Алєксєй Яблоков

НЕ катастрофа, НЕ аварія, а просто пожежа?

Зауваження на полях Доповіді ООН 2002 року

Техногенна катастрофа 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС стала подією світового масштабу, перевіркою на «міцність» атомної індустрії та й усього науково-технічного прогресу. Чорнобиль – це трагедія для багатьох мільйонів людей. Ще не завершений рахунок загиблих, ще не виявлені усі недужі, ще далекі від реабілітації уражені території, на частині яких змушені жити люди. Величезний не тільки людський, але економічний вимір Чорнобиля. На ліквідацію наслідків цього нещастя витрачені десятки мільярдів доларів, і, очевидно, має бути витрачено ще більше.

Генеральний секретар ООН Кофі Анан у передмові до публікації Офісу ООН з координації гуманітарних справ у 2000 році писав про наслідки Чорнобиля: «Точне число жертв, можливо, ніколи не стане відомим. Однак, три мільйони дітей, що потребують лікування і не до 2016 р., а раніше, дає нам уявлення про кількість тих, хто може серйозно занедужати... Їхнє майбутнє життя буде зіпсоване, як і їхнє дитинство. Багато хто піде з життя передчасно. Невже ми дамо їм жити і вмирати у переконанні, що світ байдужий до їх тяжкого становища?»

Однак, у структурах ООН існує й инша точка зору. Науковий комітет ООН щодо дії атомної радіації, Міжнародне агентство з атомної енергетики і Всесвітня організація охорони здоров’я в один голос твердять – крім близько 1800 додаткових випадків захворювання раком щитовидної залози після опромінення у дитячому віці, а також загибелі декількох десятків «ліквідаторів», инших надійно встановлених наслідків чорнобильського опромінення немає.

Чи дійсно Чорнобиль – величезна катастрофа і усім слід серйозно допомагати потерпілим людям, чи нічого страшного не відбулося і масштаби допомоги можна зменшити?

У липні-серпні 2001 року шість експертів з Росії, Бєларусі й України зібрали для Доповіді ООН «своєчасну і достовірну» «інформацію про гуманітарні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС». Вони пояснюють, що зробили свої висновки на основі «суворого аналізу фактичної інформації» про стан справ на забруднених територіях. Вони використали матеріали Державного комітету з гідрометеорології і Чорнобильського комітету Бєларусі, Міністерства з надзвичайних ситуацій, Центру радіаційної медицини, Інституту соціології НАН України і Верховної Ради України, науково-виробничого об’єднання «Тайфун», а також дані національних чорнобильських програм, зокрема матеріали Держкомчорнобиля і Міністерства освіти Республіки Бєларусь, МНС України, дані про якість води у Брянській області Росії. Рекомендації з вирішення проблем, пов’язаних з чорнобильською катастрофою, опубліковані англійською і російською мовами, і були представлені у лютому 2002 року в Нью-Йорку, Мінську, Києві і Москві.

Однак, доповіді ООН бракує вірогідности, повноти, об’єктивности і наукової чесности.

Твердження, що радіоактивні опади «будуть впливати на життя сільського населення ще упродовж декількох десятиліть» – навіть не половина правди. Правда полягає у тому, що забруднення цезієм-137 і стронцієм-90 буде небезпечним упродовж декількох сотень років, а плутонієм і америцієм – багато тисячоріч. Навіть при зменшенні радіоактивного забруднення зовнішнього середовища, у результаті природного розпаду радіонуклідів, внутрішнє радіоактивне зараження людей може зростати. На чорнобильських територіях через вживання місцевих продуктів харчування багато людей опромінюються зараз більше, ніж десять років тому.

У Доповіді сказано, що пов’язані зі значним первинним радіаційним впливом «ризики вже реалізувалися», тобто найстрашніше позаду. Однак, відомо, що радіація викликає спадкові зміни генетичного матеріалу (мутації), і тому чорнобильський радіаційний удар відобразиться ще на багатьох поколіннях.

Бажання дати надію мешканцям уражених територій, звільнити їх від безпідставних страхів – зрозуміле. Однак, не можна вводити людей в оману, стверджуючи, що на уражених територіях можна «створити сприятливе навколишнє середовище». Инша справа, що комплекс спеціальних агротехнічних і инших заходів допоможе істотно зменшити кількість радіонуклідів, що потрапляють із ґрунту у продукти харчування. Певна кількість радіонуклідів потрапляє також із ґрунту в рослини. Тому радіаційний контроль необхідно здійснювати ще тривалий час.

