М. Міднайт

Лесбійська культура міста Києва

Лесбійська субкультура – чи не єдина молодіжна субкультура, де об’єктом тілесних практик і тілесного моделювання є жіноче тіло. Російська дослідниця Щєпанская зазначала, що «в більшості [молодіжних] спільнот регулюється у першу чергу чоловіче тіло... Жіночі ж ролі «добудовуються» як додаткові до чоловічих і регламентуються значно меншою мірою» [Щепанская 1999]. Лесбійська ж субкультура орієнтована на жінок і суттєво впливає на оформлення тіл її адептів і стиль їх життя – тату, пірсинг, зачіски, прикраси, одяг, жести і рухи, схильність до певних видів спорту (футбол, армреслінг, боротьба тощо). Сьогодні дослідниці сходяться на думці про «недоформованість» української жіночої гомосексуальної субкультури, пов’язуючи це з відсутністю традиції боротьби лесбійської спільноти за свої права [Гейдар, Нагорная 2002:18]. Втім, консолідаційні процеси всередині спільноти тривають, і це сформувало певну внутрішню традицію, стильову й ідеологічну ідентичність.

Додаткове застереження: описані у статті ознаки субкультури не стосуються всього лесбійського населення міста, а тільки молодіжного угруповання всередині лесбійської спільноти («тих, хто тусується»), для якого характерний окремішній стиль і знаки.

Стиль одягу

Якщо стиль гіппі є продовженням пацифістичних світоглядних принципів субкультури, стиль скінгедів демонструє агресію і натиск, то стиль лесбі можна означити радше як спортивний і антикуртуазний.

Можна сказати, що стиль лесбійок вибудовується як антистиль до куртуазної жіночности типу «барбі». На одному з відомих українських лесбійських сайтів (www.feminist.org.ua) з’явився топік під назвою «а де жіночість?», в якому невідома гостя докоряє лесбійкам за відсутність жіночости. У жвавій суперечці лесбійського ком’юніті Jazz коментує: «Может быть, Гостье необходимы все атрибуты мистификации женственности? Seo, где твои рюши?». Лесбійки не обов’язково гранично прості в одязі, але вони, як правило, не вдаватимуться до тих «складних» уборів, які покликані зробити їх «звабливими» в сенсі традиційного гетеросексуального чоловіка (колготки-сіточка, глибоко декольтовані блузи, шовкові штани тощо).

Одяг, за переконаннями лесбійок, має в першу чергу підпорядковуватися вимозі зручности. Зручність ставиться на перше місце у всіх випадках, далі може ставитися дотримання стилю, відповідність одягу до ситуації чи події тощо. Тому це найчастіше штани, бриджі, бермуди, спідниці-шотландки, футболки чи вільні светери, спортивне взуття, рюкзаки.

Зачіски, макіяж

Правильним буде твердження, що в лесбійській субкультурі не прийнято вживати додаткових (окрім гігієнічних), «артефактових» способів догляду за тілом і волоссям. Зачіски в лесбійок бувають різні, але найчастіше «не укладені». Лесбійки майже ніколи не роблять макіяж, художній манікюр, і тим більше зовсім ніколи не нарощують акрилових нігтів. Можна сказати, що в сенсі використання синтетики лесбійки – «натуралки» (так у сленгові називають гетеросексуальних жінок).

Прикраси

Типова лесбійська прикраса – широкий срібний або сріблястий перстень без камінців, зі східним або абстрактним візерунком, на великому пальці руки. Однак ця традиція, як це часто трапляється з субкультурними знаками, стала здобутком всього суспільства, увійшла останніми роками в молодіжну моду. Сьогодні перстень на великому пальці вже не можна вважати суто лесбійським знаком, навіть члени ком’юніті носять перстень нерідко під впливом моди.

Коли набір кодів субкультури стає загальновживаним, виробляються нові маркери.

Часто лесбійки носять на шиї підвіску у формі лабрису. Лабрис – двосічна сокира, предмет з крито-мікенської культури, є символом радикального фемінізму і лесбійства зокрема.

Металеві або шкіряні браслети-ланцюжки не є «сигналом» про сексуальну орієнтацію, але популярні у лесб-середовищі.

Пірсинг

Проколювання тіла для лесбійок – доволі популярний спосіб означення своєї гомосексуальної ідентичности. Найпоширенішим є проколювання вуха, инколи в лесбійок проколоте тільки одне вухо, праве, часом воно проколоте кілька разів, або на ньому є додатковий, несиметричний прокол. Рідше на означення гомосексуальности проколюється праве крило носа.

