Олександр Ворошилов

Берегсас: екскурсія до провінції з родзинкою

Небагато ми знаємо про нашу провінцію, заздалегідь вважаючи, що тут рідко відбувається щось гідне уваги. Але занесе випадково в якесь ледь примітне на карті містечко, і зойкнеш – чому ж раніше про ці місця нічого не чув?

Туристичний бізнес на Закарпатті тільки починає набирати обертів. Передусім тур-оператори намагаються заманити до нас иноземного гостя. Насправді вітчизняний турист нічим не гірший: дивується красі своєї країни значно більше і не скупиться, якщо комфорт на висоті. З останнім, щоправда, напружено, завжди щось заважає: то дороги (чи їхня відсутність), то готелі без світла й води. Невелике закарпатське містечко Берегове (угорською – Берегсас), більшу частину свого існування перебуваючи на території Угорщини, в Україні не дуже відоме: населення – усі тридцять із лишком тисяч жителів.

Розташоване місто дуже вдало: від холодних північних вітрів його захищають гори вулканічного походження, а з Середньодунайської низовини сюди проникає тепле повітря, тому ця місцевість вважається найтеплішою на Закарпатті. Тут здавна вирощували виноград, тютюн, персики, ранні сорти черешні, яблук й инші сільськогосподарські культури. До того ж місто розташоване на перехресті всіх туристичних маршрутів Закарпаття й за кілька кілометрів від кордону з Угорщиною. Місцеві власті вирішили від инших не відставати і крок за кроком почали створювати свій туристичний заповідник. Виявилося, що містечко – просто джерело для туристів. Передусім, звісно, завдяки своїй більш аніж 900-річній історичній спадщині.

Щороку угорська громада міста збирається на урочистий мітинг біля пам’ятної дошки, розміщеної на будинку однієї зі шкіл. Після звільнення від нацистів 1944 року комендант міста зобов’язав усіх чоловіків угорської та німецької національностей віком від 18 до 50 років з’явитися в комендатуру для реєстрації. У разі неявки – військовий трибунал. На «триденні» роботи було відправлено близько 1200 чоловіків. Усі вони стали в’язнями таборів, більшість із них додому так і не повернулася...

Сумний знак установлено також на будинку колишньої синагоги (нинішнього Будинку культури). 1941 року 250 євреїв були арештовані й видані німцям на території окупованої Польщі. А у квітні 1944-го всіх осіб єврейської національности (до восьми тисяч осіб) угорські поліцаї загнали в гетто на території цегельні. Усе їхнє майно конфіскували, а у травні людей відправили до Освенціму.

Близько 60% населення Берегівського району – угорці. Деякі з них досі вважають, що живуть не в Україні, а в Угорщині. Розмовляють лише угорською, читають лише угорські газети, дивляться угорське телебачення, за покупками частіше їдуть за кордон. Що коїться у власній країні – їх хвилює мало. Головне – щоб кордон не закривали. Така тенденція особливо помітна в селах.

А ось на роботу в різного роду комерційні підприємства передусім беруть людей, які добре знають обидві мови: і угорську (для спілкування з клієнтами), і українську (для заповнення звітної документації). У державних структурах знання української мови обов’язкове. Тим, хто планує виїхати за кордон, не завадить знати ще одну иноземну – в Угорщині кваліфікованим робітникам за це доплачують. Вчителям виділяють безкоштовне житло, діє система різноманітних знижок.

Більшість дітей у Береговому навчається в угорських школах. Українських – усього кілька. А до російської школи своїх дітей віддали лише 37 батьків. Городяни пишаються своїми знаменитими земляками. Серед них – солістка Національного оперного театру України Гізелла Ципола, директор Українського центру мистецтв Іштван Геді, соліст Львівського оперного театру Габор Алмаші, піаніст Габор Фукс (Нью-Йорк), оперна співачка Георгіна Бенза (Мюнхен) і багато инших.

