|
|
|
Ярослав БуличЕнергетика України: історія становлення і сучасний станКитайська мудрість говорить: «Щоб знайти ліки, слід знати причину недуги» Тому успішне подолання кризових явищ в енергетиці Україні можливе лише за умов правильного визначення першопричин існуючої ситуації та зміни або усунення їх. Иншого шляху немає. На нашу думку, практично усі причини виникнення та загострення енергетичної кризи в Україні можна об’єднати у дві групи:
Друга група проблем пов’язана не тільки з енергетикою, а має набагато ширший характер і її аналіз вимагає окремого глибокого дослідження. У даній статті ми коротко зупинимося на історії розвитку української енергетики та аналізі її сучасних проблем. Совєтський Союз, а перед ним і Російська імперія нещадно експлуатували природні багатства України. Тривалий час Україна була основною базою паливно-енергетичних ресурсів для обох імперій. Вугільна промисловість Родовища кам’яного вугілля на території сучасного Донбасу були розвідані у 1721-25 рр. за вказівкою Петра І. Наприкінці 18 ст. були відновлені пошуки і розпочата промислова розробка родовищ. Побудову Луганського чавуноплавильного заводу з одночасним видобуванням кам’яного вугілля для нього можна вважати початком освоєння Донецького басейну та датою зародження вугільної промисловости України [1] . За 50 років (1810-60 рр.) обсяг видобутку вугілля у Донбасі виріс майже у 40 разів – з 2,5 тис. т у 1810 р. до 98 тис. т у 1860 р. Після розвідки запасів високоякісної залізної руди у Криворізькому басейні у 80-і роки 19 ст. обсяги видобутку кам’яного вугілля у Донбасі почали стрімко зростати. За рівнем концентрації виробництва у вугільній промисловості Україна посідала перше місце у Російській імперії. У 1904 р. виник синдикат «Продвугілля», господарем якого був французький капітал. Він об’єднував 18 великих акціонерних товариств, які зосереджували 75% всього видобутку вугілля в Донбасі [2] . Напередодні Першої світової війни у Донбасі зосереджувалося 70,3% видобутку вугілля Російської імперії. Війна не завадила нарощуванню видобутку у Донбасі (25 288 тис. т у 1913 р., 28 566 тис. т у 1916 р.). Зросла також і кількість працюючих: з 203 тис. у 1914 р. до 284 тис. у 1917 р. Октябрський переворот і спровокована ним громадянська війна істотно вплинули на функціонування Донбасу. Різко скоротився видобуток вугілля: 4 524 тис. т у 1920 р. (18% від рівня 1913 року), кількість працюючих – 83 тис. у 1920 р. [3] Лише у 1927 році було досягнуто рівня видобутку 1913 року. До 1940 року рівень видобутку вугілля у Донбасі продовжував зростати: 44,7 млн. т у 1932 р., 77,5 млн. т у 1937 р., 94,3 млн. т у 1940 р. У 1940 році Україна споживала 57,6% вугілля, видобутого у Донбасі, решта вивозилась до Росії. Після закінчення Другої світової війни видобуток вугілля в Україні в цілому, і Донбасі зокрема, продовжував зростати (табл. 1) і досягнув максимуму у 1975 р.: 215 736 тис. т в Україні, 188 505 тис. т у Донбасі (табл. 2). Після цього спостерігається постійне скорочення обсягів видобування вугілля (табл. 2). Таблиця 1. Структура видобутку вугілля в Україні у 1950-1970 рр. [4]
* У післявоєнні роки видобуток вугілля крім шахт, які входили у систему Мінвуглепрому, також проводився на шахтах місцевої паливної промисловости, які підпорядковувалися иншим галузевим відомствам. Тому сума видобутку по підприємствах Мінвуглепрому за 1950-60 рр. менша, ніж по Україні. Після 1960 р. ці шахти припинили своє існування. Таблиця 2. Структура видобутку вугілля в Україні у 1970-1990 рр. [5]
