Сергій Шапаренко, Олексій Ведмідський

Екологічна компонента передвиборних програм 2006 року

Кожний з нас прагне зробити своє життя, життя своїх близьких і рідних, комфортнішим. Ми хочемо жити в затишному будинку, затишному місті, затишній країні. А такий затишок залежить не тільки від зарплати і соціальних гарантій (хоча вони і є головними його складовими), але і від якости житла, продуктів харчування, повітря, води і под. Наскільки нинішні кандидати «до влади» готові і здатні вирішувати ці завдання? Наскільки їх цікавлять реальні екологічні проблеми виборців?

Проаналізувати програми усіх учасників парламентських виборів 2006 р. – 122 партій, зареєстрованих у Харкові, неможливо через відсутність у відкритих джерелах правильної контактної інформації або самих програм. (Впевнені, що така ж ситуація у всіх містах України. – Прим. ред.). Наприклад, у виборах бере участь ряд політичних об’єднань, які декларують захист довкілля: Політична партія «Партія екологічного порятунку «ЕКО+25%», Зелена екологічна партія України «Райдуга», Всеукраїнська Чорнобильська народна партія «За добробут та соціальний захист народу», Зелена партія України, Українська партія «Зелена планета», Народна Екологічна партія і Політична партія «Партія Здоров’я», Партія зелених України і Соціально-екологічна партія «Союз. Чорнобиль. Україна». Однак, з огляду на зазначені причини, ми ніяк не можемо оцінити програмні установки даних об’єднань (за винятком останніх двох партій – оцінку екологічної компоненти в їхніх програмах див. нижче).

Даний аналіз був підготовлений на підставі передвиборних програм 33-х найбільш активних суб’єктів політичного виборчого процесу. З них у 8-и партій екологічна компонента програми взагалі відсутня, серед них – Блок «Патріоти України», Всеукраїнська партія «Нова сила», «Партія захисників Вітчизни», «Партія патріотичних сил України», «Партія політики Путіна». У 18-и партій вона існує у виді неконкретних формулювань.

Наприклад, Соціалістична партія України обіцяє, що «Охорона довкілля, чиста вода і повітря будуть державними пріоритетами». Жодна політична сила не стверджуватиме, що поведе політику знищення навколишнього середовища. Иншими словами, про пріоритетність даних проблем могла заявити будь-яка політична сила. Якщо ж Соцпартія обіцяє почати якісь особливі кроки в даному напрямку – то які саме? Що партія має на увазі під «охороною довкілля»? Як партія збирається сумістити пріоритетність чистого повітря із пріоритетністю підтримки (яку вона також обіцяє) вугільної промисловости, яка поставляє паливо, при спалюванні якого атмосфера забруднюється чи не найбільше? Пріоритетом буде чистота питної чи усієї води – зокрема у відкритих водоймах? Подібних питань з’являється безліч, оскільки за даною декларацією не проглядаються і не можуть проглядатися ніякі практичні кроки для вирішення екологічних проблем.

Ліберальна партія України : «Необхідне створення ефективних адміністративно-правових та економічних механізмів раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища, адекватного фінансування природоохоронної діяльности на державному і регіональних рівнях». Як можна довідатися, що механізми, які пропонуються ЛПУ, насправді ефективні, а рівні фінансування – адекватні? І, до речі, що ЛПУ розуміє під «адекватним фінансуванням» природоохоронної діяльности?

Народний Рух України «За єдність»: «Створення середовища розвитку в межах кожної територіальної громади, рівнодоступного для всіх її мешканців: проект «Екополіс» передбачає створення гармонійного середовища для життя в межах територіальних громад та їх асоціацій; «Місто здоров’я» – зниження захворюваности і підвищення рівня здоров’я жителів». Цілком можливо, що ці два проекти – ефективні і реальні, але як це можна перевірити? Чому програма посилається на якісь «треті» документи, у яких і розшифровується її суть? На підставі чого виборець має зробити свій вибір?

Ряд партій у своїх програмах приводять положення, автори яких не до кінця розуміли, що саме вони хотіли сказати тією чи иншою фразою. Так, Партія Зелених України виступає проти «накопичення радіоактивних відходів» (а куди має подітися відпрацьоване ядерне паливо з українських АЕС?). Партія Пенсіонерів України вважає, що «необхідно прийняти державну програму захисту навколишнього середовища», а Селянська Партія України вважає необхідними «розробку та реалізацію комплексної державної програми науково-екологічної оцінки всіх земель, водоймищ і річок, лісів і гір з метою виявлення причин забруднення. Розробку на цій основі конкретної програми захисту і відновлення природних ресурсів України» (подібні програми неодноразово приймалися й у СССР, і в незалежній Україні – чим вони не влаштовують зазначені партії? Що нового ці партії збираються запропонувати?).