Правий бік у знаковому сенсі парадигматично тотожний концептам «чоловік», «правильний» тощо. Маркування правого боку в лесбійській і загалом у гомосексуальній культурі, можливо, символізує певну реорганізацію традиційного патріярхального укладу, його зміщення. Цікаво, що проколювання в традиційних культурах инколи розглядається як псування тіла (за логікою – попсована людина не така бажана здобич для всякої нечисті, і тому може чутися безпечніше). Проколювання правого вуха можна вважати латентним повідомленням про руйнування патріярхальних устоїв, збою в їх режимі.

Татуювання

Татуювання – поширена в лесбійському середовищі практика. Однак тільки невеликий відсоток татуювань у лесбійок є суто тематичними (у сленгові «тема» означає також лесбійство, гомосексуальність).

Ранні (за віком) тату, як правило, не є за суттю лесбійськими, для них характерна низька семіотичність (для самої власниці тату), домінанта естетики над смислами тощо. Пізніші тату пов’язані з емоційними драмами особистого порядку, і хоч пов’язані з процесом здобуття гомосексуальної ідентичности, за тематикою гомосексуальними не є. Ці тату більш індивідуалізовані, наснажені мітологічним або знаковим змістом. Справжні субкультурні тематичні тату, найчастіше, виконуються у доволі свідомому віці, ближче до 30 років, вони пов’язані із завершенням ідентифікації (зазвичай, цей процес займає в середньому 8-12 років). Для київського лесбійського ком’юніті найхарактернішим тематичним татуюванням є лабрис. Незважаючи на типовість малюнка, лесбійки ставляться до своїх лабрисів з особливою любов’ю і увагою. Як правило, всі лабриси стилізовані, часто їх форма – авторська, придумана самими власницями тату. Так, Infinity сама промальовувала свій Лабрис, вирізала і прикладала до руки, підбираючи вигідну пропорцію. Bound зробила татуювання в Ялті, згодом повернулася до майстра, аби він поправив їй лабрис, відповідно до її візії. Инколи кожний фрагмент сокири осмислюється і наснажується смислами. Лайма Гейдар оповідає: «Но у меня этот топорик стилизированный, потому что это очень важная часть моей идентификации… Крылышки топора – три ряда – это пламя, это огонь, это вечный огонь жизни, и это все компонуется к рогу единорога… В Средние века рог считался реальностью – этот рог был символом долголетия, интеллектуальной творческой потенции, и это все базируется, зиждется на хрустальном шаре. Наворотила всего, чего могла. Это я придумала. Хрустальный шар – это значит, что можно видеть прошлое, будущее и получать информацию отовсюду, из космоса. Ну вот такая вот, кароче, хоботня».

Така індивідуалізація тематичної наколки є специфікою лесбійської субкультури, зазвичай субкультурні тату в инших молодіжних угрупованнях уніфіковані, типові.

Є ще одна особливість. Татуювання в різних субкультурах розглядається як форма ініціяції, де біль при татуюванні здобуває особливого смислу випробовування, посвяти. В агресивних ультраправих субкультурах біль і кров – важливий складник оповідей про нанесення тату. Один скінгед оповідав: «Тем дороже наколка, если ты перенес эту боль. Зачем же обезболивать? Некоторые могут водки выпить, но, по-моему, так неинтересно. Даже приятно так чувствовать эту боль, когда тебе делают свастику. Тем она дороже будет. Но не просто так сделать наколку, а ты перенес боль, сделал, сдержался» (Олег).

У київському лесбійському товаристві больовий фактор має низький, я б сказала, несеміотичний статус. Зазвичай київські лесбійки з тату розглядають біль як неважливий фактор: «Это просто как сопутствующее тому, как делается татуировка» (Евгения). Зазвичай дівчата говорять, що біль терпимий: «У меня даже мысль не появлялась, что надо попросить [анестезию]… Мне казалось, что вот так и надо. Но это довольно терпимая боль была» (Дакінє). Подруга Дакінє оповідала, що заснула під час набивання тату. В оповідях членів инших субкультур больовий ефект, навпаки, перебільшується. Втрата свідомости – один із цетральних мотивів їх оповідей.

Можливо, відсутність фольклорної теми ініціяції при нанесенні тату в лесбійок пов’язане зі ще недостатньою інтегрованістю спільноти: за браку достатньо щільного середовища нема і теми вступу в нього.

Можливо, у процесі формування більш тісного культурного простору виникнуть і розвинуться нові ставлення до нанесення тату, де зросте престижність теми болю й ініціяції в групу.