В екологічній частині Доповіді пролунала пропозиція використовувати «потенціал» чорнобильських територій для «збереження біорозмаїття» екосистеми лісів і боліт. Однак, чорнобильська зона у жодному разі не може розглядатися як резерват нормального і здорового життя. Дослідження показали, що в живих організмах, які перенесли радіаційний удар, через десятки поколінь виявляються генетичні відхилення. Це ілюстрація оманливости благополуччя. Не про використання радіоактивного біорозмаїття тут слід говорити, а про захист від нього.

Найбільш серйозні відхилення від правди у Доповіді ООН стосуються аналізу захворюваности людей, що перебували і продовжують жити на радіаційно забруднених територіях.

Автори переконують, що збільшення кількости вроджених вад розвитку (ВВР) не підтверджується статистичними даними. Однак, такі дані існують. Так, у цілому по Бєларусі з 1986 по 1995 рік частота вроджених вад розвитку (роздвоєння губи і піднебіння, аномалії кінцівок, порушення у розвитку центральної нервової і кровоносної систем, зрощення стравоходу, анального отвору й под.) зросла на 40%, а якщо врахувати й аборти, зроблені за медичними показами, то на понад 80%. За десятиліття (1988–1999 р.) частота ВВР у республіці зросла більш ніж удвічі. Існують дані про істотний ріст ВВР на українських і російських забруднених територіях.

Навіть у Німеччині (Баварія) виявлене невелике, але статистично обліковане збільшення ВВР. Плід, що розвивається в утробі, на другому місяці вагітности опинився під впливом тератогенним (teratos, гр. – потвора) впливом радіонуклідів. Додам до цього, що на забруднених територіях Бєларусі збільшується кількість мертвонароджених і померлих від пороків розвитку нервової системи новонароджених.

Ріст смертности, вважають автори доповіді, «не може бути результатом Чорнобиля», оскільки він відбувається на території всього колишнього СССР. Але, по-перше, помітний ріст відбувся саме після 1986 року, і, по-друге, він особливо значний на сильно забруднених територіях.

Список індукованих чорнобильським забрудненням захворювань включає десятки недуг. У більшості випадків їх важко пояснювати ефектом скринінгу (більш глибокого медичного обстеження), соціально-економічними факторами чи радіофобією, оскільки розходження виявляються лише у радіаційному навантаженні. У Доповіді ООН за словами «не зовсім ясно», «можливо, небезпідставно», «не підтверджується статистичними даними» ховається явне прагнення замовчати навіть статистично достовірні дані. Серед так званих детермінованих наслідків катастрофи згадується, наприклад, виникнення катаракти у ліквідаторів з великими дозами опромінення. При цьому без уваги залишаються аналогічні зміни не тільки в ліквідаторів, але і серед евакуйованих із забрудненої зони.

При аналізі медичних і біологічних наслідків катастрофи у Доповіді допущені дві методологічні помилки. Перша помилка стосується логіки аргументації. Говориться про необхідність «надійних і міжнародно визнаних наукових досліджень», «методично обґрунтованих, неупереджених наукових досліджень», «відповідности міжнародно визнаним науковим протоколам», «авторитетних доказів», «міжнародно визнаної програми наукових досліджень».

«Міжнародно визнаними» вважаються, очевидно, публікації у західних, в основному англомовних, журналах. Ігноруються роботи дослідників Бєларусі, України і Росії. Вони, як правило, не мають ні часу, ні навичок перекладу і публікації результатів своїх досліджень у таких журналах. Їм простіше викласти результати на наукових конференціях, опублікувати статті в національних журналах. Загальне число наукових публікацій щодо наслідків чорнобильської аварії в Україні, Росії і Бєларусі зараз налічує тисячі; з них, напевно, не більше 1%–2% перекладені иноземними мовами.

Друга методологічна помилка – ігнорування принципу обережности. Автори Доповіді визнають, що поки не ясні багато сторін і наслідки чорнобильської катастрофи, зокрема дози опромінення у перші дні, географічний розподіл радіонуклідів, прогноз опромінення мешканців радіаційно забруднених територій, медичні і генетичні наслідки впливу радіації. Отож, як можна говорити про «перебільшення небезпеки» опромінення для здоров’я людини?