Громадянський Блок «Пора-ПРП» вважає, що «має бути прийнятий закон, який гарантує громадянам вільний доступ до будь-якої інформації, яка стосується забруднення довкілля та стану здоров’я населення» (Конституція України гарантує цей доступ вже без малого 10 років). Слов'янська партія виступає за «заборону на діяльність, яка наносить економічну або екологічну шкоду іншим громадянам» (імовірно, автори цієї програми вважають, що зараз подібна діяльність дозволена). Соціально-екологічна партія «Союз. Чорнобиль. Україна» виступає за «створення механізмів обов’язкового виконання екологічного законодавства України та жорстку систему відповідальности за його порушення» (імовірно, автори програми вважають, що зараз виконання норм екологічного законодавства не обов’язкове).

Партія Третя Сила збирається «добиватись, щоб людина знов повернулася обличчям до природи; раціоналізувати екологічну політику держави та оздоровчу активність людини, розвивати ресурсозберігаюча природо- та людиноохороннi технології» (цікаво, як Третя Сила буде реалізовувати свої плани, якщо прийде до влади?).

Таким чином, значна частина учасників нинішніх виборів або взагалі ігнорує екологічну проблематику, або включає її в сферу своїх інтересів формально – на рівні загальних декларацій.

Водночас, кілька партій пропонують ніби конкретні заходи для поліпшення довкілля. Так, Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція» обіцяє спеціальні програми «для подолання екологічного лиха в Луганській, Запорізькій і Миколаївській областях» і «розвитку відпочинку та туризму в Криму і Закарпатті». Блок збирається забезпечити неприпустимість продажу землі і природних ресурсів (у цьому випадку не зрозуміло, що будуть робити, наприклад, наші лісники – за рахунок чого вони будуть існувати, якщо не можна буде продавати один із природних ресурсів – ліс? І, аналогічно, як тоді бути з газом, який добувається в Україні, з піском тощо?).

Виборчий блок «Держава – Трудовий Союз» збирається запровадити «обов’язкову екологічну експертизу управлінських рішень і проектів, поступовий перехід до загального платного природокористування». Цей блок на загальному тлі виглядає оригінально саме завдяки непопулістському пункту у програмі про «перехід до загального платного природокористування»: загальне природокористування – це відпочинок на природі, збір для власних потреб ягід та грибів тощо. Зараз воно безкоштовне, «Держава – Трудовий Союз» збирається змінити ситуацію.

Партія Зелених України уважає національним пріоритетом «захист поверхневих і підземних вод від забруднення». Зелені виступають «за створення ефективної індустрії глибокої переробки відходів і повторне використання сировинних матеріалів», повну заборону експорту лісу, створення реєстру перспективних об’єктів природно-заповідного фонду, які не підлягатимуть приватизації. За застосування енерго- і ресурсозберігаючих технологій виступають Партія Зелених України, Партія Соціального Захисту й Українська Національна Асамблея.

Партія Пенсіонерів України «виступає за розвиток міжнародного співробітництва при вирішенні міжнародних екологічних проблем: зменшення забруднення Чорного i Азовського морів; екологічне оздоровлення басейнів Дунаю i Дніпра, відновлення лісових масивів у Карпатах i інших регіонах». З нею перекликається Всеукраїнська партія духовності і патріотизму, яка вважає необхідною розробку «науково обґрунтованої політики використання і відновлення ресурсів Чорного і Азовського морів, внутрішніх водоймищ, великих, середніх і малих річок».

Громадянський Блок «Пора-ПРП» вважає за необхідне «запровадження в Україні стандартів ЄС в галузі довкілля та здоров’я». Соціально-екологічна партія «Союз. Чорнобиль. Україна» виступає за розробку екологічної моделі України «Сучасний стан і перспективи» на підставі детального звіту про зміни якости повітря, ґрунту, здоров’я різних груп населення за останні 20–25 років» і «створення мережі регіональних центрів екологічної реабілітації».

Виборчий блок політичних партій «За Союз» вважає за необхідне «істотно збільшити бюджетне фінансування природоохоронних програм і програм запобігання техногенних катастроф». Блок Лазаренко збирається «спрямувати 10 відсотків від приватизації на оздоровлення довкілля». Народний Блок Литвина виступає за «запровадження карт екологічної обстановки з визначенням нормативів бюджетних видатків на її оздоровлення в розрізі регіонів».

Ряд політичних об’єднань бачать вирішення екологічних проблем у зміні схем оподатковування. Так, Партія Відродження виступає за «податкове заохочення екологічної науково-технічної політики», «екологічна науково-технічна політика повинна забезпечити перехід до енергозберігаючих і ресурсозберігаючих виробництв» (слід зазначити, що після українсько-російської газової кризи практично всі політичні сили в тій чи иншій формі виступають за енергозбереження). Партія Зелених України – за «цільове використання платежів за природні ресурси на потреби охорони довкілля, за використання екологічних штрафів та платежів за забруднення на потреби охорони здоров’я», «за збільшення податків на ресурси та зменшення соціальних податків».