Берегівський район – унікальний край для вирощування винограду. Ось тільки більша частина винної продукції йде на експорт – частіше за все до Росії, Бєларусі, країн Балтії. З продукцією найпотужніших виноробних підприємств Берегівщини – СП «Айсберг» (торгова марка «Чизай»), СП «Котнар» (Vinia) і ще двох-трьох фірм – у повному обсязі можна познайомитися ближче хіба що на винних фестивалях, які проходять у Береговому раз або двічі на рік.

А от найстарший із них – радгосп-завод «Берегівський» – уже давно під загрозою банкрутства. Колись він випускав високоякісні марочні вина. Серед десертних найбільшої популярности зажили «Троянда Закарпаття», а також «Берегівське», «Променисте» й инші. На рахунку заводу понад 40 медалей міжнародних конкурсів. Для зберігання вина він має у своєму розпорядженні унікальні підвали, у яких цілий рік підтримується температура +12° С. Сюди на екскурсії водили партійних діячів, космонавтів, відомих акторів. Фірмовий магазин радгоспу колись був відкритий і у Києві. Сьогодні за право на шикарну «спадщину» розгорнулася справжня боротьба.

Самі ж берегівчани радше п’ють домашнє вино. Його на Закарпатті робить майже кожен, у кого у дворі росте хоча б із десяток виноградних кущів. Перед хатою обов’язково є «лугош» – своєрідне шатро з винограду, під яким традиційно справляють весілля й инші сімейні торжества.

Покладають великі надії на вино і піонери новітнього туристичного бізнесу. Але навіть найкращим у світі вином туриста на гачок не впіймаєш. Йому потрібні не лише помірні ціни…

Питання про відродження в краї туризму та рекреації (дуже модне нині слово!) місцеві власті почали вивчати вже давно. Прикордонна область – вікно в Европу. Вказівку піднімати туристичну галузь, залучати до цього людей із грошима отримав від губернатора кожен район. У деяких селах для прийому туристів жителі активно облаштовують своє житло. Сьогодні двірські господарства району можуть прийняти близько 300 осіб за день. А от реклама послуг усе ще не на висоті. Крім того, у иноземців багато вимог, задовольнити які у сільській місцевості дуже складно, а иноді й просто неможливо: зв’язок (бажано Інтернет), гарні дороги, екологічно чисті продукти, обслуговування рідною (чи зрозумілою їм) мовою і найважливіше – визначні пам’ятки.

Частенько навідуються туристи й у Берегове. Розташоване містечко поблизу кордону, пам’ятників архітектури й оздоровчих закладів тут вистачає. У планах – упорядкувати центр. Завдяки спонсорам було відреставровано церкви, відтворено краєзнавчий музей. Є у Береговому термальний басейн із гарячою мінеральною водою, що б’є зі свердловини глибиною 1080 метрів (УСБ «Закарпаття»). Кажуть, що виліковує вона як мінімум від 80 хвороб. Тому цілий рік сюди з’їжджаються з усіх кінців України. Директор навчально-спортивної бази Василь Машика вважає, що відлякують туристів передусім пилюка та погані дороги: «Місто має бути постійно вимитим і причесаним, як вродлива жінка. Усіх дивує, що філіжанка кави у нас коштує усього 50 копійок. Але ж люди до нас приїжджають не дешевої кави напитися! Берегове – гарне, стародавнє місто. Але для відродження його славних традицій необхідно зробити ще дуже багато».

Хоча в Береговому мешкали багато історичних особистостей, жодного будинку-музею немає. Якось попросив розповісти про хірурга-винороба Ліннера нинішніх господарів його дому, де висить пам’ятна дошка, але вони не мали ані найменшого уявлення про те, куди поділися усі документи, книги та меблі місцевої знаменитости.

Іван Шепа, директор краєзнавчого музею, дивом зумів відвоювати у влади кілька кімнат, у яких розмістив ряд досить цікавих експозицій. Причому більшість експонатів він приніс із дому: вже давно збирає по району предмети старовини. Цікаво, що від музею, який працював за совєтських часів, майже нічого не залишилося – понад 1000 рідкісних речей (картин, книг, статуеток і иншого) просто випарувалися. Винних знайти навіть не намагаються. Мріяв Іван Шепа і про музей вина. І ось недавно стало відомо, що в одному з найближчих сіл відкрито «Будинок вина». Заклад призначений винятково для дегустації винної продукції.

