Сергій Федака

Берегове

Берегове – райцентр Закарпатської области, місто обласного підпорядкування, за 72 км від Ужгорода. Населення складає 25,9 тисяч осіб. З півночі і південного сходу місто оточене узвишшями вулканічного походження, покритими виноградниками. Перетинається каналом Верке, що сполучає Боржаву і Латорицю. Тут два поселення пізнього палеоліту (15-12 тис. років тому), по одному епохи неоліту і бронзи (5 і 2 тис. років до н.е.), перших віків н.е., слов’янське (6-9 ст.), шість скарбів епохи пізньої бронзи. Два давньоруських поселення (11-13 ст.), одне з яких з металообробною майстернею.

У ХІ ст. тут закріпилися угорські феодали і невдовзі заснували місто Лампертгаз (Дім Ламперта). У ХІІІ ст. тут селяться саксонці-колоністи, які перейменували місто на Лампертсас. У місті завжди жили українці, але не володіли тут нерухомістю, зазнавали утисків. 1247 р. Бейла ІV наказав городянам давати священикові десятину з вина, а збирачів податків з вина годувати обідами і вечерями. З 1274 р. місто стає центром Берегівської жупи. До міської ради входив староста (наджупан) і 15 радників, які обиралися заможними городянами за списком, узгодженим з володарем домінії. З 2 вересня 1342 р. Берегове – вільне королівське місто з печаткою і правом винесення смертних вироків. Близько 1376 р. Берегове отримало герб з зображенням лева. Наприкінці XIV ст. місто втратило свою незалежність, стало частиною Мукачівської домінії, яку король Жигмонд подарував князеві Корятовичу. По смерти князя місто перейшло у володіння магнатів Гуняді.

У ХІІ ст. у Береговому будується католицький храм, що досі є архітектурною домінантою краю. Спочатку він був споруджений у романському стилі, 1418 р. перебудований у готичному, зазнав і численних подальших реконструкцій.

З 1507 р. фігурує назва Берегсас. 1511 р. наймані війська Іштвана Баторі напали на місто з Мукачівського замку і завдали значних збитків виноградникам і ремісникам. Городяни взяли активну участь у повстанні Д. Дожі 1514 р., тому після його придушення втратили усі привілеї. У XVI ст. Берегове опинилося у центрі релігійного руху реформатів-кальвіністів. 1552 р. реформати захопили католицький храм, у відповідь католики убили головного кальвіністського проповідника. Того ж року у Береговому відбувся синод реформатів усього королівства, що утвердив основні канонічні норми кальвіністської церкви.

1566 р. турецькі війська спалили 199 будинків, забрали в полон частину населення. Відбудова тривала майже півстоліття. Тоді з’явилася лікарня, 1590 р. – перша школа. Працювали майстерні – столярні, шевські, гончарні. У другій половині XVI ст. часто змінювалися володарі міста: Буді, Магочі. 1612 р. місто захопив граф Міклош Естергазі і включив його до Мукачівської домінії. Наступний власник міста Габор Бетлен 1629 р. спорудив так званий Графський двір – найдавнішу з досі існуючих світських будівель міста (капітально перебудована 1900-1910 р.)

1649 р. тут 127 дворів, де мешкало 353 особи. Виникли цехи – кравецький, чинбарський, шевський, відбувалися великі ярмарки. 17 червня 1657 р. місто було спалене польським військом С. Любомирського. Відновлене до 1680 р., коли тут налічувалося 260 кріпаків і 78 ремісників: 11 кравців, 19 шевців, 3 бондарі, 4 гончарі, 5 ковалів, 5 чинбарів тощо. 8 червня 1680 р. сплюндроване австрійським військом Андраша Радича. Лише частина городян врятувалася у горах і лісах. Наприкінці XVII ст. у Береговому збудовано готель «Орослан», чиє приміщення збереглося донині.

