Ролан Барт

Дендизм і мода

Упродовж століть типів одягу було стільки ж, скільки й соціяльних класів. Кожне соціяльне становище мало свій костюм, й не було важко перетворити одяг у знак, позаяк сама станова різниця була чимось природнім. Таким чином, з одного боку, одяг цілком підлягав умовному кодові, а з иншого – сам цей код апелював до природного чи, радше, божественного порядку. Поміняти одяг означало водночас поміняти свою сутність і свій клас – те й те збігалося. Приміром, у комедіях Мариво любовна гра йде поряд з особистісним квіпрокво, інверсією класових ролей і обміном одежі. Того часу існувала справжня граматика костюму, порушення якої було замахом на глибинний лад усесвіту, а не лише на умовності смаку; як багато інтриг і перипетій у нашій літературі тримається на цьому відверто сигналітичному характері одягу!

Як відомо, незабаром після революції чоловічий костюм радикально змінився – не лише за формою (яка в основному йшла за образом квакерів), а й за духом: ідея демократії привела до появи в принципі однотипного одягу, що підлягав уже не відверто задекларованим імперативам показного престижу, а вимогам праці й рівности; сучасний одяг (а наш чоловічий костюм загалом той самий, що й у XIX ст.) – це у принципі одяг практичний і гідний; він має підходити до будь-якої трудової ситуації (лиш би це була не ручна праця), а своєю строгістю чи стриманістю покликаний демонструвати той моральний стан cant¹, яким була характерна буржуазія XVIII ст.

Фактично поділ соціяльних класів аж ніяк не було скасовано: політично переможена шляхта й надалі приваблювала, хоча й мала доволі чітко окреслені межі побуту; та й самій шляхті доводилося захищатися – не від робітничого класу (робітничий костюм був чітко маркованим), а від підйому середніх класів. Тому костюмові довелося провадити хитру гру з теоретичною одноманітністю, яку нав’язала революція й імперія, так, щоб у межах віднині всезагального типу одягу все ж зберігалися певні формальні відмінності, здатні маніфестувати опозицію суспільних класів.

Саме тоді й виникла в одязі нова естетична категорія, якій судилося довге майбутнє (донині вона широко використовується в жіночому одязі, в цьому можна переконатися, розгорнувши будь-який модний журнал) – це була деталь. Оскільки вже не можна було змінити фундаментальний тип чоловічого одягу, не зачепивши принципів демократії і праці, то розрізнювальні функції костюму цілковито взяла на себе деталь («дрібничка», «не знаю що», «манера» тощо). Віднині достатніми позначеннями якнайменш помітних соціяльних відмінностей стали вузол краватки, тканини сорочки, ґудзики камізельки, пряжки на мештах; водночас соціяльна перевага, яку, згідно з демократичними правилами, вже не можна було відверто афішувати, стала маскуватися і сублімуватися у такій новітній вартості, як смак, чи навіть радше вишуканість (саме тому, що це слово двозначне)².

Вишукана людина – це особа, що вирізняється в натовпі за допомогою скромних за об’ємом, але потужних за енергетичною силою засобів. Позаяк, з одного боку, він розраховує, що його розпізнає саме такий, як він сам, а з иншого боку, це розпізнання відбувається головно за деталями, то можна сказати, що вишукана людина наносить на уніформу свого століття якісь дискретні (тобто одночасно «скромні» і «дисконтинуальні») знаки – вже не видовищні знаки відверто демонстрованого соціяльного становища, а лишень знаки спільництва. Так, вишуканість спрямувала сигналетику костюму на напів підпільний шлях розвитку: по-перше, група, у якій вона має бути прочитана, дуже вузька, по-друге, необхідні для цього прочитання знаки надто рідкісні й нерозбірливі для того, хто не знає цієї нової вестиментарної мови.

Якщо розглядати денді тільки з точки зору одягу (хоча назагал відомо, що дендизм – це дещо більше, ніж вестиментарна поведінка), то можна сказати, що це людина, яка вирішила довести вишуканий костюм до вершини, підпорядкувати його абсолютно строгій логіці. З одного боку, він іде у вишуканості ще далі – для нього її сутність має вже не соціяльний, а метафізичний характер, денді аж ніяк не протиставляє вищий клас нижчому, але лише в абсолютному плані – індивіда в натовпі; причому індивід для нього не абстрактна ідея – це він сам, відмежований від порівняння з будь-ким, отож, як Нарцис, демонструє свій костюм для прочитання лише самому собі. А з иншого боку, він стверджує, що вся його сутність немов сутність божества, може полягати ні в чім; вестиментарна «деталь» вже не є конкретним предметом, нехай і маленьким, це радше якийсь спосіб (часто хитро прихований) руйнації, «деформації» костюму, його вивільнення від будь-яких цінностей, що мають инші люди; давати розношувати новий фрак слузі, намочувати рукавички, аби вони бездоганно набули форму руки, – подібні прийоми свідчать про глибоко творчу ідею, яка не вичерпується прагненням виділитися: ідея в тім, що ефекти будь-якої форми мають бути продумані, що одяг – не готова річ, а об’єкт обробки.

