Сергій Федака

Чоп

Чоп – місто (з 1957 р.) і залізничний вузол Ужгородського району, за 25 км від райцентру. Перша згадка 1281 р. Назва – від власників, родини Чапі. 1427 р. тут 26 родини кріпаків. 1675 р. Габсбурґи подарували Чоп Шандору й Іштвану Вечеям «у вічне володіння». 1778-85 рр. Чоп і околиці охоплено антифеодальним повстанням. 1696 р. тут 7 сімей з наділами і 4 без наділів, 1830 р. тут 597 мешканців.

1872 р. через Чоп пройшла залізниця Дебрецен – Мукачеве. Це докорінно змінює долю села. Воно стає вузловим на лініях, що ведуть з Відня і Будапешта до Ужоцького перевалу і Самбора, а також – з Кошиць у напрямку на Мукачевого, Верецького перевалу і Стрия. Село бурхливо зростає. Якщо 1873 р. населення склало 902 мешканці, то вже 1881 р. тут 1187 мешканців, а 1908 р. – 2313 мешканців.

З січня 1919 р. Чоп став центром Ужанського комітату, оскільки Ужгород зайняли чехословацькі війська. У березні владу тут обійняв комуністичний директоріум. У квітні-травні Чоп став опорним пунктом частин Угорської Червоної армії, зокрема Руської Червоної гвардії. На їхньому озброєнні були артилерія і бронепотяг. 22 травня чехословацькі війська розгорнули наступ на Чоп і наприкінці травня захопили його. При встановленні демаркаційної лінії між Словаччиною і Підкарпатською Руссю 1920 р. власті віднесли Чоп до Словаччини. Проте за Віденським арбітражем 1938 р. Чоп відійшов до Угорщини.

У 1944 р. бої за Чоп між совєтськими і німецькими військами тривали з 28 жовтня до 23 листопада (формально він не належав до Підкарпатської Руси, бо до війни входив до словацької частини республіки, тому дату визволення Закарпаття встановлено 28 жовтня). Проте важливо, що Мукачівський з’їзд, на якому приймалося рішення про возз’єднання усього Закарпатського краю з Україною, було проведено 26 листопада, уже після опанування Чопом і за участи чопських представників.

Совєтські війська вперше вступили до Чопа 28 жовтня. Проте німецько-угорська сторона спеціально залишила на станції і у місті значні запаси спирту. Це призвело до деморалізації совєтських частин. Наступного дня угорські і німецькі частини легко відбили Чоп. Совєтське командування мусило звернутися по допомогу до американської авіації, що базувалася у Південній Італії. Американські «летючі фортеці» розтрощили практично все місто. Після того 23 листопада його руїни було здобуто совєтськими військами з величезними втратами. Сапери і мобілізовані місцеві угорці, яких оголосили полоненими, до кінця року відновлювали колію. У лютому 1945 р. совєтські військові власті вигнали з Чопа словацьких прикордонників і остаточно оголосили Чоп приєднаним до Закарпатської України.

У зв’язку з різною шириною залізничної колії в Европі і СССР було здійснено повну реконструкцію усього залізничного вузла. Ці роботи було завершено лише 1959 р. Незадовго до того Чоп отримав статус міста, раніше ж він розвивався як не зовсім типове, але колгоспне село. З 1960-х Чоп остаточно перетворюється на залізничне містечко. Через нього ішов практично весь товарообіг СССР з сусідніми країнами-сателітами.

У серпні 1968 р. Чоп став одним з центрів світової політики, опинився у фокусі світової преси. Тут перебував штабний поїзд урядової делегації СССР на чолі з Л. Брежнєвим, яка вела переговори з чехословацькою делегацією на чолі з О. Дубчеком, що розташувалася на сусідній станції Чієрна-над-Тисою. Ці переговори маскували підготовку експансії у Чехословаччину військ Варшавського договору. Саме чопські переговори остаточно згорнули процеси відлиги у СССР.