Юрій Бабінін

Зона нашого лиха

В Україні мало хто знає, що найбільша в Европі Запорізька АЕС побудована зовсім не під Запоріжжям, а поруч з Нікополем – історичною батьківщиною п’яти запорізьких січей. Ще менше людей знають, що за 8 км від колишньої колиски козацтва ЗАЕС швидкими темпами споруджує сьогодні свою, ядерну січ, – сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (СХВЯП), що перетворить колись рятівний притулок для козаків у одне із найбільш небезпечних місць проживання.

І якщо плани будівництва подібного сховища у чорнобильській зоні, за 100 км від Києва, викликають «священний» гнів або Партії зелених, або представника виборчого блоку «Не так» Нестора Шуфрича, то доля нікопольців, як і усього трьохсоттисячного населення контрольованої 30-кілометрової зони ЗАЕС, політиканів не хвилює, – головне, щоб небезпечні відходи залишалися подалі від їхнього місця проживання, а вони могли приторговувати електроенергією на експорт.

Сьогодні, не звертаючи уваги на протести населення і громадських екологічних організацій регіону, ЗАЕС заповнила й установила у густонаселеному регіоні 36 контейнерів СХВЯП, кожний з який містить близько 455 кг смертельно небезпечного упродовж десятка тисяч років відпрацьованого ядерного палива (ВЯП).

Оскільки одна тонна ВЯП містить близько 10 млн. Кюрі радіоактивности, нескладно підрахувати, що ЗАЕС уже заклала в одному з найважливіших промислових регіонів України ядерну міну загальною радіоактивністю понад 160 млн. Кюрі, що у 8 разів більше всієї радіоактивности, викинутої в результаті аварії на Чорнобильській АЕС і у 1600 разів більше радіоактивности сукупного вибуху атомних бомб, скинутих на Хіросіму і Нагасакі.

Відомо, що ВЯП містить плутоній, одна мільйонна частина грама якого при вдиханні може викликати рак легень, одна тисячна грама викликає фіброз легень і смерть через кілька років. Плутоній повинен зберігатися в ізоляції практично вічно, однак якась його частина, до 2%, як вважають учені, іде в атмосферу під час перевантаження ВЯП. Доктор Джон Гофман довів, що навіть при 99,99% надійності збереження, 160 фунтів плутонію все-таки потрапить у навколишнє середовище. Однак, небезпечні не тільки витоки плутонію. Як пише лондонська «Таймс», «…навіть найбільш технологічні сховища небезпечні інцидентами, здатними викликати радіацію, порівнянну з вибухами атомних бомб». (Московские новости, № 1-2.2001).

Видатний російський учений, академік А. Яблоков зазначає, що фізичні процеси, які відбуваються при збереженні радіоактивних відходів, практично не вивчені. У кожному сховищі таких відходів неминуче йдуть свої власні процеси – чи це підземний горизонт, поверхнева водойма, чи штучна ємність. Людство не навчилося зберігати ядерні відходи без небезпеки їхнього впливу на наступні покоління.

Історія СХВЯП ЗАЕС красномовно свідчить про радіаційну небезпеку і цієї технології збереження ВЯП. У своїх пропагандистських матеріалах для населення контрольованої зони атомники постійно стверджували, що сховища не будуть мати випромінювання вище природного радіаційного фону. Усупереч цим твердженням, після завантаження перших контейнерів СХВЯП у 2001 р. покази радіаційного фону на майданчику СХВЯП зросли втричі. З ростом числа контейнерів СХВЯП радіаційний фон підвищувався і до червня 2004 року рівень гамма-фону на межі сховища виріс до 55-131 мкР/годину й у десятки разів перевищив показники природного гамма-фону для регіону розміщення ЗАЕС..

У відповідь на тривогу, підняту союзом «Гражданский дозор» з цього приводу, ЗАЕС припинила публікацію показів рівня гамма-фону СХВЯП у своїх інформаційних джерелах і, обмеживши доступ до реальної інформації про радіаційний стан СХВЯП, продовжила заповнення сховища.

Зібравши понад 15 тисяч підписів нікопольців, союз «Гражданский дозор» звернувся до тодішнього Президента України Л. Кучми з вимогою накласти мораторій на подальшу експлуатацію і розширення СХВЯП ЗАЕС.

У відповідь на це звернення у липні 2004 р. на ЗАЕС відбулася «зустріч з активом екологічних рухів і органів державної влади», у ході якої захисники природи зажадали оглянути територію СХВЯП і зробити там незалежні радіаційні виміри.

Їхні результати просто приголомшили громадськість. Виявилося, що так звані «безпечні» сховища буквально світяться від радіації, рівень гамма-фону якої на корпусах контейнерів склав від 2000 до 8000 мкР/год, що в тисячі разів вище природного гамма-фону в районі ЗАЕС і цілком заперечує мітичні твердження атомників про відсутність радіаційного впливу СХВЯП.

Однак, ця небезпека СХВЯП ніщо у порівнянні з терористичною «привабливістю» цього об’єкта і з потенційними наслідками такої «привабливости».

Переглядаючи документацію по СХВЯП, ми довідуємося, що безпека сховищ гарантується: «При ударі падаючих з літаків вузлів і деталей, максимально допустимими з яких є падіння вала турбіни авіаційного двигуна вагою 45 кг (100 фунтів) і 15 см (6 дюймів) у діаметрі, що летить зі швидкістю 215 м/с».