Тому дендизм – не лише етика (про яку вже багато сказано, починаючи від Бодлера і Барбе), а й техніка. Денді – продукт поєднання одного й иншого, причому техніка, зрозуміло, слугує гарантом етики, як і у всіх аскетичних філософіях (приміром, індуській), де певна тілесна поведінка дає шлях для випрацювання певної думки; а оскільки в такому випадку ця думка полягає в абсолютно своєрідному баченні себе самого, то денді приречений неперервно вигадувати щораз нові відмінні риси: то він робить ставку на розкіш, щоб відмежуватися від бідних, то прагне імітувати пошарпаний одяг, щоб відрізнитися від багатих; для того саме й слугує «деталь», що вона дозволяє денді утікати від маси, ніколи їй не піддаватися; його своєрідність абсолютна в плані сутности, але стримана в плані субстанції, бо він у жодному разі не має впадати в ексцентрику – форму надзвичайно зручну для наслідування.

У принципі «деталь» дозволяла до нескінченности робити свій костюм «инакшим». Справді, способи носити костюм обмежені, й без допомоги деяких матеріяльних деталей можливості поновлювати свій образ швидко б вичерпались. Саме це й трапилося, коли чоловічий костюм став відкрито фабричним: позбувшись усілякої підтримки приватного ремесла, денді був змушений відмовитися від абсолютної своєрідности в одязі, бо тільки-но форма стандартизується, нехай навіть це розкішний одяг, вона вже ніколи не буде унікальною. Таким чином перший смертельний удар дендизм отримав від індустрії готового одягу. Але ще вишуканіше, ще безжалісніше згубила його поява «оригінальних» бутиків: у таких крамничках торгують одягом і аксесуарами, що виходять поза рамки масових норм, але позаяк сам цей вихід стає предметом комерції, нехай навіть і дуже коштовної, то він сам стає нормативним; купуючи сорочку, краватку чи запонки від Х чи Z, доводиться підлаштовуватися до певного стилю, зрікаючись будь-якого особистого (можна сказати – нарцисичного) винахідництва власної своєрідности. А поза тим дендизм був творчістю, тому денді в силу фундаментального імперативу сам створював задум свого образу, саме так, як сучасний художник творить задум своєї композиції із найбільш підручних матеріялів (якихось наклеєних папірців); инакше кажучи, денді не міг купувати для себе одяг. Коли йому залишилася свобода покупки, а не творчости, дендизм хоч-не-хоч мусив померти від задухи; купувати останню модель італійських мештів чи найновішу марку англійського твіду – вчинок максимально вульгарний, оскільки він означає улягання Моді.

Справді, мода становить собою колективне наслідування новинок, що з’являються регулярно; навіть якщо як на алібі вона покликається на індивідуальне самовираження (як дехто каже, вираження «особистости»), мода у своїй суті є феномен масовий, тому ним так цікавилися соціологи, віднайшовши тут прекрасний приклад чистої діялектики стосунків між індивідом і суспільством. Взагалі в наші дні мода стала справою всіх і кожного, що підтверджує винятково широкий розвиток жіночої преси. Мода стала громадським інститутом, і вже не можна думати, буцімто вона вирізняє когось своєю вишуканістю; відмінним поняттям залишилася лише старомодність; инакше кажучи, з масового пункту бачення Мода завжди сприймається лише через свою протилежність: Мода – це здоров’я і моральність, і щодо неї старомодність – просто недуга й збочення.

Отож перед нами парадокс: Мода знищила будь-яку продуману своєрідність костюму, тиранічно утвердивши його інституційну своєрідність. Б’юрократизувався не сам одяг (як, наприклад, у середовищах, позбавлених моди) – б’юрократизувався більш тонко її проєкт своєрідности. За допомогою Моди всьому сучасному одягу прищепили трохи дендизму, а це фатально призвело до умертвлення самого дендизму, оскільки він за суттю має бути радикальним або й зовсім не існувати. Отож, дендизм вбила не загальна соціялізація світу (як це можна було б уявити в суспільстві зі строго однотипним одягом, на взір сучасного Китаю), а виникнення особливої посередньої сили поміж абсолютним індивідом і тотальною масою; своєрідним завданням моди стало скрадання і невтралізація дендизму; сучасне демократичне суспільство зробило її засобом рівномірного розподілу, що призначений автоматично встановлювати рівновагу між вимогою своєрідности й правом кожного її задовільняти. Очевидно, що це суперечність у термінах; і щоб вона могла існувати, суспільству довелося підкорити процес поновлення одягу строго регулярним термінам – достатньо тривалим, щоби можна було встигати йому підкоритися, й достатньо коротким, щоб пришвидшувати торговий оборот й відтворювати відмінності у статках людей.

Звичайно, в жіночому одязі велика кількість його складових елементів (можна сказати одиниць) поки що уможливлює її складну комбінаційність, а тим самим істинну індивідуалізацію образу. Але ми вже бачили, що навіть абстрагуючись від психологічних факторів (ймовірно, нарцисичної і гомосексуальної природи), які зробили дендизм феноменом насамперед чоловічим – одягатися як денді можна було лише впродовж нетривалого історичного періоду, коли костюм був однакового типу і варіювався в деталях. Змінюючись не так швидко і не так радикально, як жіноча мода, чоловіча мода все-таки приходить до вичерпання деталей, що варіюються, і водночас вже віддавна нічого не міняє у фундаментальному типі костюма; тим самим вона відбирає в дендизму його межу і його головну поживу; саме Мода вбила дендизм.

¹ Лукавство (англ.).

² Distinction – оригінальність і відмінність.

Переклала Мирослава Лемик