1703-11 р. місто стало одним з центрів визвольної війни проти австрійського панування під проводом Ф. Ракоці, за що 1711 р. позбавлене прав міста. 1725 р. в урочищі Мала Каса греко-католики отримали від ужгородського префекта Адама Чато ділянку для церковного будівництва з конфіскованих земель Ф. Ракоці. Будинок дяка мав лиш одну кімнату і був вкритий очеретом. Тоді ж збудували дерев’яну Маріїнську церкву з дзвіницею на два дзвони. З 1728 р. місто (і вся величезна Мукачівська домінія) належить графу Шьонборну. 1749 городяни уклали договір з Мукачівсько-Чинадіївською домінією, за яким мали щороку сплачувати 700 флоринів за користування мостами і дорогами. 1765 р. греко-католицька парохія так занепала, що її приєднано до Іванівки. 1797 р. управа Березької жупи доповідала, що цю парохію утримувати не варто, бо вірних дуже мало, а з 1794 р. немає священика, котрий через злидні перейшов до Чинадієвого. 1803 у Берегові 375 будинків, з них 8 кам`яних. 1813 р. відкрито аптеку. Перепис 1820 зафіксував 364 ремісники. 1824 р. місто отримало право на шість щорічних ярмарків і шість торгів перед великими святами. 1825 р. місцеві греко-католики спорудили муровану Благовіщенську церкву (після совєтських часів повернута їм 1992 р.).

1836 р. створено жупну пошту, друкарню. У шестирічній школі навчалося 30 дітей. Під час революції 1848 р. місто сформувало загін з 60 гвардійців. У серпні 1849 р. місто зайняте австрійськими військами.

1869 р. Берегове отримало статус міста з упорядкованим управлінням. На основі старовинних печаток було створено міський герб (досить близький до львівського): французький блакитний щит, золотий лев, навколо якого – золота зірка і срібний півмісяць.

1870 р. тут лише 716 будинків і 6272 мешканці. Але 1872 р. залізниця сполучила Берегове з Чопом. 1874 р. з’явилися цехові об’єднання, що мали від 20 до 75 ремісників. 1880 р. сильно вигорів центр міста, на відбудову виділено державну позику, впорядковано вулиці, деякі будинки облицьовано, встановлено гасові ліхтарі. Для відновлення міста було залучено будапештських архітекторів. Вони спроєктували в дусі історицизму будинок комітатського управління (неокласицизм), палац правосуддя (необароко з елементами архітектури ренесансу), муніципалітет (неоренесанс), винниці (неоготика). Берегове відчуло і вплив будапештської сецесії – будинок касино – найкращий зразок цього стилю на Закарпатті. На кошти жидівської громади збудовано монументальну будівлю ритуальної бані (мікви) і синагоги.

1876 р. у Береговому відкрилися дві винокурні, 1893 і 1900 – два парові млини, 1895 – цегельно-черепичний завод, де 30 робітників виробляли 500-600 тис. цеглин на рік. 1897 р. відкрилась друга цегельня з 70-80 робітниками. 1899 почато будівництво електричної підстанції. 1900 р. тут уже 9629 населення. 1904 р. відкрито льняну фабрику, 1910 – маслозавод, 1912 – третю цегельню. У 1913 р. у Береговому збудовано державні винні льохи, заглиблені у скельному масиві на півкілометра, розраховані на 18 тисяч гектолітрів вина.

У 1865 р. у Береговому відкрилася церковна гімназія, 1873 – державна жіноча гімназія, 1874 – чоловіча міська школа (при ній перша у місті бібліотека), перетворена 1895 р. на чоловічу гімназію. З 1875 р. виходить газета «Берег» як орган жупанату. 1915 р. виходили «Берегівські вісті», «Офіційний вісник Берегівської жупи» і «Берегівський бюлетень» (всі угорською мовою). З 1906 р. діяла народна бібліотека з фондом 750 книг, з 1910 – господарська бібліотека. Під час Угорської соціалістичної революції 1919 р. Берегове стало одним з найпомітніших центрів комуністичного руху, тут 22 березня утвердилася влада Берегівського директоріуму, але вже 27 квітня 1919 місто окупували румунські війська, у вересні 1919 – чехословацькі.

У чехословацьку добу Берегове лишалося центром лівих сил, водночас тут утвердилася група галицьких емігрантів (А. Алиськевич, К. Заклинський, В. Пачовський, Л. Бачинський), котрі стимулюють український рух в краї.

У Береговому розташована філія Закарпатського обласного державного архіву з найдавнішими фондами (зараз вона переноситься до Ужгорода), офіс Закарпатської геологічної експедиції, музей мінералів і краєзнавчий музей. Берегове має один з найліпших в області спортивних комплексів «Закарпаття», що включає зали для гандболу, важкої атлетики, гімнастики, боротьби, стрільби, відкритий басейн з термальною водою. Також Берегове має унікальний лижний трамплін, оригінальність якого полягає в тому, що традиційну площину для приземлення замінив 50-метровий басейн. Останніми роками у місті встановлено пам’ятник першому угорському королю Іштвану (Стефану) Святому і поетові Шандору Петефі.