Дивує і те, що в Доповіді взагалі не згадані проблеми, що заслуговують термінового вивчення, скажімо, вплив малих доз радіації на генетичне здоров’я населення, центральну нервову систему й органи чуттів, на порушення імунітету і гормональної системи.

Необхідно звернути серйозну увагу і виділити кошти на заходи для мінімізації наслідків радіаційного забруднення, визначення індивідуального радіаційного навантаження. Існують наукові основи і технології для цього. Це й індивідуальний аналіз вмісту радіонуклідів у даний момент в організмі людини, і індивідуальний аналіз отриманого за все життя опромінення.

Ключове значення для вирішення проблем оздоровлення потерпілого від радіації населення має досвід члена-кореспондента Національної академії Бєларусі Василя Нестеренка – одного з найбільш відомих фізиків республіки, що уже через кілька годин після катастрофи був у Чорнобилі. Зрозумівши масштаб катастрофи, він намагався змусити владу Бєларусі відразу вжити захисних заходів і надати ефективну допомогу потерпілим. Нестеренко створив у Мінську неурядовий громадський Інститут радіаційної безпеки «Белрад» і організував незалежний радіаційний моніторинг дітей і продуктів харчування, поширюючи пектин-утримуючі препарати. Проведений «Белрадом» моніторинг показав, що офіційні оцінки доз радіації, отриманих жителями чорнобильських територій Бєларусі, занижені у 2–7 разів. Відзначу, що автори Доповіді ООН робили свої висновки на підставі саме цих занижених офіційних даних.

Викликає серйозні сумніви пропозиція авторів Доповіді лише до 2012 року «провести більш глибокий аналіз стану справ... визначити поточні... потреби в таких сферах, як охорона здоров’я, екологія і наукові дослідження». Я переконаний, що це потрібно робити безупинно і постійно, не очікуючи кінця наступного десятиліття.

Не можна не зауважити відверто доброзичливе ставлення авторів Доповіді до атомної індустрії. Атомники давно говорять, що Чорнобиль – не більше, ніж незначна технологічна аварія, від якої загинуло усього декілька десятків осіб, її негативні наслідки перебільшені й в основному пов’язані з радіофобією і непродуманими переселеннями. У Доповіді, в унісон з атомниками, стверджується, що страхи населення з приводу радіаційного забруднення і його наслідків «необґрунтовані» і навіть «спровоковані»; замість «аварії» говориться просто про «пожежу на ЧАЕС» як джерело радіонуклідів. Це, власне кажучи, неправда, оскільки викид радіонуклідів відбувався не в результаті пожежі, а в результаті вибуху атомного реактора (пожежа на АЕС – вторинна подія). Використання «пожежної» термінології має певне значеннєве навантаження: одна справа, коли говориться про катастрофу, і зовсім инше, якщо йдеться лише про пожежу.

Найстрашнішим наслідком чорнобильської аварії атомники вважають зупинку розвитку атомної індустрії. Уряди ж потерпілих від чорнобильської аварії країн зацікавлені у зменшенні бюджетних витрат на мінімізацію наслідків аварії, у згортанні чорнобильських досліджень, у зниженні статусу організацій, що займаються соціальними проблемами Чорнобиля. Найбільш активні і безкомпромісні дослідники чорнобильського забруднення піддаються гонінням. Засновник і багаторічний ректор Гомельського медичного інституту професор Ю. Бандажевський, що переконливо показав недостатність офіційно прийнятих норм радіаційного захисту, засуджений і перебуває у в’язниці.

Вихолощені дані медичної статистики лежать в основі сучасних норм радіаційної безпеки. Вони розраховані без урахування втрат у найбільш чутливих групах населення (діти, старі, хворі) і не забезпечують надійного захисту, оскільки «формувалися як реверанс убік атомної галузі».

Звичайно, у Доповіді ООН поряд з помилковими і спірними положеннями, є правильні оцінки і рекомендації. Однак, у цілому пропонована «Стратегія реабілітації», заснована на аналізі лише малої частки накопиченого наукового матеріалу про наслідки катастрофи, неприйнятна. Автори не стали на захист постраждалого населення, а беззастережно вибрали підтримку розвитку атомної індустрії.