Пірсинг і татуювання характерні множинністю і різністю повідомлень, які ретранслюються, з одного боку, в субкультуру, а з иншого – у велике суспільство. Так, для великого суспільства тематичний пірсинг і тату означає виведення тіла зі сфер його впливу, а для субкультури, навпаки, підпорядкування тіла її законам. Часто наявність на тілі дівчини татуювання (значно рідше – пірсингу, оскільки він став частиною загальної моди) суспільство оцінює як певну «ущербність», несоціяльність і попсованість тіла, опускання його на шкалі соціяльної престижности і зниження попиту на нього. Це виражається, зокрема, переконанням, що татуйована дама не зможе реалізувати такі «базові» і важливі в розумінні суспільства життєві програми як заміжжя. Bound чула розмови, викликані її татуюванням: «Ты, внученька, такого не делай, а то никогда не выйдешь замуж»; «Значит так, ты об этом не думай, ты еще не замужняя».

Тіло, якому надано певне незворотнє доповнення (пірсинг, як і тату безслідно вивести неможливо, навіть якщо вийняти з проколу прикрасу, на тілі залишаються сліди), додаткова тілесність, яка не була дана дитині з народженням, – ці маркери сприймаються як знаки «чужого», тому часто оточення їх доволі різко засуджує, незважаючи на тип нанесених знаків, їх семантику.

Рухи

Т. Щєпанская зазначала, що для субкультур, окрім одягу, притаманне вироблення певного типу ходи та рухів. Вчена звертала увагу, що гіппі рухаються вайлувато, по-старечому сутуло. Для прихильників ультралівих та ультраправих угруповань характерна агресивна, стрімка хода. У лесб-культурі хода, як і стиль одягу, радше антикуртуазна. Лесбійки негують стереотипи гідної жіночої ходи – рівна спина, похитувати стегнами, «по-ниточці». Лесбійки рухаються розмашисто, вільно, можливо, фривольно.

***

Загальновизнаний і тривалий стереотип «маскулінности» лесбійської субкультури втратив свою актуальність. Це сталося, зокрема, через суттєві зміни в сприйнятті маскулінности й фемінінности в усьому суспільстві. Зміни ці відбулися через руйнування уявлень про гендерну дискретність, розмивання стереотипів про гендерні ролі, або, в більш консервативних випадках, значне розширення меж гендерних функцій.

Раніше встановився традиційний поділ лесбійок на три групи – буч (від англ.: butch – коротка стрижка, чоловікоподібний), фем (англ.: female – жіноча стать) або ліпстік (англ.: lipstick – губна помада). Цей поділ відбувався на основі ретрансляції в лесбійське середовище класичної патріярхальної моделі розподілу сексуальних (актив-пасив) і соціяльних (ведучий-підлеглий) ролей. Власне буч була уособленням маскулінности в субкультурі, найвище оцінювалася на «тематичній» шкалі престижности і стала своєрідною «візитною карткою» субкультури. Сьогодні ці культурні моделі більше так однозначно не підтримуються в лесбійському середовищі, вважаються відголоском минулого.

Насправді полеміка про маскулінність чи немаскулінність лесбійського стилю залежить більше від способу трактування лесбійських знаків, символів, тілесних практик і життєвої мети. Як пише одна з лідерок феміністично-лесбійського руху в Україні Л. Гейдар: «У большинства лесбиянок нет мужа и детей, а значит, они могут больше времени посвящать саморазвитию и самореализации, что способствует смене социального пола, развитию карьерного роста и утверждению материальной независимости».

Сьогодні, з поширенням феміністичного руху й способу життя, ці ознаки життєвого стилю – кар’єризм, професіоналізм, самостійність – втратили однозначний максулінний ореол, стали характерними для значної частини жіночого населення України. Тому маскулінні конотати лесбі-стилю як стилю, з одного боку, підкреслено не-куртуазного, а з иншого – емансиповано-феміністичного (хоч більшість лесбійок не вважає себе феміністками), пригасли або зазнали зміни в акцентах.

Стиль унісекс в одязі, відмова від макіяжу і манікюру, невтральні зачіски, пірсинг і тату є способами відмови від гендерних моделей, прийнятих в решті суспільства. Таким чином субкультура розчищає собі поле для формування власних моделей гендерної поведінки.

Література

Гейдар Л. Лесбиянки и феминистки в Украине. Конфронтация и способы взаимодействия // www.feminist.org.ua/library/rights/rights6.php

Гейдар, Нагорная 2002 – Быть лесбиянкой в Украине /Отв. ред. Л. Гейдар, научн. ред. Н. Нагорная. – Киев, 2002. – 36 с.

Щепанская 1999 – Щепанская Т. Б. Антропология молодежного активизма // Молодежные движения и субкультуры Санкт-Петербурга. Ред. В.В. Костюшев. СПб., 1999. – С. 262-302.