Здається, усе продумано і місто може спати спокійно. Якщо не знати, що сумно відомі теракти з використанням авіації показали, що крім деталей падати можуть і самі літаки. Так, вага літаків типу Боїнг-767, що за кілька секунд зруйнував вежі Всесвітнього торгового центру у Нью-Йорку, коливається від 140 до 180 тонн, а крім цивільної авіації існують ще і стратегічні бомбардувальники, крилаті ракети, стратегічні балістичні ядерні ракети і под.

Гортаємо документи СХВЯП далі. Сховище: «...розраховане на вплив бронебійних снарядів (боєприпасів). У випадку їхнього застосування, товщина шару бетону і сталі достатні, щоб запобігти дробленню, чи розколюванню різних елементів конструкції контейнера, що грає роль оболонок бар’єрів».

На думку опитаних нами військових експертів, наведений ЗАЕС рівень безпеки був би дуже актуальним у часи Другої світової війни, а тому СХВЯП з повною підставою можна назвати об’єктом, не здатним протистояти сучасним озброєнням. Не кажучи вже про новинки, що з’являються на ринку озброєнь щороку. Але ж це сховище розраховане на 50 років...

Усе це свідчить про неприпустимість спорудження СХВЯП поблизу населених пунктів і вкотре демонструє неймовірну небезпеку розміщення АЕС у густонаселених регіонах країни.

Адже і без радіоактивного могильника з кожним вдихом в організм жителя контрольованої зони ЗАЕС потрапляють створені ядерними реакторами атоми криптону-85, йоду-129 і 130, стронцію-90 і под. , з кожним ковтком води – молекули води, у якій звичайний водень заміщений техногенним радіоактивним ізотопом – тритієм (³Н).

Фатальні наслідки тривалого опромінення малими дозами дітей, що народилися і продовжують жити біля атомних станцій, були підтверджені ще у 1989-1995 рр. дослідженнями і спостереженнями лікарів-радіобіологів США, Великої Британії і Німеччини .

Радіоактивне забруднення неминуче супроводжує всю діяльність атомної енергетики. З кожним днем відкриваються всі нові небезпеки, пов’язані з роботою АЕС і негативним впливом радіоактивних відходів. Атомна індустрія залишається найбруднішою на планеті і проблема радіоактивних відходів сьогодні не має прийнятних шляхів вирішення. Атомники аморально перекладають її на плечі майбутніх поколінь, як це і відбувається сьогодні під Нікополем.

У цих обставинах злочинно ігнорувати елементарні зусилля для захисту населення, що живе поруч з найбільшим у Европі ядерним об’єктом.

Заходи були забезпечені Програмою комплексного екологічного моніторингу регіону розташування енергокомплексу ЗАЕС-ГРЕС, прийнятою у 1990 р. Програма передбачала створення паспорта ґрунтово-рослинного шару регіону, санітарно-гігієнічного паспорта, банку даних здоров’я населення, що проживає в контрольованій зоні ЗАЕС, ведення обліку даних щодо гамма-полів навколо ЗАЕС до будівництва АЕС і тепер, збір даних щодо зміни локального клімату в результаті експлуатації ЗАЕС і СХВЯП, а також про порушення природоохоронного ядерного законодавства при будівництві СХВЯП.

Однак, розвал СССР призвів до розвалу цієї програми, а тому до сьогодні на ЗАЕС так і не вирішені такі елементарні питання радіаційно-хімічного впливу станції на регіон 30-кілометрової зони, як облік теплових викидів ГРЕС–АЕС, оцінка ефектів поєднаної дії радіоактивних, хімічних і теплових викидів, не виділений вплив ЗАЕС на тлі техногенного забруднення території иншими промисловими підприємствами, не налагоджений радіаційний контроль зрошувальної води й екологічні нормативи її використання.

У своїх звітах атомники давно визнали, що відсутність таких даних не тільки не дає змоги отримати повну інформацію щодо стану навколишнього середовища, але й унеможливлює фіксацію будь-яких повільних несприятливих змін.

Головний, загальний критерій екологічного благополуччя, що фокусує у собі инші показники – стан здоров’я населення. Сьогодні цей показник у Нікополі вкрай поганий. Високого рівня досягли і генетичні порушення у нікопольських дітей. Найважливішим завданням у цих умовах є справедливе відшкодування населенню контрольованої зони ЗАЕС витрат на відновлення і підтримку здоров’я за допомогою прийняття системи соціально-економічних пільг і зниження техногенного впливу на регіон.

Апокаліптична зірка Полинь, що зійшла над Україною наприкінці квітня 1986 р., нікуди не зникла. Вона поруч із ЗАЕС і иншими діючими ядерними монстрами. Назва гіркої рослини, як синонім гіркої долі десятків і сотень тисяч українців, тіла і душі яких вразило страшне і невидиме полум’я радіоактивної зарази і сьогодні пронизує життя людей у зоні розміщення Запорізької АЕС. У переддень 20-ої річниці Чорнобиля ми усі повинні об’єднатися, щоб протистояти віроломству атомного лобі, щоб відбновити свою віру у святість дарованої нам Богом землі і всього сущого на ній. Заради життя на землі, заради наших дітей і їхнього здорового майбутнього.