Фридерик Папе

Шведи у Львові

Закінчилося сповнене воєнними жахіттями 17-е століття, проте епоха воєн ще не дійшла до завершення. Ще одне потрясіння випало краю, перш, ніж настав спокій – однак, це вже був мертвий спокій виснаження. Тим потрясінням, яке завершило епоху нищівних битв, була нова шведська війна, названа в загальній історії Північною війною, оскільки заполонила вона всю північну Европу. Це був кінець воєнної епохи і для Львова – проте кінець нещасливий.

Наступник Яна ІІІ Собєского на польському троні, Авґуст ІІ, електор саський, об’єднався з царем Пєтром І супроти шведів, аби забрати в них окремі землі. Побережжя Балтійського моря від Риги аж до Фінляндії включно, належали тоді Швеції, отож землі ці вони мали намір зайняти і поміж собою розділити. Однак, король шведський, Карл ХІІ, був справжнім лицарем, хоч і зовсім юним.

Швидкими діями розбив він наперед москалів, а потім переміг і війська Авґуста ІІ. Незабаром знову вся Польща опинилася під владою шведа. Щоб остаточно пригнобити Авґуста, схилив Карл частину поляків до повалення Саса з трону і вибору нового короля в особі Станіслава Лєщиньского, познанського воєводи. Торунь, Варшава, Краків вже були в руках шведського короля, настав час Карлові повернути супроти тих земель, які до цього часу перебували на боці Авґуста.

У середині серпня року 1704 став Карл ХІІ під Ярославом і надіслав указ львів’янам, щоб ті постачали йому пиво і борошно упродовж цілих десяти тижнів. За порадою коменданта, яким тоді був Зиґмунд Ґалецкі, воєвода каліський, залишили львів’яни лист короля шведського без відповіді, а натомість удалися до Авґуста з проханням по допомогу. Авґуст, який стояв з військом під Сокалем, обіцяв прислати значне підкріплення, після цього у місті розпочали завзято готуватися до оборони.

Було у Львові кількасот жовнярів і близько тисячі міщан, здатних до битви, зарядів і амуніції було вдосталь навіть ручних гранат не бракувало в арсеналі. Але мури і вежі у багатьох місцях були пошкоджені, а Високий Замок, який від часу завершення турецької навали був цілком занедбаний, виглядав як спустошена руїна.

Сили розподілили наступним чином. Перший полк міщан зайняв лінію оборони від рогу Домініканського до Краківської брами, другий полк – звідти аж до Єзуїтської фірти, далі аж до Галицької брами – третій полк, і нарешті, від Галицької брами до Босацької фірти – четвертий полк. Найважливіші пункти цього периметру зайняло регулярне військо. Був відділ жовнярів на Краківській брамі, другий недалеко Єзуїтської фірти, а два відділи займали дуже важливу при обороні Львова лінію – від рогу Домініканського аж до Босацької фірти. У королівському арсеналі Владислава ІV сам комендант заклав свій командний пункт. Три найбільш пристосовані до оборони монастирі з передмість також отримали військові залоги: Бернардини, Кармеліти черевичкові на Галицькому і Кармеліти босі на пагорбі. Нарешті, в околиці Ринку стояв резервний відділ піхоти. Все було добре приготоване і сповнене охоти до бою, особливо самі міщани, для яких облога не була якоюсь новиною.

Заледве зайнявся ранок дня 5 вересня 1704 року, як з’явилися із західного боку війська шведські у двох частинах. Один від Рясної надходив Янівським гостинцем, другий Сокільницькою дорогою (вул. Коперніка) наближався до міста. Це була виключно кавалерія числом 17 000 коней; піхота і артилерія залишилися під Ярославом. Тим більша надія утримати Львова оволоділа міщанами. Одне лише непокоїло: під Львовом був сам король шведський, незрівнянний полководець, що горів бажанням швидко здобути місто.

Як тільки шведи з’явилися, вислано супроти них малий відділ міської кінноти з 200 драгунів. Ті, однак, помітивши настільки переважаючі сили, швидко чкурнули на Сокільники. Натомість, з міських валів і веж привітали шведів зливою пострілів. Ще не була замкнена Єзуїтська фірта, оскільки крізь неї намагалися втекти до міста мешканці передмість. З того боку і вдарили шведські драгуни, але густий град куль негайно змусив їх відступити. Тепер супостат заховався поза приміськими дворами, аби звідтіля безпечно обстрілювати міські вали. Але враз, вже стільки разів перевіреним способом запалали передмістя ясним полум’ям; вогонь не одного нападника задушив у смертельних обіймах, инших відкинув далеко.

Не тільки з міста, а й з монастиря Кармелітів босих цільно стріляли; вмілий комендант тамтешньої залоги Геніг практично ніколи не прикладав гніт надаремно. Втратили шведи того дня до 400 осіб. Навіть коло їхнього короля густо кулі свистали, коли він з верху Високого Замку оглядав місто. Але втрата Високого Замку стала для Львова причиною поразки, бо з того пагорба король шведський положення міста як на долоні бачив, і там собі уклав свій, згубний для Львова, план.