Різке скорочення видобутку тривало і після проголошення незалежности, аж до 1996 року, коли в Україні видобуто всього 71,3 млн. тонн вугілля. Уже з 1997 року спостерігається поступове незначне зростання обсягів видобутку (див. мал. 1) Мал. 1. Динаміка виробничих потужностей та обсягів видобутку вугілля, млн. тонн [6]
Постійне зниження обсягів видобування зумовлено рядом причин: 1. Шахтний фонд України є одним з найстаріших у світі. З 276 шахт, що працювали на кінець 1990 року. 144 введені в експлуатацію до 1950 р. (табл. 3). З них 37 шахт працюють понад 75 років, 7 – понад 100 років. Найстарша в Україні шахта «Кочегарка» експлуатується з 1872 року. За останні 15 років не закладено жодної нової шахти. Причиною цього була орієнтація керівництва галуззю колишнього СССР на забезпечення України вугіллям із східних районів Росії. Таблиця 3. Групи шахт в Україні за часом введення в експлуатацію та їх сумарна потужність [7]
2. Недостатньо і в незначних масштабах проводилася реконструкція шахт. Понад дві третини з них взагалі не підлягала реконструкції за весь час експлуатації. 3. Ускладнення гірничо-геологічних умов видобутку у зв’язку з переходом на розробку більш глибоких пластів. 55% шахт працюють на глибині понад 600 м, 30% – понад 800 м і 11% – понад 1000 м. Понад 90% шахт – газові, 45% – небезпечні за раптовими викидами, гірничими ударами, 70% – за вибуховістю вугільного пилу, на 60-ти шахтах розробляються пласти, небезпечні можливістю самозаймання вугілля, а на 73-х шахтах потрібне штучне охолодження. 4. Зниження потужности шахт у зв’язку з вичерпанням запасів (більшість діючих шахт освоїли та значно перевищили прогнозовану потужність). Понад 60% шахт мають потужність до 600 тис. т вугілля на рік, зокрема 23% – менше 300 тис. т на рік. Тільки 20% шахт мають виробничу потужність понад 900 тис. т, що відповідає сучасним нормам. 5. Низька потужність пластів. На 85% шахт в Україні розробляють пласти із середньою потужністю до 1,2 м, зокрема на 32% шахт – потужністю 0,8 та менше. Жодна з великих вуглевидобувних країн світу при підземному видобутку не розробляє пласти малої потужности (крім невеликої кількости шахт в Росії). Як правило, потужність пластів, які розробляються у европейських країнах та Росії, перевищує 1,5 і сягає 2,5-4,0, у США – 2,0-2,2, у Китаї – до 3,5 м і більше, в Австралії та ПАР – 2-3 м [8] . Однією з умов розробки стратегії розвитку вугільної промисловости на перспективу є визначення потреб України у паливно-енергетичних ресурсах, і вугіллі зокрема. Концепцією розвитку паливно-енергетичного комплексу України визначено потребу у паливно-енергетичних ресурсах на 2010 р. у 336 млн. т умовного палива проти їх використання у 1993 р. на рівні 277,5 млн. т у.п. Передбачалось довести видобуток вугілля у 2005 р. до 160 млн. т і в 2010 р. до 170 млн. т. Нарощування видобутку планувалось за рахунок:
За підрахунками ак. Юхновського І.Р., для забезпечення народного господарства України потрібно не менше як 300 млн. т у.п. [10] Він пропонує довести виробництво вугілля до 240 млн. т на рік [11] . Названі цифри видаються дещо завищеними. Вони виведені з урахуванням існуючої структури народного господарства, переобтяженого енергоємними виробництвами, і екстенсивного шляху розвитку економіки. Витрати паливно-енергетичних ресурсів на одиницю ВВП в Україні у 2-3 рази перевищують показники розвинених індустріальних країн. Перехід на нові технології, структурна перебудова економіки, швидкий розвиток наукоємних виробництв, повсюдна економія енергії дозволять стабілізувати потребу України у паливно-енергетичних ресурсах і зафіксувати її на значно нижчому рівні. Реальний щорічний видобуток вугілля у 110-120 млн. т буде достатнім для забезпечення потреб у твердому паливі. Нафтова промисловість Одним з найстаріших у світі регіоном видобутку нафти є