Немає у самому місті жодної крамниці з товарами народних промислів. Вкрай необхідні також комфортабельні мотелі «на рівні», відповідний сервіс, тихі ресторани з традиційною кухнею, упорядковані автомобільні стоянки тощо. Частіше за все иноземці, котрі приїжджають до Берегового у справах, змушені жити за 30 кілометрів у дорогих мукачівських готелях. Стан наших доріг також прикрий.

До речі, серед останніх розробок обласного управління з туризму та рекреації – відродження вузькоколійки, яку народ назвав «Анця Кушницька», справжнього паротяга з вагончиками, шлях якого пролягає через три мальовничі райони Закарпаття. Звернулися по допомогу до самого міністра транспорту, а начальство вже підраховує шалені прибутки, адже хтось сказав, що за п’ять днів катання на такому паровозі в Києві иноземці залишають до тисячі фунтів стерлінгів. Колись дуже потрібна населенню та промисловцям «Анця Кушницька» відзначає наступного року своє 100-річчя, але ось уже з десяток років іржавіє без діла...

Головною проблемою маленьких міст залишається брак кваліфікованих фахівців із вищою освітою. Молоді лікарі й учителі воліють працювати за кордоном, адже тільки там можна забезпечити свою сім’ю всім необхідним на належному рівні, а також зробити непогану кар’єру.

Для деяких районів Закарпаття, де мешкає угорська громада, було зроблено навіть виняток із правил – наприклад, жителі Берегівського району можуть здійснювати поїздки до сусідньої Угорщини за перепустками спрощеного переходу кордону. Отримати таку перепустку неважко, досить мати місцеву прописку. Але, на жаль, незабаром спрощений перехід кордону буде припинений. Посол Угорщини в Україні Ференц Контра попередив, що запроваджується візовий режим, тому без закордонних паспортів уже ніяк не обійтися. Але оскільки, зауважив посол, уряд Угорщини відчуває відповідальність за долю угорців, які живуть за кордоном, то намагатиметься надавати їм економічну й культурну допомогу. Доказом тому стали посвідчення про «статус закордонного угорця». Лише за шість місяців 2002 року надійшло 97,5 тис. заяв від громадян України, котрі побажали одержати такі привабливі документи.

Щодо привілеїв, то вони досить суттєві. Наприклад, пільговий проїзд двічі на рік (заплатити за квиток необхідно лише 10% його вартости) по території Угорщини в обидва кінці. Втім, ходять затяті чутки, що ці привілеї незабаром можуть скасувати. А ще корінних берегівчан дуже непокоїть питання – невже таке звичне вікно в Европу знову стане для них, як і колись, «залізною завісою»? Тому понад 160 тисяч угорців, які мешкають на Закарпатті, не підтримують рішення угорської сторони і вважають, що їхня історична батьківщина від них просто відвернулася...

Десятки тисяч закарпатців через тотальне безробіття в селах уже давно налагодили бізнес, прямо пов’язаний із кордоном. На продаж везли кошики з лози, деякі продукти (квасоля, горіхи), займалися дрібною контрабандою, влітку і восени масово ходили допомагати збирати врожай на тому боці. З Угорщини привозили на продаж побутову хімію й техніку, продукти харчування, одяг. Самим угорцям (і передусім прикордонної Саболч-Сатмарської области) невигідно втрачати зв’язки з Україною. Але вступити в ЕС для них усе ж важливіше...

Містечко Берегове більше скидається на велике село, аніж на маленький мегаполіс. Дивуються иноді гості, почувши, що 300 гривень на Закарпатті вважаються цілком пристойною зарплатою. Адже багато людей заробляють значно менше... Вважається, що єдиний вихід із кризи – це пошук солідного інвестора. Зараз інвестиції вкладають в основному в промисловість, час великого туризму ще не настав. Втім, усупереч усім сприятливим прогнозам, він може й зовсім не настати.

Адже для цього необхідно змінити не лише окреме містечко в Закарпатській області, а змінитися всім нам, причому найдокоріннішим чином.