання (бо живу поблизу Нізаму), англійка за освітою, але індійка по-перше, по-друге і по-останнє”. Був такий лідер у Пенджабі, адвокат др. Мохаммед Алам. Одного разу його запитали: “Хто Ви, докторе Алам? Перш за все мусульманин чи індієць?” Він відповів: “Це запитання некоректне. Правильно сформульоване, воно повинно звучати так: “Кому Ви належите насамперед – батькові чи матері?” І я відповів би: я належу моїй матері у тій самій мірі, що й своєму батькові, і тому я їхній син. Я, Мохаммед Алам”. Я вважаю, що саме таку відповідь має дати кожен індієць, який прагне революційного чину, який хоче змінити порядок речей – згори донизу, у всіх сферах людської свідомости.

Наш національний рух почався як відродження. І ми, ті, котрі брали активну участь у творенні системи національної освіти, побачили, що дали нашим учням справжню освіту. Лала Лайратпаї, повернувшись з Америки, написав книжку про національну освіту в Індії, у якій дійшов наступного висновку: “Освіта, яку ми запровадили у наших школах, була у суті своїй, деномінативною”. Відродження породило явище, відоме як Ведичний націоналізм, але це не той націоналізм, якого ми хочемо. Після того, як Індія здобула незалежність, наша освіта набула більш парохіяльного та регіонального характеру. У кожному штаті, утвореному за мовною ознакою, громадяни, рідна мова яких відрізняється від мови більшости, є, de iure, рівноправними, проте на практиці – другорядними громадянами. І такі “другосортні” громадяни живуть по всій країні.

Часткове громадянство

Отже існують неповні, “дробові” громадянства. Жінки, недоторкані, мовні меншини не є “цілими числами”. Вони – дріб від людини. Вважається, що вони не мають повноцінної душі, хіба що теоретично. В реальному житті жінка ніколи не трактувалась як особистість. Вона досі залишається річчю, власністю, геть залежною від чоловіка та цілковито йому підпорядкованою. (Трагічно, але у наші часи жінки та молодь в Америці почали ідеалізувати сімейне життя індійців, засноване на другорядній ролі жінки.) Отже маємо чотири рівні громадянства, попри те, що Конституція проголошує усіх громадяни цієї країни, незалежно від віри, кольору шкіри та статі, рівними.

Але деякі є рівнішими за инших!

Канарези в Картанаці є рівнішими за инших, махараштрійці в Махараштрі рівніші за инших; бенгальці в Бенгалії рівніші за инших – у кожній провінції маємо громадян, рівніших за инших.

Отже маємо громадян, рівніших за инших, але не маємо рівноправних громадян. Я звертаюсь до усіх молодих чоловіків та жінок Індії: “Ви хочете змін? Хто буде центральною фігурою революції? Хто творитиме революцію в країні, яка чваниться філосософією Адваїти, але мириться не лише з соціяльними відхиленнями, а й навіть із феноменом недоторканости?”

Характерні риси кастової системи

Мимаємо не лише класові та лінгвістичні відмінності, а й касти. Що таке каста? Класи мінливі. Ви можете змінити свою класову приналежність, але не можете змінити своєї касти, бо належність до касти визначається походженням, а ви не можете вплинути на своє народження. Держава, побудована як об’єднання громад, більш ліберальна за кастову, тому що каста – унікальна; в той час як громада прагне Вас залучити, впливаючи на переконання, каста відштовхує усіх сторонніх. Чи чули ви про браміна, який би навертав у брамінство? Ми чули про мусульман, котрі проповідували свою віру, ми чули про християн та сикхів. Проте жодна каста не займається прозелітизмом. Першою характерною рисою кастової системи є те, що вона має лише одні двері – вхідні. Її неможливо покинути.

Другою характерною рисою є те, що кастовість утруднює контакти між людьми. Що далі ти від людини, то ближче до Бога. Якщо я приїду до Бангалору і скажу тобі, що не їстиму ні з чиєї руки, за винятком руки браміна Махараштри Ріг-Веди, оскільки я сам брамін Махараштри, ти дивитимешся на мене як на людину глибоко побожну, чистої душі. А якщо я скажу, що не їм ніде, окрім власної домівки, то ще більше виросту в твоїх очах. Я скажу, що не їм навіть їжі, яку приготувала моя дружина, що готую сам – і я на вершині. Ще одна сходинка – і я не вживаю жодної їжі, навіть приготованої власноруч. Тоді моє благочестя неперевершене. Це – Каста.

Отже кастовість антисоціяльна. Кожен революціонер повинен із належною смиренністю копати могилу для кастової системи та скількимога наближати пишну церемонію похорону. Людині, котру не шанують у касті, не залишається нічого, окрім як змінити релігію. Звідки взялись усі ці християни та мусульмани? Усі вони діти кастової системи. Мусульманська община Індії породжена індуїстською кастовою системою. Тому викорінення общинности залежить від викорінення кастовости. Кастовість руйнує та спустошує країну, у всіх аспектах, особливо в політичному. Пришестя кастовости в політику не лише небажане, воно фатальне – з тієї простої причини, що два кандидати з однієї і тієї ж касти занадто пов’язані, аби ефективно конкурувати. Адже кожна партія висуватиме кандидата, який належатиме до касти, найбільш численної у конкретному виборчому окрузі.

Творці революції

Якщо ви хочете розпочати революцію в цій країні, то повинні запитати себе, хто її започаткує? Чи це буде Держава? Чи Капіталіст із силою грошви? Чи, може, Солдат із мечем? Якщо це буде солдат, то він домінуватиме у революції. Якщо капіталіст, то він будуватиме свою революцію. А якщо держава, то її структури можуть роздутись до нечуваних розмірів і поглинути все людське.

Тому ми самі повинні знайти чорноробів революції. Це першочергова проблема, яку ми повинні розв’язати. На все Воля Божа, але давайте сподіватись і вірити, що молодь цієї країни не захоче шукати деинде. У лексиконі молоді немає слів на кшталт “неможливо” та “поразка”. Можуть бути невдачі, але невдачі не є поразками. Невдачі повинні спонукати до ще більших зусиль.

Переклала Тетяна Яремко