Карпати. Перші згадки щодо нафтовидобутку у Передкарпатті датуються 1771 р. (Свобода Рангурська поблизу Коломиї). У середині 19 ст. нафту видобували у різних місцях Передкарпаття з природних виходів глибиною 4-6 м, з колодязів (35-40 м) відрами або ручною помпою і використовували як колісну мазь для возів, для освітлення і виготовлення лікувальних мазей. Збільшення попиту на нафтопродукти у 70-80 роках стимулювало швидке переобладнання нафтовидобувної промисловости, заміну ручного способу на глибоке буріння свердловин. Завдяки бурильній техніці видобуток нафти почав швидко зростати: 40-70 тис. т на рік у 80-х роках, 325 тис. т у 1900 році [12] і 2 001 240 т у 1909 році (5% світового видобутку нафти) [13] . Після піку у 1909 році наступає швидке зниження обсягів видобутку: 1047 тис. т у 1913 р., спричинене вичерпанням запасів нафти через грабіжницьку експлуатацію родовищ і недосконалі геологорозвідувальні роботи. У період між Світовими війнами видобуток нафти у Галичині продовжує знижуватися: 700 тис. т у 1928 р., 601 тис. т (0,3% світового видобутку ) у 1929 р., 370 тис. т (0,1%) у 1938 р. [14] Причинами були зростання собівартости видобутку у зв’язку із виснаженням верхніх нафтових горизонтів, використання застарілої техніки та конкуренція дешевої нафти із Близького Сходу. Після Другої світової війни видобуток нафти в Україні почав стабільно зростати (мал. 2).
Цьому сприяли розробка нафти Радченківського і Сагайдацького родовищ у Дніпровсько-Донецькому басейні. У першій половині сімдесятих був зафіксований найвищий рівень видобутку нафти в Україні: 13,9 млн. т у 1970 р., 14,5 млн. т у 1972 р., 13,5 млн. т у 1975 р. З другої половини 70-х років спостерігається значне скорочення обсягів видобутку нафти: 7,5 млн. т у 1980 р., 5,8 млн. т у 1985 р., 5,3 млн. т у 1990 р., 4,1 млн. т у 1995 р. [15] Таке скорочення пояснюється тим, що на найбільших родовищах, що забезпечували високі рівні нафтовидобутку у 70-80-і роки, досягнуто нафтовилучення, близьке до проектного. Газова промисловість Газова промисловість України, як і нафтова, також зародилася у Прикарпатті. Перші газові родовища були відкриті у Калуші на Івано-Франківщині (1910 р.) та у Дашаві на Львівщині (1913 р.). Промисловий видобуток українського газу розпочався у Дашаві (1924 р.) і звідси були прокладені перші газогони: Дашава – Стрий – Дрогобич (1924 р.) та Дашава – Львів (1929 р.) [16] . До 50-х років Прикарпаття було основним районом видобутку газу в тодішньому СССР (у 1940 р. – 87% всього видобутку). У 1948 р. завершилося будівництво найбільшого на той час у Европі газогону Дашава – Київ (відтинок Дашава – Львів довжиною 81 км, діаметром 150 мм був побудований ще у 1929 р., а діаметром 300 мм – у 1941 р.). У 1955 році цей газогін був продовжений до Москви (787 км) [17] . Також були прокладені газогони Дашава – Мінськ – Вільнюс – Рига, Дашава – Ленінград. У 1946-49 рр. були відкриті потужні Угерське, Більче-Волицьке й Рудківське газові родовища. Внаслідок цього видобуток природного газу у Прикарпатті досяг 1,4 млрд. куб. м у 1950 р., що у 7 разів перевищує рівень 1938 р. [18] У 1951 році видобуток газу у Прикарпатті становив 42,2%, у 1957 р. – 26,4%, у 1965 р. – близько 10% видобутку тодішнього СССР [19] . У 60-і роки розпочався інтенсивний видобуток газу у Донецько-Придніпровській западині (Шебелинське, Єфремівське, Хрестищенське родовища). Були введені в експлуатацію газогони Шебелинка – Харків, Дніпропетровськ – Запоріжжя, Новомосковськ – Полтава, Шебелинка – Бєлгород – Брянськ – Москва [20] . Максимальний видобуток газу в Україні був досягнутий у 1975 р. – 68,7 млрд. куб. м (мал. 3), після чого обсяги видобутку постійно скорочуються.