Громадянський Блок «Пора-ПРП», Українська Національна Асамблея і Партія Пенсіонерів України вважають за необхідне обкладати більшими податками продукцію, виробництво якої забруднює навколишнє середовище.

Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція», Всеукраїнська партія духовності і патріотизму, Народний Блок Литвина, Український Народний Блок Костенко і Плюща та Соціально-екологічна партія «Союз. Чорнобиль. Україна.» виступають проти зберігання в Україні радіоактивних відходів з инших країн. Партія Пенсіонерів України виступає за посилення соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. «Союз. Чорнобиль. Україна» – «за розробку та затвердження комплексної програми екологічної реабілітації зон, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «взяття під постійний громадський контроль будівництво об’єкту «Укриття» четвертого енергоблоку ЧАЕС».

Слід зазначити, що в багатьох партій навіть конкретні заплановані дії грішать розпливчастістю, спираючись на загальні формулювання: «запровадити», «актуалізувати», «розробити». Не вдаючись у дієвість кожної із запропонованих програм, слід зазначити два моменти. Практично всі запропоновані заходи – законодавчі. Хоча наше головне лихо не у поганих законах, а в їхньому тотальному порушенні. У цьому сенсі з загального ряду виривається Українська Національна Асамблея, яка заявила, що «зможе вирішити екологічні проблеми тому, що зможе примусити чиновників, директорів та підприємців виконувати всі свої розпорядження, в тому числі i в галузі екології». Нам невідомо, чи здатна УНА примусити керівників і господарників виконувати свої розпорядження, нам також невідомо, про які форми тиску йшлося. Ми хочемо лише акцентувати увагу на тому, що це політичне об’єднання – чи не єдине, яке заявило про своє прагнення не тільки до законотворчости, але і до контролю за дотриманням законодавства у даній сфері.

Усі наведені програмні заходи спрямовані на вирішення загальнонаціональних проблем або проблем великих регіонів України. Локальні проблеми не можуть бути вирішені подібним чином (хоча вирішення національних проблем і сприятиме їхньому вирішенню, наприклад, оздоровлення басейну Дніпра – поліпшенню якости питної води у Харкові). Не наведені у програмах і механізми захисту прав громадян на чисте довкілля. Єдиний виняток – плани Політичної партії «Трудова Україна» відновити «різні форми громадського контролю за соціальною політикою та прийняттям найважливіших рішень на державних підприємствах, підприємствах комунальної власности та монополіях. Формою організації такого контролю ми вважаємо створення наглядових громадських рад. Змістом роботи наглядових громадських рад має стати вплив на соціальні процеси на місцевому рівні – від організації допомоги соціально незахищеним прошаркам населення, контролю за діяльністю органів влади (у тому числі виконанням місцевих бюджетів), боротьби з корупцією та зловживаннями окремих чиновників, допомоги органам влади у втіленні ініціатив, що сприяють поліпшенню ситуації у населеному пункті».

Аналізуючи передвиборні програми не можна оминути і плани фаворитів виборів. Екологічний компонент Блоку «Наша Україна» полягає у декларації встановити «жорсткий контроль за благополуччям довкілля, інститутом питної води, повітря. Тому що чиста екологія – це складова здорової нації». Насправді ж «екологія» – це не «складова здорової нації», а наука про взаємодію організмів між собою і з навколишнім середовищем, тому вона не може бути ні чистою, ні брудною. І цікаво було б довідатися, де розташований «інститут питної води», за яким блок збирається установити твердий контроль.

У програмах Партії регіонів, Блоку Юлії Тимошенко й Опозиційного блоку «Не Так!» взагалі відсутня екологічна компонента. Комуністична партія України планує «повести нещадну боротьбу проти передачі у приватну власність курортних і заповідних територій».

Фактично, «великоваговики» нинішньої політичної кампанії продовжують жити у революційному вимірі: одні прагнуть продовжити революцію, инші – припинити її. Боротьба за владу потребує стільки сил, що на такі «дрібнички», як охорона довкілля, їх вже просто не вистачає.

Передвиборні програми мають бути основними документами у виборчих перегонах. Адже саме вони надають необхідну інформацію, на підставі якої виборець робить свій вибір на користь того чи иншого кандидата. Однак, на підставі програм наших партій свідомий вибір зробити неможливо: це суперечливі, часто просто плутані документи. Якщо ж врахувати, що у багатьох партій програми не опубліковані, а деякі з програм, що розміщені в Інтернеті, судячи з помилок, є просто сканованими і погано вичитаними текстами, – свідомий вибір електорату не потрібен і самим партіям. Нам, на жаль, у котре пропонують вибирати не розумом, а серцем: за іміджем лідерів політичних блоків, за їх обіцянками у мас-медіа, на підставі політичної реклами, – без оцінки реальних намірів і можливостей кандидатів.

Лютий-березень 2006

ч
и
с
л
о

41

2006