На превеликий жаль, успіхи першого дня заколисали пильність львівського коменданта. Не сподівався він такого раптового штурму. Тим часом, Карл ХІІ не мав звички передчасно відпочивати. Ще тієї ж ночі приготував він повальний штурм. Три полки драгунів відправив проти монастиря Кармелітів на пагорбі, а решту війська привів у готовність, на випадок, якби підійшла обіцяна міщанам підмога. Драгуни були кіннотою зі стрілецьким озброєнням, здатною також і до пішої боротьби. Покинувши сідла і взявши гранати до рук, вдарили щосили на монастир. Мужньо боровся Геніг зі жменькою своїх солдат, однак невдовзі подолали його; сам, узятий на шість шпаг, віддав духа на посту. Міські гармати не могли обстрілювати шведів, оскільки наступ на монастир вівся з тилу, а комендант ніяк не протидіяв цьому, бо... проспав напад. Заледве його добудився вмілий командир першого полку міщан, засідатель Юзефович – але вже було запізно.

Від кармелітського пагорба здобути місто вже не було складною справою. Одночасно повели шведи наступ на вали, натхненні присутністю короля, який зі шпагою в руці сам керував їхніми діями. Піхота коменданта дала залп і на хвилину стримала ворога, але при тодішньому повільному лаштуванні на другий залп вже не було часу. Шведи з новою силою кинулися у наступ – і стали на валах…

Місто було здобуто. Головні сили драгунів Руською вулицею входили до середмістя, по одному відділу було поставлено на вали праворуч і ліворуч від них. Один відділ мав очистити вали від боку Краківської, другий – від боку Галицької брами, а з’єднатися обидва мали при Єзуїтській фірті. Війська залоги відступали перед шведами, комендант зник в одній із кам’яниць – найдовше на позиціях втрималися міщани.

З боку Краківської брами густа стрілянина зустрічала переможців; міщани закликали на допомогу відділ польського війська, який проходив неподалік, просили триматися до кінця. Даремно – командир відділу тільки сумно кивнув головою і наказав жовнярам скласти зброю. Допіру тоді розбіглися нещасні захисники Львова, ковалі і кравчики. Але п’ятнадцять кушнірів трималися до кінця; всі загинули на вежі при своїх гарматах.

Тим часом, на лівому крилі добралися шведи до Бернардинів, згодом – до Кармелітів на Галицькому передмісті. В обох монастирях коменданти хотіли оборонятися, але на прохання чернецтва, яке вважало, що всяка оборона вже є даремною, змушені були здатися.

Не зіткнувся зі значним опором і головний загін шведів, який вступав до міста Руською. Жовняри з резерву кілька разів вистрелили, однак, розуміючи нерівність сил, склали зброю. Згідно зі шведськими джерелами, при цьому штурмі з їхнього боку загинуло 40 осіб, з польського – 50-60, у полон було взято 530. Шведи на Ринку повитягали вино з пивниць радних і, попиваючи, гукали до себе: «вельможний пане, вітаю тебе у руському Львові!» Заледве заносилося на світанок дня 6 вересня 1704.

У радній залі Ратуші зайняв місце генерал Стенбок, при ньому канцлер Піппер і инші достойники. Бургомістр міста Домінік Вільчек і радні стояли смутні під стіною, чекаючи своєї долі. «Навіщо підняли супроти нас зброю?» – грізно закричав генерал. «Бо такий наказ отримали» – відповіли радні. Були при тому також каноніки катедральні, і один із них, ксьондз Томаш Юзефовіч*), промовив до канцлера такими словами: «Є ми тут в надії, що отримаємо ласку від тебе, Ясновельможний Пане, не відаючи, що буде з нами. Тим часом озброєний жовняр обдирає доми наші і костели, забираючи як приватну, так і суспільну власність. Що потім матимемо, якщо переможний і розлючений жолдак все забере? Адже ціле місто, заповнене військом, осквернене кров’ю своїх мешканців, повне трупів, в покорі благає милосердя».

І збагнув тоді канцлер, що не буде з чого витиснути контрибуцію, отож «порадившись з якимось військовим, видав наказ припинення подальшого грабунку. Потім повідомлено було радним, що упродовж 24 годин мають видати 400 000 талярів викупу, инакше місто з димом пущене буде». Ледве вдалося вмолити зменшити суму до 300 000, а пізніше продовжити термін до шести днів.

Настали тоді сумні дні, коли залишки майна витискали з Львів’ян. Однак, незважаючи на всі зусилля, зібрано було в місті трохи більше, як 130 000 талярів.

На щастя, прибув до Львова новообраний король Станіслав Лєщиньскі, і впросив Карла ХІІ, щоби той зупинився на тій сумі. Однак треба було ще годувати шведів аж до дня 24 вересня. Тоді, врешті, відійшли, забираючи зі собою практично всі гармати, яких у Львові залишилося ще 171. За містом підірвали їх порохом.

Оборонна сила Львова була раз і назавжди зламана. Розвіявся ореол неприступної фортеці, який до того часу огортав наше місто. А проте, попри все решта, слід принаймні визнати, що, хоч і менш успішно, аніж досі, все ж львів’яни і цього разу з честю захищали свої домівки. На позиції довше вистояв звичайний міщанин, аніж фаховий жовняр, і пильнував уважніше засідатель Юзефовіч, аніж комендант Ґалецкі.

* Той ксьондз Юзефовіч написав другу після Зіморовича хроніку Львова, яка охоплює час від 1634 до 1704 року.

Переклав Андрій Кирчів