Станом на 1994 р. Україна забезпечувала потреби у нафті за рахунок власного видобутку тільки на 13,5%, газу – на 18,1%. Концепцією розвитку ПЕК України було передбачено довести видобуток нафти і газового конденсату у 2010 р. до 7,15 млн. т, газу у 2000 р. – до 25,6 млрд. куб. м, 2005 р. – до 29,3, 2010 р. – до 30,2 млрд. куб. м [21] . Через рік після прийняття Концепції Кабінет Міністрів України схвалив Національну програму «Нафта і газ України до 2010 року» [22] . Програмою було передбачено дещо вищі показники видобутку нафти і газу у 2010 році: відповідно 7,5 млн. т і 35,3 млрд. куб. м (табл. 4). Таблиця 4. Основні показники Національної програми «Нафта і газ України до 2010 року»
Станом на 2000 рік стало очевидним, що виконання Програми зривається і Кабінет Міністрів своєю Постановою від 21 червня 2001 р. №665 затвердив нові показники Програми (табл. 5). Таблиця 5. Основні показники Національної програми “Нафта і газ України до 2010 року»
Електроенергетика Українська електроенергетика бере свої початки у 1890 р., коли у Києві була побудована перша теплова електростанція (Коротун, 1997). Перед Першою світовою війною працювали електростанції у Донбасі, Харкові, Катеринославі, Одесі, Львові. Їх потужність складала понад 200 тис. кВт, а річне виробництво електроенергії 500 млн. кВт-год. [23] У 1929 р. потужність електростанцій України становила 531 тис. кВт, виробництво електроенергії 1 519 млн. кВт-год. З великих електростанцій на той час діяла тільки Штерівська ТЕЦ, будівництво якої закінчилося у 1926 році. На першу половину 30-х років припадає введення в експлуатацію ряду великих електростанцій, серед яких Дніпрельстан, Зуївська, Північно-Донецька, Криворізька, Харківська, Кам’янська. У результаті цього загальна потужність електростанцій України зросла до 1 656 тис. кВт. [24] Зростання потужности електроенергетики тривало до 1940 (2 497 тис. кВт), після чого наступив різкий спад, зумовлений Другою світовою війною. У 1945 році потужність електростанцій України становила 23,5% довоєнного рівня. У 50-х роках проведена модернізація існуючих на той час (Зуївської, Штерівської) та введено в дію нові електростанції (Миронівську, Слов’янську, Дніпровську). Нарощування виробництва електроенергії в Україні продовжувалося до 1990 року, коли було досягнуто максимуму – 298,5 млрд. кВт-год (мал. 4).
З 1991 року і до тепер спостерігається постійне скорочення виробництва електроенергії в Україні Стан енергетики України на час проголошення незалежности наведено у таблицях 6-8. Таблиця 6. Розподіл виробництва електроенергії за різними видами електростанцій, млрд.кВт-год.
Таблиця 7. Розподіл виробництва електроенергії з використанням різних видів палива у млрд. кВт-год та відсоток до загального виробництва електроенергії
Таблиця 8. Обсяг палива, використаного для виробництва електроенергії, млн. т (млрд. куб м)
Серед теплоелектростанцій України можна виділити 12 потужних державних районних електростанцій (ДРЕС) потужністю від 1 до 3,6 млн. кВт кожна. П’ять з них розташовані у Донбасі – Вуглегірська, Слов’янська, Старобешівська, Курахівська, Зуївська, три – у Придніпров’ї – Запорізька, Придніпровська, Криворізька, Зміївська – на Харківщині, Ладижинська – на Вінниччині, Добротвірська – у Львівській і Бурштинська – в Івано-Франківській областях. Роком народження української атомної енергетики можна вважати 1977, коли було введено в промислову експлуатацію перший енергоблок на Чорнобильській АЕС. Швидке зростання потреби в електроенергії, а також бажання замінити теплові та гідроелектростанції на атомні сприяли швидкому введенню в дію нових енергоблоків. Уже на момент аварії на ЧАЕС (квітень 1986 року) в Україні працювало 10 блоків. З того часу і до моменту прийняття Верховною Радою України мораторію на будівництво нових АЕС було введено в дію ще шість блоків (три на Запорізькій АЕС і по одному на Південноукраїнській, Рівненській та Хмельницькій). Мораторій був скасований 21 жовтня 1993 року. Уже в жовтні 1995 року був проведений пуск шостого енергоблоку на ЗАЕС. У 2004 році були введені в експлуатацію ще два енергоблоки: № 2 на ЗАЕС і № 4 на РАЕС. Сьогодні в Україні працюють 15 ядерних реакторів (див. табл. 9) і за цим показником наша держава посідає 9-те місце у світі. Таблиця 9. Працюючі та зупинені атомні блоки в Україні [25]
Загальна структура генеруючих потужностей електричних станцій України наведена в таблиці 10. Таблиця 10. Встановлена потужність електричних станцій України [26]
Загальне виробництво електроенергії в Україні у 2004 році становило 181310,6 млн. кВт год., що на 1% більше, ніж у 2003 році. У 2005 році зростання виробництва електроенергії продовжувалося – 185 017 млн. кВт год., що на 2% більше у порівнянні з попереднім роком. Таблиця 11. Виробництво електроенергії в Україні у 2004 році
Як видно з таблиць 10 та 11, ТЕС виробляють значно меншу частку електроенергії, ніж їх встановлена потужність (40,4% проти 64,2%). Значним чином це пов’язано із фізичним та моральним старінням обладнання ТЕС, яке запроектовано згідно з нормами 50-х років минулого століття і було введено в експлуатацію у 60-70-і роки. 76 енергоблоків із 104 (63,8%) є на межі фізичного спрацювання. Ще 17 енергоблоків (27,8%) наближаються до граничної межі спрацювання, а решта 11 – до межі розрахункового спрацювання. Таким чином, енергоблоки ТЕС є у набагато гіршому стані, ніж енергоблоки АЕС, і вимагають негайної реконструкції та модернізації. Таблиця 12. Споживання первинного палива в Україні (у млн. тонн нафтового еквіваленту) [27]
Таблиця 13. Споживання первинного палива в Україні (у млн. тонн нафтового еквіваленту) [28]
Як видно з таблиці 13, у 2002 році Україна пройшла найнижчу точку щодо споживання енергоресурсів і з того часу спостерігається зростання. Це може свідчити як про позитивні тенденції в економіці держави і зростання добробуту населення, так і про відсутність енергозберігаючих технологій та високу енергетичну ємність економіки. Залишаються невирішеними багато важливих проблем, які безпосередньо впливають на споживання енергоресурсів. Це зокрема:
Безпосередні проблеми паливно-енергетичного комплексу України можна віднести до чотирьох груп:
Підсумовуючи вищесказане, можна прийти до наступних висновків:
На жаль, керівництво держави приділяє надто мало уваги вирішенню енергетичних проблем і дуже часто діє нефахово та безсистемно. Жодна з прийнятих державних програм, зокрема в енергетиці, не те що не доведена до кінця, а дуже часто їх реалізація і не розпочиналась. У чому ж причина? Ряд фахівців виділяє такі фактори, як психологію авторів програм та відсутність механізмів реалізації. Частково з наведеною думкою можна погодитись, водночас слід зауважити, що розробка механізмів реалізації повинна також проводитись тими самими фахівцями, які і розробляють програму. Будь-яка програма без реальних шляхів її втілення – лише фікція. А можливо, причина в иншому. Сучасна Україна чимось нагадує Італію 20-х років минулого століття, і для нас теж мають сенс слова Беніто Мусоліні, який говорив у ході передвиборної кампанії 1922 року: «Але, на жаль, не програми бракує італійцям, їм бракує людей і волі (виділення наше – Я. Б.) впровадити програму в життя. Усі проблеми італійського життя – усі вони були вже розв’язані на папері, але бракувало волі, щоб зробити з них чин» [29] . Кризовий стан, в якому перебуває наша держава в останні десятиріччя, значно зумовлений кризою управління. Тому процес відродження України може розпочатися тільки з оновлення та ефективного використання інтелектуального і кадрового потенціалу. Діяти потрібно одночасно у багатьох напрямках, системно, планово і наполегливо. Тільки комплексні заходи здатні врятувати ситуацію, яка хоч і не є безнадійною, але надзвичайно серйозною. Це єдиний шанс для України утвердитися як суб’єкт світової системи і все залежатиме від того, як ми зуміємо цим шансом розпорядитися. [1] Решетилова Т.Б., Райхель Б.Л., Поляков С.В. Угольная промышленность в развитии производительных сил Украины. – М.: Из-во Моск. горного ун-та, 1997 . – с. 68. [2] Україна і світ, Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства./ За ред. Б.Д.Лановика. – К.: Генеза, 1994. – с. 248 . [3] Решетилова Т.Б. и др. цит. праця . – с. 79 . [4] Там же, с. 88 . [5] Там же, с. 98 . [6] Программа «Українське вугілля», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2001 р. №1205 . [7] Там же – с. 103 . [8] Там же, с. 26 . [9] Концепція розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2010 року./ Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього природного середовища. – Чернівці: Зелена Буковина. – Т.1, 1996. – с. 30. [10] Юхновський І.Р. Про структурну перебудову виробництва в Україні./Україна – незалежна держава: Виступи, аналітичні статті.- Львів: ЗНЦ АН України, 1994. – с. 82. [11] Там же, с. 85. [12] Україна і світ ... с. 252. [13] Заставний Ф.Д. Географія України: У 2-х книгах.- Львів: Світ, 1994. – с.263 . [14] Там же . [15] Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун С.І. Розміщення продуктивних сил України. – Рівне: Вид-во УДАВГ, 1997. – с.178. [16] Коротун І.М. та ін. Цит.праця, с.183 . [17] Газова промисловість./Енциклопедія Українознавства. – Львів. – Т.1, 1993. – с.183 . [18] Україна і світ ...с. 342 . [19] Заставний Ф.Д. Цит. праця. – с. 264 . [19] Україна і світ ...с.345 . [21] Концепція…с.30 . [22] Постанова Кабінету Міністрів України від 17 лютого 1995 р. N 125 «Про Національну програму “Нафта і газ України до 2010 року”» . [23] Процюк С. Електрифікація / > Енциклопедія Українознавства. – Львів. – Т.2, 1993. – с.625 [24] Там же [25] Екологічні принципи перебудови енергетики України. – Берлін, Фрайбург, Відень, 1994. – с.14 [26] А.И.Воевода Системные требования ОЭС Украины по реализации программы реконструкции и модернизации оборудования ТЭС с учетом «Концепции интеграции ОЭС Украины в ОЭС стран Европы ( UCTE )». – Энергетика и Электрификация, № 12/2004. – с. 32 . [27] BP Statistical Review of World Energy – June 2005. [28] Там же . [29] Донцов Д. Маса і провід./Донцов Д. Хрестом і мечем. – Торонто, 1967. – с.139 . |
 ч
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 |
|
